ПРАДЕДЫ МОРОЗОВЫ - ЗАНДРОК

... За весь час існування пенсійного підвідділу єдиним його завідувачем був Євген Миколайович Зандрок, за походженням – дворянин, який народився у Санкт-Петербурзі в 1875 р. У 1942 р. він уже був пенсіонером і добре знався на проблемах людей цієї категорії.
За твердженням Євгена Миколайовича, саме він був автором інструкцій про порядок обліку пенсіонерів, про видачу пенсій академпенсіонерам; під його егідою формувалися пенсійні підвідділи у райуправах, міська лікарсько-експертна трудова комісія (далі – ЛЕТК) [4, арк. 4 зв.].
Після зарахування Є.М. Зандрока на посаду завідувача пенсійного підвідділу почалася організаційна робота: підбір кадрів, визначення кола службових обов’язків і формування механізму реєстрації пенсіонерів та інвалідів, виплати їм грошей.
...
Крім того, передбачалося призначити персональні пенсії особам, "які мають окремі заслуги перед державою або суспільством" [2, оп. 4, спр. 425, арк. 77]. Для призначення персональних пенсій створювався постійний комітет у складі керівника пенсійного підвідділу Є.М. Зандрока та двох членів, яких призначив обер-бургомістр. Постанову комітету затверджував також обер-бургомістр. До речі, подати заяву мали можливість й особи, які отримували таку пенсію до війни [4, оп. 4, спр. 425, арк. 77] (у першому кварталі 1943 р. в Харкові нараховувалось приблизно 50 персональних пенсіонерів із утриманням по 500 крб. на місяць [2, оп. 4, спр. 425, арк. 155]).
Порушувалося й питання про облік інвалідів війни. Є. М. Зандрок у жовтні 1942 р. звертався до тодішнього керівника відділу суспільної опіки професора П.П. Козакевича з пропозицією таких осіб "вважати за інвалідів на загальних умовах, не вимагаючи трудового стажу" [2, оп. 4, спр. 425, арк. 55]. З огляду на середню пенсію (135 крб.) і заплановану загальну суму коштів для видачі цій категорії громадян (у розмірі 500 тис. крб.) виходило, що таких людей в окупованому Харкові проживало ймовірно 4 тисячі. Щоб отримати пенсію, вони проходили ЛЕТК для отримання відповідної групи інвалідності [2, оп. 4, спр. 425, арк. 157].
...
У лютому 1943 р. Харків уперше був визволений від гітлерівців, і на місяць відновили роботу радянські органи влади. Цікаво, що в цей час Є.М. Зандрок керував відділом соціального забезпечення у Міській Раді. Коли ж німці в березні повернулись до міста – він знову очолив пенсійний підвідділ міської управи [4, арк. 4 зв.].
...

2. Державний архів Харківської області (далі – ДАХО). Ф.Р-2982. Харківська міська управа, м. Харків.
4. Архів Харківського обласного управління СБУ. № 035952 Дело по обвинению Герценвица и других.


Джерело:
О.В. Дьякова. Пенсійне забезпечення харків'ян під час гітлерівської окупації // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, 2015. Вип. 20. – Харків. С. 67 – 68, 70.

Клим, спасибо! Интересный документ. Мне кажется, они ошиблись с отчеством, так как Евгений был не Михайлович, а сыном Николая Филипповича. Но сходится год рождения — 1875 и профессия, так как до революции он организовал большое страховое общество.

Венок праведникам https://azbyka.ru/otechnik/Ist...-kultura/2

За второе полугодие 1987-го русский Париж осиротел: каждый месяц приносил весть о кончине в преклонном возрасте кого-нибудь из последних представителей первой эмиграции, из тех, кого иначе не назовешь как праведниками. Одни оставались сугубо частными людьми, другие были вовлечены в общественность. Но и те и другие праведностью своей, сами того не зная, прославили Бога, прославили и страну, что их породила и воспитала. Поистине, были они образом и незаметной славой уходящей, если не безвозвратно ушедшей, России.

Частным человеком была Ирина Владимировна Зандрок (1898–1987). Дочь известного земского деятеля В.А.Оболенского, она прожила бы, вероятно, безмятежную жизнь, не будь революции с ее бедами. Во время Гражданской войны семья Оболенских разделилась. Часть во главе с отцом эвакуировалась в Константинополь; Ирина Владимировна с матерью оставалась в крымском имении. В 1922 году в связи с попыткой друга семьи, Ю.Никольского45, вызволить семью из Совдепии все были арестованы, перевезены в Москву. Здесь по личному вмешательству Ленина (которого В.А.Оболенский когда-то укрывал в своем псковском имении) они были освобождены. Но соединиться семье удалось лишь в 1925 году.

В эмиграции Ирина Владимировна вышла замуж за искусствоведа Ю.Зандрока, оставшегося без работы по специальности. Тогда началось обычное суровое, предельно бедное эмигрантское бытие. Зандроки поселились в горах, где то заводили пансион, то разводили коз и пчел, а в самые трудные военные годы нанимались лакеями во французское буржуазное семейство. Но от Ирины Владимировны никогда не было слышно ни жалобы, ни ропота. В беднейшем одеянии, в беднейшей обстановке, на кухне или в полях, она сохраняла не только достоинство, но нечто большее: поразительные цельность и лучезарность. В ней «не было ни лжи, ни раздвоения». Естественная мудрость, простота, подлинность в чувствах и словах, всегда приправленных тонким юмором... Ничего светского, ни тени тщеславия, непосредственное приятие бытия как блага, несмотря на нищету, бесперспективность, одиночество.

Религиозного воспитания в леволиберальной кадетской семье Ирина Владимировна не получила. Но судьба прибивала ее к разным проявлениям религиозности. Монахиней стала ее сестра, мать Бландина. От полной нищеты, когда пчелиный промысел уже не приносил доходов, спасли монахи-трапписты, пригласив Зандроков сторожами в их музей при монастыре. Да и последние годы жизни выпало провести в отдельном домике на территории бывшего православного монастыря, превращенного в старческий дом, при церкви.

Ирина Владимировна до конца сохраняла и свежесть ума, и интерес к жизни, и активную доброту: чуть ли не старшая по возрасту, она помогала другим, разносила еду больным, утешала, может быть, не столько словами, сколько своим неизменно светлым присутствием...

Г.А. Бонч–Осмоловский и его сотрудники https://studylib.ru/doc/274153...5237189297 (стр.20-28)

Зандрок Юрий Евгеньевич– двоюродный брат О.Г. Бонч-Осмоловской (Морозовой). В дальнейшем –директор музея г. Гренобля.

Зандрок Юрий Евгеньевич

Зандрок Евгений Николаевич в архиве Запорожья