ЛЮБЕЧСКАЯ сотня

РОСПИСИ
козацько-старшинських та козацько-шляхетських родин Любецької сотні.

АНТОНОВИЧІ:

Федько Антонович (1571) – любецький шляхтич, «держит землю Погарискую и Алексеевкую» .
Кузьма Антонов (1645) – член китайської громади. З купчого листа 1676 р. відомо, що бояри Антоновичі володіли «пляцом» у передмісті Любеча .
Василь Антонович (1688, 1709) – киселівський сотник та з.т. Чернігівського полку .
Андрій Антонович - козак с.Старий Білоус .
Пилип Антоненко (Антонович) (1710) – чернігівський «райца» .
Єфросинія Антоновичева (1728) - перша власниця с.Чепелево Сосницького повіту, 1742 р. - «значковая удовствующая», володіла млином на р. Гур'ї .
Артем Антонович (1742) - березенський наказний сотник .
Під час Визвольної війни середини XVII ст. представники цього роду опинилися у складі козаків Ніжинського полку.
Ніжинська гілка:

І.
1.NN Антонович - жив у XVII ст., «малороссиийский шляхтич».

II.
2.Іван - полковий хорунжий Ніжинського полку.........................................1

III.
З.Данило Іванович - ніжинський сотенний атаман......................................2

IV.
4.Павло Данилович - титулярний радник (1796)......................................3

БИВАЛКЕВИЧІ:

1. Антін Бивалкевич - жив у XVI ст.
II.
2. Милко Антонович (?-1561-1581-?) – любецький шлях¬тич . Володів Кувечицькою землею (с.Кувечичі), островом Більдянським, Смоліголовою та Сірховою .................................................................................................................1
3. Казимир Антонович – любецький шляхтич ............................................1

Серед інших представників роду слід згадати:

Прокіп Бивалкевич (?-1676-1696-?) – козак, володів частиною Величківщини (1696) .
Роман (бл.1743-?), Ілля (бл. 1697-1788-?),
Трофим (бл.1713-1788-?) Бивалкевичі – козаки, нащадки Казимира Бивалкевича, наприкінці XVIII ст. жили на «наданом тому их предку привилегиями острове называемом Будлянским» .
Козьма Семенович Бивалкевич (?-1772-1792-?) - козак, мешкав у с.Боханихи . Рід користувався гербом «Доленга» .

БОГУШІ:

Ф.Гумілевський вважав любецьких бояр і зем'ян Богушів нащадками Новгород-Сіверського боярина Тимофія Аверковича Богуша.
У 1438 р. він отримав від литовського князя Свідригайла право «волности в шляхетские, в здешнем панстве нашем, великого княжества Литовського, заживати» . Як вважає Н.Яковенко, Богуші були представниками галицької, подільскої чи малопольської родини, яка у першій половині – середині XVI ст. осіла на Київщині та Брацлавщині .
На Київщині вперше зустрічаємо Богушів у 1540 р.

І.
1. Богуш Жоглін (?-1551-1571-?) – любецький шляхтич, згадується у привілеї Сигізмунда II Августа. Володів Гавриловщиною, дубровами Сірховською, Биковщизною та с.Голків (Галків) .

ІІ.
2. Юрко Богуш (?-1599-1619-?) .....................................................................1
3. Микола Богуш (?-1599-1619-?) .................................................................1
4. Клим Богуш (?-1599-1619-?) .....................................................................1
5. Дем'ян Богуш (?-1599-1619-?) ...................................................................1
6. Михайло Богуш (?-1599-1619-?) ...............................................................1
Згадуються у привілеї Сигізмунда III, за яким отримали «остров обрубный Красную Гряду до отчизни их Голенищовское наданное». Крім цього закріплювалось право на острів Красковський та Королецьку пашню, які були здобуті «правом купним от певних особ» .

III.
6. Омелян Юрійович Богуш (?-1611-1631-?) ...............................................2
7. Яцко Юрійович Богуш (?-1611-1631-?) ....................................................2
Згадуються у привілеї Владислава IV, наголошувалось, що «они обязаны исполнять службу военную нам и Речи Посполитой, как и предки исполняли, на равне с прочими жителями, без всяких других повинностей» . У 1633 р. любецькі зем'яни Омельян і Яцко Богуш отримують ще одне підтвердження Владислава IV на «обрубний» острів Красну Гряду .

IV.
8. Клим Омелянович - козак с.Миси .............................................................6
9. Мойсей Яцкович - козак с.Осняки ............................................................7
10. Омелян Яцкович - козак с.Осняки ..........................................................7
11. Ничипір Богуш – козак, отримав універсал гетьмана Д.Многогрішного 1670 р. .......................................................................................?

V
12. Стефан Климович .....................................................................................8
13. Герасим Климович ...................................................................................8
14. Петро Омелянович .................................................................................10
Д.: Февронія NN.
15. Купрій Ничипорович (?-1656-1705-?) – у 1681 р. су¬дився а козаком Грицьком Чеботаренком . Козак с.Осняків .........................................................11
Д.: Марія Ревуниха (?-ран.1680)

VI
16. Василь Стефанович – «меский человек» (1708) ..............................12
Д.: Феся Красковська .
17. Данило (?-1682-1724-?) – службу розпочав з 1702 р., козак с.Мизи............................................................................................................ (12?, 13?)
18. Іван (?-1682-1724-?) – службу розпочав з 1702 р., козак с.Мизи ........................................................................................................ (12?, 13?)
19. Павло Герасимович ................................................................................13
20. Петро Герасимович ................................................................................13
21. Василь Петрович ....................................................................................14
- Февронія Петрівна .....................................................................................14
Ч.: Сердюк – козак

В розпис не ввійшли:
Кирило Богуш – козак с.Орловка Вибельської сотні (1694-1724-?) .
Любов Богушівна-Манойлович (1710) – дружина вертіївського козака Івана Манойловича .
Микола, Клим, Дем'ян і Михайло Богуші (1730) – мешканці с.Осняків та «козаки любецкие», разом із з.т. Федором Посудевським, заносять до магдебурських книг Чернігівської ратуші привілеї Сигізмунда III 1619 р., Владислава IV 1633 р., та Б.Хмельницького 1656 р.
У 30-ті рр. XVIII ст. серед «підсусідків стрілецьких» с.Хоробичі знаходимо Трохима Богуша .
У с.Сухі Велички жили козаки Степан Павлович та Яків Євсейович Богуші .
У с.Миси та Бурки. мешкають «неимущи скота» козаки Микита (бл. 1718-1788-?) та Іван (бл.1718-1788-?) Богуші .
О.Лазаревський зазначав, що у другій половині XVIII ст. родина Богушів почала зливатися з «податним станом» .
У 1784 р. 12 дворян Чернігівського і Городнянськото повітів засвідчили, що Сава Богуш з синами Іваном, Степаном та іншими родичами дійсно шляхетського роду і володіють. шляхетськими маєтностями .
За даними нижнього земського суду 1792 р. в козацькому окладі с.Миси разом з козаком Демидом Сидоровичем Богушем було записано 90 Богушів віком від 1 до 70 років, а у с.Антоновичі, до якого вони переселились за свідченням місцевого населення з тих же Мисів - ще 23 Богуші . Богуші користувались гербом «Пулкозиц» .

БОРСУКИ:

За даними Н.Яковенко цей рід походить з Волині й відо¬мий за ревізіями 1529 та 1545 рр.
Але вже у першій половині XVI ст. з'являється на Київщині . У Любенькому замку Борсу¬ки були скоріше всього замковими боярами.
З другої половині XVII ст. зустрічаємо Борсуків у Ніжинському полку.
Марко Борсук – один з перших ніжинських пол¬ковників .
Петро Борсук (1701-1702) – козелецький сотник.
У 1725 р. прохоровським сотником Ніжинського полку був Матвій Борсук, а сотеним писарем Василь Борсук .
У 30-ті рр. XVIII ст. в с.Старосілля мешкав «ґрунтовий» козак Борсук .
У 1786 р. козаки Федір, Іван, Василь, Іван, Григорій, Андрій, Гаврило, Матвій, Павло та Андрій Боросуки представили свідчення 12 шляхтичів, що «предки іх породи шляхетской і здавна проживають в с.Дубровному (сучасне с.Дібровне Городнянського району) на своїх власних маєтках» .
У 1796 р. у с.Дібровному фіксується 41 представник цієї родини віком від 3 до 70 років, усі вони були занесені до козацького окладу . Користувались власним гербом, який являв собою щит, поділений на чотири частини: у першій — кавалерський хрест з чотирма зірками, у другій - шабля і корона на Андрієвському хресті, у третій – стріла і перевернутий спис, також на Андрїєвському хресті, у четвертій – лев .

ВОРОШИЛЬСКІ (ВОРОШИЛИ):

І
1. Петро Ворошильский (?-1590-1607-?) – любецький шляхтич (1607).

II
2. Петро (?-1645-1671-?) – ротмістр надвірної корогви гетьмана Дем'яна Многрішного (1671.01.) ..........................................................................................?
3. Павло Петрович Ворошило (?-1668-1700-?) – любецький сотник (?-1698.01.-?), (?-1699.02.-1700-?) . Родина Ворошильских була споріднена з іншими родами Любецької околиці, так, племінниця Ганни Забіли пані Ворошило-Ярмултовська була дружиною Якова Бакуринського .
Деякий час Ворошили володіють с.Велика Вісь, яку з.т. Ворошило отримав від чернігівського полковника В.Борковського.
На початку XVIII ст. Вербичами володів Павло Ворошило .......................................................................................1

БУРДЮКИ:

У 1725 р. «городничим» Любецької сотні був Дем'ян Бурдюк .
1746 р. козаки Михайло та Андрій Бурдюки продали Бурдюковський грунт любецькому сотнику Івану Савичу. Ця маєтність була названа «изстари шляхетской» .
1748 р. любецький козак Бурдюк володів маєтностями під с.Галків .

ГУТОРИ:
Костюк – полковий обозний Чернігівського полку (1658).

ДАНИЧІ (ПІРОЦЬКІ, ГЛІБОВИЧІ-ПІРОЦЬКІ):

Один із найдавніших родів любецької шляхти.
Були нобілітовані за часів О.Гаштольда, який серед інших маєтностей закріпив за ними с.Буянки .
На думку О.Лазаревського роди Глібовичів, Данічів і Репчичів походять від єдиного роду Піроцьких .
У 1571 р. Даничі підтвердили за собою свої маєтності. Зберігся витяг з «головних трибунальних консервант» Брацлавського воєводства, датований 17 липня 1630 р. Даничі записали до трибунальских книг привілей «на пергамине писаний, с печатью привисистою коронною», наданий 13 березня 1571 р. Сигізмундом II Августом зем'янам любецьким Данилу Глібовичу Піроцькому, Леску, Кіндрату і Дем'яну Данинам (з братами) на «добра Пероцкие», ставок Турисч (Скурищ) і дуброву Чарничин.
За Данилом Глібовичем Пироцьким окремо закріплювались Творичовський острів та Кривиці. Усі вони названі «дедичами» і «отчичами» Пероцького грунту.
З цієї землі вони несли «службу господарскую воєнную земскую, яко и иншие земляне Любецкие, а наших некоторых повиностей і работ полнити неповинни». Пероцька земля складалась на той час з Борок, Горська, Плоського лісу і Творичовського бору .
У 1585 р. Пироцькі та Даничі підтверджують своє право на володіння Ріпками привілеєм Сигізмунда III . Пероцька земля була одним з найстаріших пожалувань.
О.Яблоновський вважав, що вона була пожалувана Сигізмундом II Репчичам (або Рибчицям) і Даничам (Піроцьким).
Вже після цього (1571 р.) тут виникають с.Ріпки та с.Даничі. Але ще до них бере початок с.Пероцьке, яке у 1628 р. мало 8 городів .
У 1607 р. Піроцьки беруть позику на чотири роки у Миколи Бакуринського під заставу Ріпок.
У 1609 р., перебуваючі у військовому поході під Смоленськом, вони продають свої землі Миколі Бакуринському .
1634 р. Владислав IV підтвердив право власності на Пероцьку землю Кіндрату Даничу, Івану Максименку, Василю і Михайлу Даничевим, Зеньку Грішковичу (Гришичу) Ріпчичам,
Масюті Лаврі-нову-Злобіну, нащадкам Єгора Данича .
22 листопада 1642 р. Даничі разом з Масловичами отримали привілей Владислава IV на Щуковщизну. У документі згадуються любецькі зем'яни Данило і Яцко Самойловичі Даничі.
З цієї землі вони відбували «службу земскую, конную і военную... вечными часы должны» .
У 1644 р. любецькі шляхтичі Бокевичі-Щуковські і Масловичі-Щуковські скаржаться на Мануйла Данича, який намагався захопити частину Щуковщизни.
Справа була вирішена на користь позивачів. Ще одним посесором Щуковського грунту був названий Василь Данич . У 1647 р. Ганна Миколаївна Піроцька стала дружиною Павла Миколайовича Бакуринського .
Під час війні ця родина розкололась. Частина взяла активну участь у війні на боці повсталих, частина втекла на Правобережжя.
У 1671 р. зустрічається у Володимирі на Волині Марко Данич .
1667 р. новгород-сіверський шляхтич Олександр Колчицький заповів Елецькому монастирю у Чернігові і чернігівському єпископу Лазарю Барановичу с.Буянки, придбані ним у Михайла Пироцького, який «маючи правом старовечным державную от ясне вельможного князя Гаштольда иже право тое презо военно крвове замешаней немоглоса задержати» .
1674 р. вже згадана нами Ганна Миколаївна Пироцька-Бакуринська разом з чоловіком Павлом Бакуринським продали любецькому священику Григорію Пронкевичу «пляц с огородом» у Любечі .
Синодик роду ніжинського сотника Івана Піроцького засвідчує про тісні з'язки роду з духовенством. Поминали архімандрита Інокентія, ієромонаха Гелагія, монаха Іваникія, ієрея Федора, ієрея Василя, Марію, Йосипа, Параскевію, монаха Іларіона, черницю Агнію, Костантія, Агафію, Андрія, Настасію, Мануйла, Василя, Марію, Івана, Марію, Федора, нм.Петра, Параскевію, Данила, Івана, Гната, Олену .

І
1. Василь – любецький шляхтич гербу «Остоя», священик
Д.: (можливо, Марія NN)

ІІ
?. (Йосип Васильович ?)
Д.: Параска
2. Іван Васильович Піроцький (?-1674-1732) – у 1694-1697 рр. був полковим ніжінським писарем.
У 1695 та 1696 рр. він отримав універсал гетьмана І.Мазепи і лист Петра І «на село Вересоч, и на мелницы, и на хутор в селе Красиловце».
У листі російського імператора зауважувалось, що він вірно служив царям Федору і Івану Олексійовичам, а зараз вірно служить і йому, Петру І.
У 1700 р. та 1709-1725 рр. Іван Васильович Піроцький був ніжинським сотником.
1709 р. він отримав універсал І.Скоропадського, який засвідчував право на володіння пожалуваним с.Вересоч, придбаним Красиловецьким хутором і млином на Олишківській греблі, отриманного від покійного тестя.
У 1722 р. зустрічається Піроцький у Генеральній канцелярії. Знаходимо його і серед козацьких делегатів до Санкт-Петербургу, які 1722 р. повезли до Петра І прохання провести на Україні вибори нового гетьмана .
У 1725 р. він був заарештований «за зраду», за словами його сучасника - «был под арестом и стар» ......................................................................................1
Д.: (?-1694-?) N (черниця Агнія ?) Василівна Забіла, донька генерального бунчужного.

У 1719 р. Даничі були названі родичами Масловичів. Вони продали любецькому сотнику Івану Савичу частину Щуковської землі .
20 грудня 1728 р. в. т. Іван Іванович Піроцький, син вже згаданого нами Івана Васильовича Піроцького отримав універсал Д.Апостола, який підтверджував за ним батьківські володіння.
У 1729-1730 рр. він представив ревізорам універсали І.Мазепи і П.Скоропадського, які його батько отримав на с.Вересоч . У 1744 р. б.т. Ніжинського полку Іван Піроцький володів 105 селянськими дворами і 17 млинними колами .
Під 1764 р. нам відомий любецький сотенний канцелярист Іван Піроцький .

З Даничів відомі Мокей Мануйлович Данич – урожений пан і козак сотні Роїської, його сини з.т. Хома Мокієв, козаки виборні Іван і Семен Мокієви Данич. Хома мав сина Івана (с.Голубчиці), Семен – Гаврила (1732 р.п.), Григорія (1737 р.п.), Івана (1743 р.н.).
Крім того, в документах згадуються Северин Данич з сестрою Аксиніею Данич Шершановичичевою, з.т. Гаврило Данич.
За ревізією 1795 р. у с.Даничах жили більш ніж півсотні Даничів, усі вони були козаками . Частина представников цього роду користувалася гербом Прус (І) .

ДЕМИДОВИЧІ:

Василь Демидович (1670) – любецький шляхтич, згадується серед багатьох шляхетсько-козацьких родин у привілеї гетьмана Д.Многогрішного .
Під прапорами Б.Хмельницького загинув як козак «відомий перед повстанням жовнір війська Речі Посполитої» Йосиф Велецький (Величковський) .
1660.1.05. любецький «обиватель» Омелян Тарасевич з дружиною Федосею продав любецькому священику Григорію Пронкевичу «огород» (колишній Стосаківський) .
1670 р. Прокіп Величковський отримав разом з іншими шляхтичами Любецького замку універсал від гетьмана Д.Многогрішного .
1674 р. Іван Тарасевич займав уряд чернігівського «бурмистра», тоді ж він згадується як «наместник войтовский». Вочевидь, що він займав цю посаду (можливо з деякими перервами) протягом майже двадцяти п'яти років. Остання згадка про нього у вересні 1698 р.
У 1696 р. Величковські названі «старинными людьми» і одними із власників Величковщини. Серед «сябрів» цього грунту знаходимо Миколу та Васка Тарасевичів, Миколу та Процка Величек (Величковських) .
Прізвище ще одного Величковського – Яцка, знаходимо у копії купчого запису 1707 р. 1713 р. козаки с.Велички Якуб Тарасевич, Микола та Васко продають Дробишевський «грунт» П.Полуботку за 400 «золотих готових грошей».
Микола Тарасевич з одного двора і грунту служили з племінником Павлом Романовичем і Григорієм Тарасевичем (1724).
Сам Микола Тарасевич розпочав службу з 1687 р., брав участь у 17 бойових походах, став курінним отаманом міським любецьким .
1717 р. Василь та Якуб Тарасевичі продали П.Полуботку «грунт» на р.Вертечі біля с.Неданчичі .
У 1751 р. в с. Сухих Величках проживали козаки Павло Якубович Тарасевич з братами Семеном і Павлом, а також Ілля Романович Тарасевич з братом Остапом .
1718 р. Іван Скоропадський надає ніжинському полковому хорунжему Івану Величковському с.Ільїнці Вертієвської сотні.
У 1727-1736 рр. Іван Васильович Величковський згадується як осавул Ніжинського полку, у 1734-1739 рр. – як ніжинський обозний. У 1744 р. ніжинський полковий обозний Величковсь¬кий володів 25 селянськими дворами та 4 млинними колами.
У 1720 р. у с.Величкі мешкали Артем та Яків Тарасевичі . Хтось із Тарасевичів входить у 1722 р. до складу Гетьманської канелярії, серед його обов'язків був, зокрема, розгляд судових справ .
У 30-ті рр. XVIII ст. знаходимо у с.Величкі малопгрунтових козаків Василя, Павла, Романа, Івана та Григорія Тарасевичів .
У 1741 р. козак любецької сотні Тарасевич володів частиною с.Неданчичі.
У с.Величкі у 1744 р. жили малогрунтові козаки Іван та Купрій Тарасевичі, у с.Ковтуни мешкала «малогрунтова» удова Івана Тарасевича, у с.Козел володів «грунтом» з.т. Йосип Величковський. 1750 р. Сава Величковський був любецьким сотником. Серед козаків Любецької сотні у 1762 р. знаходимо Івана Тарасевича .

ЗЛОБИ (ЗЛОБИЦЬКІ):

У 1633 р. Владислав IV надав Івану і Тимошу Злобам, любецьким боярам «з братьями» привілей, який підтверджував їхні права на володіння «добрами» в Любецькому тракті – Погорілським грунтом з с.Погарищем. Ці землі були надані їхнім предкам ще Сигизмундом II Августом .
У привілеї 1634 р. наданому Владиславом IV любецьким зем'янам, зустрічаємо прізвище Масюти Лаврінова-Злобіна .
У 1634 р. Злобицькі були позбавлені шляхества любецьким старостою М.Калиновським .
У 1660 р. Злоби мали в Любечі «огород», поруч з городом Скугаревського, про що згадується у купчому запису любецького козака Тереха Хоменка на проданий ним любецькому міщанину Якову Матюшенку «город» .
В універсалі Д.Многорішного, 1670 р. любецькій шляхті, згадується Артем Злоба .
У 1685 р. Наталя Злобіна володіла частиною земель у с.Величках .
В подальшому, рід сходить нанівець .
Юрій Злоба у рідної тітки Яроша Стасика купив город у с.Антоновичі, його син господарював ним, а онук Андрій — житель с.Шибиринівки судився за цей грунт з Юськом Злобою - жителем с.Антоновичі (1691).
Любецький міщанин Андрій Злоба продав любецькому священику Григорію Пронкевичу «огород свой власний» в Любечі .
1709.20.05. він же продав город «власний дедизний» в Любечі за 10 золотих пані Івановій Красковській. Цей город знаходився між городом троїцького священика Івана і городом померлого п'ятницького священика Григорія Пронкевича і спускався «до речки Гончарихи» .
У с.Плехові жив козак Іван Гришкович Злоба (1751), а у с.Козли Луцько Пархомович Злоба (1751) .



КАМЕНСЬКІ (КАМЕНЕЦЬКІ):
У 1587 р. любецький шляхтич Костюк Каменецький отримав від любецького старости Олександра Вишневецького, «землю бортную, прозиваемую Матеев Рог, которой лежит меж грунтом бояр здесских Данич і мещан любецких Копич на рубеже московском» .
Під 1693 р. відомий Марко Каменський, один із співвласників Матеєвського «грунту» . У 1707 р. син Марка продав 1/3 спадкого острова Олексію Міщенку .
У 1708 р. Василь Каменецький був Чернігівським бурмістром .
До 1768 р. любецьким сотеним писарем був Данило Каменецький .
Федір Каменецький (бл.1735-1787-?) мав одного підсусідка у Березному, службу розпочав у 1761 р. полковим канцеляристом, потім був сотенним отаманом (1764-1779-?), б.т. (1787). Петро Каменецький розпочав службу з 1772 р., а 1785.8.02. став титулярним радником і засідателем Чер¬нігівського нижнього земського суду.
Михайло Каменецький службу розпочав у 1770 р., а 1785.30.01. став войсковым товарищем.

КОЗЛЕВИЧІ (КОЗЛОВИ, КОЗЛИ, КОЗЛЕВИЧІ-ФЕДЬКІ):

Існувало кілька гілок цього роду.
Одна з них у XVI ст. мала тісні зв'язки з Києвом. Так, якийсь «Козел» був записаний до поминальника Києво-Печерського монастиря для поминання «на всяк ден».
У ревізії 1552 р. Мишко Козел зафіксований як замковий міщанин Києва.
Поборовий тариф 1571 р. згадує любецького боярина Стефана Козла.
Згідно з люстраціями 1616-1636 рр. родина Козлів «одним конем служить на замок».
Зрештою, у 1643 р. на сеймику Київського воєводства серед інших своє шляхетство доводив і любецький зем'янин Гордій Козлевич .
О.Яблоновський вважав, що ця родина була нобілітована за Сигизмунда II Августа. Тоді ж вони отримали Газеницьку землю на р.Ворзні, де згодом виникло с.Козел .
У привілеї 1642 р. Владислава IV згадуються любецькі бояри Микита Тарасович, Григорій Дорохович, Федір Степанович, Ілько Лишкович Козли «сами собою от всех братов своих Козлов». Козловичі виконували «службу конную» .

І.
1. NN

II.
2. Степан Козлович – любецький шляхтич, жив у першій половині XVII ст.
III.

3. Федір Степанович (?-1622-1672) – боярин любецького замку та зем'янин (1642) ........................................................................................................... 2

IV.
4. Іван Федорович (Федькович) (?-1649-1669-?) – козак (1669) ............... 3

V.
5. Степан Іванович Козлович-Федькович (?-1670-1733-?) – службу розпочав у 1689 р., козак, брав участь у 14 бойових походах .......................... 4
6. Федір Іванович (?-1670-1724-?) – службу розпочав у 1689 р., козак с.Козли.........................................................................................................................4

VI.
7. Іван Степанович (?-1700-1767-?) – виборний козак ................................5
8. Павло Степанович (?-1718-1768-?) – виборний козак ............................5

VII.
9. Яков Іванович (бл.1718-1788-?) – виборний козак у Городн. повіті .7
10. Петро Іванович – «вмер виборним козаком» .........................................7
11. Онисим Павлович (?-1740-1769-?) – виборний козак ...........................8

VIII.
12. Роман Яковлевич Федченко – виборний козак .....................................9
13. Лаврін Онисимович – виборний козак (1782) .....................................11
14. Микита Онисимович – унтер-офіцер ...................................................11
15. Давид Онисимович .................................................................................11

В розпис не ввійшли: Євтух Гордійович Козел з дружиною Явдохою Яцьківною Рибальченко (1677) , Карпо Козел – козак Любецької сотні (1741) . Трохим та Осип Козли – козаки Любецької сотні (1762), тоді ж у Роїський сотні зустрічаємо Василя Козла .
У 1792 р. у с.Козлах проживали 17 Козлів-Козлевичів та ще 14 Козлових віком від 1 до 100 років.
Крім того, в одному з навколишніх сіл мешкало ще 15 Козлів, записаних за ревізією 1792 р. до козацького стану . Родина користувалась гербами Ястребець та Огончик .

КОРОБКИ:

І
1. Кіндрат
2. Стефан (?-1677-1697-?)
3. Йосип

II
4. Максим Кідратович (?-1661-бл.1730) - козак с.Коробок. В Любечі володів садом разом з священиком Григорієм Пронкевичем (1701) ....................1
5. Іван Кіндратович (?-1681-1730-?) .............................................................1
- Катерина Кіндратівна ..................................................................................1
Ч.: Лук'ян
5. Мартин Степанович (?-1710-1730-?) ........................................................2
6. Кіндрат Коробка (?-1672-1724-?) - службу розпочав у 1692 р., козак с.Роїще. Був у двох кезикерменських походах (1693, 1695), в польському (1706, 1707). Син його з Полуботком був на канальних роботах на Ладозі, а потім з ним у Петербурзі .....................................................................................................?

ІІІ.
7. Іван Максимович (?-1677-1701-?) ............................................................4

МИЛКОВИЧІ (МИЛКОВИЧІ-ЗЕНЕНКИ):

Вперше на Лівобережній Україні ми зустрічаємо Милковичів серед бояр та зем'ян Хотенської волості у 1500 р., коли хотенський сотник і боярин Некраш з рідним братом і боярином Богданом Милковичом виступили свідками дарчого запису Путивльского намісника Богдана Глинського Київському Пустинському монастирю .
У 1571 р. любецький боярин Богдан Милкович став свідком угоди між любецьким міщанином Григорієм Уласовичем і любецьким священиком Іваном Ревячичем .
Під 1661 р. відомий Олександр Ковтунович, полковий чернігівський обозний .
У 1707 р. Кирило Милкович займав уряд любецького городового атамана, тоді ж він продав Я.Лизогубу позосталий від «дедка моего небожчика Процка» «грунт» у с.Велички. Під купчим записом підписались: Кирило Милкович «з маткою своею» та його зять Іван .
У 1712 р. Дем'ян Милкевич продав грунт Якову Ждановичу .
Відомо, що любецьким міщанином у другій половині XVIII ст. був Трофим Милкович і його син Петро Колчицький.

МИШУКИ:

Серед постраждалих від старостинського збройного нападу у 1642 р. зустрічаємо прізвище любецького шляхтича Нечая Мишука . Вочевидь, що він взяв участь у повстанні Б.Хмельницького, так як повернув собі втрачені перед війною маєтності.
У XVIII ст. родина практично перестає існувати – «одних татаре в полон побрали, а другие, старики, змерли» .

МІХНОВИ:

У 1598 р. боярин любецького замку Михайло Міхнович отримав привілей Сигизмунда III.
Привілей закріплював пожалувания любецьких старост Павла Сопиги, Михайла Вишневецького та Войтеха Хотимського .
Після війни 1648-1654 рр. Міхнови стають козаками Чернігівського полку.
1725 р. у Березенській сотні знаходимо сотеного хорунжого Леонтія та атамана Артема Міхненків . Артем Міхневич – син сотеного хорунжого з 1738 р. став в.к. ГВК .
1742 р. наказний березенський сотник Міхненко володів млином на р.Снов під Седневи .
До 1754 р. помер б.т. Артем Міхно (Міхнов). Відомо, що йому належали у Березинській сотні 3 млини з хутіром та слободою. Міхновський млин знаходимо і на р.Пакульці . Василь Михно (бл.1727-1763-?) службу розпочав у 1745 р., а у 1760 р. став в. т. Федір Міхно службу розпочав з 1755 р., був в. т. (?-1762-1763-?) , став прем'єр-майором (1787.1.07.), суддею Берез. повітового суду.
У 1792 р. козачка Гафія Міхнова, удова сотеного атамана Івана Міхнова подала до Новгород-Сіверської комісії документи на дворянство. Серед них знаходимо наказ Генеральної військової канцелярії, наданий батьку її чоловіка Артему Міхнову «о произведении его с сотнического чина бунчуковим товаришем» у 1743 р.

НІЖИНЦІ:

І
1. Василь

II
2. Максим Васильович – згадка 1679 р. ..................................................1
3. Прокіп Васильович – згадка 1669 і 1679 рр. .......................................1

ОРЛОВСЬКІ:

Микифор Орловський (?-1657-1690-?) – не виключено, що рід походить з с.Орловки Вибельської сотні. Згадуються в Любечі у 1677 р. , міщанин любецький (1687) , Прокіп Микифорович – наказний сотник любецький (1688) , любецький городовий атаман (?-1690 -?).
1765 р. Чернігівський магістрат розглядав справу між любецькими шляхтичами-козаками Савою Посудевським та Ницьком Орловським .
1698.21.08. Варвара Орловська, жителька воробйовська продала Троїцькому монастирю частину острова Нова Зимниця .

ПАРХОМЕНКИ-ПОСУДЕВСЬКІ
(ПАРХОМЕНКИ, ПАРХОМЕНКИ -ПОСУДЕВСЬКІ, ПОСУДЕВСЬКІ-КОНОНОВИЧІ, КОНОНОВИЧІ,
ОНУЧКИ-ПОСУДЕВСЬКІ, ОНУЧКИ):

І
1. Конон Посудевський – жив у другій половині XVI ст.

II
2.Іван Кононович (?-1580-?) – любецький шляхтич, власник частини с.Плехова ....................................................................................................................1
3. Богдан Кононович – любецький шляхтич, власник частини с. Плехова........................................................................................................................1
4. Костянтин Кононович (?-1613 - ран. 1633.06.) – любецький шляхтич, власник грунтів Обиймецьких ..................................................................................1

ІІІ
5. Василь (Васко) Іванович Кононович (?-1602-1633-?) – шляхетний (1622), зем'янин (1633) с.Плехова ............................................................................2
6. Андрій Іванович Кононович (?-1602-1633-?) – шляхетний (1622), зем'янин (1633) ............................................................................................................2
7. Давид Костянтинович (?-1613-1633-?) – зем'янин (1633) ......................4
8. Василь Костянтинович (?-1613-1633-?) – зем'янин (1633) .....................4
9. Пархом Посудевський (?-1623-1684-?) – шляхтич с.Плехова, у 1643 р. «з другими шляхтичами замку любецкого» отримав атестат «что они есть люди шляхетные, и учтивость и благопристойность хранящие, а суть жизнь свою чесно и добропорядочно» .
У 1684 р. 18 липня бун свідком при купівлі Кіндратом Михайловичем Борковським у Герасима і Степана Климовичів грунтів у с.Плехові ..................................................................................................................?
10. Сава Кононович-Посудевський (або Кононович-Посудевський-Внучко) (?-1613-1670-ран.1685) – відомий як зем'янин у 1633 р.
Він покозачився під час Визвольної війни. Відомо, що він («шляхетно урожоний») з 1653 р. служив у Війську Запорозькому.
Але 8 травня 1653 р. він отримав привілей від польского короля Яна Казимира. Ця грамота була надана Саві Посудевському на його любецькі маєтності – с.Бурки, Красковщину, Познаховщину та Суховерщину . 31 березня 1656 р. Сава Кононович-Посудевський отримав універсал Б.Хмельницького .
За деякими джерелами існував і більш ранішній гетьманський привілей 1650 р., де згадуються Посудевські . Уряд любецького сотника Сава Унучко-Посудевський займав з 1656 по 1669 р. 22 жовтня 1657 р. любецький сотник СаваУнучко отримав універсал гетьмана І.Виговського «на маєтності» – Бурки, Красковщину, Познаховщину та Суховерщину .
23 липня 1660 р. Сава Унучко, разом з Артемом Красковським та Іваном Мішуком «зо всеею тамошнею шляхтою» отримав універсал Ю.Хмельницького.
Особливо був виділений Сава Унучко – «в млине его власном на р.Свишне не задавать трудности и нечинил перешкоди, так же к тому же и млин старий на Ворзне стоячий» .
5 серпня 1663 р. Сава Унучко разом з Олексієм Кривопишем та іншою любецькою шляхтою був взятий у «протекцію» гетьманом І.Брюховецьким . Можливо, що у 1663 р. Сава Унучко деякий час не займає сотничеський уряд, так, у серпні цього року він згадується як простий козак.
У травні 1667 р. Сава Унучко був чернігівським полковим обозним . У тому ж році Київський воєвода В.Шереметьєв підтвердив за Савою Унучком земельні володіння у Любецькій околиці .
У 1669 р. на виборах гетьмана Д.Многогрішного був присутній сотник Чернігівського полку Сава Унучко . 21 березня 1670 р. гетьман І.Многогрішний затвердив за Савою Унучком та іншою любецькою шляхтою «их вечистые добра». За Савою Унучком знов затверджені два млини на р.Свішні та Ворзні ...................................................................................................?
11. Войтех Унучка (?-ран.1697) – житель с.Плехова ..................................?
Д.: Оксинія NN (?-1677-1697-?)

ІV
12. Корній Пархомович (?-1658-1710-?) – житель плехівський (1688), отаман курінний плехівський (?-1701-?), в.т. (?-1710-?) ........................................9
13. Кузьма Пархомович (?-1681-1724-?) – службу розпочав у 1701 р., курінний отаман плехівський (1713-1724-?) ........................................................9
14. Кіндрат Савич (?-1640-ран. 1675) – за сімейною легендою: «во время набегов татарских на войне убит» ......................................................................10
15. Сила Войтехович Унучко (?-1690-1710-?) – в.т., житель с.Плехова..11

V
16. Павло Корнійович Пархоменко (?-1710-1751-?) – козак с. Пліхов12
17. Герасим Кузьмич Пархоменко (?-1731-1751-?) – ко¬зак с.Пліхов .....13
Представники цієї родини – нащадки Пархома Посудевского – козаки с.Плехів Пархоменки у 1755 р. судилися з Любецьким Антонієвським монастирем за частину Скугаревщини .
18. Дем'ян Кіндратович (?-1660-1696«старий человек»-1721-?) – 20 лютого 1676 р. онук Сави Посудсвського Дем'ян отримав дозвіл чернігівського полковника Я.Лизогуба на будівницво греблі «в лузе Величковском в урочище Сошняки» на р.Ворзні . 1694 року з.т. Чернігівського полку Дем'ян Посудевський-Унучко отримав універсал І.Мазепи на с.Плехів, Осняки, Бурки, Красковщину, Величковщину, Познаховщину, Суховірщину та на два млини на р.Пакульці і Ворзні . 22 квітня 1699 р. І.Мазепа надав «знатному полку Черниговского товаришу» Дем'яну Унучко-Посудевському універсал на вже згадані у 1694 р. маєтності . 1700 р. новий універсал гетьмана затвердив за Дем'яном Посудевським «власние грунта, дедизные и отчистые», за «верные здавна в войску запорожском праци его» . 1708 р. Дем'ян Посудевський згадується як «значний» войськовий товариш. Тоді ж він отримує ще один універсал І.Мазепи .
1715 р. І.Скоропадський знов закріплив за ним вказані маєтності . Нам відомий тестамент Дем'яна Посудевського, складений ним у с.Плехів у «одра болезненного». За ним він залишає своїй доньці Ірині слободу Вертієвку, Красковський «грунт», с.Карольциці, Осняківщину і садок «старий Красковський» в Любечі ........................................................................................1
— N Кіндратівна .............................................................................................1
Ч.: (1685) Лаврентій NN – священик городницький
— N Кіндратівна .............................................................................................1
Ч.: (1685) Михайло NN – священик макишинський

V
Під 1730 р. відомий з. т. Чернігівського полку Федір Посудевський .
Того ж таки 1730 р., знаходимо у с.Вертієвці доньку Дем'яна Посудевського Ірину Рашевську-Посудевську (по першому чоловіку Желяховську), чоловіком якої був з. т. Григорій Рашевський. У Ірини Дем'янівни Посудевській було два сини – Йосип та «меньшой» Іван.
У своєму тестаменті вона заповіла їм «грунта» в с.Осняки Роїської сотні та «пляцы» у Вертієвській слободі, її донька Євдокія отримала слободку Вертієвку, два двора в Любечі та один у Чернігові. Цікаво, що вона не згадала ще одну свою доньку - Ганну, можливо тому, що вона була вже одружена. Вочевидь, що Ірина Посудевська була одружена ще один раз, коли її чоловіком став Федір Красковський .
У 30-ті рр. XVIII ст. з. т. Чернігівського полку був Олек¬сандр Посудевський. Під 1732 р. нам відомий Андрій Унучко .
З 1735 по 1760 р. з.т. Чернігівського полку Федір Романович Посудевський був любецьким сотником . Його дружиною була Марфа Посудевська-Княжницька .
З 1757 по 1769 р. з.т. Чернігівського полку був Петро Посудевський . У 1760-1769 рр. уряд Чернігівського полкового сотника займав Федір Петрович Посудевський .
У 1762 р. Любецьким сотником був вже згаданий нами Іван Посудевський, хтось із Посудевських тоді ж займає уряд любецького писаря. Серед козаків Любецької сотні у 1762 р. знаходимо Микиту Посудевського . 1763 р. уряд любецького сотника тимчасово займає Петро Посудевський. Відомо, що у 1770 р. він став осавулом Чернігівського полку . Під час проведення Генеральної ревізії Лівобережної України, любецький сотник Іван Посудевський та його мати, удова бунчукового товариша Федора Посудевського Марфа, пред'явили ревізорам привілеї Б.Хмельницького 1650 р., Яна Казиміра 1653 р. та ін. У Любецькому синодику знаходимо занесені туди для «поминання» роди Дометіана Посудевського, Марфи Княжицької-Посудевської та Сави Внучки (Унучки) . Під 1790 р. відомий б. т. Іван Посудевський .
Родина Пархоменків-Посудевських користувалася зміненим гербом «Сушинські» .