На сайте ВГД собираются люди, увлеченные генеалогией, историей, геральдикой и т.д. Здесь вы найдете собеседников, экспертов, умелых помощников в поисках предков и родственников. Вам подскажут где искать документы о павших в боях и пропавших без вести, в какой архив обратиться при исследовании родословной своей семьи, помогут определить по старой фотографии принадлежность к воинским частям, ведомствам и чину. ВГД - поиск людей в прошлом, настоящем и будущем!
Наверх##26 апреля 2019 17:4526 апреля 2019 17:50 Бессарабия. Случайно...
интересные моменты в жизни нижнего Буджака...
УЧАСТЬ ПОЛКОВОГО ОСАВУЛА РОМАНА СОГУТЧЕВСКОГО ТА ЗНАЧКОВОГО ТОВАРИША ГАВРИЛА ВАРЕНИКА В ОСАДЖЕНІ УСТЬ-ДУНАЙСЬКИХ БУДЖАЦЬКИХ КОЗАКІВ (на матеріалах Державного архіву Одеської області) У статті на основі архівних та опублікований матеріалів досліджується роль осавулів Романа Согучевського та Гаврила Вареника у переселенні устьдунайських буджацьких козаків у Буджаці.
Зацікавлений у швидкому заселенні новоприєднаного 1812 р.краю, російський уряд офіційно дозволив козакам селитися в Придунайських степах. Організацію цього було покладено на колишніх старшин усть-дунайців полкового осавула Романа Согутчевського і значкового товариша Гаврила Вареника, які одержали право збирати козаків. Цим заходом урядовці розраховували залучити на бік Росії задунайських запорожців. 30 серпня 1814 р. уряд видав маніфест, за яким задунайцям оголошувалася амністія і дозволялося селитися разом з колишніми усть-дунайськими козаками. У липні 1816 р. дія маніфесту, по суті, була продовжена. Намагаючись подалі стимулювати вихід задунайців у Росію, їм з 1817 р. надавалися права іноземних колоністів 332 (332 ДАОО. – Ф. 1. – Оп. 214. – Спр. 15 за 1817 р. – Арк. 2 – 21, 115 – 116.) Проблема дослідження переселення козаків старшиною Усть Дунайського Буджацького війська привертає увагу багатьох істориків. Одним із перших досліджень, в якому автор звертається до історії переселення в межі Бессарабії, є праця А.О.Скальковського, у якій дослідник подає переселення козаків із-за Дунаю, як подію державного масштабу: поверталися «сини Русі» з власної волі в «лоно Вітчизни». При цьому А.О.Скальковський не вдається до аналізу причин повернення задунайських козаків у межі російської держави і не зупиняється на участі в переселенні Романа Согутчевського та Гаврила Вареник.
Дослідження історії переселення задунайських козаків певною мірою було продовжене і в радянські часи. Серед статей, вміщених у періодичних виданнях, слід відзначити дослідження О.Рябініна-Скляревського333, написані на основі фондів: «Управління новоросійського і бессарабського генерал-губернатора», «Опікунського комітету іноземних колоністів» та інших. Однак, починаючи з 1830-х рр., до історії переселення козаків з-за Дунаю зверталися переважно українські історики-емігранти. Серед них варті уваги праці Д.Дорошенка334, Н.Полонської-Василенко335. Початок 90-х рр. ХХ ст. позначився появою нових праць синтетичного характеру. Серед статей та монографій виділяються роботи П.Лаврова336, А.Бачинського337 й О.Бачинської338, І.Сапожникова339. Новітні дослідження звертають на себе увагу введенням до наукового обігу представницького кола джерел й поглибленим вивченням історії задунайського козацтва, як складової частини історії Південної України. Однак, при наявності значної кількості історичних робіт синтетичного характеру, участь в переселенні значкових товаришів Романа Согутчевського та Гаврила Вареника та інших окремих представників козацької старшини залишається однією з малодосліджених сторінок історії війська. Після ліквідації Усть-Дунайського Буджацького козацького війська, переважна більшість козаків, не дивлячись на протести з боку влади, залишилась в Бессарабії. Так, наприклад, у 1820 р. група усть-дунайських козаків та задунайських запорожців, незважаючи на опір земської поліції, оселилися в Акерманському повіті, заснувавши село Акмангіт (тепер с. Білолісся Татарбунарського р-ну Одеської обл.). Серед них були осавули Роман Согутчевський340 і Роман Циганка, значковий товариш Гаврило Вареник та інші. Домагаючись створення козацького війська (про що свідчать неодноразові звернення до уряду), вони не лише прагнули забезпечити правове становище колишніх запорожців, а й намагалися укріпити своє соціально-правове положення, відкрити собі шлях до чинів, влади і розгорнути на козацьких землях велике прибуткове господарство, залучаючи як робочу силу – козацьку сірому. Вважаючи себе ображеними, «не отримуючи обіцяного і працею здобутої винагороди за заслуги свої перед урядом», вони, як писали самі: «залишаються чекати особливих привілеїв». Отримання цих привілеїв вони пов’язували з утворенням козацького війська341.
Осавул Роман Согутчевський і значковий товариш Гаврило Вареник разом з іншими депутатами 29 листопада 1821 р. подалипрохання військовому міністрові Аракчеєву про повернення колишніх прав запорожцям342. В 1826 р. вже звертаються до генералгубернатора М.С. Воронцова з проханням надання резолюції на поселення козаків та несплату ними повинностей за 1823 – 1825 рр. Новопоселенці сіл Дракулі і Акмангіт уперто відмовлялися від сплати податків і виконання повинностей, рішуче домагаючись відновлення в Південній Бессарабії козацького війська. За їхнім проектом його територія мала охоплювати землі між Дунаєм та Дністром. Кіш та Січ розташовувались в с. Акмангіт. Козакивимагали виключних прав на землекористування і рибальство, утворення власних органів самоврядування. За ці пільги військо мало нести за власні кошти прикордонну службу на Дунаї і чорноморському узбережжі на зразок Уральського та Чорноморського козацьких військ. Підставою для створення війська, за їх відомостями, мав бути перехід до Росії 1200 задунайських запорожців і 200 колишніх усть-дунайських козаків343.
Окрім зазначених депутатів, активними агітаторами були також Савелій Чернявський та Дем’ян Чорнобай постаті яких розглядались, підтверджені документами, дещо раніше344. Отже, агітація про перехід задунайських козаків до Росії і спілкування між російською стороною і Задунайською Січчю відбувалися дуже активно. Тому не дивно, що з наближенням війни проросійськи настроєна частина Задунайського козацтва була значною. Однак вона не вдавалася до публічних закликів про повернення до Російської імперії через небезпеку, яка чатувала на кожного, хто б привселюдно оголосив про свої наміри. Та задунайців більше непокоїв не розбрат на Січі, а загроза фізичного винищення всього запорозького населення турками в разі найменшої підозри в прихильності і сприянні російській армії, а тим більше в намірах перейти до Російської імперії. Та все ж таки Росія за допомогою різних засобів – від простої агітації до амністії і влаштування переселенців, знаходила підтримку серед задунайців і поступово залучала їх на свій бік. Діяльність російських військових чинів та дипломатів увінчалася успіхом, бо Російська імперія, на відміну від Туреччини, знайшла спільну мову з козаками, налагодила міцні зв'язки і вдало використала помилки Османської імперії по відношенню до козаків. Наведені нижче документи складені в 1806–1807 рр. стосуються участі в поселенні задунайських козаків в Російській імперії старшини Усть-Дунайського війська: осавула Романа Согутчевського і значкового товариша Гаврила Вареника.
Ці документи важливі ще й тим, що в них подаються відомості про переселених старшини і рядових козаків. тому числі граматичних помилок).
Документи:
Документ №1. Виписка губернаторові Ізмаїльського цинуту Поповичу про виділення землі для переселення задунайських козаків. Выписка Измаильскому цинутному кавалеру Поповичу Приемля в уважении просьбу присланную мне от жительствующих в Бессарабской области полкового есаула Романа Согутчевского и значкового товарища Гавриила Вареника с товарищи об отводе казенной земли для поселения как самих их, так и имеющих вскоре прибыть в здешний край на жительство прежних их сослуживцев, так называемых запорожцев, я положил удовлетворить таковому желанию просителей, как сопряженного с пользой для здешнего народонаселения. И на сей конец предписываю Вам немедленно назначить участок пустопорожней казенной земли лежащей между Килиею и Аккерманом употребив строжайшие наблюдения людям, хозяйственном тамо объязании долженствующим по удостоверению их распространится до значительной степени посредством водворения там ожидаемых сюда большой партии собратия их. Никто другой из посторонних людей не осмеливался воспользоваться подобным правом, без особого разрешения начальства. Что и возложена на собственную Вашу ответственность с тем малейшая тут оплошность взыскана будет со всей строгостью. Полномочный наместник Бессарабской области Подольский военный губернатор.
Документ № 2. Прохання депутатів колишнього усть-дунайського буджацького війська р. Согучевського та Г.Вареника про виділення земель для поселення. Его Превосходительство Господину действительному статскому советнику заступившем полномочного наместника Управляющего Бессарабской областью и вторым департаментом Кондратию Антоновичу Катакази Депутату бывших усть-дунайского буджацкого войска полкового есаула Романа Согутчевского и значкового товарища Гавриила Вареника от сего общества. Прошение. Мы, усть-дунайский буджацких войск офицеры и рядовые в едином согласии поселиться желаем на пустом местележащем степь урочища Дракуле Измаильского цинута Килийской округи, дабы не скитались по разным местам. А не остаться обойденными от ненадлежащего нам и ненаскучали завсегда начальству избрали помянутое место на вечное жилище на кое надлежит завести разные податки и побудить к оному оставшихся за Дунаем Запорожский Сечи. Того ради прибыть под покровительство и защиту всепокорнейшее просим повелить кому следует всем нам вышеименную землю. На поселение нас и дать предписание Бендерского Кашанскому Измаильскому исправничеству о беспрепятственном их переходе для поселения на именованном урочище и разного народа войск казачьих усть-дунайских в едином (согласии) желании. Сего до двадцати пяти человек и в том умеющие грамоте подписали, а неумеющие грамоте крестом. Депутаты Полковой есавул Роман Согутчевский Значковый товарищ Гаврил Вареник Поручик Кузьма Белый Хорунжий Григорий Волошин Хорунжий Дмитро Федоренко Сотник Онисий Визирь Хорунжий Григорий Визиренко Хорунжий Василий Плата Хорунжий Антон Ломака Прапорщик Иван Пихта Хорунжий Федор Пинта Казаки Влас Гончаренко Михайло Чеховский Олексей Шеремент Христофор Нагул Федор Трандаугин Яков Солкуцан Роман Гончаренко Михайло Лавренко Федор Семенченко Леонтий Пичкарь Григорий Трандаугин Николай Солкуцан Прошение при сем по словам просителей и за неумеющих грамоте руку приложил казачьих войск Лука Котович.
Документ № 3. Рапорт дійсного статського радника Катакозі Подільському воєнному губернаторові Бахметьєву про надання земель для поселення задунайців. Его Высокопреосвященству. Господину полномочному наместнику Бессарабской области, генерал лейтенанту, Подольскому Военному губернатору, Управляющему Гражданскою частию и кавалеру Алексею Николвевичу Бахметьеву. Действительного статского советника Катакози. Рапорт. Жительствующие в Бессарабской области полковой есаул Роман Согутчевский и значковый товарищ Гаврила Вареника и товарищи подали мне две просьби, из коих одну о назначении в Измаильском ценуте казенной земли, для основания там постоянного их жительства и приобретиния способов к к удобнейшему вызову из заграницы, к к совместному с ними в здешнем крае поселения пресиних сослуживцев их в значительном числе людей, составляющую так называемую Задунайскую Сечь и другие в хожую в себе сведения о готовности в силах последних, оставить турецкие владения припервом случаи для соединения с первыми, и что в следствии того и что в следствии того прибыло уже оттуда в Бессарабский край три козачих семейтва Усмотрев из их отзывах желания просителей сволей способствовать Вышим образом столь полезному до распространения здешнего народонаселения и приказал дать им знать, что что так расположения их заслуживает полнейшего внимания и одобрения областного начальства, и что достижения вящим для них тут признательности. Зависит от успеха в действительном исполнении вышеизложенного их предложения. Что же касается до отвода просимой ими для собственного поселения земли я ответ отвечал им, что на сіе должны ожидать они начальничьего Вашего разрешения. Долгом почитаю донести ответ, изъясненномъ Вашему Высокопревосходительству я приемлю честь представить при сем и две просьбы в приложении. Действительный статский советник. (ДАОО. – Ф.1. – Оп. 1 – Ф.214. – Спр. 15 за 1817 р. – Арк.2-5, 16.)
источники
333 Рябінін-Скляревський О. З життя Задунайської Січi // Україна. – 1929. – Кн. 34. – С. 7–34; Його ж. Кінець Задунайської Січі // Україна. – 1929. – Кн. 36. – С.40-71; Його ж. Задунайська Січ в народних переказах і письменстві // Науковий збірник історичної секції Української Академії наук,. – 1928 р. – С. 115 – 131. 334 Дорошенко Д.І. Нарис історії України. – К.,1992. – Т. 2. – С. 75 – 81. 335 Полонська-Василенко Н.Д. Історія України. – К., 1992. – Т. 2. – С. 143 – 146. 336 Лавров П.І. Історія Південно-східної України. – Львів, 1992. – С. 59 – 61. 337 Бачинський А.Д. Січ Задунайська. 1775–1828. Історико-документальний нарис. – Одеса, 1994. – 121 с.; Бачинський А.Д., Бачинська О.А. Козацтво на Півдні України (1775–1869). – Одеса, 1995. – 55 с. 338 Бачинська О. Дунайське козацьке військо. 1828–1868 рр. (До 170-річчя заснування). – Одеса, 1998; Ії ж. Усть- Дунайське Буджацьке козацьке військо. 1806 – 1807 рр.// Козацтво на Півдні України. Кінець XVIII – ХІХ ст. / Авт.-упоряд.: О. А. Бачинська та ін. – Одеса, 2000. – С.118 – 140; Їі ж. Придунайський край – територія відновлення державотворчих традицій українського козацтва наприкінці ХVІІІ – ХІХ ст.// Зб. пр. молодих вчених та аспірантів. – К., 2001. – Т. 6. – С. 263 – 274; Їі ж. Козацтво в «післякозацьку добу» української історії (кінець ХVІІІ – ХІХ ст.). – Одеса, 2009; Їі ж. «Сказки «старих» запорожців або історія козацтва на Дунаї в біографіях // Запорозька старовина. Вип. 3. – Запоріжжя, 2005. – С. 5 – 18. 339 Сапожников И.В., Сапожникова Г.В. Запорожские и черноморские казаки в Хаджибее и Одессе (1770–1820). — Одесса, 1998; Сапожников И.В. Материалы по исторической географии дельты Дуная. — Одесса, 1998; Його ж. Матеріали з історичної географії та етнографії дельти Дунаю: (До 170-річчя скасування Задунайської Січі). — Іллічівськ, 1998; Його ж. Буго-Дністровська Запорозька Січ (1775–1780-ті рр.) // Хаджибей – Одеса та українське козацтво. 1415–1797. – Одеса, 1999. – С. 47 – 110. 340 ДАОО. – Ф. 1. – Оп. 214. – Спр. 11 за 1825 р. – Арк. 93 – 103, 178. 341 Там само. – Арк. 186 – 191. 342 Рябінін-Скляревський О. Задунайська Січ в народних переказах і письменстві. – С. 119. 343 ДАОО. – Ф. 1. – Оп. 214. – Спр. 15 за 1817 р. – Арк. 76 – 77, 80, 173 – 178. 344 Ложешник А. С. Участь значкового товариша Савелія Чернявського у переході задунайських козаків у підданство Російської імперії 1828 р. // Південний захід. Одесика. – Вип. 11. – Одеса, 2011 – С. 44 – 56.
--- ..добавив каждый свою найденную истинную Крупицу в бесконечном поиске - Вы невольно пишите Всеобщуюю историю РОДа..а по сему, о Вас будут помнить - многие будущие потомки. Ищу Бакал, Долгополый - Бессарабия), Проценко, Касьян(-ов) - Харьковская), Школяренко, Тарасенко, Рымарь-Сумская обл)
История села Белолесье ( Акмангит) Историческая справка Татарбунарского районного историко-краеведческого музея 26.11.2012 БЕЛОЛЕСЬЕ
Село, центр сельского совета, расположено в 9 км от районного центра. Через село проходит трасса Одесса-Измаил-Рени.
Село создано в 1823 году на месте существующих раньше двух татарских аулов Акмангит и Мангит. Основано прежними казаками Усть – дунайского казачьего войска, которые переселились на урочища Дракуля и с. Нарось Дракуля. С 1827 года села Акмангит и Мангит фиксируются под одним названием Акмангит. В это время в селе проживало 425 человек украинцев, 75 молдован, 2 еврея, 8 человек «духовного звания», находилась Свято – Покровска церковь. Название села происходит от тюрского Акмангит – имени одной из татарских родовых групп, которая входила в состав Буджакской орды (Орды малых нагаев). Акмангит буквально «белые мангити». В 1945 г. селу Президиумом Верховной Рады УССР присвоено наименование Белолесье. Первый колхоз создан в 1941 году – им. ХХІІІ годовщины РККА. После войны на территории села находился колхоз им. Кутузова, за которым были закреплены 8,6 тыс. га сельскохозяйственных угодий, в т.ч. 7,7 тыс. га пахотной земли, многолетних насаждений 270 га. Хозяйство – зернового и мясо – молочного направления, производилось 9,7 тыс. т зерновых, 500 т мяса и 900 т молока. Засеивалось 3,8 тыс. га зерновых, 1000 га технических и 2,3 тыс. га кормовых культур. Хозяйство имело 76 тракторов, 44 автомашины, 14 комбайнов. Был пункт по переработке винограда, пилорама.
В Белолесской средней школе училось 433 ученика, преподавало 35 учителей, сейчас школа общеобразовательная І-ІІІ степени. Работает Дом культуры на 600 мест, сельская библиотека с книжным фондом (на 1976 г. 18,8 тыс. экземпляров) на данный период 20,34 тыс. экземпляров, лечебная амбулатория с медперсоналом количеством 12 человек. В период Великой Отечественной войны 484 жителя села сражалось с врагом на фронтах, 211 из них погибли, вернулось домой 273 жителя. 212 человек были награждены орденами и медалями. Благодарные потомки в 1988 г. в центре села установили Мемориал воинам, погибшим в годы ВОВ.
В 1975 г. установлен памятник участникам Татарбунарского восстания 1924 года.
В 1816 году была построена Свято – Покровская церковь.
--- ..добавив каждый свою найденную истинную Крупицу в бесконечном поиске - Вы невольно пишите Всеобщуюю историю РОДа..а по сему, о Вас будут помнить - многие будущие потомки. Ищу Бакал, Долгополый - Бессарабия), Проценко, Касьян(-ов) - Харьковская), Школяренко, Тарасенко, Рымарь-Сумская обл)