Люботинская сотня Слободского Харьковского полка

Історико-культурна спадщина Українського козацтва у виховній діяль-ності сучасних вишів/ Матеріали всеукраїнської науково-практичної конфе-ренції, 21 - 22 квітня 2011 р., м. Харків. - Х.: ХДТУБА, 2011. - 256 с.

Стрілець В. В.

З ІСТОРІЇ ЛЮБОТИНСЬКОЇ СОТНІ ХАРКІВСЬКОГО СЛОБІДСЬКОГО КОЗАЧОГО ПОЛКУ

Місто Люботин має давні козацькі традиції. У другій половині 60-х років XVII століття, невдовзі після створення Харківського Слобідського козачого пол-ку, Люботин став сотенним містечком цього полку. Перша документальна згадка про Люботинську сотню датується 17 серпня 1678 р.
Вже у 80-ті роки XVII ст. з Правобережної України переселився на Слобо-жанщину сотник Федір Альбовський. Царський уряд дозволив йому з сім’єю в урочищі річки Люботинки побудувати млин, і «... к тому мельничному месту занять леса спотребу. И тою займою владеть ему сотнику Федору и жоне, и детям вечные часы...». Так, за давнім документом, виник маєток, який пізніше отримав назву Альбошівка. Федір та його нащадки служили у Харківському слобідському полку, і, хоча в козацькій їєрархії не піднімалися вище сотників, рід Альбоських - Альбовських у 1797 році «за заслуги предков» був занесений у дворянські книги Харківської губернії.

За переписом 1732 р., який проводив лейб-гвардії Семенівського полку майор Хрущов, у "містечку Люботин Харківського полку» нараховувалося всього 179 дворів, 229 будинків та 807 чоловік населення. Із них 1 будинок належав сотнику, 39 дворів (61 будинок) козакам, 104 двори (124 будинки) підпомічникам. Соціальний склад населення був таким: сотник та його діти - 3 чол., козаків - 217, їх свояків та робітників - 34, підпомічників - 356, їх робітників - 12, служителів церкви - 9 чол."

За реформою князя Шаховського, кількість козаків у Люботинській сотні зменшилася, частина козаків була забрана у драгунський полк. Згідно затвердженого у 1733 р. штату козаків, у Люботинській сотні кількість козаків обмежувалася 26 чоловіками.

Люботинські козаки, як і всі слобідські полки, забезпечували постійну охорону південних околиць Російської імперії та брали участь в військових походах проти Криму та Туреччини. Крім того, Люботинські козаки брали участь у будівництві Української лінії - системи укріплень для оборони від татарських нападів. Протягом 30-х років ХVІІI ст. козаки Люботинської сотні були дуже виснажені цими роботами. Коли у 1738 р. царський уряд вимагав від Харківської полкової канцелярії, а остання від сотників, направити на будівництво Української лінії козаків «с провиантом на 6 месяцев, в надлежащей воинской исправности», то люботинський сотник доповідав Харківському полковнику, що приготуватися до походу найближчим часом козаки сотні неспроможні, оскільки козацькі коні забрано під підводи, а родичі козаків переважно розбіглись.

У 1743 р. слобідським полкам були надані жалувані грамоти, а всі перетворення, що проводилися за реформою князя Шаховського, були скасовані. Було ліквідовано драгунський полк. Кількість виборних козаків була збільшена. Але незважаючи на ці зміни, економічне становище Люботинської сотні було надзви-чайно скрутне. Під час огляду Харківського полку в 1744 р. в Люботинській сотні були виявлені такі недоліки: у багатьох козаків коні залишалися не перемінені, кінська упряж у більшості виявилася непридатною для використання, а вуздечки та чамбури майже у всіх не годилися для служби; рушниці старі, різнокаліберні, непридатні для легкої служби, одяг козаків у дуже поганому стані, а самі козаки були погано навчені військовій службі.

Наступна писемна згадка про Люботинську сотню відноситься до 1755 р., і наведена вона у археографічній праці Д. І. Багалія. У відомості про козаків та сотників Харківського полку значилося, що у Люботинській сотні налічувалося 24 козаки, а сотником був Андрій Петровський.
У 50 - 60 рр. XVIII ст. Люботинській сотні було дуже складно виконувати різні повинності через невелику кількість козаків (їх кількість у 1760 році залишалась такою ж, як і в 1755 р.: 24 козаки. Таке становище призвело до суперечок між Люботинською та Пересічанською сотнею, до якої були причислені села Синолицівка, Гаврилівка та Пісочин і у якій козаків налічувалося значно більше, а повинності обидві сотні несли рівні.
В 1761 р. російський уряд на клопотання люботинського сотника Григорія Ковалевського причисляє до Люботинської сотні з Пересічанської село Лопань з 19 козаками. Землі цього села межували з люботинськими. Це рішення ще більше посилило суперечки між цими сотнями.
У 1762 р. козаки села Лопані Павло Дягило, Леонтій Вакула, Роман Лобойко, Федір Шульга, Василь Коваль звертаються до уряду з проханням повернути їх до Пересічанської сотні. Остаточно ж ці суперечки між Люботинською та Пересічанською сотнею були вирішені у 1765 р. одночасно з ліквідацією Харківського слобідського козачого полку.
Остання документальна згадка про кількісний склад Люботинської сотні відноситься до 1764 р. За даними бригадної канцелярії слобідських полків у слободі Люботин проживало 25 козаків, їх свояків - 329 чоловік (37 дворів), підпомічників - 829 чол. (138 дворів) та два свояка та 43 підпомічника, які не мали власного житла.

Люботинські козаки залишили помітний слід в історії та культурі краю.
Одним із перших сотників Люботинської сотні був Федір Альбовський, а його праправнук Євген Олександрович Альбовський, відомий історик, письменник та краєзнавець, став першим літописцем Харківського Слобідського козачого полку. Завдяки його дослідженню «Історія Харківського Слобідського козачого полку» збережено і донесено до сучасників багато цікавих сторінок діяльності цієї військово-адміністративної одиниці на Слобожанщині.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Альбовский Е. Валки, окраинный город Московского государства. - Х., 1993.

2. Альбовский Е. История Харьковского слободского казачьего полка (1651 - 1765). - Х., 1995.

3. Багалій Д. І. Історія Слобідської України. - Х., 1993.

4. Багалей Д. И. Материалы для истории колонизации и быта степной окраины Московского государства (Харьковской и отчасти Курской и Воронежской губ.) в XVI - XVIII вв., собранные в разных архивах и редактированные Д. И. Багалеем. - Т. 1. - Х., 1886.

5. ЦДІАУ, ф. 1725, оп. 1, спр. 66.

6. ЦДІАУ, ф. 1817, оп.1, спр. 49.