ЛЮБЕЧСКАЯ сотня

Из той же книги.

Село Антоновичі «при р. Вершине». Родовий маєток родини любецьких шляхтичів та козаків Антоновичів. Ще за Сингізмунда II Августа їм була надана «земля Погариська». У листі 1571 р., який був наданий любецькій шляхті замість втрачених привілеїв, згадувався Федько Антонович «который держит зем¬лю Погарискую и Алексеевскую» . Серед інших власників слід зазначити родини Злобів, Юскевичів-Красковських, Жлобів-Погорільских, Тупиць та Богушів. За даними Румянцевського опису с.Антоновичі належало Ірині Лизогуб .

Село Бахани «при болоте Мите». За даними Румянцевського опису у селі знаходились два козацьких двори. Свої маєтності тут мала родини любецьких козаків-шляхтичів Бивалкевичів . На початку XVIII ст. тут мали землі шляхтичі Василь Кидлач і Гаврило Шаповаленко .

Село Велички «на р.Копачевке». Родова маєтність родини любецьких шляхтичів та козаків Величковських (Тарасевичів—Величковських). У 1696 р. Величковські названі «старинными людьми» і одними із власників Величковщини. Серед «сябрів» (співвласників) цього грунту знаходимо Миколу і Васка Тарасевичів, які у 1696 р. продають свої маєтності Я.Лизогубу . Де¬який час Величковщиною володів І.Мазепа, який у 1707 р. продав її С.Лизогубу. Частину села уживала родина Полуботків. За даними Румянцевського опису тут знаходились і володіння любе¬цького сотника Івана Посудевського .

Село Галків згадується ще під 1571 р. Серед володарів знаходимо любецьких шляхтичів Захличів, які отримали цю землю від Сігізмунда III . За даними Румянцевського опису — володіння удови б.т. Семена Полуботка .

Село Грабів. За часів литовсько-польського панування належало безпосередньо Любецькому замку. За даними Румянцевського опису селом володів Чернігівський Троїцько-Іллінський монастир . Серед інших власників слід згадати родину любецьких козаків та шляхтичів Юркевичів.

Село Довжик на р.Довжик. Згадується ще під 1571 р. як с.Должик . За даними Румянцевського опису знаходилось у володінні удови б.т. Семена Полуботка. Придбане останнім «по купле у разных лиц» наприкінці XVII ст. У селі знаходилась церква Різдва Богородиці .

Село Злеїв «в 45 вер. от Чернигова, в 69 от Городни и в 12 от Любеча, в соседстве с Пушкарями и Кротыном». «Село старое Злеево видим в актах 1672 и 1712 г., а в 1727, г. жители его показывали, что у них земли, признанныя за предками их кн. Александром Вишневецким, который в звании старосты любецкаго известен в 1587 г». Саме село виникло на старому шляхетському володінні – Злеєвському острові. У селі був храм побудований у 1724 р. любецьким сотником Іваном Савичем. У 1836 р. в селі мешкало 130 козацьких родин .

Королецький хутор за Румянцевським описом Малоросії належав б.т. Осипу Рашсвському . Вочевидь, був заснований любецькими шляхтичами Корольками, які були нобілітовані О.Гаштольдом, який надав їм Щуковщизну . Втрачають це володіння ще на початку XVIII ст. Серед великих власників села у XVIII ст. слід згадати родину Полуботків .

Село Красковське «на р.Кривице». Родова маєтність любецької шляхетсько-козацької родини Юшкевичів-Красковських. За Сигізмунда II Августа у 1619 р. Данило та Пархом Юшкевичі разом з Юрієм Богушсм підтверджують своє право на володіння Голенищовською землею з Красноградським «островом», які були надані їм старостами Любецького замку. В універсалі Владислава IV йдеться про підтвердження прав на володіння придбанним за гроші Красковським «островом», яким обопільно володіли Юшкевичі та Богуші . З цієї маєтності Юскевичі-Красковські та Богуші були «обязаны исполнять службу военную... как и предки исполняли, на равне с прочими жителями, без всяких других повинностей» . У 1631 р. Юшкевичі згадуються вже як Юшкевичі-Красковські. 1633 р. Юшкевичі-Красковські та Богуші отримали ще один привілей Владислава IV на Красковщину. 1656 р любецький сотник Сава Посудевський купив у любецької міщанки Синкліти Осипівни Красковської Красковський «грунт» . 1696 р. у селі мешкав козак Іван Васильович Красковський . У «Мазепиній книзі» 1726 р. знаходимо у с. Красковське козаків Омеляна Красковського з сином, які «з єдиного грунту служать» . Серед інших володарів у с.Красковське слід згадати як шляхетські так і козацькі родини - Рашевських, Посудевських, Житченків, Петрових, Єфремових, Заровних. У селі знаходилась церква св. Василя Великого .

Село Корольча «на р. Ворзне». Родова маєтність любецьких шляхтичів Корольків, які були нобілітовані О.Гаштольдом і отримали Щуковську землю, де виникло с.Карольча (Карольчиці) . Свої володіння вони втрачають ще до 1619 р., коли Григорій і Данило Юшкевичі купують Королецьку пашню . За даними Румянцевського опису селом володів б.т. Семен Полуботок, серед інших власників слід згадати б.т. Йосифа Рашевського .

Село Козли «в 18 верстах от Чернигова и в 8 от Киянки». На думку Ф. Гумілевського «поселение древнее, не гетманское... дотатарское». «Село пустое Козел, с мельницей» утверждено за борисоглебовскою кафедрою царем в 1667 году. Пустым ото было в это время от того, что при Брюховецком опустошены были многия села около Чернигова» . Родова маєтність любецьких шляхтичів та козаків Козлів (Козлевичів, Козлевичів-Федьків). О.Яблоновський вважав, що ця родина отримала свою нобілітацію за Сигізмунда II Августа . Тоді ж вони отримали Газеницьку землю на р.Ворзні, де згодом виникає це володіння. Співвласниками Козлевичів були любецькі шляхтичі Губищі. У 1642 р. Козлевичі отримали привілей Владислава IV на Газеницьку землю, який лише підтверджував пожалування Сигізмунда І. У другій половині XVIII ст. Козлевичі відомі як козаки Чернігівського полку. У селі знаходились церкви св. апостолів Петра і Павла та Покрова Богородиці. За даними Румянцевського опису селом володів Чернігівський Троїцько-Іллінський монастир . Серед козацьких родин села значаться Дудки, Галушки, Поклади, Ручки, Шатуни, Биковці .

Село Коробки «при р. Балгач». За даними Румянцевського опису - володіння чернігівського полковника П.Милорадовича . Родова маєтність любецьких шляхтичів Коробків. У 1697 р. Степан Коробок, зем'янин «тракту любецкого» отримав від любецького сотника Тимофія Юрійовича охоронний лист на Коробковські пашні . Серед інших власників слід згадати любецьких шляхтичів Зарецьких та любецького священика Григорія Прокоповича.

Село Кисле. Родовий маєток любецьких шляхтичів Кислих (Киселів, Кисловичів), яки були нобілітовані за О.Гаштольда . Під час проведення королівської ревізії 1636 р. вони, щоб довести своє право на володіння маєтностями посилалися на матеріали попередньої люстрації . У скарзі на любецького старосту М.Калиновського серед любецьких шляхтичів зустрічаємо Максима Кислого . Вочевидь, що значну частину маєтності вони втратили ще у першій половині XVII ст. У 1649 р. любецькі зем'яни Масловичі і Даничі отримали на с.Кисле привілей Владислава IV. Наступним власником села стає любецький козак та шляхтич Олексій Щуковський, від якого маєтність переходить до любецького сотника Івана Савича. Останній передав село б.т. Олександру Мокрієвичу . Курінним отаманом був Федір Кулаковський (1688) .

Село Кротин «при болоте Копичове». 11.12.1707 р. Ярмала Сидоренко Битоцький, «прироженец села Кротина» продав частину батьківського спадку шляхтичу Григорію Сичу, жителю лопатинському . За даними Румянцевського опису володарями села були чернігівський полковник П.Милорадович, та «возний любецкий» І.Савич. У селі знаходилась церква Св.Євстафія (священик - о.Стефан Бушинський (1698) , Йосиф Широканський (7-1703.07.-1707.12.-1708.07.-1723.04.-?) , Григорій Широканський (9-1748-?) , Василь Широканський (9-1753-1756-?) .

Село Кувечичі «на р.Свишне». Родовий маєток любецьких шляхтичів та козаків Кувечичів (Кувечицьких), які були нобілітовані любецьким державцею О.Гаштольдом та Сигізмундом II Августом і отримали Кувечицький «грунт». Маєтність була втрачена ними ще у першій половині XVII ст. За даними Румянцевського опису с.Кувечичі - володіння б.т. Івана Міклашевського, який отримав село як посаг від тестя Андрія Павловича Полуботка . П.Полуботок отримав це володіня ще у 1711 р. Наприкінці XVIII ст. с.Кувечичі уживали Милковичі .

Село Кукари «під самим Любечем». Родовий маєток родини дрібних любецьких зем'ян та міщан Кукар. Своє володіння вони, вірогідно, втратили ще у першій половині XVII ст. У 1704 р. І.Мазепа надав село Любецькому монастирю. За даними Румянцевського опису частиною села володів Петро Милорадович .

Село Левоньки «при р.Вешняной Летков». За даними Румянцевського опису володіння в.т. Івана Молявки, придбане у 1680 р. у любецьких міщан Олевонковичів (Левоновичів). Останні мали на цю маєтність привілей Владислава IV. 1638 р., за яким «мещане Яско, Кирил, Тимох, Иван Олесци Левоничове подтверждение на грунт свой Микренский котороґо гораница такова: от речки Королецкой, в речку Свимиску, с тоей речки до лесу Гиовского, с того лесу в довший лес, с того лесу в речку Кокутку, а оттудова в Ступичовский лес, а с того лесу речкою Кокуткою в Сухий лес, а оттоль в лес в Дорок, а оттого лесу в речку Довжик, а оттоль в Будище, а з Будища до Серичово селища долиною в Непиов руг...»

Село Лопатні «на р.Обеднице». На думку О.Русіної с.Лопатні згадується у «Реєстрі Чернігівських границь» 20-х рр.ХVІ ст., як с.Патін «черниговское городовое». За часів існу¬вання любецького замку безпосередньо належало Любечу . Значні володіння у селі мали любецькі міщани і шляхтичі Ігнатенки (Ігнатовичі). У 1678-1701 рр. знаходимо тут Мишка Ігнатовича, «волощанина тракту любецького». У 1678 р. він дав у борг «коп шесть грошей доброе монеті сребрьное» любецькому шляхтичу Криштофу Юшковичу . У 1698 р. у сусідньому селі Кротині фіксується Сава Ігнатенко . Розпочинаючи з 1703 р. землі у селі активно скуповує Григорій Сич (1703 р. у Федора Міщенка , 1708 р. у Федори Кирилихи і її сина Степана , 1709 р. у Яцька Микитенка ). В подальшому скупівлю земель продовжували його нащадки (так, Мирон Сиченко у 1723 р. купив «отчизну» Степана Кириловича ).

Село Миси «при оз.Домашнем, над Днепром» - володіння б.т. Федора Посудевського та удови Семена Полуботка . Виникло (1582) на старих шляхетських володіннях – Голенищовському та Розсудевському «грунтах». Серед інших власників села слід зазначити родини Бакуринських, Богушів, Розсудевських, Юшкевичей та Юскевичів-Красковських.

Село Мокрі Велички на р.Лисиці. За даними Румянцевського опису - володіння Ірини Лизогуб. Родина Лизогубів придбала цю маєтність наприкінці XVIII ст. у Процка Івановича Величка (Величковського). Частина села знаходилась у Власності любецького сотника І.Посудевського .

Село Неданчичі «в 54 верстах от Чернигова и в 20 от Любеча». Було засновано родиною любецьких шляхтичів та козаків Неданчичів (Неданчичів-Кривопишів), які були нобілітованы Сигізмундом II Августом (1548-1572) . З другої половини XVII ст. відомі як козаки. Серед власників села слід також зазначити козацько-шляхетсські родини Гришичів, Неданчичів-Кривопишів, Мишків-Гришичів та Розсудевських. За даними Румянцевського опису у селі знаходилась церква Різдва Богородиці. Саме село було у власності Чернігівського Троїцько-Іллінського монастиря.

Село Осняки «на р.Свишне». Входило до частини Красковського «грунту», придбанного любецькими шляхтичами Юскевичами-Красковськими за Владислава IV . За наданням чернігівсь¬кого полковника Василя Дуніна-Борковского володів с.Осняками. Після його загибелі у 1678 р. під Чигирином його вдова (можли¬во, уроджена Посудевська) вийшла заміж вдруге за чернігівського полкового осавула Федора Зеленського. У 1694 р. з. т. Чернігівського полку Дем'ян Посудевський-Унучко отримав універсал І.Мазепи на с.Осняки. Д.Посудевський заповів село своїй доньці Ірині . У 1729 р. Д.Апостол надав Посудевському універсал «на дедизни та отческие грунта», в тому числі і на Осняки. Наголошу¬валось, що це володіння Посудевські отримали від польських королів та українських гетьманів . Частиною села володіли любецькі козаки та шляхтичі Юскевичі-Красковські . 1706 р. Іван Красковський заповідає половину Осняківщини своєму брату Олексію . 1708 р. Павло Теремецький та Василь Богуш судилися з рі¬дним братом своїх дружин Олексієм Красковським за Осняківщину, яку уживав останній . У 1730 р. родина Юскевичів-Красковських ще володіла частиною с.Осняки, значну частину маєтності уживав Любецький монастир. 1755 р. пасинок любецького священика Григорія Єлисеєва Іван Красковський уступає свою частину Осняківщини рідному брату Павлу Красковському. Незабаром, вони разом продали це володіння Ф.Посудевському . За даними Румянцевського опису знаходилось у володіння чернігівського сотника Петра Посудевського.

Село Онучки «на р.Свишне». Родова маєтність родини любецьких шляхтичів та козаків Пархоменків-Посудевських-Онучек. Серед маєтностей цієї родини с.Унучки зустрічаємо наприкінці XVIII ст., коли Полуботки придбали у Посудевських с.Довжик та частину с.Унучки .

Село Пакуль «невдали от Днепра, в 35 верстах от Чернигова». Вперше згадується у «Скарбниці» Іоанікія Галятовського «1611 року Горностай, регіментаръ полскаго войска въ Пакуле але за полскимъ войском зостаючи». У Пакульскому ключі свої володіння мали любецькі козацько-шляхетські роди Титаренків-Міхнових та Унучок-Посудевських. Серед козацьких та козацько-шляхетських родин слід також згадати Гаркуш, Міхневичів, Черниченків, Стародубів та ін. За даними Румянцевського опису у селі знаходилась церква св.Трійці. Храм був «весьма замечателен и по давности своей и по своему виду. Он очень высок и обширен, был с оболонью или опасанью. С опасанью был и храм Корховки, замененный каменным». Селом, щонайменьше з 1628 р., володіла Києво-Печерська лавра .

Село Петруши «с храмом св. Духа, на половине дороги между Любечем и Репками, в 50 вер. от Городни и в 45 от Чернигова» . Родова маєтність любецьких шляхтичів Петрушенків (Петрушинських, Петрушів), які володіли за Сигізмунда II Августа Катежинською землею де згодом виникло село Петруши . У 1702 р. Петрушівщина була продана любецьким священиком Григорієм Пронкевичем Чернігівському Троїцько-Іллінському монастирю. 1703 р. любецькі зем'яне Моїсей і Данило Петрушичі продають частину села тому ж таки монастирю. 1733 р. Петрушинський священик Михайло Петрушинський купує у мешканця с.Кротин та свого зятя, Юрія Горковича частину Петрушивщини. 1748 р. Петрушевський «грунт» був у власності Марини Красковської, доньки любецького священика Григорія Пронкевича . Серед інших власників села слід згадати любецьких козаків та шляхтичів Бокевичів-Щуковських, Унучек-Посудевських, Коморовських, Калиновських, Коровіних, Тарасевичів, Савичів та Медлітенських.
За Румянцевським описом у селі, яким володів Чернігівський Троїцько-Іллінський монастир, знаходилась церква «Сошествия святого духа» .

Село Пищики. Родова маєтність любецьких зем'ян Пищиків. У 1714 р. «земляне любецкие» Лук'ян та Іван Пищики «ставши очевидно» перед черниговским бурмістратом підтвердили факт продажу Піщаковського «грунту» чернігівському полковнику П.Полуботку . За даними Румянцевського опису село знаходилось у володінні чернігівського полковника П.Милорадовича .

Село Пузики. Родовий маєток любецького шляхетсько-козацького роду Пузиків, які були нобілітовані за Сигізмунда II Августа. У 1615 р. любецькі зем'яни Федор Пузик та Омелян і Петро Решинські-Пушкарі отримали підтвердження Сигізмунда III на володіння «грунтом албо островом Лиственском» . Своє володіння вони загалом втратили протягом ХVІІ-ХVІІІ ст. За даними Румянцевського опису село належало б.т. Григорію Лизогубу . За ревізією 1795 р. в с.Пузики мешкав Степан Федорович Решинський-Пушкарьов, занесений разом зі своєю родиною (6 чол.) до козацького окладу, та козак Кузьма Федорович Решинський-Пушкарьов разом зі 12 своїми родичами .

Село Пушкарі. Родова маєтність любецьких шляхтичів Пушкарів-Решинських. Село виникло на так званому Лиственському острові. О.Яблоновський називає це володіння «старим пожалуванням» . 1615 р. любецькі бояри та зем'яни Омелян і Петро Решинські-Пушкарі та Федор Пузик отримали привілей Сигізмунда III «на грунт албо остров Лиственский». Наданий привілей лише підтверджував пожалування Сигізмунда II Августа . За люстрацією 1616 р. Лиственським островом володіють Пушкаренки. Останні скаржились на інших посесорів цього грунту - Рашка Коваля, Івана Якубовича та Федька Копицю, які намагалися заволодіти Лиственським «грунтом». Виявилось, що у 1586 р. ця справа вже розглядалася і була вирішена на користь позивачів. У 1633 р. Владислав IV надає підтвердження Решинським-Пушкарям на володіння маєтностями за привілеєм Сигізмунда III. За люстрацією 1636 р. посесорами Лиственського «грунту» були Петро і Омелян Решинські-Пушкарі та Федор Пузик. 1645 р. вже згадані посесори втрачають своє володіння, так як перестають виконувати військову службу. Новими посесорами «грунту» стають їхні родичі Іван, Гаврило, Лук'ян та Федор Решинські-Пушкарі . 1726 р. у с.Пушкарях мешкали козаки Григорій, Герасим, Ігнат та Микита Пушкаренки, які продовжують виконувати службу «з єдиного грунту» по черзі . Серед інших представників цього роду слід згадати любецького городового атамана (1732-1748) Петра Пушку. У 1740 р. козак Іван Пушкаренко продає свою частину с.Красковське любецькому сотнику Василю Савичу . Його батько Григорій у 1741 р. згадується як з.т. Григорій Пушкаренко, помер до 1747 р., коли його син продав частину Пушкаревщини любецькому сотнику Василю Силичу . Румянцевський опис називає власником села чернігівського підсудка Василя Силича, який придбав цю маєтність від з.т. Івана Пушкаревського . Серед інших власників села слід згадати і родину любецьких козаків та шляхтичів Зарецьких-Зеньковичів.

Село Радьковка на р.Ворзні. За даними Румянцевського опису у селі було дві церкви - Покрова Богородиці та св.Миколая. Село знаходилось у володінні удови б.т. Семена Полуботка . У 1730 р. Яков та Андрій Полуботки заявили ревізорам, що с.Радьковка була засновано Любецькими шляхтичами Розсудевськими .

Село Розсудів знаходиться у верхній, течії р.Ворзни. Це родова маєтність любецьких шляхтичів Розсудевських, які були нобілітовані за Сигізмунда II Августа . У 1571 р. Розсудевські отримали підтвердження на Розсудевщину. Люстрація 1628 р. згадує на Розсудевській землі 6 димів, 8 городів та 2 млини. За люстрацією 1615-1616 рр. відомо, що на Розсудевщині існувало «три служби», кожна з яких мала перед замком свої обов'яз¬ки . У другій половині XVII ст. Розсудевщиною володів Олек¬сандр Розсудевській, але у 1679 р. ця маєтність була надана ге¬тьманом І.Самойловичем Л.Полуботку. У 1681 р. Л.Полуботок затвердив свої права на володіння селом гетьманським універса¬лом. За даними Румянцевського опису знаходилось у власності удови б.т. Семена Полуботка .

Село Семаки «при р.Муравке». За Румянцевським описом селом володів б.т. Я.Лизогуб . Пєршопоселенцями були вочевидь любецькі шляхтичі Семаковичі, нобілітовані любецьким державцею О.Гаштольдом. Від нього вони отримали Моравельску землю де згодом виникло с.Семаки . У 1693-1695 рр. частину Семаковщини придбав Л.Полуботок .

Село Скугари. Родовий маєток любецьких шляхтичів Скугорів. У привілеї Сигізмунда II Августа 1571 р. згадується любецький зем'янин Скугар Логвінович, який утримував Обиймецьку землю . У привілеї гетьмана Д.Многогрішного 21 березня 1670 р. згадується любецький шляхтич Іван Скугор . 1693 р. Ганна Андріївна Скугар-Скварська продала Д.Посудевському значну частину Скугаревщини . 1703 р. Микита та Опанас Скугари продають Скугаревщину Полуботкам. 1708 р. с.Скугори було подароване Л.Полуботком Любецькому монастирю . Відомо, що у 1730 р. частиною села володіли Юскевичі-Красковські .

Село Шибириновка «при р. Рудне». За даними Румянцевського опису у селі знаходилась церква «Сошествия Святого Духа» (у 1781 р. два священики). Селом володіла Ірина Лизогуб . 1691 р. чернігівський полковник Я.Лизогуб підтвердив за Артемом Жлобою «три частки грунту в с.Шибириновці», «а на тих частках сидять девять человек мужиков» . 29 вересня 1703 р. козаки села Стефан та Павло Жлоби-Кудренки продали Є.Лизогубу успадковану від батька Потала Жлоби, священика с.Вербичі, частину Шибиринівського грунту . Серед інших власників слід зазначити шляхетсько-козацькі родини Любецької околиці - Злобів та Пархоменків-Посудевських.

РОСПИСИ
козацько-старшинських та козацько-шляхетських родин Любецької сотні.

АНТОНОВИЧІ:

Федько Антонович (1571) – любецький шляхтич, «держит землю Погарискую и Алексеевкую» .
Кузьма Антонов (1645) – член китайської громади. З купчого листа 1676 р. відомо, що бояри Антоновичі володіли «пляцом» у передмісті Любеча .
Василь Антонович (1688, 1709) – киселівський сотник та з.т. Чернігівського полку .
Андрій Антонович - козак с.Старий Білоус .
Пилип Антоненко (Антонович) (1710) – чернігівський «райца» .
Єфросинія Антоновичева (1728) - перша власниця с.Чепелево Сосницького повіту, 1742 р. - «значковая удовствующая», володіла млином на р. Гур'ї .
Артем Антонович (1742) - березенський наказний сотник .
Під час Визвольної війни середини XVII ст. представники цього роду опинилися у складі козаків Ніжинського полку.
Ніжинська гілка:

І.
1.NN Антонович - жив у XVII ст., «малороссиийский шляхтич».

II.
2.Іван - полковий хорунжий Ніжинського полку.........................................1

III.
З.Данило Іванович - ніжинський сотенний атаман......................................2

IV.
4.Павло Данилович - титулярний радник (1796)......................................3

БИВАЛКЕВИЧІ:

1. Антін Бивалкевич - жив у XVI ст.
II.
2. Милко Антонович (?-1561-1581-?) – любецький шлях¬тич . Володів Кувечицькою землею (с.Кувечичі), островом Більдянським, Смоліголовою та Сірховою .................................................................................................................1
3. Казимир Антонович – любецький шляхтич ............................................1

Серед інших представників роду слід згадати:

Прокіп Бивалкевич (?-1676-1696-?) – козак, володів частиною Величківщини (1696) .
Роман (бл.1743-?), Ілля (бл. 1697-1788-?),
Трофим (бл.1713-1788-?) Бивалкевичі – козаки, нащадки Казимира Бивалкевича, наприкінці XVIII ст. жили на «наданом тому их предку привилегиями острове называемом Будлянским» .
Козьма Семенович Бивалкевич (?-1772-1792-?) - козак, мешкав у с.Боханихи . Рід користувався гербом «Доленга» .

БОГУШІ:

Ф.Гумілевський вважав любецьких бояр і зем'ян Богушів нащадками Новгород-Сіверського боярина Тимофія Аверковича Богуша.
У 1438 р. він отримав від литовського князя Свідригайла право «волности в шляхетские, в здешнем панстве нашем, великого княжества Литовського, заживати» . Як вважає Н.Яковенко, Богуші були представниками галицької, подільскої чи малопольської родини, яка у першій половині – середині XVI ст. осіла на Київщині та Брацлавщині .
На Київщині вперше зустрічаємо Богушів у 1540 р.

І.
1. Богуш Жоглін (?-1551-1571-?) – любецький шляхтич, згадується у привілеї Сигізмунда II Августа. Володів Гавриловщиною, дубровами Сірховською, Биковщизною та с.Голків (Галків) .

ІІ.
2. Юрко Богуш (?-1599-1619-?) .....................................................................1
3. Микола Богуш (?-1599-1619-?) .................................................................1
4. Клим Богуш (?-1599-1619-?) .....................................................................1
5. Дем'ян Богуш (?-1599-1619-?) ...................................................................1
6. Михайло Богуш (?-1599-1619-?) ...............................................................1
Згадуються у привілеї Сигізмунда III, за яким отримали «остров обрубный Красную Гряду до отчизни их Голенищовское наданное». Крім цього закріплювалось право на острів Красковський та Королецьку пашню, які були здобуті «правом купним от певних особ» .

III.
6. Омелян Юрійович Богуш (?-1611-1631-?) ...............................................2
7. Яцко Юрійович Богуш (?-1611-1631-?) ....................................................2
Згадуються у привілеї Владислава IV, наголошувалось, що «они обязаны исполнять службу военную нам и Речи Посполитой, как и предки исполняли, на равне с прочими жителями, без всяких других повинностей» . У 1633 р. любецькі зем'яни Омельян і Яцко Богуш отримують ще одне підтвердження Владислава IV на «обрубний» острів Красну Гряду .

IV.
8. Клим Омелянович - козак с.Миси .............................................................6
9. Мойсей Яцкович - козак с.Осняки ............................................................7
10. Омелян Яцкович - козак с.Осняки ..........................................................7
11. Ничипір Богуш – козак, отримав універсал гетьмана Д.Многогрішного 1670 р. .......................................................................................?

V
12. Стефан Климович .....................................................................................8
13. Герасим Климович ...................................................................................8
14. Петро Омелянович .................................................................................10
Д.: Февронія NN.
15. Купрій Ничипорович (?-1656-1705-?) – у 1681 р. су¬дився а козаком Грицьком Чеботаренком . Козак с.Осняків .........................................................11
Д.: Марія Ревуниха (?-ран.1680)

VI
16. Василь Стефанович – «меский человек» (1708) ..............................12
Д.: Феся Красковська .
17. Данило (?-1682-1724-?) – службу розпочав з 1702 р., козак с.Мизи............................................................................................................ (12?, 13?)
18. Іван (?-1682-1724-?) – службу розпочав з 1702 р., козак с.Мизи ........................................................................................................ (12?, 13?)
19. Павло Герасимович ................................................................................13
20. Петро Герасимович ................................................................................13
21. Василь Петрович ....................................................................................14
- Февронія Петрівна .....................................................................................14
Ч.: Сердюк – козак

В розпис не ввійшли:
Кирило Богуш – козак с.Орловка Вибельської сотні (1694-1724-?) .
Любов Богушівна-Манойлович (1710) – дружина вертіївського козака Івана Манойловича .
Микола, Клим, Дем'ян і Михайло Богуші (1730) – мешканці с.Осняків та «козаки любецкие», разом із з.т. Федором Посудевським, заносять до магдебурських книг Чернігівської ратуші привілеї Сигізмунда III 1619 р., Владислава IV 1633 р., та Б.Хмельницького 1656 р.
У 30-ті рр. XVIII ст. серед «підсусідків стрілецьких» с.Хоробичі знаходимо Трохима Богуша .
У с.Сухі Велички жили козаки Степан Павлович та Яків Євсейович Богуші .
У с.Миси та Бурки. мешкають «неимущи скота» козаки Микита (бл. 1718-1788-?) та Іван (бл.1718-1788-?) Богуші .
О.Лазаревський зазначав, що у другій половині XVIII ст. родина Богушів почала зливатися з «податним станом» .
У 1784 р. 12 дворян Чернігівського і Городнянськото повітів засвідчили, що Сава Богуш з синами Іваном, Степаном та іншими родичами дійсно шляхетського роду і володіють. шляхетськими маєтностями .
За даними нижнього земського суду 1792 р. в козацькому окладі с.Миси разом з козаком Демидом Сидоровичем Богушем було записано 90 Богушів віком від 1 до 70 років, а у с.Антоновичі, до якого вони переселились за свідченням місцевого населення з тих же Мисів - ще 23 Богуші . Богуші користувались гербом «Пулкозиц» .

БОРСУКИ:

За даними Н.Яковенко цей рід походить з Волині й відо¬мий за ревізіями 1529 та 1545 рр.
Але вже у першій половині XVI ст. з'являється на Київщині . У Любенькому замку Борсу¬ки були скоріше всього замковими боярами.
З другої половині XVII ст. зустрічаємо Борсуків у Ніжинському полку.
Марко Борсук – один з перших ніжинських пол¬ковників .
Петро Борсук (1701-1702) – козелецький сотник.
У 1725 р. прохоровським сотником Ніжинського полку був Матвій Борсук, а сотеним писарем Василь Борсук .
У 30-ті рр. XVIII ст. в с.Старосілля мешкав «ґрунтовий» козак Борсук .
У 1786 р. козаки Федір, Іван, Василь, Іван, Григорій, Андрій, Гаврило, Матвій, Павло та Андрій Боросуки представили свідчення 12 шляхтичів, що «предки іх породи шляхетской і здавна проживають в с.Дубровному (сучасне с.Дібровне Городнянського району) на своїх власних маєтках» .
У 1796 р. у с.Дібровному фіксується 41 представник цієї родини віком від 3 до 70 років, усі вони були занесені до козацького окладу . Користувались власним гербом, який являв собою щит, поділений на чотири частини: у першій — кавалерський хрест з чотирма зірками, у другій - шабля і корона на Андрієвському хресті, у третій – стріла і перевернутий спис, також на Андрїєвському хресті, у четвертій – лев .

ВОРОШИЛЬСКІ (ВОРОШИЛИ):

І
1. Петро Ворошильский (?-1590-1607-?) – любецький шляхтич (1607).

II
2. Петро (?-1645-1671-?) – ротмістр надвірної корогви гетьмана Дем'яна Многрішного (1671.01.) ..........................................................................................?
3. Павло Петрович Ворошило (?-1668-1700-?) – любецький сотник (?-1698.01.-?), (?-1699.02.-1700-?) . Родина Ворошильских була споріднена з іншими родами Любецької околиці, так, племінниця Ганни Забіли пані Ворошило-Ярмултовська була дружиною Якова Бакуринського .
Деякий час Ворошили володіють с.Велика Вісь, яку з.т. Ворошило отримав від чернігівського полковника В.Борковського.
На початку XVIII ст. Вербичами володів Павло Ворошило .......................................................................................1

БУРДЮКИ:

У 1725 р. «городничим» Любецької сотні був Дем'ян Бурдюк .
1746 р. козаки Михайло та Андрій Бурдюки продали Бурдюковський грунт любецькому сотнику Івану Савичу. Ця маєтність була названа «изстари шляхетской» .
1748 р. любецький козак Бурдюк володів маєтностями під с.Галків .

ГУТОРИ:
Костюк – полковий обозний Чернігівського полку (1658).

ДАНИЧІ (ПІРОЦЬКІ, ГЛІБОВИЧІ-ПІРОЦЬКІ):

Один із найдавніших родів любецької шляхти.
Були нобілітовані за часів О.Гаштольда, який серед інших маєтностей закріпив за ними с.Буянки .
На думку О.Лазаревського роди Глібовичів, Данічів і Репчичів походять від єдиного роду Піроцьких .
У 1571 р. Даничі підтвердили за собою свої маєтності. Зберігся витяг з «головних трибунальних консервант» Брацлавського воєводства, датований 17 липня 1630 р. Даничі записали до трибунальских книг привілей «на пергамине писаний, с печатью привисистою коронною», наданий 13 березня 1571 р. Сигізмундом II Августом зем'янам любецьким Данилу Глібовичу Піроцькому, Леску, Кіндрату і Дем'яну Данинам (з братами) на «добра Пероцкие», ставок Турисч (Скурищ) і дуброву Чарничин.
За Данилом Глібовичем Пироцьким окремо закріплювались Творичовський острів та Кривиці. Усі вони названі «дедичами» і «отчичами» Пероцького грунту.
З цієї землі вони несли «службу господарскую воєнную земскую, яко и иншие земляне Любецкие, а наших некоторых повиностей і работ полнити неповинни». Пероцька земля складалась на той час з Борок, Горська, Плоського лісу і Творичовського бору .
У 1585 р. Пироцькі та Даничі підтверджують своє право на володіння Ріпками привілеєм Сигізмунда III . Пероцька земля була одним з найстаріших пожалувань.
О.Яблоновський вважав, що вона була пожалувана Сигізмундом II Репчичам (або Рибчицям) і Даничам (Піроцьким).
Вже після цього (1571 р.) тут виникають с.Ріпки та с.Даничі. Але ще до них бере початок с.Пероцьке, яке у 1628 р. мало 8 городів .
У 1607 р. Піроцьки беруть позику на чотири роки у Миколи Бакуринського під заставу Ріпок.
У 1609 р., перебуваючі у військовому поході під Смоленськом, вони продають свої землі Миколі Бакуринському .
1634 р. Владислав IV підтвердив право власності на Пероцьку землю Кіндрату Даничу, Івану Максименку, Василю і Михайлу Даничевим, Зеньку Грішковичу (Гришичу) Ріпчичам,
Масюті Лаврі-нову-Злобіну, нащадкам Єгора Данича .
22 листопада 1642 р. Даничі разом з Масловичами отримали привілей Владислава IV на Щуковщизну. У документі згадуються любецькі зем'яни Данило і Яцко Самойловичі Даничі.
З цієї землі вони відбували «службу земскую, конную і военную... вечными часы должны» .
У 1644 р. любецькі шляхтичі Бокевичі-Щуковські і Масловичі-Щуковські скаржаться на Мануйла Данича, який намагався захопити частину Щуковщизни.
Справа була вирішена на користь позивачів. Ще одним посесором Щуковського грунту був названий Василь Данич . У 1647 р. Ганна Миколаївна Піроцька стала дружиною Павла Миколайовича Бакуринського .
Під час війні ця родина розкололась. Частина взяла активну участь у війні на боці повсталих, частина втекла на Правобережжя.
У 1671 р. зустрічається у Володимирі на Волині Марко Данич .
1667 р. новгород-сіверський шляхтич Олександр Колчицький заповів Елецькому монастирю у Чернігові і чернігівському єпископу Лазарю Барановичу с.Буянки, придбані ним у Михайла Пироцького, який «маючи правом старовечным державную от ясне вельможного князя Гаштольда иже право тое презо военно крвове замешаней немоглоса задержати» .
1674 р. вже згадана нами Ганна Миколаївна Пироцька-Бакуринська разом з чоловіком Павлом Бакуринським продали любецькому священику Григорію Пронкевичу «пляц с огородом» у Любечі .
Синодик роду ніжинського сотника Івана Піроцького засвідчує про тісні з'язки роду з духовенством. Поминали архімандрита Інокентія, ієромонаха Гелагія, монаха Іваникія, ієрея Федора, ієрея Василя, Марію, Йосипа, Параскевію, монаха Іларіона, черницю Агнію, Костантія, Агафію, Андрія, Настасію, Мануйла, Василя, Марію, Івана, Марію, Федора, нм.Петра, Параскевію, Данила, Івана, Гната, Олену .

І
1. Василь – любецький шляхтич гербу «Остоя», священик
Д.: (можливо, Марія NN)

ІІ
?. (Йосип Васильович ?)
Д.: Параска
2. Іван Васильович Піроцький (?-1674-1732) – у 1694-1697 рр. був полковим ніжінським писарем.
У 1695 та 1696 рр. він отримав універсал гетьмана І.Мазепи і лист Петра І «на село Вересоч, и на мелницы, и на хутор в селе Красиловце».
У листі російського імператора зауважувалось, що він вірно служив царям Федору і Івану Олексійовичам, а зараз вірно служить і йому, Петру І.
У 1700 р. та 1709-1725 рр. Іван Васильович Піроцький був ніжинським сотником.
1709 р. він отримав універсал І.Скоропадського, який засвідчував право на володіння пожалуваним с.Вересоч, придбаним Красиловецьким хутором і млином на Олишківській греблі, отриманного від покійного тестя.
У 1722 р. зустрічається Піроцький у Генеральній канцелярії. Знаходимо його і серед козацьких делегатів до Санкт-Петербургу, які 1722 р. повезли до Петра І прохання провести на Україні вибори нового гетьмана .
У 1725 р. він був заарештований «за зраду», за словами його сучасника - «был под арестом и стар» ......................................................................................1
Д.: (?-1694-?) N (черниця Агнія ?) Василівна Забіла, донька генерального бунчужного.

У 1719 р. Даничі були названі родичами Масловичів. Вони продали любецькому сотнику Івану Савичу частину Щуковської землі .
20 грудня 1728 р. в. т. Іван Іванович Піроцький, син вже згаданого нами Івана Васильовича Піроцького отримав універсал Д.Апостола, який підтверджував за ним батьківські володіння.
У 1729-1730 рр. він представив ревізорам універсали І.Мазепи і П.Скоропадського, які його батько отримав на с.Вересоч . У 1744 р. б.т. Ніжинського полку Іван Піроцький володів 105 селянськими дворами і 17 млинними колами .
Під 1764 р. нам відомий любецький сотенний канцелярист Іван Піроцький .

З Даничів відомі Мокей Мануйлович Данич – урожений пан і козак сотні Роїської, його сини з.т. Хома Мокієв, козаки виборні Іван і Семен Мокієви Данич. Хома мав сина Івана (с.Голубчиці), Семен – Гаврила (1732 р.п.), Григорія (1737 р.п.), Івана (1743 р.н.).
Крім того, в документах згадуються Северин Данич з сестрою Аксиніею Данич Шершановичичевою, з.т. Гаврило Данич.
За ревізією 1795 р. у с.Даничах жили більш ніж півсотні Даничів, усі вони були козаками . Частина представников цього роду користувалася гербом Прус (І) .

ДЕМИДОВИЧІ:

Василь Демидович (1670) – любецький шляхтич, згадується серед багатьох шляхетсько-козацьких родин у привілеї гетьмана Д.Многогрішного .
Під прапорами Б.Хмельницького загинув як козак «відомий перед повстанням жовнір війська Речі Посполитої» Йосиф Велецький (Величковський) .
1660.1.05. любецький «обиватель» Омелян Тарасевич з дружиною Федосею продав любецькому священику Григорію Пронкевичу «огород» (колишній Стосаківський) .
1670 р. Прокіп Величковський отримав разом з іншими шляхтичами Любецького замку універсал від гетьмана Д.Многогрішного .
1674 р. Іван Тарасевич займав уряд чернігівського «бурмистра», тоді ж він згадується як «наместник войтовский». Вочевидь, що він займав цю посаду (можливо з деякими перервами) протягом майже двадцяти п'яти років. Остання згадка про нього у вересні 1698 р.
У 1696 р. Величковські названі «старинными людьми» і одними із власників Величковщини. Серед «сябрів» цього грунту знаходимо Миколу та Васка Тарасевичів, Миколу та Процка Величек (Величковських) .
Прізвище ще одного Величковського – Яцка, знаходимо у копії купчого запису 1707 р. 1713 р. козаки с.Велички Якуб Тарасевич, Микола та Васко продають Дробишевський «грунт» П.Полуботку за 400 «золотих готових грошей».
Микола Тарасевич з одного двора і грунту служили з племінником Павлом Романовичем і Григорієм Тарасевичем (1724).
Сам Микола Тарасевич розпочав службу з 1687 р., брав участь у 17 бойових походах, став курінним отаманом міським любецьким .
1717 р. Василь та Якуб Тарасевичі продали П.Полуботку «грунт» на р.Вертечі біля с.Неданчичі .
У 1751 р. в с. Сухих Величках проживали козаки Павло Якубович Тарасевич з братами Семеном і Павлом, а також Ілля Романович Тарасевич з братом Остапом .
1718 р. Іван Скоропадський надає ніжинському полковому хорунжему Івану Величковському с.Ільїнці Вертієвської сотні.
У 1727-1736 рр. Іван Васильович Величковський згадується як осавул Ніжинського полку, у 1734-1739 рр. – як ніжинський обозний. У 1744 р. ніжинський полковий обозний Величковсь¬кий володів 25 селянськими дворами та 4 млинними колами.
У 1720 р. у с.Величкі мешкали Артем та Яків Тарасевичі . Хтось із Тарасевичів входить у 1722 р. до складу Гетьманської канелярії, серед його обов'язків був, зокрема, розгляд судових справ .
У 30-ті рр. XVIII ст. знаходимо у с.Величкі малопгрунтових козаків Василя, Павла, Романа, Івана та Григорія Тарасевичів .
У 1741 р. козак любецької сотні Тарасевич володів частиною с.Неданчичі.
У с.Величкі у 1744 р. жили малогрунтові козаки Іван та Купрій Тарасевичі, у с.Ковтуни мешкала «малогрунтова» удова Івана Тарасевича, у с.Козел володів «грунтом» з.т. Йосип Величковський. 1750 р. Сава Величковський був любецьким сотником. Серед козаків Любецької сотні у 1762 р. знаходимо Івана Тарасевича .

ЗЛОБИ (ЗЛОБИЦЬКІ):

У 1633 р. Владислав IV надав Івану і Тимошу Злобам, любецьким боярам «з братьями» привілей, який підтверджував їхні права на володіння «добрами» в Любецькому тракті – Погорілським грунтом з с.Погарищем. Ці землі були надані їхнім предкам ще Сигизмундом II Августом .
У привілеї 1634 р. наданому Владиславом IV любецьким зем'янам, зустрічаємо прізвище Масюти Лаврінова-Злобіна .
У 1634 р. Злобицькі були позбавлені шляхества любецьким старостою М.Калиновським .
У 1660 р. Злоби мали в Любечі «огород», поруч з городом Скугаревського, про що згадується у купчому запису любецького козака Тереха Хоменка на проданий ним любецькому міщанину Якову Матюшенку «город» .
В універсалі Д.Многорішного, 1670 р. любецькій шляхті, згадується Артем Злоба .
У 1685 р. Наталя Злобіна володіла частиною земель у с.Величках .
В подальшому, рід сходить нанівець .
Юрій Злоба у рідної тітки Яроша Стасика купив город у с.Антоновичі, його син господарював ним, а онук Андрій — житель с.Шибиринівки судився за цей грунт з Юськом Злобою - жителем с.Антоновичі (1691).
Любецький міщанин Андрій Злоба продав любецькому священику Григорію Пронкевичу «огород свой власний» в Любечі .
1709.20.05. він же продав город «власний дедизний» в Любечі за 10 золотих пані Івановій Красковській. Цей город знаходився між городом троїцького священика Івана і городом померлого п'ятницького священика Григорія Пронкевича і спускався «до речки Гончарихи» .
У с.Плехові жив козак Іван Гришкович Злоба (1751), а у с.Козли Луцько Пархомович Злоба (1751) .



КАМЕНСЬКІ (КАМЕНЕЦЬКІ):
У 1587 р. любецький шляхтич Костюк Каменецький отримав від любецького старости Олександра Вишневецького, «землю бортную, прозиваемую Матеев Рог, которой лежит меж грунтом бояр здесских Данич і мещан любецких Копич на рубеже московском» .
Під 1693 р. відомий Марко Каменський, один із співвласників Матеєвського «грунту» . У 1707 р. син Марка продав 1/3 спадкого острова Олексію Міщенку .
У 1708 р. Василь Каменецький був Чернігівським бурмістром .
До 1768 р. любецьким сотеним писарем був Данило Каменецький .
Федір Каменецький (бл.1735-1787-?) мав одного підсусідка у Березному, службу розпочав у 1761 р. полковим канцеляристом, потім був сотенним отаманом (1764-1779-?), б.т. (1787). Петро Каменецький розпочав службу з 1772 р., а 1785.8.02. став титулярним радником і засідателем Чер¬нігівського нижнього земського суду.
Михайло Каменецький службу розпочав у 1770 р., а 1785.30.01. став войсковым товарищем.

КОЗЛЕВИЧІ (КОЗЛОВИ, КОЗЛИ, КОЗЛЕВИЧІ-ФЕДЬКІ):

Існувало кілька гілок цього роду.
Одна з них у XVI ст. мала тісні зв'язки з Києвом. Так, якийсь «Козел» був записаний до поминальника Києво-Печерського монастиря для поминання «на всяк ден».
У ревізії 1552 р. Мишко Козел зафіксований як замковий міщанин Києва.
Поборовий тариф 1571 р. згадує любецького боярина Стефана Козла.
Згідно з люстраціями 1616-1636 рр. родина Козлів «одним конем служить на замок».
Зрештою, у 1643 р. на сеймику Київського воєводства серед інших своє шляхетство доводив і любецький зем'янин Гордій Козлевич .
О.Яблоновський вважав, що ця родина була нобілітована за Сигизмунда II Августа. Тоді ж вони отримали Газеницьку землю на р.Ворзні, де згодом виникло с.Козел .
У привілеї 1642 р. Владислава IV згадуються любецькі бояри Микита Тарасович, Григорій Дорохович, Федір Степанович, Ілько Лишкович Козли «сами собою от всех братов своих Козлов». Козловичі виконували «службу конную» .

І.
1. NN

II.
2. Степан Козлович – любецький шляхтич, жив у першій половині XVII ст.
III.

3. Федір Степанович (?-1622-1672) – боярин любецького замку та зем'янин (1642) ........................................................................................................... 2

IV.
4. Іван Федорович (Федькович) (?-1649-1669-?) – козак (1669) ............... 3

V.
5. Степан Іванович Козлович-Федькович (?-1670-1733-?) – службу розпочав у 1689 р., козак, брав участь у 14 бойових походах .......................... 4
6. Федір Іванович (?-1670-1724-?) – службу розпочав у 1689 р., козак с.Козли.........................................................................................................................4

VI.
7. Іван Степанович (?-1700-1767-?) – виборний козак ................................5
8. Павло Степанович (?-1718-1768-?) – виборний козак ............................5

VII.
9. Яков Іванович (бл.1718-1788-?) – виборний козак у Городн. повіті .7
10. Петро Іванович – «вмер виборним козаком» .........................................7
11. Онисим Павлович (?-1740-1769-?) – виборний козак ...........................8

VIII.
12. Роман Яковлевич Федченко – виборний козак .....................................9
13. Лаврін Онисимович – виборний козак (1782) .....................................11
14. Микита Онисимович – унтер-офіцер ...................................................11
15. Давид Онисимович .................................................................................11

В розпис не ввійшли: Євтух Гордійович Козел з дружиною Явдохою Яцьківною Рибальченко (1677) , Карпо Козел – козак Любецької сотні (1741) . Трохим та Осип Козли – козаки Любецької сотні (1762), тоді ж у Роїський сотні зустрічаємо Василя Козла .
У 1792 р. у с.Козлах проживали 17 Козлів-Козлевичів та ще 14 Козлових віком від 1 до 100 років.
Крім того, в одному з навколишніх сіл мешкало ще 15 Козлів, записаних за ревізією 1792 р. до козацького стану . Родина користувалась гербами Ястребець та Огончик .

КОРОБКИ:

І
1. Кіндрат
2. Стефан (?-1677-1697-?)
3. Йосип

II
4. Максим Кідратович (?-1661-бл.1730) - козак с.Коробок. В Любечі володів садом разом з священиком Григорієм Пронкевичем (1701) ....................1
5. Іван Кіндратович (?-1681-1730-?) .............................................................1
- Катерина Кіндратівна ..................................................................................1
Ч.: Лук'ян
5. Мартин Степанович (?-1710-1730-?) ........................................................2
6. Кіндрат Коробка (?-1672-1724-?) - службу розпочав у 1692 р., козак с.Роїще. Був у двох кезикерменських походах (1693, 1695), в польському (1706, 1707). Син його з Полуботком був на канальних роботах на Ладозі, а потім з ним у Петербурзі .....................................................................................................?

ІІІ.
7. Іван Максимович (?-1677-1701-?) ............................................................4