Дмитро Дорошенко. Фотография из архива Еремеевой Н.Н.

Некоторые сведения о Дмитрии Дорошенко

http://histpol.pl.ua/ru/lichno...r?id=12118

Дорошенко, Дмитро Іванович (08.04.1882 р., Вільно – 19.03.1951 р. Мюнхен) – видатний представник державницького напряму в українській історіографії, відомий громадсько-політичний і культурний діяч.

Дорошенко походив із славетного козацького роду, що дав Україні у XVII ст. двох гетьманів – Михайла та Петра Дорошенків. Прадідів хутір під Новгородом – Сіверським постійно нагадував Дмитрові про славне минуле роду. Проте 8 квітня 1882 р., коли народився майбутній історик, його батьки жили далеко від України – у Вільно. Україна для малого Дмитра вперше постала лише в оповідях батька – Івана Яковича. У Вільно Дорошенко дістав класичну гімназичну освіту (1892 – 1901 рр.).

Під час літніх канікул він постійно їздив на прадідів хутір, перечитував книги з родинної бібліотеки, слухав оповіді пасічників про давні часи. Особливе враження справляв на хлопця великий портрет гетьмана Мазепи, виконаний на замовлення діда. Дмитро мріяв навчатися у Київському університеті Св. Володимира – середовищі студентів-українців та значному центрі національно-культурного руху. Однак через заборону Міністерства освіти він змушений був вступити у 1901 р. до Варшавського університету. Через півроку Дорошенкові все ж удалося перевестися до Петербурзького університету, який давав значно вищий рівень наукової підготовки. З метою поглиблення своїх знань на терені україністики Дорошенко влітку 1904 р. побував у Львові, де на українських університетських курсах слухав виклади з історії України М. Грушевського та з історії української літератури – І. Франка. [У 1903 р. Дмитро Дорошенко був присутнім на відкритті пам'ятника Іванові Котляревському. Свої враження від цієї події описані ним у його споминах "Мої спогади про давнє-минуле (1901-1914)" - Т.Б.]

У 1905 р. політичні обставини змінилися. Дорошенко покидає Петербург і повертається на Україну. У 1906 р. Дорошенко одружився з відомою драматичною актрисою Наталею Михайлівною Васильченко. Незабаром у них народився син Урхан. Навесні 1909 року після закінчення історико-філологічного факультету Київського університету Дмитро Дорошенко одержав запрошення до Катеринослава на посаду викладача Комерційного училища. Катеринослав спочатку справив гнітюче враження на Дмитра Івановича та його дружину Наталю Михайлівну, але згодом подружжя активно включилось в суспільне життя міста. Дорошенки стали членами «Просвіти». Дмитро Іванович розвинув лекторську діяльність. Дмитро Дорошенко був також співпрацівником Катеринославської вченої архівної комісії, виконував обов’язки секретаря аж до свого від’їзду з Катеринослава. У цей період він опублікував десятки статей про визначних українських діячів: Т. Шевченка, Б. Грінченка, М. Грушевського, Г. Барвінок, М. Лисенка, Д. Яворницького; про українську мову, освітні та громадсько-наукові заклади, театральні події, етнографічні регіони України, особливо про Катеринославщині («З минулого Катеринославщини», 1913 р.), про сучасне політичне становище та українські справи. 1913 році Дорошенки переїхали до Києва. На початку 1914 року катеринославські друзі спробували знову перевести його назад до Катеринослава, навіть обрали почесним членом катеринославської «Просвіти».

Під час першої світової війни Д. Дорошенко займався справами біженців з Галичини, багато їздив по прифронтовій смузі, із цих вражень виникла ідея створення книги «По рідному краю». Один із фундаторів Української Центральної Ради, 4 – 10 березня 1917 – товариш голови УЦР, заступник губернського комісара Київської губернії (віце-губернатор). 26 березня 1917 обрано членом тимчасового ЦК Союзу українських автономістів-федералістів, із червня 1917 – член Української партії соціалістів-федералістів. У квітні – серпні 1917 – комісар Тимчасового уряду Галичини та Буковини (з правами генерал-губернатора). 13 серпня 1917 Дорошенку було доручено сформувати новий склад Генерального секретаріату Української Центральної Ради, але принципові розходження з головою УЦР М. Грушевським змусили його відмовитися від головування в уряді. Був призначений губернським комісаром УЦР на Чернігівщині. За Української Держави – міністр закордонних справ. У жовтні 1918 у Швейцарії Дорошенко провадив переговори з представниками країн Антанти про визнання суверенітету України та надання їй допомоги. Після утворення Директорії УНР – професор української історії в Українському державному Кам’янець-Подільському університеті.

Навесні 1919 року місто перейшло під владу більшовиків і Д.Дорошенко змушений був покинути Україну. Деякий час він проживав у Празі, де вивчав чеську мову, літературу та історію. Тут він теж брав активну участь в українському громадському житті, а пізніше і в Румунії, куди згодом переїхав. Далі були Італія, Австрія, Німеччина. Для подружжя Дорошенків почалось життя емігрантів. В еміграції жилось тяжко, доводилось часто міняти квартири, Дорошенки сумували за Україною і збирались повернутись, але зупиняла відсутність коштів. Нарешті 1922 року Дмитра Івановича обирають професором Українського Вільного університету та Карлового університету по кафедрі історії України. З літа 1926 року Д.Дорошенко почав працювати в Українському науковому інституті в Берліні, читав курси історії України та української літератури, а також нариси української історіографії. Далі знов була Прага. П’ять років він викладав у вищих школах, займався науковою працею. З 1936 року і до початку війни вчений працював у Варшавському університеті на кафедрі історії всесвітньої церкви. Звідси у 1937 – 1938 роках він їздив до Канади на запрошення Інституту ім. Петра Могили в Саскатуні, читав лекції в ряді міст. 1939 року професор повернувся до Праги. З перенесенням університету до Німеччини Д. Дорошенко переїхав до Аугсбурга, а потім – до Берліна та Мюнхена як професор Українського Вільного університету та Православної богословської академії. Влітку 1945 року в Аугсбурзі була створена Українська вільна академія наук і тоді ж Д.Дорошенко був обраний її першим президентом. У 1947 році Д. Дорошенко прийняв запрошення Вінніпезької колегії Св. Андрія і до 1951 року викладав там історію України, одночасно продовжував очолювати Українську вільну академію. Тяжко захворівши, вчений повернувся до Мюнхена, де 19 березня 1951 року помер.

Джерела:

Енциклопедія історії України

Фотографії: Педагогічний музей України; https://uk.wikipedia.org

https://tsdavo.gov.ua/gmedia-a...ezen-1917/

КАЛЕНДАР УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ. БЕРЕЗЕНЬ 1917

Фотокартки Д. Дорошенка, якому 27 березня 1917 р. виповнилося 35 років. 1918.
ЦДАВО України. Ф. 3766. Оп. 2. Спр. 8. Арк. 6

Фотокартки Д. Дорошенка, якому 27 березня 1917 р. виповнилося 35 років. 1918.
ЦДАВО України. Ф. 3766. Оп. 2. Спр. 8. Арк. 10