ЛЮБЕЧСКАЯ сотня

КОТОВИЧІ (КОРЧАКИ-КОТОВИЧІ):

І.
1. Іван Стецький (?-1620-1658-?) – зем'янин любецький, шляхтич гербу «Корчак». 1658.18.07. продав батьківський Стецький грунт шляхтичу Каленику Манку .

II
2. Єрофій Іванович (?-1652-1700-?) – священик любецький пречистенський (?-1672-1700-?) . Поминальний ряд його роду: ієромонах Галактіон, ієреї Єрофій, Іван, Іоаникій, Герман, Марія, Марко, Кіндрат, Андрій, Марко, нм.Лука, Софія, Ганна, Прокіп, Євдокія, Григорій, Гафія, Марія ........1
3. Стефан Іванович .........................................................................................1

ІІІ.
4. Гаврило Єрофійович (?-1677-1697-?) – шляхтич, мав маєтності у Любечі і х.Чистих Лужах, священик (1697) .........................................................2

IV
5. Самійло Гаврилович (?-1741-1761-?) – священик пречистенський Любецький (1761) , рождественський любець¬кий (1764) ................................4

V
6. Андрій Самойлович (?-1741-1766-?) – священик (1766) ........................5
7. Козьма Самойлович (бл. 1746-1777-?) – священик (1777) .....................5
Можливо, до цього роду належав «намісник» полковника Василя Золотаренка у Кричеві, кричевський сотник (1661) Корній Котович .

КОХАНЕНКИ:

У 1645 р. Стефан Луцкевич Кохановський здійснив дарчу добр, Лебедин, Крилів, Громаки, Крихтоліс і майданів у Кієві з грунтами у вічне крристування Броніслава Конецпольського .
Козаком чернігівським (?-1649-?), а потім полковим сот¬ником чернігівським (?-1658.04.-1662) при полковнику Силичі був Станіслав (Стась) Коханенко (?-1613-бл.1686). Він мав маєтності поблизу с.Ляховий Білоус. Через шлюб доньки Ганни з ним був поріднений Карпо Мокрієвич, з донькою Параскою був одружений Костянтин Дворецький, з Гафіею – Микола Грембе-цький, з Уляною - Іван Тадрин .

КРИВОПИШІ (НЕДАНЧИЧІ-КРИВОПИШІ):

За свідченням О.Яблоновського, Неданчичі були нобілітовані ще Сигизмундом II Августом (1548-1572) У 1571 р. «боярин государский» Василій Семенович Кривопиша був звинувачений у незаконному володінні Пенезеєвським «грунтом». Василій Кривопиша «отказ чинячи поведал», що цю половину землі він придбав ще 1559 р. у Михайла Ревячича (Ревяки). На вимогу старости були пред'явлені купчі записи .
У 1667 р. Олексій Кривопиша, Сава Унучко і Степан Сташевський отримали він київського воєводи П.Шереметьєва листа, який надавав право вільно володіті землями у любецькій околиці .
21 березня 1670 р. Олексій Кривопиша тримав охоронний універсал гетьмана Д.Многогрішного .
Серед власників Величковського «грунту» у 1696 р. знаходимо Овсія та Гната Кривопишів .
Брати Гнат (?-1681-1744-?) і Семен (?-1681-1624-?) Кривопиші, жителі с.Неданчичі, розпочали службу козацьку у 1701 р. і почергово приймали участь у всіх військових походах .
1741 р. серед мешканців с.Неданчичі знаходимо «малогрунтового» виборного козака Мойсея Кривошипу та «нищетного неимущеско» Гната Кривопишу.
У 1744 р. – виборного козака Олексія Кривопишу.
У 1748 р. в с.Неданчичі мешкав «посполитий» Антін Кривопиша .
У 1751 р. тут же були козаки Антін Гнатович та Юхим Мойсейович Кривопиші .
За відомостями нижнього земського суду, у 1792 р. в с.Неданчичах проживало 26 Кривопишів (серед них були Микита (1733 р.н.), Ларіон (1738 р.н.), Григорій,(1743 р.н.) .
Усі вони були козаками . Якась гілка роду відійшла у с.Козли.
Так, там жили брати Семен (?-1690-1724-?) і Максим (?-1690-1724-?) Кривопищенки, які розпочали з 1705 р. козацьку службу .

МАСЛОВИЧІ (МАСЛОВИЧІ-ЩУКОВСЬКІ):

Були нобілітовані Гаштольдом у 1471-1480 рр., який надав їм Щуковщизну .
Звідси пішло подвійне прізвище – Масловичі-Щуковські.
З 1567 р. відомийй любецький міщанин Гаврило Маслович . Під час люстрації 1636 р. Ждановичі-Масловичі доводили своє шляхетство .
У 1642 р. Масловичі та Даничи отримали привілей Владислава IV на Щуковську землю .
У тому ж році любецькі зем'яни Тимох і Омелян Масловичі отримали привілей Владислава IV на Щуковщизну .
У 1643 р. Масловичі були позбавлені шляхества Чернігівським воєводою М.Калиновським .
1644 р. Стефан, Максим, Сава, Сергій, Богдан, Овсій, Герасим, Пантелей та Ничипір Масловичі-Щуковські «братьи от рожоных стріечное и цорок ее» Меланії і Сави Щуковських, разом з «братами» Данинами, скаржаться на Мануйла Данича, який захопив собі частину Щуковщизни .
Під 1684 р. відомі любецькі зем'яни Іван Андрійович Масловець, Микита Масловець та Луцько Маслович .
1719 р. Михайло Маслович разом зі своїма родичами Даничами, продали любецькому сотнику Івану Савичу частину Щуковщизни .
1792 р. козаки Прохір Софонович, Макар Онисимович, Григорій, Павло і Стефан Федоровичі, Нестор і Кіндрат Васильовичі Масловичі-Щуковські подали до Новгород-Сіверської комісії документи на дворянство .
У 1792 р. у с.Кисле мешкала родина козаків Онисима та Парасковії Масловичів (всього 6 осіб віком від 11 до 55 років).
Поруч з ними мешкали їхні родичі – козаки Масловичі-Щуковські – 136 осіб ві¬ком від 1 до 80 років. Лише одна родина Прохора Сафоновича Масловича-Щуковського нараховувала 18 чоловік .

МЕХЕДИ:

Мехедиха Стсфаниха (1656) – любецька зем'янка . Козаки с.Муравейки Бакланські Вибельської сотні Семен і Мойсей Мехеденки розпочали службу з 1705 р. походом під Любар .
Семен став сільським отаманом (1724), Мойсей мав синів Семена і Мойсея.
Михайло Мехед (1762) – козак Любецької сотні .

ПРОНКЕВИЧІ:

Залишився поминальник відомого любецького п'ятницького священика Григорія Пронкевича. В ньому поминались:
ієреї Артемій, Григорій, Семен, Федір, Терентій, Семен, Стефан, Прокіп;
«раби божі»: Семен, Прокіп, Стефан, Євдокія, Ганна, Килина, Харитонина, Федір, Єлисей, Єлизар, Марія, Єфимія, Єв¬докія, Леонтій, Іван, нм. Іван, Михайло, Феодосія, Катерина, Стефан, Іван, Марія, ієрей Лаврін, Яків, Іван, Семен, Андрій, Сава, Козьма, Петро, ієромонах Руфіан, Матвій, Іолина, монахиня Єлизавета, Домникія «со чади» нм.Федір, Сиглекета, Олексій, Христина . Наявність в поминальному ряді 9 священиків засвідчує, що це старинна українська священицька родина, яка була на цій ниві що найпізніше з початку XVI ст.
І
1. Прокіп – священик

II
2. Григорій Прокопович (?-1640-1701-ран. 1704) – священик п'ятницький любецький (?-1660 -1701-?). Купив частину грунту у Євдокії Максимової та її доньки Марії (1699) , грунт у Олени Гаврилової , бортні у Івана Калениченка (1699) .................................................................................................1

III
– Марина Григорівна ......................................................................................2
Ч.: Красковський
– Феодотія Григорівна (бл. 1667 - ран. 1743.05.) – жила в с.Злеєві, де мала грунти ..............................................................................................................2
Ч.:Іван Савич (?-1684-1733) – онук Микифора Калени¬ченка, полкового обозного чернігівського. Його дядьками були Іван Скоропадський та Іван Мокрієвич.

ПУЗИКИ:

1615 р. любецький зем'янин Федір Пузик, разом з Омеляном і Петром Реіиинськими-Пушкарями, отримав підтвердження Сигизмунда III на володіння «грунтом албо островом Лиственским».
У привілеї згадувалось, що ці маєтності були надані ще Сигизмундом II Августом .
1633 р. Владислав IV підтверджує за Федіром Пузиком та родиною Пушкаренків Лиственський «грунт». Під час проведення люстрації 1636 р. Федір Пузик продовжує володіти частиною Лиственської землі . Відомий ще один універсал, Владислава IV від 30 жовтня 1645 р., наданий Федіру Пузику разом з Омеляном і Петром Решинськими. Цей привілей надавав можливіть Федіру Пузику передати своє втрачене право на володіння Лиственським «грунтом» рідним та двоюрідним братам — Івану, Гаврилу, Лук'яну, Матвію і Федору (Пузикам та Решинським). Обумовлювалось, що нові господарі «яко предки их, нам и Речи Посполитой при замку нашом Любецком службу одним конем отдавать» повинні .
Перед війною 1648-1654 рр. Пузики втрачають своє родове володіння – Пузиківщину, яку відбирає чернігівський підвоєвода Варвинець Кгорецький. Натомість він віддає Пузикам частку Бровенщизни у Мишуковському острові.
Родина Пузиків бере активну участь у повстанні і після війни переходить «на свои першие грунта» . 1688.5.05. Павло Пузика продав значному товаришу полку Чернігівського Пилипу Спичинському грунти між Хохлами і Білоусом .
На зламі ХVІІ-ХVПІ ст. Кіндрат, Іван та Григорій Пузики продають свої володіння у с.Олсоховці «с людьми и угодьями» сотеному хорунжому Леонтію Климовичу . Під 1705 р. відомий сиберезький козак Федір Пузик (мабуть, його сином був козак с.Сибереж* (1724) Антін Пузик) .
1717 р. Іван Пузик разом з дружиною та дітьми Леском і Грицьком продав «ґрунт» у с.Велички Я.Лизогубу .
Під 1747 р. зустрічаємо Кіндратиху Пузиху, яка володіла частиною Пушкарівщини .
1792 р. у Чернігові проживала родина Тимофія та Гафії Пузиків, з сином Максимом та двома доньками . Родина Пузиків користувалась гербом Покора .

ПУШКАРІ (ПУШКАРІ-РЕСИНСЬКІ, РЕСИНСЬКІ, ПУШКИ):


О.Яблоновський називає володіння цієї родини «старим по-жалуванням» .
1615 р. любецькі бояри та зем'яни Омелян і Петро Ясковичі Решинські-Пушкарі, разом з Федором Пузиком отримали привілей Сигизмунда III «на грунт албо остров Лиственский». У цьому ж документі згадуються їх рідні та двоюрідні брати Іван, Гаврило, Лук'ян, Матвій та Федір Решинські. Наголошувалось на тому, що нобілітація родини відбулася ще за Сигізмунда II Августа . 1633 р. Владислав IV дав підтвердження на володіння маєтностями за привілеєм Сигизмунда III.
Після 1633 р. Федір Пузик разом з Петром Пушкарем-Решинським купили у Омеляна Резинського (Решинського) ще одну частку Лиственського острова.
За люстрацією 1636 р. посесорами Лиственського «грунту» були Петро і Омелян Решинські-Пушкарі «з синами» та Федір Пузик .
У 1645 р. любецькі бояри Омелян та Пегро Решинські отримали від Владислава IV привілей, за яким вони разом з Пузиками втрачали права на володіння Лиственським островом, але могли передати ці права своїм рідним та дворюрідним братам Івану, Гаврилу, Лук'яну та Федору (Решинським та Пушкарям) .
1726 р. в с.Пушкарях мешкав Григорій Пушкаренко, а у Любечі як «старинні» козаки Стефан і Петро Пушки.
Козаками Любецької сотні були Герасим, Гнат та Микита Пушкаренки, які виконували службу «з одного грунту» по черзі .
Любецький козак Петро Пушка (Пушкаренко) (?-1700-1751-?) розпочав службу з 1718 р., у 1721 р. вже «назираючи козаков в той сотни у берега Днепрового на форпостах зостаючих» , був сотенним комісаром, займав уряд любецького городового атамана (?-1732-1735-40-41-43-45-46-48-1751-?) .
Григорій у 1741 р. згадується як з. т. Любецької сотні .
Григорій Пушкаренко помер до 1747 р., коли його син продав частину Пушкарівського «грунту» і млин «с тремя камнями» любецькому сотнику Василю Силичу .
Під 1748 р. відомий Іван Григорович Пушкаревський, з.т. Чернігівського полку .
Його мати Євдокія Киприянівна, удова Григорія Пушкарєвського з 1753 р. мешкала у с.Петрушин , потім перебралась до Любеча і 1764.8.01. склала заповіт . Все майно вона заповіла дітям сина Івана, доньці Євдокії з зятем Гаврилом, при чому відлучила від спадку сина Івана («он сдоровие мое лишил и худоби моей много потерял») .
У 1767 р. любецьким сотеним атаманом був Петро Пушка .
Під 1785 р. відомі сотений атаман Яков та Ілля, сртений хорунжий Федор, козаки Яков, Іван, Михайло Решинські-Пушкарі, та Пилип Пушкарь-Решинський .
Наприкінці XVIII ст. частина представників цього роду носила прізвище Брагінців (3 чол.) та Филиповичів (4 чол.).
Прізвище Брагинці виникло від одного з предків, який оселився в урочищі Брагінці, а прізвище Филиповичі - від прадіда Пилипа.
Так, у с.Пузики жив виборний козак Петро Павлович Брагинець (1751)
У с.Листвені мешкав 21 чоловік з прізвищем Решинські-Пушкарі .
1792 р. у с.Пузиках з козаком Артемом Федоровичем Решинським-Пушкарем мешкало ще 20 чоловік віком від 11 до 85 років .
За ревізією 1795 р. у с.Пузиках мешкав Степан Федорович Решинський-Пушкарьов, занесений разом зі своєю родиною (6 чол.) до козацького окладу, та козак Кузьма Федорович Решинський-Пушкарьов.
Крім цього, у с.Пузиках жив і Іван Степанович Решинський-Пушкарь, разом з 12 іншими представниками роду занесений до козацького окладу .
За ревізією 1792 р. у с.Пушкарях проживало 86 Решинських-Пушкарів (5 великих родин) віком від 3 до 90 років.
Найстарішим був Мойсей Захарович Решинський-Пушкарь.
Усі вони були занесені до козацького окладу . Рід користувався гербом Огончик .

СИЛИЧІ:

З 1657 по 1663 р. уряд чернігівського полковника займав Іоаникій Силич (?-1627-1663.18.09.) .
Скупі дані засвідчують, що він був «славетно урожений» (1661), тобто шляхтич.
Став товаришем полку Чернігівського (?-1654-1656). 1654.20.04. від полковника чернігівського отримав універсал на грунти Тополовщину, Кондратовщину, Сенковщину поблизу Старого Білоуса.
Від Богдана Хмельницького отримав універсал на «млын старый, на Белоусовце реке стоячий» .
У 1661 р. є згадка про «славетного пана», «козака ы обивателя Петрушинського» Кирила Богдановича, який продав Силичу половину острова Гатуша поблизу р.Свині і с.Стасюв .
Іоаникій Силич був одружений з донькою бургомістра Чернігівського магістрату Євгенією Василівною Радченко (?-1645-1674-?).
Третім у козацькому реєстрі 1649 р. зафіксований Хома Радченко .
Не виключено, що це її брат. Місце його в реєстрі засвідчує козацько-старшинський статус.
Зрозуміло, що Радченки і Слободецькі були складовою того угруповання й полку, яке привело до пернача Силичів.
Відомий рідний брат Іоаникія Степан Силич - полковий чернігівський сотник (?-1661).
У 1661 р. він був у в'язниці у пана Чернецького в Тикатині «з московським людом сижу» .
У листі до брата 1661.25.07. згадував ще живу матір і дядька Василя Мальцевича (це дає підстави стверджувати, що мати черні¬гівського полковника Іоаникія Силича була з роду Мальцевичів).
Невідомо скільки часу Степан знаходився у в'язниці, але після скинення брата з полковництва залишився живим.
Під час гетьманства Брюховецького був відсунутий від керівних посад (зазачений лише як «его милости пан, казак и обыватель Черниговский»).
При Многогрішному знову став сотником (?-1670-?), при Самойловичі деякий час також стояв на чолі чернігівської сотні (?-1677.02.-?). Без сумніву значний вплив на його суспільний статус мав шлюб з донькою генерального судді Єфимією Іванівною Домонтович.
Нам відомий підсусідок Василь Силич, який на початку XVIII ст. віддає «на откуп... за полшеста рубля» Змійське озеро (що на Змїєвщині) Ловецькій міщанці Ганні Котляр .
Вже згаданий нами Іван Силич у 1712-1713 рр. був наказним Чернігівським полковником .
У 1725 р. він згадується як чернігівський городовий атаман .
Серед козаків Чернігівського полку знаходимо з. т. Остапа Силича.
Але у 1740 р. любецьким сотником був Василь Силич, тоді ж він придбав у Івана Пушкаренка «грунт» у с.Красковське, а 1747 р. докупив маєтності Пушкаренків – значну частину Пушкарівщини та млин «с тремя камнями» .
У 1741 р. в Чернігові мешкала удова городового атамана Івана Силича Сидориха .
У 1742 р. на р.Снов під Седневим знаходимо млин з. т. Остапа Силича, на р.Білоусі біля с.Рижики та р.Свині під с.Терехівкою – млини войськового кан¬целяриста Василя Силича, надані ще його діду Остапу Силичу за універсалами гетьманів І.Самойловича, І.Мазепи та І.Скоропадського.
Любецький сотник Іван Силич тоді ж володів млином на р.Коваль. Вже згаданий військовий канцелярист Василь Силич у 1744 р. володів у різних селах 14 дворами з селянами .
На р.Свині тоді ж знаходимо млин войськового канцеляриста Антона Силича і удови Остапихи Силич. О.Лазаревський згадував Антона Силича як в.т. і володаря маєтностей у с.Терехівка .
З 1747 по 1764 р. уряд любецького сотника займав Василь Іванович Силич. Іван Іванович Силич став з.т. Київського полку (1759) . У 1764 р. Василь Силич був підсудком Чернігівського повіту .

СЕЛЕЦЬКІ:

В універсалі любецькій шляхті 1670 р. гетьмана Д.Многогрішного зустрічаємо Семена Селюцького .
Серед інших представників цього роду слід згадати «уставника» Троїцько-Ільїнського монастиря Серафима Селицького (1707).
У 1711 р. удова Катерина Циганкова-Селецька (за другим чо¬ловіком Богданович), першим чоловіком якої був з.т. Чернігівського полку Семен Селецький (Селицький), разом з синами Серафимом та Леонтієм, продала П. Полуботку Кувечицький «грунт».
У продажньому листі зауважувалось, що цю землю вона отримала «от предков своих з дому пана Страйловского».
Два її ін¬ших сини – Федір та Василь «в неволю турецкую попалися і если живи чили Бог весть».
У 1716 р. Катерина Жданович (у любецькій околиці були шляхтичі з таким прізвищем), родичка вже згаданої Катерини Циганкової-Селецької, підтвердила цю продаж .
З.т. Василь Селецький (?-1664-бл.1714) тоді ж деякий час володів с.Голубичами. Він, мабуть, одне і те ж лице з сотником дівицьким Ніжинського полку Василем Семеновичем Селецьким , розпис гілки роду якого зробив В.Модзалевський.

СЕМАКОВИ (СЕМАКОВИ-ЗЛОБИЦЬКІ):

Були нобілітовані за часів О.Гаштольда (1471-1480), який надав у маєтность Семаковичам-Злобицьким Моравельску землю, де виникли с.Семаки.
Згодом Семаковичі стали носити прізвище Злобицьких чи Злобицьких-Семаковичів . Нам відомі також привілеї Сигизмунда III 1623 р. та Владислава IV 1632 р., надані Любові Мурашковій Хоміній Семаковій «на уступление ей отчистого грунту в доме Семаковском».
Крім цього, відомий «тестамент» тієї ж доби пана Хоми Семака на «кгрунта по жене его позосталие Мурашковские, смежные к кгрунтам Вертийковским, также и на кгрунта Мудраля», та «тестамент» вже згаданої Любові Мурашковни пані Фединої Семакової, який розподіляє маєтність між своїми чотирма синами. Останній документ датований 20 лютим 1652 р.
1676 р. любецькі зем'яни Кіндрат Ерченко Семак та Кіндрат Семак засвідчили продаж Ланком Мартиновичем «пляця с огородом» у Любечі священику Григорію Пронкевичу .
У 1692 р. Марія Кіндратівна Семакова написала «тестамент», за яким усі свої маєтності залишала онуку і вихованцю Прокопу Юфимовичу .
Після смерті у січні 1693 р. Марії Кіндратівни Семакової Прокіп Юфимович продав свої частки Семаківського «грунту».
1695 р. Олена Гнатівна – удова померлого Федіра Семеновича Семакова продала ще одну частину Семаківського «грунту» .
У 1725 р. Пархом Семак залишив «тестамент», яким заповідав свою власність семи донькам (дві з них заміжні: за Григорієм Веремієнком і Процьком Сенютою) .

СКУГОРИ:

У привілеї Сигизмунда ІІ Августа 1571 р. згадується любецький зем'янин Скугар Логвінович, який утримував Обиймецьку зем¬лю .
У 1687 р. Микита Скугор «з сябрами» подав скаргу на любецького священика Григорія Пронкевича «о захвате земель...за Нагорною брамою любецкою ку улицы Гончарыской» .
В подальшому Скугори продовжують конфліктувати з Григорієм Пронкевичем (у 1689 р. два брати і «кревні» Микита, Петро, Тимох і Матюша Скугари) .
У привілеї гетьмана Д.Многорішного від 21 березня 1670 р. згадується любецький шляхтич Іван Скугор . 1693 р. Ганна Андріївна Скугар-Скварська (дружина Стефана Чумака) продала Д.Посудевському значну частину Скугаревського «грунту» .
У 1703 р. Микита з «братом своим меньшим» Опанасом продали Скугаревщину Полуботкам. Співвласниками цього володіння був любецький городовий атаман Семен Васильович та інши «сябри» на прізвище Скугори. 1712 р. Петро Скугор з синами Йосифом та Кирилом, «маючи часть в своих сябров», яка знаходилась поруч з подвір'ям Д.Посудевського, продають її останньому за 10 талеров.
У 1714 р. Микита Скугар продав ниву у с.Скугарка Степану Рубаненку з братами .
В цьому ж році Опанас Скугар продав урочище «Скугар» Степану Рубаненку і його брату Семену . 1715 р. знаходимо в с.Скугари Пелагєю Андріївну Скугарівну-Шуманову, яка разом з зятями Яцком та Василем Івановичами Ждановичами продала Д.Посудевському ще одну частку Скугаревщини. Брати Іван (?-1689-1724-?) і Григорій Микитовичі (?-1689-1744-?) Скугори розпочали службу з 1709 р.
У 1724 р. вони продали свої землі Павлу Кононенку «з братиею» за 20 талеров.
У середині XVIII ст. у цьому ж селі мешкав козак Яків Скугор, 35 років, з дружиною Марією уродженкою с.Плехів, та шістьма дітьми віком від 1 до 12 років.
1746 р. мешканець с.Голубичі Андрій Скугарський «з сябрами» продав частину своєї землі б.т. С.Полуботку . У 1792-1793 рр. своє дворянство доводили козаки Скугори-Скварські, які мешкали у с.Новий Білоус. Своїми предками вони називали польских і литовських шляхтичів .

СЛОБОДЕЦЬКІ:

І
1. Григорій (?-1600-1637-?) – шляхтич. 1637.9.07. купив у Лоєвського війта Семена Дупла сіножать «у Вориховици» .

II
2. Стефан Григорович (?-1620-?) – шляхтич ..............................................1
3. Ісак Григорович (?-1663-1693-?) – шляхтич, власник маєтності у с.Лопатині, поблизу Каменецького озера. Мав «част грунту в Матвеевском острове у Суховирсчіне», який у 1693 р. спродав . Бургомістр чернігівський (раніше 1693) ...............................................................................................................1
– Ганна Григорівна (7-1630-?) .......................................................................1
Ч.: Василь Радченко, бургомістр чернігівський

III
4. Михайло Степанович (?-1641-1680-?) – родич Іоаникія Силича (його батько був рідним братом матері дружини Силича), писар полковий Чернігівського полку (пізніше 1671.01.-1672.05.-1673 - раніше 1674.11.) ......2
5. Юрій (Георгій) Ісакович (?-1683-1703-?) – у 1703 р. спродав батьківську маєтність жителю лопатинському Івану Калениченку .................3

IV
– Марія Михайлівна .......................................................................................4
Ч.: Михайло Філонович
Олена Михайлівна (бл.1680-1742-?) – жителька с.Ріпок. У 1703 в Ріпках народила сина Федора ................................................................................................4
Ч.: Федір Юрійович Бакуринський (?-бл.1713)


ТАРАСЕВИЧІ-ВЕЛИЧКОВСЬКІ:

На думку О.Яблоновського, цей рід був нобілітовапий за часів О. Гаштольда (1471-1480), який пожалував їм Сільчанську землю .
У 1548 р. Іван Тарасевич був священиком П'ятницької церкви Любеча .
У привілеї Сигизмунда II Августа 1571 р. серед зем'ян любецької околиці згадується Назар Тарасевич, якому підтвердили право користуватися Сільчанською землею .
Серед постраждалих від Старостинського збройного нападу були Сидір Величковський, Клим Мехедович Величковський, Павло, Пантелей, Ежі, Григорій (?-1660 -?), Ілля, Андрій, Кирик, Михайло Демидовичі Величковські .
1642 р. Тарасевичі-Величковські, разом з іншими шляхтичами замку були позбавлені шляхетства М.Калиновським .

Metallist написал:

[q]

Василенко Н.
ГЕНЕРАЛЬНОЕ СЛЕДСТВИЕ О МАЕТНОСТЯХ ЧЕРНИГОВСКОГО ПОЛКА 1729-1730 г.
– Чернигов, 1908. - С. 48-64.
===================================================

В Любецкой сотне
---------------------------------
І. Село КОЗЕЛ – 6, ШУМАНИ – 5, и того 11 дворов, принадлежащие на полковников; а ныне владеет бунчужный товарищ Василий Полоницкий без крепости.
ІІ. В селе КОЗЛЕ, по сказки старожилов, 4 двора толко показанного Полоницкого имеется, купленные, не полковые; а прежде сего были полковые.
А сего 1730 году оного Полоницкого жена, вдова Анастасия, объявила универсал подлинный гетмана Скоропадского 1709 году мужу ея, Полоницкому, данный, з якого взята копия, а в оном универсале гетман Скоропадский утверждает ему, Полоницкому, два селца: ШУМАНИ и КЕЗЕ, здавна з ласки войсковой наданные, в зуполное владение за купленными его там же грунтами.

[/q]

Немного об истории этих сел по документам ЦГИАУ

Название села, вероятно, произошло от имени (прозвища) одних из первых владельцев этого села: братьев Игната и Григория Шуманов.
Историю с.Шуманы и, недалеко от него расположенного, с.Кезе, (Черниговская обл. Репкинский район) что расположено недалеко от Любеча и в 35 км. к северо - западу от Чернигова, можно частично проследить в связи с одним судебным делом, по иску от 2 сентября 1784 г. черниговского уездного стряпчего Василия Левицкого Рогали, на вдовствующую священническую жену Анну Хорошкевичеву и ее сестер и на прапорщика Затыркевича, за якобы "неналежное владение свободною войсковой деревней Шуманами, т.е, проще говоря, за присвоение казенного имущества.
Надо сказать, что упорядочение земельных отношений в Российской империи в 70-80-ые годы XVIII в., сопровождавшееся Генеральным межеванием имело свои особенности в Украине, где, в частности, предпринимались попытки вернуть часть земель, полученных казацкой старшиной в вечное и потомственное владение по Универсалам гетманов Малороссийских, в состав государственных.

Дело 1784-85 гг. о принадлежности сельца, а затем и деревни Шуманы было не первым.

В 1764 г. значковый товарищ Павел Зурский в своем доносе заявил, что Мария Мойсеевна Затыркевичева владеет "неналежно, без наддачи и утверждения свободной войсковой деревней Шуманы с борами и лесами".
Разбирательство дела продолжалось с 1764 по 1779 год.
Марии Затыркевичевой удалось доказать, что с. Шуманами владеет не она, а черниговский священник Андрей Сибирский, муж Ульяны Васильевны Полоницкой.
И Генеральный суд решил дело в пользу Затыркевичевой, но Зурский подал апелляцию и Правительствующий сенат 26 февраля 1781 г. своим указом предписал вновь "произвесть дело, как о государевом коронном добре следствием (на точность оснований Высочайшего Указа от 10 сентября 1763 г.), и принять решение по законам".
Дело было перенесено на разбирательство из Малороссийской коллегии в Черниговское наместничество, в уездный черниговский суд. Таким образом, следствие возобновилось через 3 года, в 1784 г.
Со стороны казенной, стряпчим Василием Левицким (Рогали) был подан в суд новый иск 2 сентября 1784 г. и 6 сентября 1784 г. по сообщению на заседании войскового товарища Ивана Юркевича об этом иске, Черниговский уездный суд велел "дать порознь правные позвы", чтобы ответчики - вдова священника с. Орловки (Нежинский у., Черниговская губ.), Анна Андреевна Сибирская, внучка Василия (Евстафьевича) Полоницкого и отставной поручик Андрей Затыркевич явились в суд сами или прислали "поверенных с правным изверением".
29 октября 1784 г. Андрей Затыркевич подал в суд "Ответ", в котором объяснил суду, что никакими бывшими войсковыми землями не владеет, а владеет "вечнопотомственно" угодиями, полученными от своего деда Мойсея Димитриевича, который, в свою очередь, 3 мая 1716 г. получил от Евсея Поповичева Ройских*2 Кондратиева грунт Поповку (двор, лес, дуброву, сеножать и пахотное поле) за долг их отца на сумму 110 коп.
Им была предъявлена и запись об этой сделке в книге ратуша черниговского. В тех же Шуманах имели земли и дворы два брата Григорий и Игнат Шуманы.
Дочери первого из них - Матроне, вышедшей замуж за Остафия Зубца и досталась отцовская часть этой деревни.
Однако в 1719 г. супруги Зубцы продали ее Мойсею Дмитриевичу, деду Затыркевича, что также было зафиксировано записями.
Тексты обеих записей 1716 и 1719 гг. - выписи из книг "меских черниговских права Магдебургского" в деле приведены полностью:

1.
Копия с подлинной
Выпись з книг меских Черниговских Права Магдебургского
Року тысяча семь сот шестнадцатого, месяца мая, третьяго
(3 мая 1716)
На майстрате Его Царского Пресветлого Величества черниговском, перед нами Федором Лопатою, войтом чернеговским, Иваном Енковычом бурмистром, райцамы, лавникамы, и всемы рочню (?) заселымы раднымы, ставши очевисто Даныло и Евсей Поповычи Ройские до (нрзб.) ме(нрзб.) черниговских призналы иже оны меючи в себе кгрунт, прозиваемый Шуманы, в тракте Любецком лежачий за долг отца их сумы певной монеты доброй за сто коп, и за десять (нрзб.) его милости пану Мойсею Дымытриевичу знатному товарищу полку Черниговского отдалы, именно двор зо всею будовлею, сеножать, лес, дуброва и поле пахатное и з(нрзб.)ыщамы и зо всемы угодиямы до него належнымы, по границы данной в знаках положенных, як Тымофей Тулея старинный козак заводил, под Шуманамы лежачий, свой власний и (нрзб.) (нрзб) не пений, и жадным способом не заведений, по отцеве своему зосталий, в котором нашом отданю доброволном даемо его милости зуполную моць и владеню, вечнымы часы ему самому, жоне и потомству его владеты, даты, продаваты, записаты, и как хотячы на свой лепший пожыток оборочаты, а помененные Поповичы Даныло и Евсей жителы Ройские* яко доброволне с посессией тех добр всех, себе жоны и потомство и покревных своих всех правным поступком (нрзб.) (нрзб.) отдалы не меючи жадного отозву (нрзб.) (нрзб.) сумы чиныша, так тое их сознатье на потомно к книге ратуша черниговского записано, с которых пререченному его милости пану Мойсею Дмытриевичу сей выпис с подписом рук и прытыснением печати майстратской выдан, року, месяца и дня выше выраженных.

На подлинном подпись:
За брата Даныла и за себе подписуюсь Евсей Кондратиев Попович Ройский*
Иван Енкович бурмистр Черниговскй
В должности секретаря войсковой товарищ Иван Юркевич
Герасим Стефанович писарь
С подлинным верно канцелярист Петр Красиловский
Печать

2.
С подлинного копия
Выпись з книг меских черниговских права Магдебургского року тысячя семь сот девятнадцатого месяца януария пятнадцатого. (15 января 1719 г.)
На майстрате Его царского пресветлого Величества черниговском, перед нами Федором Лопатою войтом черниговским, Иосифом Тытовичем бурмистром и всемы рочню в лавцы заселыми раднымы ставши очевисто Остап прозиваемый Зубец зять Шуманов, козак сотни Любецкой, житель села Шуманы с женою своею Матроню Шумановой Зубчихою явил ясные и доброволные до нас меских чернеговских призналы, иже оны маючи в том же селе двор з будовлею и (нрзб) оседлость в кгрунтах шумановых, поля пахотнаго в трох руках лежачого, наделов осмачов (?), лесы там же, логы и дуброву сенокосную, в поссесию ему от тестя Игната Шумана досталую, дядину жоны его Григорию Шуману неналежную свою собственную часть, як тесть его Игнат Шуман владел з братом своим рудным Григорием Шуманом же тым всем кгрунтом шуманувским двором, полем пахатным в жаднуй…(нрзб) лесамы, дубровою владелы пополовине так тую всю половинную часть, як свою власную никому и ни в чем не (нрзб) и не заведенную на вечность его милости пану Мойсею Дымытриевичу знатному полку Чернеговскаго товарищу за сорок талярей готовых грошей монеты доброй продалы, а отобравши гроши и в (нрзб)(нрзб)(нрзб)(нрзб) на майстрате (нрзб) и в вечную (нрзб), давши зуполную моц самому пану Мойсею жене его и потомкам его милости тым двором и всемы кгрунтамы,(нрзб)(нрзб)(нрзб) от деда жены его Григория Шумана, как потомка его во всем половинной частью, як своим власным добрым вечнымы часы спокойнее владеты, даты, продаты, записаты и як хотячы на свой лепший пожиток по воле и уподобанию своему оборочаты, а помянутый Остап Зубец и жена его Матрона яко доброволне з посессией тоей своей продаже, себе потомство и всех прежных близких и далеких своих правным способом (нрзб)дычылы, (нрзб)отдалы, не меючи жадного отозву под (нрзб) такой же сумы чиныши, так тое их сознатье доброволное на потомность в книгы ратуша чернеговского записано, з которых сей выпис пану Мойсею за подписом руки и прытыснением печати майстратовой выдан.

Року месяца дня вышепысанных
На подлинном подпис
Иосиф Тытовыч бурмистр чернеговский
В должности секретаря войсковой товарищ Иван Юркевич
Сводил коллежский канцелярист Петр Красиловский
Печать

Павел Зурский в 1764 г. подавал донос не только на Затыркевича.
но и на других владельцев этих двух сел, а именно, на внучек Василия Полоницкого и дочерей Андрея Григорьевича Мил(ь)кевича: Агафью, жену прапорщика Василия Федорова Белопольского; Ирину, жену прапорщика Василия Васильевича Федорова; Евдокию, жену коллежского асессора Романа Карповича Василевского; Анну, вдову священника с. Орловки Василия Хорошкевича.
Все четверо, получив общий "позов" должны были отвечать в суде против "вышеписанного" иска и доказывать, что и они владеют дворами и угодьями в этом селе потомственно по Универсалам гетманов Мазепы и Скоропадского.
13 января 1785 г они поручили сыну Анны - Ивану Васильевичу Хорошкевичу, коллежскому асессору и стряпчему губернского черниговского магистрата, быть их поверенным в суде и "на нем ответствовать".
На заседании суда 27 января 1785 г. он подробно доложил о владении сестер в с. Шуманы:
- 4 подданнических двора с записанными в них по ревизии 1782 г. 30-ю душами муж.пола и 25-ю - женского, всего обоего пола 55 душ посполитых и прилежащих к этим дворам лесных, пахотных и сенокосных угодий. В числе этих 55 посполитых были и 18 - переведенных в 1782 г. с их хутора, называвшегося Жданы.
В подтверждение того, что владения сестер Мильковичевых Полонецковных есть их "вечистая и никакому сомнению и спору в спокойном владении не подлежащая собственность с давних времен" (около 100 лет), т.е. полученная от их деда Василия Евстафьевича Полоницкого, которому это село было "надано с ласки войсковой за службы его" гетманом Мазепой и подтверждено Иваном Скоропадским, Иван Васильевич Хорошкевич предъявил суду Универсал от 11 декабря 1709 г.

Универсал Скоропадского.
Копия с подлинного Пресветлейшего и Державнешего Великого Государа его царского свящейнешего Величества войск Запорожских обоих сторон Днепра гетман Скоропадский

Всей старишине и чернее войска его же царскаго пресветлаго Величества запорожскаго, а особливо пану полковникови черниговскому з старшиною его полною, 1: сотникови любецкому, атаманови городовому з товориством и войтови тамошнему с поспольством и кождому кому колвек о том ведати належит ознаймуем: иже будучи у нас пан Василий Полоницкий знатний товарищ войсковой, прекладал нам, что меет в сотне Любецкой две сельцы прозиваемие Шумани и Кези з ласки войсковой здавна себе наданные, тамже прикупленные кгрунта свои, и синожатя власною его працою розробленною, и универсалом бывшаго гетмана антецессора нашего1 ствержденною, именуемую Тулупщина: два плаци купленные називаючиеся Бураковские под городом Любечем на Подоле лежачие, на которих люде оседлость свою имеют: и двор в самом городе Любече стоячий и так на тие више помяненние селца яко и на все оние кгрунта свои просил нашего укрипления. Мы теди гетман слушному его пана Полоницкого прошению неотмовивши, а респектуючи на знатние его в войску Запорожском от давних лет роненные праци и заслуги, пазалисьмо ему сей наш з канцелярии войсковой выдаты универсал: которим тие обидви сельци в зуполное ему владение ствержаем, и всех вышей специфекованных купленных его кгрунтов, и сеножатей ведлуг хотенья своего и воле заживати и диспоновати, а особливо в дворе его Любецком горелчание медовие и пивние шинки иле в теперешний безарендовий час держати позволяем, в чом аби ему пану Полонецкому нихто з старшине и черни не смел и не важился жадной найменьшой чинити перешкоди, варуем и приказуем, люде вас кезевские, и шумановские, также и на плецах Бураковских мешкаючие, повинны ему пану Полоницкому обиклое подданное отдавати послушенство мети хочем, и рсиментарско (нрзб) на ем.

Дан в Глухове декамврия 11, 1709 року
В подлинном подпис такова:
Звише менованный Гетман рукою власною
Печать войсковая гетманская
1784- года октября 17 числа сия копия

После смерти Василия Евстафьевича Полоницкого 3 февраля 1730 г. раздел имущества между его детьми, видимо, произошел не сразу, т.к. в его духовной написано: ".. двору Бобровицкому и городскому Черниговскому и деревенкам Кезям и Шуманам быть при тих дворах Бобровицкому и городскому Черниговскому для общаго детей приизду(?) нерозделными а ежели бы непохотели все вкупе держати то имеют еден другому сплатить…".
Первый раздел произошел, видимо, в 1741 г., когда они уступили четвертую часть этих земель и дворов в с. Шуманы своей сестре, Ульяне Полонецковне Андреевой Себирской (Милкевичевой). Позднее, отдав "в заставу" бывшему черниговскому полковнику Михаилу Самсоновичу Богданову за 200 руб. другое свое отчинное владение - "двор отеческий з хоромным строением под городом Черниговом в Бобровицах" - и не имея возможности выкупить его через 6 лет, когда жена Богданова потребовала возврата денег, братья обратились за помощью к мужу Ульяны, священнику села Домашлин, Андрею Григорьевичу Мил(ь)кевичу (Сибирскому).
6 февраля 1747 г. последний дал 200 руб. на выкуп Бобровиц. А так как Андрей Милковичь давал братьям Полоницким взаймы на их "прежние потребы" еще 300 руб., то и получил он за 500 руб. Шуманы, Кези, двор в Чернигове и сеножать Тулуповскую. Поверенным сестер И.В. Хорошкевичем, была предоставлена суду и выписка из " книг меских права Майдебургского ратуши Чернеговской" от 25 сентября 1747 г. в которой и подтверждалась эта "уступка".

Копия с подлинной

Выпись с книг меских права Майдебургского ратуши Черниговской року тысяча семь сот четире десять Семаго месяца сентября двадцать пятаго дня (25 сентября 1747 г.)
Ея Императорскаго Величества Самодержицы Всероссийской в Магистрате Черниговском поданным своим бунчуковие товарищи панове Володимер, Михайло и войсковой товарищ Васил Полоницкие; доношением представили:
имеючи де они панове Полоницкие двор их отеческий с хоромным строеним под городом Черниговом в Бобровицах найдуючейся, от дали были в заставу бывшому полковнику Черниговскому господину Михайле Самсоновичу Богданову за двести рублей денег, и для лутшаго де охранения выдали ему купчое письмо на магистрате Черниговском, о чом де в то время присутствуюча магистратовая старшина известни, в котором дворы их Бобровицкие в 1741 году генваря 14 дня вступили они сестри их старшой госпоже Иулияне Полонецковне Андреевой Себирской к четвертой части в том дворе на ей сестру их спадаючой, и свои три части того двора за учиненную от ей сестри их за оние части сплатку, с показанными в той их панов Полонецких резонами, ибо де и в духовной умершаго отца их Василия Полонецкого учиненной при смерти в 1730 г. февраля 3 дня между протчим написано:
что двору Бобровицкому и городскому Черниговскому и деревенкам Кезям и Шуманам быть при тих дворах Бобровицкому и городскому Чениговскому для общаго детей приизду (?) нерозделными а ежели бы де не похотели все вкупе держати то имеют еден другому сплатит; а понеже же сего 1747 году господина Богданова жена его Ирина Иванова дочь Богданова писала до отца Тымофья Максимовича архимандрита Елецкаго чтоб они за тот их двор Бобровицкиой денги двести рублей ему отцу архимандриту отдалы; они де Полонецкие не имеючи в себе денег на выкуп онаго Бобровицкаго двора просили швагра их отца Андрея Себирскаго оние двести рублей денги за двор Бобровицкий отложить, за которий двор их Бобровицкий денги двести рублей реченный швагер их отец Себирский их отцу архимандриту Елецкому з братиею за роспискою в приеме тех денег и отдал февраля шестого дня, сего же 1747 году, тако же и на другие их потребы по прежним их обличним записам приняли они от его швагра их отца Андрея Себирскаго денег триста рублей, и они вышеозначенных, а именно числом всех пят сот рублей денег не имеючи чем уплатить швагру их помененному отцу Андрею Себирскому по выше мененной их уступке ствержают ныне оне Полонецкие за оние деньги оплаткою им данные а именно за деревенки Кезе и Шумани со всеми по крепостям к оним угодий и з синожатью Тулуповскою насилно де монахами Троецкаго Черниговскаго монастиря завладенною за сто рублей денег двор в городе Чернигове стоячий: (кроме отойшлой уступкою судие Черниговскому Сенюте с онаго двора насажен(нрзб) в (нрзб) земле) за сто рублей денег двор под городом Черниговом на Бобровице стоячий з сеножатью в лузе Черниговском лежачою за триста рублей денег и оние деревни Кезе и Шуманы и двор в городе Чернигове и двор под городом Черниговомна Бобровице найдуючийся отвержают уступкою сестри их Иулияне Полоницковне Андреевой Себирской за свойство и хотячи чтоб чужеродное завладение отойти не могли, тако же что оние спустели за далеким разстоянием жителства их и содержать они панове Полоницкие тых добр у порядочном строение весма не могут и оними дворами и деревенкою Кезями и Шуманами со всемы принадлежащими до оних по имеючимся на оние крепостям угодий от их реченной сестри и швагру и потомству их врученними в точнее владеть позволяют, а себе самих жене и детей их и всех рода (нрзб) кревних от них выше означенных деревенек и дворов вточне отдаляют, и просили они панове Полонецкие в том своем доношении дабы оное их доношение приняв в книги магистратовие их вписать а на вечное и спокойное сестре их Иулияне Полонецковне Андреевой Себирской з швагром и потомству их означенными деревенками и дворами владение выдать з магистрату Чернеговскаго правний выпис, по которому их панов Полонецких выше писанному прошению в магистрате Черниговском определено: от их просителей панов Полонецких требовать писменно дабы они на проданние сестре их Иулияны Сиберской угодий предъявили подлинные крепости; о присылке ж писменнаго известия в Магистрат помянутой отец архимандрит получил ли толиким числом денег за двор Бобровицкий прописанной от швагра их отца Сиберскаго как давно, и по писму от госпожи Богдановой к нему отцу архимандрите писменно сообщить, а яко выше прописанные просители панове Полонецкие при доношении в Магистрат крепости в них Полоницких на двор городовой Черниговский и на сеножать в лузе Черниговском и на деревенки Кезе и Шумани имеючиеся персонално презентовали и те крепости в Магистрате разсматривали и за (нрзб) их панов Полонецких сестри их родной гопожи Андреевой Сиберской вручении, так в силу выше прописанного определения магистратоваго за справкою яко и отец архимандрит Елецкий господин Тимофей Максимович ответним писмом сообщил что де по писму вышеявленной бригадиршой Богдановой за двор Бобровицкой он отец архимандрит з братиею от отца Андрея Сиберскаго денег двести рублей за роспискою ему же отцу Андрею данною принял, на спокойное в потомние года выше прописанными угодиями владение, госпоже Иулияне Андреевой Себирской и мужу ея отцу Андрею Себирскаму з наследием их за силу права трибуналнаго в книге Статут на листе двадцатом напечатанного, и сей экстракт року месяца и дня выше спецефекованных выдан.
В подлинной подпис
ЕИВ магистрата Черниговскаго войт Козма Каневский
Бургомистр магистрата Черниговскаго Симон Кручена
Писарь магистратовой Лука Iановский
Райца Черниговский Иван Махотрик
Райца Черниговский Федор Константинович
Магистрату Черниговскаго райца Петро Железник
Корриговал с книгами магистратовой канцелярист Григорий Божинский
На оной выписи печать такова
С оной крепости в комиссии сочинения в полку Черниговском генералной ревизии копия списана и в опись под литерою 1 приложена 1766 году июня 15 дня
Оную подписали
Ротмистр Михайло Веневитинов
Корнет Козма Цевелгин
У исправления писменных дел вахмистр Иван Липов
Войсковой товарищ Иван Юркевич.

Стряпчий от казенной стороны, Иван Юркевич, не согласился с доводами поверенного сестер Полоницких Мил(ь)ковичовых, и привлек новые доказательства - материалы Генерального следствия 1726 г., где Шуманы значились как "свободные войсковые", но переданные гетманом Мазепой Василию Полуницкому "з ласки войсковой".
Ссылаясь на разд. IV арт. 44 Статута, поверенный ответчиц, Иван Хорошкевич, заявил, что "Генеральное следствие в достоверности своей высшей власти не утверждено и потому в доказательстве к отбору по оному деревень не служит, ибо оное следствие через каких именно свидетелей производимо было, под присягою ли показанное чинили или партикулярно без присяги, о том по оному следстствию не значится, а по общим законам всякий свидетель без присяги ни какого верования не достоин".
Тем не менее, чтобы доказать земскую давность по разд.III, арт. 33 и 44 Книги Статута (С.147 и 157) ответчики представили в суд, затребованные выписки из текстов Генерального следствия Черниговского полка 1726 г., ревизий 1732, 1734, 1748, 1752, 1756 и 1764 гг., о д. Шуманах и Кезе, которые хранились в архиве Черниговского наместнического управления, в которых их предки были показаны, как владеющие "прикупленными" дворами и поданными по наддаче мазепиной.

Выписка з генералного следствия состоявшегося в 1726 г.


На подлинном тако:
Афанасий Шафонский
в должности протоколиста Платон Григорович
в должности рогистратора Никита Мицкевич
С подлинной читал канцелярист Федор Молчановский

В экстракте з канцелярии министерского правления присланном в Чернигов каков в оной Канцелярии сочинен посправию с ревизскими афицерскими книгами ревизий в Черниговском полку чрез афицеров за бывшой в Малой России коллегией в 1726 году чиненном написано:
В Черниговском полку в Любецкой сотне деревны Козел, шесть, Шуманы, пять и того одинадцать дворов принадлежащие на полковников, а ныне владеет бунчуковый товарищ Василий Полоницкой без крепости в должности.

Деревня Шуманы

владеет бунчуковый товарищ Мойсей Дымитриевич.
А против того экстракту в нынешнем 1726 г., по универсальному указу ясновельможного его милости пана гетмана Даниила Апостола чинено в Черниговском полку всем маетностям следствие и по сказкам старожилов показалось то, что явствует ниже:
В селе Козле по сказке старожилов четыре двора только показанного Полуницкого имеется купленные не полковые, а деревны Шуманах подданные по дачи изменника Мазепи во владении его имеются, а прежде сего были полковые.
В оной же деревне люде по сказке старожилов поселены оным бунчуковым товарищем Мойсеем Дмитровичом вновь слободою на купленной чрез его же у козаков земли и не на який уряд надлежали
Протоколист Тихон Пустекалов

За силу определения уезднаго Черниговскаго суда состоявшегося по выслушании доказательств и ответов в иске со стороны казенной уезднаго стряпчего Рогали на прапорщика Андрея Затыркевича, священническую жену Анну Хорошкевичеву и ея сестер
о деревне Шуманах виписано з ревизиальных книг апреля 3 числа 1785 года.

По ревизии 1726 г. в деревне Шуманах означенного Мойсея Дмитровича подсуседки два человека
По ревизии 1732 года в деревне Шуманах написани подданые бунчукового товарища Полонецкого пять человек;да в той же деревне бунчуковаго товарища Мойсея Дмитровича пять же человек
По ревизии 1734 года в деревне Шуманах за оними владелцами записаны поддание толиким же числом
По ревизии 1736 года в деревне Шуманах бунчуковаго товарища Полонецкаго четири человека, там же бунчуковаго товарища Мойсея Дмитровича три человека
По ревизии 1748 года в деревне Шуманах бунчуковаго товарища Затиркевича два человека, там же попа Андрея Сиберскаго два же человека
По ревизии 1752 года в деревне Шуманах попа Андрея Сиберскаго два человека, там же бунчуковаго товарища Дмитрия Затиркевича один человек
По ревизии 1756 года в деревне Шуманах попа Черниговскаго Андрея Сиберскаго два человека, там же бунчуковаго товарища Дмытрия Затиркевича один человек
По ревизии 1764 года в деревне Шуманах бунчуковаго товарища Дмытрия Затиркевича три человека, там же попа Черниговскаго Андрея Сиберскаго в четырех хатах девятнадцать человек.

Выписал с ревизиальных книг канцелярист Георгий Етишевский

И последний этап этого судебного дела:

1 июля 1785 года на последнем заседании уездный суд вынес решение: "...... по силе права Малоросийского артиколов и поелику при произведенном споре за имение со стороны казенной с имением шляхетским ответствующие Затыркевич и Хорошкевичева с ея сестрами правильность своего наследственного старинного владения означенной деревнею Шуманами доказали и спроводили первейшими и достаточнейшими доводами и писменными документами от стороны же казенной чтобы та деревня была свободная войсковая ничем правно недоказанно, для того и оставить оную деревню в прежнем ответствующих (как она и есть) наследственном их владении, а стороны казенной уездному стряпчему от иску отказать, и о сем решении писать в книгу, как уездному стряпчему, так и ответствующим.. с подписями.
Судья Иван Рашевский
Задедатель Федор Якубинский
Заседатель Андрей Енько
Секретарь войсковой товарищ Иван Юркевич

1785 года июля 1 числа сие решение в уездном Черниговском суде слушал и что оним доволен в том подписался ответчик прапорщик Андрей Затыркевич
Того же июля 4 дня, сие решение за себе и по изверению сестри моей Агафии Андреевой Федоровой слушала и оним мы доволны в том подписалися, прапорщика Василия Василева сина Федорова жена Арина Федорова

Metallist
Спасибо! теперь понятно)