Загрузите GEDCOM-файл на ВГД   [х]
Всероссийское Генеалогическое Древо
На сайте ВГД собираются люди, увлеченные генеалогией, историей, геральдикой и т.д. Здесь вы найдете собеседников, экспертов, умелых помощников в поисках предков и родственников. Вам подскажут где искать документы о павших в боях и пропавших без вести, в какой архив обратиться при исследовании родословной своей семьи, помогут определить по старой фотографии принадлежность к воинским частям, ведомствам и чину. ВГД - поиск людей в прошлом, настоящем и будущем!
Вниз ⇊

Дмитро Дорошенко. Фотография из архива Еремеевой Н.Н.

Наконец удалось определить, кто изображён на фотографии, хранившейся долгое время в домашнем архиве В.П-ра, внука Наталии Николаевны Еремеевой (в замужестве П-р), как портрет неизвестного молодого человека.

← Назад    Модератор: ozerskaya
ozerskaya
Модератор раздела

ozerskaya

Калининград
Сообщений: 4322
На сайте с 2015 г.
Рейтинг: 3786
В интернете, в разных статьях и википедии есть такое же фото Дмитрия Ивановича Дорошенко, но без паспарту. Интересно, кто предоставил это фото, возможно потомки по линии Дорошенко.
О существовании племянника Петра Яковлевича Дорошенка я знала, но особо этой веткой не интересовалась, о Петре Дорошенко некоторую информацию собирала. То, что студенческая фотография Дмитрия оказалась у Наталии Николаевны говорит о том, что они общались. Прочитала, что с 1913 года Д. Дорошенко с женой переехали в Киев. В Киеве в институте благородных девиц училась Наталия. Не знаю, насколько по годам совпадает, это надо проверять. Но в любом случае они могли общаться как родственники - их бабушки были родными сёстрами.
Варвара Николаевна Коропчевская вышла замуж за Михаила Фроловича Еремеева, а сестра её Елизавета Николаевна Коропчевская за Якова Степановича Дорошенко.

Фотография из домашнего архива Н.Н.Ермеевой и В.П-ра.

Дмитрий Иванович Дорошенко.


Прикрепленный файл: Дмитрий Дорошенко.jpg
---
Г. Кролевец, коз.Лисогор, с.Спасское: коз. Говоруха,Городиский,Гудим,Шовкомуд, с.Божок, двор.Еремеев,Мирович,Коропчевский, Майбородов; Стародуб: священ.,учителя Озерский,Соловьянов, купцы Скабертины.
Лайк (2)
ozerskaya
Модератор раздела

ozerskaya

Калининград
Сообщений: 4322
На сайте с 2015 г.
Рейтинг: 3786
Некоторые сведения о Дмитрии Дорошенко

http://histpol.pl.ua/ru/lichno...r?id=12118

Дорошенко, Дмитро Іванович (08.04.1882 р., Вільно – 19.03.1951 р. Мюнхен) – видатний представник державницького напряму в українській історіографії, відомий громадсько-політичний і культурний діяч.

Дорошенко походив із славетного козацького роду, що дав Україні у XVII ст. двох гетьманів – Михайла та Петра Дорошенків. Прадідів хутір під Новгородом – Сіверським постійно нагадував Дмитрові про славне минуле роду. Проте 8 квітня 1882 р., коли народився майбутній історик, його батьки жили далеко від України – у Вільно. Україна для малого Дмитра вперше постала лише в оповідях батька – Івана Яковича. У Вільно Дорошенко дістав класичну гімназичну освіту (1892 – 1901 рр.).

Під час літніх канікул він постійно їздив на прадідів хутір, перечитував книги з родинної бібліотеки, слухав оповіді пасічників про давні часи. Особливе враження справляв на хлопця великий портрет гетьмана Мазепи, виконаний на замовлення діда. Дмитро мріяв навчатися у Київському університеті Св. Володимира – середовищі студентів-українців та значному центрі національно-культурного руху. Однак через заборону Міністерства освіти він змушений був вступити у 1901 р. до Варшавського університету. Через півроку Дорошенкові все ж удалося перевестися до Петербурзького університету, який давав значно вищий рівень наукової підготовки. З метою поглиблення своїх знань на терені україністики Дорошенко влітку 1904 р. побував у Львові, де на українських університетських курсах слухав виклади з історії України М. Грушевського та з історії української літератури – І. Франка. [У 1903 р. Дмитро Дорошенко був присутнім на відкритті пам'ятника Іванові Котляревському. Свої враження від цієї події описані ним у його споминах "Мої спогади про давнє-минуле (1901-1914)" - Т.Б.]

У 1905 р. політичні обставини змінилися. Дорошенко покидає Петербург і повертається на Україну. У 1906 р. Дорошенко одружився з відомою драматичною актрисою Наталею Михайлівною Васильченко. Незабаром у них народився син Урхан. Навесні 1909 року після закінчення історико-філологічного факультету Київського університету Дмитро Дорошенко одержав запрошення до Катеринослава на посаду викладача Комерційного училища. Катеринослав спочатку справив гнітюче враження на Дмитра Івановича та його дружину Наталю Михайлівну, але згодом подружжя активно включилось в суспільне життя міста. Дорошенки стали членами «Просвіти». Дмитро Іванович розвинув лекторську діяльність. Дмитро Дорошенко був також співпрацівником Катеринославської вченої архівної комісії, виконував обов’язки секретаря аж до свого від’їзду з Катеринослава. У цей період він опублікував десятки статей про визначних українських діячів: Т. Шевченка, Б. Грінченка, М. Грушевського, Г. Барвінок, М. Лисенка, Д. Яворницького; про українську мову, освітні та громадсько-наукові заклади, театральні події, етнографічні регіони України, особливо про Катеринославщині («З минулого Катеринославщини», 1913 р.), про сучасне політичне становище та українські справи. 1913 році Дорошенки переїхали до Києва. На початку 1914 року катеринославські друзі спробували знову перевести його назад до Катеринослава, навіть обрали почесним членом катеринославської «Просвіти».

Під час першої світової війни Д. Дорошенко займався справами біженців з Галичини, багато їздив по прифронтовій смузі, із цих вражень виникла ідея створення книги «По рідному краю». Один із фундаторів Української Центральної Ради, 4 – 10 березня 1917 – товариш голови УЦР, заступник губернського комісара Київської губернії (віце-губернатор). 26 березня 1917 обрано членом тимчасового ЦК Союзу українських автономістів-федералістів, із червня 1917 – член Української партії соціалістів-федералістів. У квітні – серпні 1917 – комісар Тимчасового уряду Галичини та Буковини (з правами генерал-губернатора). 13 серпня 1917 Дорошенку було доручено сформувати новий склад Генерального секретаріату Української Центральної Ради, але принципові розходження з головою УЦР М. Грушевським змусили його відмовитися від головування в уряді. Був призначений губернським комісаром УЦР на Чернігівщині. За Української Держави – міністр закордонних справ. У жовтні 1918 у Швейцарії Дорошенко провадив переговори з представниками країн Антанти про визнання суверенітету України та надання їй допомоги. Після утворення Директорії УНР – професор української історії в Українському державному Кам’янець-Подільському університеті.

Навесні 1919 року місто перейшло під владу більшовиків і Д.Дорошенко змушений був покинути Україну. Деякий час він проживав у Празі, де вивчав чеську мову, літературу та історію. Тут він теж брав активну участь в українському громадському житті, а пізніше і в Румунії, куди згодом переїхав. Далі були Італія, Австрія, Німеччина. Для подружжя Дорошенків почалось життя емігрантів. В еміграції жилось тяжко, доводилось часто міняти квартири, Дорошенки сумували за Україною і збирались повернутись, але зупиняла відсутність коштів. Нарешті 1922 року Дмитра Івановича обирають професором Українського Вільного університету та Карлового університету по кафедрі історії України. З літа 1926 року Д.Дорошенко почав працювати в Українському науковому інституті в Берліні, читав курси історії України та української літератури, а також нариси української історіографії. Далі знов була Прага. П’ять років він викладав у вищих школах, займався науковою працею. З 1936 року і до початку війни вчений працював у Варшавському університеті на кафедрі історії всесвітньої церкви. Звідси у 1937 – 1938 роках він їздив до Канади на запрошення Інституту ім. Петра Могили в Саскатуні, читав лекції в ряді міст. 1939 року професор повернувся до Праги. З перенесенням університету до Німеччини Д. Дорошенко переїхав до Аугсбурга, а потім – до Берліна та Мюнхена як професор Українського Вільного університету та Православної богословської академії. Влітку 1945 року в Аугсбурзі була створена Українська вільна академія наук і тоді ж Д.Дорошенко був обраний її першим президентом. У 1947 році Д. Дорошенко прийняв запрошення Вінніпезької колегії Св. Андрія і до 1951 року викладав там історію України, одночасно продовжував очолювати Українську вільну академію. Тяжко захворівши, вчений повернувся до Мюнхена, де 19 березня 1951 року помер.

Джерела:

Енциклопедія історії України

Фотографії: Педагогічний музей України; https://uk.wikipedia.org


Прикрепленный файл: 12118-1.jpgдорошенко из интернета.png, 238290 байт
---
Г. Кролевец, коз.Лисогор, с.Спасское: коз. Говоруха,Городиский,Гудим,Шовкомуд, с.Божок, двор.Еремеев,Мирович,Коропчевский, Майбородов; Стародуб: священ.,учителя Озерский,Соловьянов, купцы Скабертины.
ozerskaya
Модератор раздела

ozerskaya

Калининград
Сообщений: 4322
На сайте с 2015 г.
Рейтинг: 3786
Ссылки на статьи о Дм. Дорошенко и его воспоминания


http://litopys.org.ua/cultur/cult30.htm

http://histpol.pl.ua/ru/biblio...h?id=12119

Дмитро Дорошенко. Мої спомини про давнє минуле (1901-1914 роки)

Публікується за виданням: Дмитро Дорошенко. Мої спомини про давнє минуле (1901-1914 роки) // Накладом видавничої спілки "Тризуб". Вінніпег, Манітоба. 1949


Более всего в воспоминаниях Д.Дорошенко меня конечно интересует первая часть, в которой он рассказывает про предков, родственников. К сожалению, пишет только о деде Якове Дорошенко, но совсем не упоминает о бабушке Коропчевской.

— 3 —

І.

Дещо про себе самого. Джерела моєї національної свідомости. Українство в нашій родині. Львівська „Зоря". Білоруський поет Ф. Богушевич.

Починаючи свої спомини про давно минулі часи, хотілось би мені сказати кілька слів про те, під чиїми впливами і як пройшов я до української національної свідомости, бо це може кинути деяке світло взагалі на шляхи, якими проходили до неї люди мого покоління — років 50 тому назад, і на джерела тої свідомости. Одже мушу сказати, що свідомість національну я завдячую свойому покійному батькові Іванові Дорошенкові, який, виховуючи мене у Вільні, на чужині, з малих літ прищепив мені любов до далекої батьківщини України, а я, підростаючи, вже сам плекав у своїй душі посіяні ним зерна. Походив мій батько з Чернігівщини і належав до старого козацького роду, який мав за свого предка козацького гетьмана Михайла Дорошенка, що поляг у бою під Бахчисараєм в поході на Крим 1628 року. Один з унуків Михайла був відомий гетьман Петро Дорошенко, що боровся за самостійність України в союзі з Туреччиною. Від рідного брата Петра Дорошенка — Никона Дорошенка — і пішов наш рід. Син цього Никона, сотник Василь, дістав р. 1696 від гетьмана Мазепи "Хутір Дорошенків" у Глухівському повіті, і цей хутір зробився нашим родовим гніздом. Один з нащадків сотника Василя Дорошенка, мій дід Яків (1807-1893), був поміщиком середніх достатків; проте він усіх семеро синів вивів у люди: вони всі вчилися в Новгород-Сіверській ґімназії, в якій учився і він сам. Потім уже вони докінчували свою освіту по ріжних високих школах, а дехто пішов служити у війську. Щоб не ділити хутір на малі частини (дід мій окрім синів мав іще трьох дочок, з яких дві повиходили заміж за сусідніх панків), дід записав його одному з своїх старших синів, що був професором Гірничого Інституту в Петербурзі. Батько мій скінчив Ветеринарний Інститут у Харькові й служив військовим ветеринарним лікарем у Вільні. Там я і виріс. Як тільки я трохи підріс, батько кожного літа відвозив мене на хутір до свого



— 4 —

брата професора, а з 12 років віку я їздив уже сам, хоч це була й далека дорога — два дні і ніч.

Хутір Дорошенків лежав серед глухих лісів на самій гряниці Чернігівщини й Московщини (колишня Орловська ґубернія), і за моїх молодих років найблища станція залізниці до його був Путивль, яких 120 верств від хутора. Місцевість була дуже глуха. Свідомости національної серед населення не було ніякої. Тільки й того, що люди відчували свою відрубність від сусідів москалів, а ця відрубність в побуті, звичаях, одежі, мові була дуже помітна і кожному впадала в око. Мішаних шлюбів між українцями й москалями не траплялось. А чи була якась національна свідомість у нашій родині? Свідомости в сучасному розумінні слова не було, але українська стихія давала себе чути. Дід мій, скінчивши ще в 1820 році науку в ґімназії, ніде не служив, нікуди далеко не їздив (він за увесь свій вік не бачив залізниці), засів на хуторі і зовсім відучився говорити по російськи. Як я його памятаю, то він з усіма і зі мною говорив тільки по українськи. Не знаю, під чиїм впливом передплачував він усі важніші українські видання: у зібраній ним бібліотеці були "Исторія Малой Россіи", Бантиша-Каменського, "Исторія Малороссіи" Маркевича, "Чорна Рада" і "Записки о Южной Руси" Куліша, український місячник "Основа" 1861-1862 років, Шевченків "Кобзар" 1860 року та інші українські видання.

Виявилася певна українська течія і серед синів Якова Дорошенка. Старший його син Василь, що скінчив університет у Москві, написав і видав українською мовою роман "На Україні" (1863). Він був замолоду "хлопоманом", як у ті часи казали, і ходив завжди в українському вбранні. Був він дуже гарний на вроду, і за ним гинули глухівські панночки. Гонорар за свій роман одержав він "метеликами" (так звалися українські брошури, видавані в 1860-62 роках Кулішем для народу) і привіз їх та роздав цілі сотні між селянами на хуторі і в околиці. Коли в 1861 році везли труну з тілом Шевченка через Глухів, він зорґанізував у Глухові урочисту зустріч. Звікувавши увесь свій вік на посаді повітового судді у Глухові, він, так само як і мій дід, забув чи відучився говорити офіційною російською мовою, і скільки я його знав, говорив лиш по українськи. В році 1918 його забили большевики, захопивши Глухів. Найбільше "українофільства" виявив наймолодший з моїх дядь-



— 5 —

ків Петро Дорошенко. З професії лікар-хірурґ, він мав велике замилування до історії і до мистецтва. Він зібрав прекрасну українську бібліотеку, цінну колекцію автографів українських історичних діячів і збірку образів, серед яких було кілька власноручних малюнків Шевченка. В 1917 р. він зорґанізував українську ґімназію у Чернігові. За гетьманування Павла Скоропадського, з яким він приятелював з давніх часів, дядько Петро був призначений заступником міністра освіти й завідував Відділом Національної Культури і Мистецтва, орґанізував Українську Академію Мистецтва, Українську Національну Бібліотеку, Державний Архів, Національну Оперу і ряд інших установ. За Директорії він залишився на своїй посаді і був забитий большевиками літом 1919 р. в Одесі.

Мій батько став "українофілом" під впливом своїх братів. Активним українофілом проте він не був, але любив українську мову, пісню, театр, збирав українські книжки. Коли приїздила до Вільна українська театральна трупа, завжди ходив на її вистави. Одного разу я упрохав батька взяти мене з собою до театру, і перша вистава, яку я побачив у своїм житті, була "Наталка-Полтавка". Батько добув собі пражське, заборонене в Росії, видання Шевченкового "Кобзаря" і беріг його як святощі. Був він романтик у душі і щирий демократ-народолюбець. Своє романтичне захоплення Україною прищепив він і мені малому. Живучи у Вільні, де я вчився в клясичній ґімназії, я цілий шкільний рік мріяв про хутір, про Україну, і літні місяці, які я там перебував, були найщасливішим часом для мене, хоч я не мав на хуторі відповідного мому віку товариства. Дядько-професор був нежонатий, і господарство в домі провадила його сестра, старша панна. Вона дуже любила мене. Скінчила вона дівочий інститут у Києві, де її вчителем був Микола Ковалевський, відомий радикал і приятель Драгоманова. Тьотя, здається, була закохана в свого вчителя, і коли його було заслано на Сибір, вона не хотіла виходити заміж і залишилась на все своє життя на хуторі. Вона берегла памятку по Ковалевському, — подарований їй ним "Кобзарь" Шевченка, на якому Ковалевський написав своєю рукою слова з Шевченка: "Обідрана, сиротою понад Дніпром плаче" і т. д. Коли я був уже дорослим і знав уже добре, хто Ковалевський, і сам писав про нього, тьотя любила говорити зі мною про Ковалевського. Знаючи, що я належу до



— 6 —

"Революційної Української Партії", вона нераз потихенько давала мені якийсь десяток рублів на партію; робила вона це мабуть на спомин про Ковалевського, що на все життя зостався її ідеалом. В 1918 р., коли большевики зруйнували і спалили наш хутір, тьотя була ними по звірськи замордована.

Перебуваючи хлопцем на хуторі, я перечитував книжки з дідової бібліотеки, їздив по пасіках (ще дід завів був велике бджоляче господарство на три тисячі вуликів) і слухав оповідань старих пасічників про давні часи. На мене завжди робив вражіння великий олійними фарбами портрет гетьмана Мазепи, замовлений дідом; цей портрет висів у вітальні, і під ним було прибито мідяну табличку, на якій було вирізьблено, що це є портрет фундатора "Хутора Доро-шенкового", і зазначено дату його універсалу про надання хутора сотнику Василю Дорошенку. Там же висіла прекрасна копія Шевченкового портрету, мальованого відомим художником Рєпіним. Дядько-лікар, коли я відвідував його у Глухові, оповідав мені про своїх знайомих українських діячів; він добре знав ще з Києва проф. В. Антоновича, й листувався постійно з істориком О. Лазаревським, В. Тарновським (основником Українського Національного Музею у Чернігові), етноґрафом В. Горленком; писали до нього у свій час Куліш і Грінченко. Показував мені свої колекції й дарував книжки-дуплєти з своєї книгозбірні. До Вільна я вертався з великим запасом "українських" вражінь.



Фото - Петр Яковлевич Дорошенко

(вырезала из выпускного фото медфакультета Киевского университета, 1881 г.)


Прикрепленный файл: выпуск 1881 г медфакультет Киевский университет  Дорошенко П.Я..jpg
---
Г. Кролевец, коз.Лисогор, с.Спасское: коз. Говоруха,Городиский,Гудим,Шовкомуд, с.Божок, двор.Еремеев,Мирович,Коропчевский, Майбородов; Стародуб: священ.,учителя Озерский,Соловьянов, купцы Скабертины.
ozerskaya
Модератор раздела

ozerskaya

Калининград
Сообщений: 4322
На сайте с 2015 г.
Рейтинг: 3786
https://tsdavo.gov.ua/gmedia-a...ezen-1917/

КАЛЕНДАР УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ. БЕРЕЗЕНЬ 1917

Фотокартки Д. Дорошенка, якому 27 березня 1917 р. виповнилося 35 років. 1918.
ЦДАВО України. Ф. 3766. Оп. 2. Спр. 8. Арк. 6

Фотокартки Д. Дорошенка, якому 27 березня 1917 р. виповнилося 35 років. 1918.
ЦДАВО України. Ф. 3766. Оп. 2. Спр. 8. Арк. 10

Прикрепленный файл: 4-3766-2-8-10.jpg5-3766-2-8-6.jpg, 52471 байт
---
Г. Кролевец, коз.Лисогор, с.Спасское: коз. Говоруха,Городиский,Гудим,Шовкомуд, с.Божок, двор.Еремеев,Мирович,Коропчевский, Майбородов; Стародуб: священ.,учителя Озерский,Соловьянов, купцы Скабертины.
← Назад    Модератор: ozerskaya
Генеалогический форум » Дневники участников » Дневники участников » Дневник ozerskaya » Черниговская губерния. Кролевец » Дмитро Дорошенко. Фотография из архива Еремеевой Н.Н. [тема №124751]
Вверх ⇈