Загрузите GEDCOM-файл на ВГД   [х]
Всероссийское Генеалогическое Древо
На сайте ВГД собираются люди, увлеченные генеалогией, историей, геральдикой и т.д. Здесь вы найдете собеседников, экспертов, умелых помощников в поисках предков и родственников. Вам подскажут где искать документы о павших в боях и пропавших без вести, в какой архив обратиться при исследовании родословной своей семьи, помогут определить по старой фотографии принадлежность к воинским частям, ведомствам и чину. ВГД - поиск людей в прошлом, настоящем и будущем!
Вниз ⇊

История села и церкви


← Назад    Вперед →Модератор: tanyahurt
tanyahurt
Модератор раздела

tanyahurt

Лубны, Украина
Сообщений: 297
На сайте с 2018 г.
Рейтинг: 91
Час будівництва церкви на честь Вознесіння Христового у с. В’язівок Лубенського полку (тепер Лубенського р-ну) невідомий. Вірогідно, це трапилося у 2 пол. 17 ст., після того, як гетьман Б. Хмельницький надав село у володіння Мгарському Лубенському Спасо-Преображенському монастиреві. Перша документальна згадка про церкву відноситься до 1702, коли жителем села Іваном Семипутенком їй було подаровано напрестольне євангеліє київського друку 1697. Ця книга, форматом у піваркуша, оправлена в червоний оксамит та срібні шати, зберігалася у церкві у 1901. На її сторінках зберігся вкладний запис: «сію книгу, именуемое евангеліе напрестольное, отменилъ рабъ Божій Ив. Семипутенко, житель Вязовский, маетности монастыря Мгарского Лубенского, за сумму певную 10 личбы литовской и надалъ ее до храму Вознесенія Господня за отпущеніе греховъ своихъ и жены своей Настасіи и детокъ своихъ. То есть и записано року 1702. Федоръ Романовичъ, священникъ Вязовскій рукою власною». 1732 церква отримала від київського митрополита Рафаїла (Заборовського) новий антимінс. Клірова книга Полтавської єпархії за 1902 вказує дату будівництва церкви 1802, однак до 1941 у складі фонду архіву Полтавської духовної консисторії зберігалася датована цим роком справа «О починке с. Вязовка Лубенского повета Вознесенской церкви». Отож, йдеться не про побудову храму, а лише про його ремонт чи реконструкцію. Після завершення перебудовних робіт стара, дерев’яна церква стала хрещатою у плані, п’ятидільною спорудою. Над квадратним у плані середохрестям за допомогою парусів було встановлено восьмигранний світловий барабан, над яким, за допомогою заломів розміщувався інший, дещо меншого розміру. Площини першого барабану прикрашали прямокутні вікна, площини другого – чотири квадратних вікна. Верхній барабан завершувався світловим декоративним ліхтариком з вісьмома квадратними вікнами та цибулястою маківкою з хрестом. 1876 поряд із церквою було збудовано дерев’яну двоярусну дзвіницю. У цей же час дерев’яну покрівлю церкви замінили на металеву, а до бокових притворів добудували ганки. Ганок західного притвору було засклено і його почали використовувати як тамбур, що дало змогу зберігати тепло всередині споруди. 1896 церкву і дзвіницю поставили на мурований цоколь, а у міжрукав’ях храму прибудували чотири нижчих від основного об’єму приміщення, двоє із яких використовувалися як ризниця і паламарня.
У 1895 В. ц. володіла церковним капіталом у сумі 500 руб., 31 дес. церковної, 3 дес. садибної та 33 дес. ружної землі, діяло земське училище. 1901 – церковним капіталом у сумі 614 руб. 80 коп., 33 дес. ружної та 31 дес. 600 кв. саж. церковної землі, діяла земська школа. 1902 – 33 дес. 2280 кв. саж. ружної землі, діяли церковна б-ка, школа грамоти та земська школа. 1912 мала 33 дес. ружної землі, квартиру для священика, діяла церковнопарафіяльна школа.
У 1776 церковна парафія нараховувала 121 двір, 1295 душ обох статей. 1901 – 274 двори. 1895 церкву відвідувало 2065 душ парафіян обох статей. 1902 до парафії належало 2280 душ обох статей – жителів с.с. В’язівок та Терни, 1912 – 2109 душ різних станів.
Релігійна громада відновила свою діяльність 14.05.1942 під час німецької окупації у приміщенні церкви. 22.07.1944 була зареєстрована органами радянської влади під № 114, 08.01.1948 пройшла повторну реєєстрацію за № 219. 1958 громада отримала дозвіл уповноваженого у справах релігії на пофарбування храму. Ін. відомостей про діяльність чи закриття релігійної громади та долю храму не віднайдено. У новітній час релігійна громада відновила свою діяльність як громада УАПЦ. Пройшла реєстрацію органами державної влади 14.02.2000 за № 98. Для богослужінь використовує молитовний будинок.
Із священиків відомі: Федір Романовський (1702), Федір Косьмін, Іоанн Косьмін, Гнат Косьмін, Іоанн Міссіповський, Трохим Кузьминський (пом. 1803), Юхим Павлович Крикуновський (1895, 1902), Євген Євстафійович Ус (1912), І. Ломака (1944), Іван Федорович Дзюба (18.03.1947–16.08.1957), Петро Якович Попов (01.1958–09.04.1959), протоієрей Дмитро Котерлин (2008); із псаломщиків: Григорій Артемович Павловський (1895, 1902, 1912), Микита Якович Негеєвич (1902, 1912); із паламарів: Микита Якович Негеєвич (1895); із церковних старост: Мойсей Олексійович Дмитренко (1902), козак Володимир Іванович Адаменко (1912), Д. Овчаренко (1944, 1947).
Літ.: ДАПО. – Ф. Р-4085. – Оп.16. – Спр. 184; Спр. 205. – Арк. 84; Коломенский, 1895. – С. 254-122; Грановский, 1901. – С. 362-363; Клировая книжка…, 1902. – С. 360; Справочная клировая книга…, 1912. – С. 147; РГПО, 2008. – Арк. 61; Приватний архів В. О. Мокляка; Приватний архів В. А. Павленка.
В. О. Мокляк, В. А. Павленко.
http://history-poltava.org.ua/?p=1829

Прикрепленный файл: 741.jpg
---
Погребняк, Звизденко (с. Засулье Лубенский у), Симоненко (с. Вязовок Лубенский у, х.Мишин Михайловский р-н, Волг. обл.), Головань (с. Александровка, с. Мацковци Лубенский у), Загинайло (с. Купьеваха Лубенский у), Палий (с. В. Хутор Черноб. у), Притула (с. Дубовая Уманьск. у)
tanyahurt
Модератор раздела

tanyahurt

Лубны, Украина
Сообщений: 297
На сайте с 2018 г.
Рейтинг: 91
Слѣдующая за Кононовкой и Булатцами новая группа селъ и хуторовъ расположена въ южномъ направленіи по ручью Вязовку, впадающему въ Сулу за Тернами. Вдоль дороги отъ по- слѣднихъ къ сосѣднему селу Вязовку, къ юго-востоку, залегаетъ топкая торфяная и аллювіальная долина Сулы 1) съ песчанымъ пастбищемъ, извѣстнымъ подъ имепемъ Велыки Юрища, кото- рымъ встарину пользовался исключительно Вязовокъ; затѣмъ жители Шершневки и Ерковецъ стали переправлять черезъ Сулу свои размножавшіеся стада сюда же, а начавшіеся споры привели къ установленію общаго пользованія въ спорной мѣстности для всѣхъ окрестныхъ селъ. Смежный сѣнокосъ Мали Юроща находится уже въ отдѣльномъ пользованіи Вязовчанъ. За топкимъ лугомъ Закладьемъ къ селу прилегаютъ коноплянники (пидметы) 2). Справа отъ дороги у Терновъ горная окраина начинается круглыми, покатыми холмами, переходя понемногу въ сплошную горную цѣпь, ограждающую Вязовокъ съ сѣвера на всемъ ёго трехверстпомъ прятяженіи. Эта цѣпь изрѣзана причудливо вѣт- вящимися блѣдно-желтыми, иногда красноватыми оврагами; от- дѣльныя вершины, похожія на бастіоны, круто спускаются въ долину. Въ ущелыкъ мѣстами сохранились кусты и рощи, въ которыхъ среди дубковъ бѣлѣетъ одинокая береза. Одна изъ горъ Лукашина, на которой «Роблени могылы», имѣла сторожевое, охранительное значеніе. «Тамъ стоявъ на кони козакъ и державъ виху и куды похылыть, туды тикать: непрыятель наступа—ляхы, и люде кыдають серпы, тикають, ховаются на човнахъ у болото.у лисъ» *). Это воспоминаніе указываетъ на древность поселенія, бывшаго въ 1654 г. цептромъ особой Вязовской сотни Лубей- скаго полка, тогда, когда,—по свидѣтельству Самовидца,—«що село, то сотныкъ, а иная сотня мѣла люду тысячу; такъ усе що жыво пиднялося въ козацтво» 2). Потомъ Вязовокъ отчисленъ ко второй Лубенской сотнѣ и универсалами Богдана Хмельницкаго, Юрія Хмельницкаго 1659 г. и Демяна Многогрѣшнаго 1671 и 1672 г. утвержденъ за Мгарскимъ монастыремъ 3). Какъ бывшіе монастырскіе впослѣдствіи крестьяне, такъ и козаки расположились въ Вязовкѣ слѣдуюіцимъ образомъ. У въѣзда со сторопы Терновъ живутъ: казённые крестьяне Ефименки, Нимичи, Семе- ненки и козаки Булюбаши или по уличному Хоружи. Далѣе вправо отъ дороги, къ горѣ, въ кутѣ Долинѣ живутъ: козаки Карпенки, Корніенки и Куци, а на Завгородьи—Билухи, Онипки, Онищенки и Романюты; влѣво отъ дороги, къ Лугамъ, на Замостьи номѣстились: Потоцкіе, Николаенки и Сытники и на особенно тѣсно застроенной Дрижаивкѣ—Горобачи, Дрижанки, Пироги и Сербины. ГІо самой срединѣ села находятся: Билыкивка, жилище Билыкивъ, Вороныхъ, Значковъ, Сушичей -и Москалеп- ковъ, по уличному прозванныхъ Кулишами, почему и улица ихъ называется Кулишевскою; за Билыкивкою—Бурдымивка, въ которой живутъ Бурдымы и Куци, а въ особой части Дмитривкѣ—Дмитренки. Возлѣ Бурдыливки урочище Мопастырецъ. Южную часть села составляютъ: Галыкивка, гдѣ живутъ казенные крестьяне Рябки, по уличному Перетятьки; возлѣ нея въ лиску «пры- чепывся» кутокъ въ 5—6 хатъ—Адамивка, жилье Адамйвъ, Ди- чокъ, Сокирокъ и Сушичей, по уличному Грабовыкивъ. По- слѣдній кутокъ Гусакивка, гдѣ живутъ Антоненки Онъ лежитъ у большой обрывистой горы, по Александровской дорогѣ. такъ называемой Третяки г), съ которой открывается видъ на все село, тѣснящееся въ ущельи по холмамъ и взгорьямъ, между садами и рощами съ церковью посрединѣ, на Билыкивкѣ. Въ церкви, перестроенной въ 1896 г., сохраняется нѣсколько старинныхъ иконъ и книгъ: Божья Матерь съ св. Николаемъ, Антоніемъ и Ѳеодосіемъ Печерскими, скорбящая Божья Матерь, пронзенная мечемъ; маленькій образъ Владимірской Богоматери и образъ Спасителя въ красномъ хитоиѣ. Новыя намѣстныя иконы нарисованы, или можетъ быть только поновлены, бывшимъ священни- комъ с. Ольшанки О- Е. Коваленкомъ. Есть еще двѣ картины въ позолоченныхъ рамахъ: Тайная вечеря и Снятіе со креста, подаренная купцомъ Фалинымъ. Въ церкви хранится также старинный двусвѣчникъ, изображаюіцій ангела, и слѣдуюіція богослужебныя книги: евангеліе Лаврской печати времени царя и вели- каго князя Петра Алексеевича при патріархѣ Адріанѣ и архи- мандритѣ печерскомъ Мелетіѣ, 1697 г., съ надписью: «Сію книгу, именуемую евангеліе напрестольное, отмѣнилъ рабъ Божій И. Семинутепко, житель Вязовской, маетности монастыря Мгарскаго Лубенскаго за сумму певную 10 личбы литовской надалъ ее до храму Вознесенія Господня за отпущеніе грѣховъ своихъ и жены своей Настасіи и дѣтокъ своихъ. То есть записано року 1702» у). На другомъ евангеліи, 1779 г., отдѣланномъ въ серебро съ чернью, тоже сохранилась надпись: «Сія книга, глаголемая напрестольное евангеліе отмѣнилъ рабъ Божій Степанъ Кушне- ренко и надалъ въ село Вязовокъ до храму Вознесенія Господня за отпуіценія грѣховъ своихъ». Вязовокъ довольно большое село; уже въ 20-хъ годахъ прошлаго столѣтія въ немъ было болѣе 1200 душъ, а въ 50-хъ до 1500. въ концѣ же вѣка—1935. Ко- заковъ въ селѣ нѣсколько больше, чѣмъ казенныхъ крестьянъ, всѣ стройны, вышесредняго роста, нѣкоторые козачьи роды: Бурдымы, Потоцкіе даже высокаго, красивы, встрѣчаются женщины правильная, кавказскаго типа. Мужскія одежды такія же, какъ по Слѣпороду, у женщинъ еще доживаюсь послѣдніе дни запаски и плахты, очипки гребнемъ, повязки высокія.

Средняя Лубенщина. Часть 2. Милорадович.
---
Погребняк, Звизденко (с. Засулье Лубенский у), Симоненко (с. Вязовок Лубенский у, х.Мишин Михайловский р-н, Волг. обл.), Головань (с. Александровка, с. Мацковци Лубенский у), Загинайло (с. Купьеваха Лубенский у), Палий (с. В. Хутор Черноб. у), Притула (с. Дубовая Уманьск. у)
← Назад    Вперед →Модератор: tanyahurt
Вверх ⇈