Лирика: бояре Чурило з Горая и Клеця
генеалогия былинных бояр Чурило
| severinn Модератор раздела
Сообщений: 7227
На сайте с 2005 г.
Рейтинг: 2416 | Наверх ##
3 октября 2016 19:10 10 октября 2016 13:45 лирика: генеалогия былинных бояр Чурило
Предком Чурилов был живший в первой половине XIV в. боярин Иван. В 1353 г. его сыновья  Ходько, Петр и Осташко Русины  получили в пожалование от Казимира Великого 15 сел в Бечском повете Краковского воеводства, близ границ Русской земли. Дальнейшая судьба старшего и младшего братьев нам неизвестна, а Петру Ивановичу на протяжении 20 лет суждено было играть далеко не последнюю роль в жизни Червоной Руси. В 1360-1367 гг. он занимал уряд жидачовского воеводы. В грамоте 1360 г. о переводе семи из 15 пожалованных сел с польского на немецкое право король Казимир по-прежнему называет его “русином”, т.е. православным. В списках послухов перемышльской 1366 г. и львовской 1368 г. купчих на староукраинском языке имя Петра Ивановича стоит вслед за владыкой Илларионом и старостой Отой Пилецким, опережая даже Ходька Быбельского .
Сыновьями Петра были королевский подскарбий (1364 г.), затем маршалок (1388 г.) Дмитр с Горая и Иван с Клеца. Не позднее 1377 г. братья получили от Людовика Венгерского города Горай и Красник и 11 сел в Люблинской и Сандомирской землях, а также щебрешинский ключ в Холмщине. По разделу 1387 г. Иван становится владельцем пяти сел клецкого ключа и перемышльских Стоянцев . Последнее село, кажется, не было родовым, поскольку среди послухов купчей 1366 г. упоминается “пан Навуй Стояньский”.
Дмитр с Горая и Иван с Клеца умерли в 1400 г., оставив: первый  двух дочерей, второй  четверых сыновей. После разделов 1401-1405 гг. между вдовой и дочерьми Дмитра, с одной стороны, и сыновьями Ивана, с другой, последним достались горайский и щебрешинский ключи. Помимо Стоянцев, сыновья Ивана Клецкого владели и другими селами на территории Русской земли. Известно, что Андрей Чурило из Стоянцев в 1410 г. продал за 100 гривен львовское село Черепин Осташко Давидовскому. Цена проданного в 1414 г. Процем (Прокопом) из Стоянцев села Девятники (между Жидачовом и Бобркой) была гораздо выше. Бенко с Жабокрук заплатил за него 200 гривен пражских и 100  польских грошей, а также коня стоимостью 10 гривен и штуку сукна. Старший сын Ивана Клецкого, Прокоп, после раздела с братьями владел Щебрешиным. От получившего Горай Александра ведут свое начало Горайские, а от владевшего Липском (под Щебрешиным) Миколая  Корчаки Липские .
Осевший в Стоянцах (между Мостиской и Судовой Вишней) Андрей Чурило (Кирилл) стал родоначальником Чурилов. В перемышльской грамоте 1424 г. старосты Спытка Тарновского по поводу спора между владыкой Ильей и Янушем Насангневовичем он упоминается как “Чурило из Стоянцев” вслед за Сенько Сенновским, опережая Ивана Дершняка и Волчка Боратынского . У Андрея Чурило было двое сыновей: Ян и Андрей Чурилы. Ян упоминается только в двух перемышльских записках 1446 г. и одной львовской 1456 г. Его младший брат после введения польского права становится галицким подкоморием. Во всех записках 30-х годов он выступает как Чурило из Стоянцев, в 40-е годы именуется Андреем Чурило из Стоянцев, последний раз упоминается в записке от 3 января 1447 г.
У пана подкомория было трое дочерей и трое сыновей. Ядвига стала женой львовского шляхтича Миколая Внучка с Пятничан (1477 г.). Екатерина вышла за Андрея-Инджиха Фредро, а Беата  за Петра Заклику Петрашовского. В 1471 г. за невестами давалось по 100 гривен приданого, однако позднее оно было увеличено в 2 раза . Cтарший сын родоначальника Чурилов Ян в марте 1460 г. был назван дядей малолетних сыновей Яна Дершняка. В октябре того же года он за 200 гривен приобрел у львовского шляхтича Петра Мокросанкского село Шамичи . Осенью 1462 г. братья Чурилы произвели раздел принадлежавших им 13 сел стоянского ключа. Ян-старший получил Рогозно, Ротков и Тулигловы, а сыновьям второй жены подкомория  Яну-младшему и Андрею  достались Крулина, Дмитровичи, Конюшки, Куматичи, Влостков и Шамичи. Оставшиеся неразделенными Гуйковичи, Стоянцы, Хмельник и Рудоловичи должен был держать Ян-старший (вплоть до уплаты ему 200 гривен широких грошей, записанных в вено его матери) .
После смерти в 1468 г. бездетного Яна-старшего младшие братья наследовали все его владения. Оставаясь нераздельными дедичами, они весной 1472 г. продали Прохницким за 300 гривен Шамичи и смогли, наконец, выплатить приданое сестре Екатерине. Ян-младший в начале 90-х годов занимал уряд перемышльского подчашего и умер бездетным ранее марта 1500 г.
Жизнь не достигшего в 1462 г. совершеннолетия младшего сына галицкого подкомория  Андрея Чурило  складывалась вполне благополучно. Не позднее мая 1486 г. он занимает уряд перемышльского стольника; в 1504 г., после смерти дальнего родственника Станислава Дершняка, становится перемышльским подкоморием. Не внушает никаких опасений и материальное положение пана Андрея. В 1481 г. он выкупает за 100 гривен у шляхтича Павла Панаца солтыство во Влосткове, некогда проданное его матерью. В 1492 г. приобретает за 200 гривен у Мацея Тщеньского часть села Тщенец (10 км западнее Стоянцев), а после смерти брата Яна-младшего сосредоточивает в своих руках полтора десятка сел в радиусе 10-12 км от Стоянцев. В 1508 г. с этих владений паном подкоморием выплачено 20 гривен налогов , что позволяет поставить его в ряд крупнейших перемышльских землевладельцев.
С. С. Пашин
ПЕРЕМЫШЛЬСКАЯ ШЛЯХТА второй половины XIV-начала XVI века | | |
| severinn Модератор раздела
Сообщений: 7227
На сайте с 2005 г.
Рейтинг: 2416 | Наверх ##
4 октября 2016 15:09 4 октября 2016 15:09 Dymitr z Goraja - Gorajski Dzieje rodu Gorajskich wiążą się nierozerwalnie z historią miasta Kraśnika. Byli jego założycielami. Gorajscy herbu Korczak wywodzili się z Rusi Czerwonej. Znaczenie uzyskali za panowania Kazimierza Wielkiego (w latach 1340-49 Polska zajęła Ruś Halicką  . Nie jest w pełni znany początek tego rodu. Historyk K.Szajnocha podaje, że jednym z protoplastów rodu był ojciec Dymitra - Iwonia z Goraja - sędzia chełmski, który zasłużył się niebezpiecznym poselstwem do Tatarów. Nie jest wiadomym bliżej, kiedy i jakiej kwestii owo poselstwo dotyczyło. Adam Boniecki stwierdza, że w 1353 roku Gorajscy: Chodko, Ostaszko i Piotr - synowie Iwona (Iwonia) - otrzymali od K.Wielkiego wsie: Klecie (Kleszcze), Czermno, Januszkowice, Blaszkową, Gogolów, Glinnik, Bukową Smorzową i Kamienicę. Byli z pochodzenia Rusinami! W 1360 roku syn Iwona - Piotr wojewoda żydaczowski, dziedzic Rymanowa, dostaje od króla prawo niemieckie dla Klecia, Czernina i wyżej wymienionych miejscowości. Prawdopodobnie synem tegoż Piotra jest bohater niniejszego artykułu - Dymitr (łac. Demetriusz) i jego rodzony brat Iwonia (Iwon) Gorajscy.'Nie jest znana dokładna data urodzin Dymitra.Podawane są lata ok. 1330 lub 1340. Wiemy natomiast, że gniazdem rodu Gorajskich był Goraj zwany Ładą. Już w XIII wieku znajdował się tu zamek murowany. Dymitr ożeniony był z Beatą Mokrską. Pochodzić miała z rodu Jelitów, a była krewną Czelejów z Bożego Daru. Wniosła mu ona w posagu właśnie Boży Dar. Stąd też zwany był Dymitrem z Bożego Daru (de Boży Dar). Postawą polityczną Dymitr charakteryzuje wierność i przywiązanie da ówczesnych władców Polski: Kazimierza Wielkiego, Ludwika Węgierskiego i jego córki królowej Jadwigi. Już za panowania Kazimierza Dymitr zajmuje czołowe miejsce w grupie panów małopolskich (przewodził im wówczas Dobiesław z Kurozwęk kasztelan krakowski). Za wyświadczone usługi Dymitr otrzymuje z rąk panujących nowe stanowiska, tytuły i nadania. I tak, w 1361 roku widzimy Dymitra Gorajskiego w orszaku królewskim. W 1364 r, jest podskarbim królewskim (urząd ten pod względem znaczenia szedł zaraz po kanclerskim). Funkcję tę sprawuje z przerwami także w latach 1370-1391. Gdy w 1368 roku Kazimierz W. kazał ułożyć statut żupniczy dla Wieliczki, wśród układających tekst (arcybiskup Bodzanta, biskup Zawisza, Jaśka z Melsztyna - kanclerz krakowski) był skarbnik koronny - Dymitr z Goraja. Kroniki z ówczesnych lat odnotowują, że to on "własną ręką" spisał wspomniany statut. W tym czasie gospodarny król Polski -Kazimierz Wielki zabronił panom czerpania dochodów z kopalni. Wyjątek w tym względzie uczynił tylko dla jedynego pana Dymitra podskarbiego, gdy w cztery konie przyjedzie po pieniądze królewskie. Nadmienić bowiem należy, że Dymitr często przebywał w Krakowie. Posiadał w tym mieście kilka własnych domów. Po śmierci K.Wielkiego (1370 r.) Dymitr Gorajski należy do bliskich stronników Ludwika Węgierskiego (1370-1382). W dokumencie wydanym pod Bełzem 26 1ipca 1377 r. (odwetowa wyprawa Po- laków i Węgrów na Litwinów, w wyniku której zdobyte zostały Chełm i Bełz) król ten nadał Dymitrowi i jego bratu Iwonie zamek Goraj lub Ładę, miasto Kraśnik oraz szereg wsi leżących w pobliżu tego miasta. Z opracowań historycznych wynika, że akt ten jest tylko potwierdzeniem dawniejszego nadania. Jak już wyżej wspomniano na kilka lat wcześniej Dymitr pisał się z Łady i Goraja. Dymitr Gorajski okazał się także dobrym dyplomatą. Około 1373 roku posłował do księcia Kazimierza Dobrzyńskiego. Nie jest znana treść i wyniki tej misji dyplomatycznej. Po śmierci Ludwika Węgierskiego staje się gorącym orędownikiem unii polsko-litewskiej. Widział w niej korzyści dla swej rodzinnej Rusi Czerwonej. Realizacji tego celu upatrywał w małżeństwie królowej Polski - Jadwigi z księciem litewskim - W.Jagiełło. W tym celu w 1385 roku wybrał się z misją do Malborka, by zaprosić ówczesnego W.Mistrza (propozycja Litwy) Konrada Z. Bllnera von Rotenstein, na ojca chrzestnego W Jagiełły. Wielki Mistrz odmówił! Chrzestną Jagiełły została Jadwiga z Melsztyńskich Pilecka - żona Ottona z Pilczy - Pileckiego. Jednocześnie Dymitr jest przeciwnikiem projektu osadzenia na tronie polskim księcia Wilhelma Habsburga, z którym wcześniej zaręczona była królowa Jadwiga. Na początku 1386 r. książę Wilhelm przybył już do Krakowa (stał z pocztem w domu Morsztynów). Jadwiga chce się połączyć z Wilhelmem. Ucieka z komnat wawelskich! Dochodzi do ostatniej przeszkody - furtki! Uderza toporem i próbuje otworzyć bramę. Jest bliska celu! Wówczas zastępuje jej drogę stary Dymitr z Goraja. Przemawia do niej, by zaniechała zamiaru połączenia się z Wilhelmem. Za próbę realizacji swego zamiaru, grozi Jadwidze użyciem siły. Groźba skutkuje! Jadwiga wraca do komnat. Za te usługi król W.Jagiełło odwdzięczył się hojnie Dymitrowa. Nadał mu miasteczko Szczebrzeszyn i okoliczne wsie. Zamieszkałą tu szlachtę król powierzył zwierzchnictwu Dymitra (rzadki wypadek). Potęga ekonomiczna Gorajskiego sięgnęła szczytu! Był teraz właścicielem senioratu szezebrzeszyńskiego, który liczył ponad 150 wsi (łącznie z rejonem kraśnickim) oraz 4 miasta: Goraj, Kraśnik, Szczebrzeszyn i Turobin. W zachowanym liście z 1399 roku czytamy o Dymitrze: My Dymetr Goraja i Szczebrzeszyna Pan etc... Najwyższy Marszalek Królestwa etc. etc. Pełni wówczas zaszczytną funkcję marszałka koronnego (1388-1400 r.). Z wiadomości historycznych wynika, że był jeden fakt niezbyt pochlebny w życiorysie naszego Dymitra z Bożego Daru. Mianowicie w roku 1378 papież nakazał rozpatrzyć sprawę Dymitra zw. "Podskarbek", oskarżonego o przywłaszczenie dóbr opactwa benedyktynów w Tyńcu pod Krakowem. Proces o przywłaszczenie Tyńca poparty bullą papieską z 1402 r. miał trwać do 1408 r.' Nie jest wiadomym, jakie podłoże miała ta sprawa i czym się zakończyła. Z innych wiadomości o Dymitrze wiemy, że w roku 1394 otrzymał od Jagiełły 45 grzywien na wyposażenie kilku kopii zbrojnych. Dymitr Gorajski zmarł 20 lutego 1400 roku. Pochowany został w kościele w Zawichoście. Pozostawi) 3 córki: Katarzynę za- mężną za Dobieslawa z Oleśnicy (Dobko, Dobek hr. Dębno) wojewodę sandomierskiego i dowódcę chorągwi oleśnickich, Elżbietę, która została żoną Dobroslawa z Szamotu) (Szamotulski herbu Nalęcz) kasztelana poznańskiego oraz Annę, która w 1405 roku wyszla za syna Jaśka z Tęczyna-Andrzeja Tęczyńskiego kasztelana z Wiśnicza. Ta ostatnia córka Dymitra odznaczała się szczególną pięknością. Jak piszą ówczesne źródła, dziwną w swoim oblubieńcu rozbudziła miłość. Z miłości do żony Andrzej Tęczyński miał spowodować odstąpienie wojsk polskich spod Malborka w 1410 r. Długosz tak o tym pisze: ze wszystkich zaś panów nikt więcej i gorliwiej nie doradza! przerwania oblężenia (Malborka, p.m.) niż kasztelan wojnicki Andrzej z Tęcryna. Przeciągnął też większość rycerzy i szlachty na swoją stronę, zaślepiony miłością do córki podskarbiego Królestwa Polskiego Dymitra -Anny z Kraśnika, w której był niezwykle zakochany." Nie miał więc Dymitr potomków w linii męskiej. Dzięki natomiast malżeństwu Andrzeja z Anną doszło do polączenia dwóch znaczących rodów związanych historycznie z dziejami naszego miasta, mianowicie Gorajskich i Tęczyńskich. Przed śmiercią w 1398 roku Dymitr Gorajski zapisał dobra Szczebrzeszyn swoim bratankom (synowie brata Iwana: Prokop, Aleksander, Mikołaj i Andrzej). Po jego śmierci w 1401 r. żona Dymitra - Beata otrzymała z córkami Goraj z przyległym terytorium. W 1405 roku nastąpił nowy podział dóbr. Córki otrzymały miasto Kraśnik i 11 wsi (Wyżnica, Wyżnianka, Suchynia, Biała, Dzwola, Kocudza, Stróża, Batorz, Grębienice, Bieliny i Wola Piaseczna)", a bratankowie: Goraj (Aleksander) i Szczebrzeszyn (Prokop). Ostateczny podział dóbr między córkami Dymitra nastąpił w 1415 roku w Lublinie: Boży Dar i Rymanów przeszły z. Katarzyną Gorajską do Oleśnickich, Kraśnik z Anną do Tęczyńskich, a Turobin z Elżbietą do Szamotulskich. Beata Mokrska - żona Dymitra zmarła 30 kwietnia 1424 roku. Sławny był ród Gorajskich w Polsce. Do jego potęgi i znaczenia walnie przyczynił się Dymitr z Goraja - Gorajski. Znaczenie tego rodu - rzec można, jego rozkwit - przypada na wiek XV i XVI. Spotykamy Gorajskich także w późniejszych okresach historii. W herbarzu Bonieckiego czytamy, że w 1783 r. występuje Tomasz Gorajski - pułkownik wojsk koronnych. Jeden z Gorajskich Aleksander pełnił funkcję szambelana dwom cesarsko-austriackiego, zaś Józef w 1817 r. - strażnika sreber koronnych galicyjskich oraz członka Stanów Galicji. Gorajscy pieczętowali się herbem Korczak. J.Szymański w Herbarzu podaje, że Korczak (łac. Ciffus, ciphus = Karpie) początkowo miało oznaczać odniesienie do nazwy osobowej. Wtórnie zaś jako nazwa obrazowa (Korczak = Kubek, Kielich, Czasza). Długosz podaje, że Ludwik Węgierski nadal Dymitrowi z Goraja "tarczę Królestwa Węgier". Na tarczy z tego nadania pochodzą 3 wręby srebrne w polu czerwonym. Potwierdzeniem tego ma być herb znajdujący się na płycie nagrobnej biskupa poznańskiego Uriela z Górki w katedrze w Poznaniu z 1496 r. (tarcza dzielona w pasy). Owe trzy pasy pojawiają się również w herbie Korczaków na tablicy fundacyjnej w Siennie k/Iłży (po 1438 r.) oraz na płycie arcybiskupa gnieźnieńskiego Zbigniewa z Oleśnicy z 1495 r. wykonanym przez sławnego Wita Siwosza. Dopełnieniem herbu był hełm z labrami" - pokryciem srebrnym i podbiciem czerwonym. Klejnot Korczaków- pisze dalej autor Herbarza J.Szymański - obejmował między dwoma trzymaniami srebrnymi z czerwonym środkiem, głowę wyżła srebrną z językiem czerwonym. Po raz pierwszy występuje w źródłach pisanych w 1413 roku. http://www.regionalista.pl/dymitr.htm
| | |
| severinn Модератор раздела
Сообщений: 7227
На сайте с 2005 г.
Рейтинг: 2416 | Наверх ##
4 октября 2016 15:22 | | |
| severinn Модератор раздела
Сообщений: 7227
На сайте с 2005 г.
Рейтинг: 2416 | Наверх ##
4 октября 2016 15:32 Dymitr z Goraja herbu Korczak (Demytrysz Bożydar, Dymitr Gorayski, Dymitr z Bożego Daru, Dymitr Podskarbek, Dymitr z Klecia, łac. Demetrius de Goraj et in Szczebrzeszyn haeres, etc. supremus marszałcus regni etc. etc. ; ur. ok. 1340, zm. 1400) – marszałek wielki koronny, podskarbi wielki koronny w latach 1364-1370 i 1377-1391. Spis treści [ukryj] 1 Życiorys 2 Przypisy 3 Bibliografia 4 Linki zewnętrzne Życiorys[edytuj] Syn Piotra z Klecia Korczaka[1] – starosty[2] żydaczowskiego, właściciela okolic wsi Klecie (niedaleko Jasła). Był wnukiem Iwonii z Goraja – sędziego chełmskiego – właściciela dóbr rymanowskich i Klecia), który posłując zapobiegł wojnie z Turcją. Po przybyciu do Polski został przez ojca Piotra z Klecia umieszczony na dworze królewskim z przeznaczeniem do kariery politycznej i osiągnął wysokie stanowisko. Służył trzem dynastiom: Piastom za panowania Kazimierza Wielkiego, Andegawenom – za Ludwika Węgierskiego i Jadwigi, Jagiellonom – za Władysława Jagiełły. 26 lipca 1377 r. w obozie wojskowym pod Bełzem, podczas odwetowej wyprawy Polaków i Węgrów na Litwinów, w wyniku której zdobyte zostały Chełm i Bełz, król Ludwik Węgierski wydał dokument (por. Regionalista nr 7) za zasługi rycerskie nadający braciom Dymitrowi i Iwanowi z Klecia: Goraj (województwo lubelskie) i zamek w Goraju wraz z wsiami Stróżą, Wyżnicą, Kraśnikiem i Rzeczyce. Wspólnotę majątkową braci Dymitra i Iwana rozdzielił Władysław Jagiełło w 1388 r. i potwierdził dokumentem królewskim z 28 maja 1389 r. w Lublinie. Dymitr otrzymał Goraj, Szczebrzeszyn i Kraśnik wraz z kluczami majątkowymi, a Iwan Klecie. Całością spłaty długu, jaki ciążył na majątku Korczaków, został obarczony Dymitr. Był opiekunem młodej królowej Jadwigi. Za udział w powstrzymaniu jej od ślubu z Wilhelmem Habsburgiem (fakt ten uwiecznił Jan Matejko) otrzymał miasteczko Szczebrzeszyn i okolice. W 1386 r. Jagiełło wysłał Dymitra z Goraja jako posła do Prus w celu zaproszenia wielkiego mistrza krzyżackiego Zollera na swój ślub Jadwigą. W 1390 został marszałkiem Królestwa. Około 1390 ożenił się z Beatą z Bożego Daru (córką Mścigniewa Awdańca wojewody krakowskiego). Boży Dar stał się nową rezydencją rodziny. Z Beatą miał trzy córki: Annę, Elżbietę i Katarzynę. Córkę Katarzynę wydano w 1413 r. za mąż za Dobiesława z Oleśnicy h.Dębno (zm. 1440)- wojewodę sandomierskiego, uczestnika bitwy pod Grunwaldem i dowódcę oblężenia Malborka, potem budowniczego nowego zamku w Rymanowie. Pisała się ona także Sienieńska z Rymanowa. Córkę Elżbietę wydano za Dobrosława Szamotulskiego, a Anna w 1405 r. poślubiła podstolego krakowskiego, Andrzeja Tęczyńskiego, herbu Topór, syna Jana, (kasztelana krakowskiego, od 1412 r. kasztelan wojnicki, uczestnika bitwy pod Grunwaldem, zm. w 1414 r). i Katarzyny z Chorzelowa. Zięciem Dymitra był też Jan Głowacz Oleśnicki (ok. 1400-1460), marszałek Królestwa Polskiego, kasztelan, wojewoda sandomierski Dzięki nadaniom trzech kolejnych królów Polski i ożenkowi z Beatą, dobra Dymitra z Goraja stały się jednymi z największych w Polsce latyfundiów magnackich w XIV wieku sięgające na południu do rzeki San, po Iwonicz Klimkówkę i Rymanów oraz Klecie w Jasielskie, a na Zachodzie do Wisły. Dymitr z Goraja piastował wysokie urzędy np. marszałka dworu króla Władysława Jagiełły w Krakowie. Zmarł 20 lutego 1400 r. w Bożym Darze. Pochowany został w klasztorze franciszkanów w Zawichoście. Przed śmiercią ofiarował kościołowi parafialnemu w Kraśniku wieś Rzeczycę. Żona Dymitra zmarła 30 kwietnia 1424 r. i pochowana została przy mężu w Zawichoście. Wnukami jego byli: Mikołaj z Sienna (zm. 1484) archidiakon sandomierski Andrzej Sienieński (zm. 1494) podkomorzy sandomierski Dymitr z Sienna (zm. 1465) kanonik krakowski Jan z Sienna i Oleska (2. poł. XV w.) kasztelan lwowski - syn Katarzyny - córki Dymitra i Dobiesława z Oleśnicy Jakub z Sienna (1413-1480) arcybiskup gnieźnieński Paweł z Sienna (ok. 1410-1444) sekretarz królewski, dworzanin królewski (1444) Andrzej Tęczyński (zm. 1461) starosta kraśnicki, rabsztyński, syn Anny z Goraja, zginął 16 lipca 1461 r. w Krakowie w bójce z mieszczanami. Przypisy 1.Skocz do góry ↑ Tak Polski Słownik Biograficzny. Niektórzy badacze uważają, że był synem brata Piotra, Chodka Andrzej Marzec Kariery polityczne na Rusi Czerwonej za panowania Kazimierza Wielkiego 2.Skocz do góry ↑ W Polskim Słowniku Biograficznym błędnie określony mianem „wojewody” Bibliografia[edytuj] K.Myśliński: Dzieje kariery politycznej w średniowiecznej Polsce. Dymitr z Goraja 1340-1400. Lublin 1981 Linki zewnętrzne[edytuj] Informacje o Dymitrze Gorajskim Artykuł Odkrycie w Kraśniku w Kurierze Lubelskim https://pl.wikipedia.org/wiki/Dymitr_z_Goraja | | |
| severinn Модератор раздела
Сообщений: 7227
На сайте с 2005 г.
Рейтинг: 2416 | Наверх ##
4 октября 2016 15:39 https://ru.wikipedia.org/wiki/...0%B8%D1%87Чури́ло (Чурила) Плёнкович — герой русских былин Основной тип первой былины состоит в следующем. Во время традиционного пира к Владимиру является толпа крестьян с жалобой на молодцов Чурилы, которые повыловили всю дичь, а княжеских охотников избили булавами. Вторая группа жалобщиков — рыболовы, у которых молодцы Чурилы силой перехватили всю рыбу. Наконец, приходят сокольники и доносят князю, что дружина Чурилы повыловила соколов и кречетов на государевом займище. Только тогда Владимир обращает внимание на жалобы и, узнав, что неведомый ему Чурило живёт на реке Сароге, пониже Малого Киевца, у креста леванидова, берёт княгиню Апраксию, богатырей, 500 дружинников и едет в усадьбу Чурилы. Его встречает старый отец Чурилы, Плёнко Сорожанин, приглашает в гридню и угощает. В это время подъезжает дружина Чурилы, показавшаяся князю такой многочисленной, что он подумал, уж не идёт ли на него войной ордынский хан или литовский король. Чурило подносит Владимиру богатые подарки и так пленяет гостей своей красотой, что Владимир забывает жалобы своих людей и приглашает Чурилу к себе на службу. 1.↑ nobilis… Czurilo, «Acta grodzkie i ziemskie», документ 1410 г.2.↑ Соболевский А. И. Заметки о собственных именах в великорусских былинах // Живая Старина, 1890, вып. II, 95. 3.↑ Веселовский А. Н. Сборник II отд. Академии Наук, т. XXXVI, стр. 81. 4.↑ Соболевский А. И. Живая Старина, 1890, вып. II, 95. 5.↑ Миллер В. Ф. Очерки русской народной словесности. М., 1897. — С. 121. 6.↑ Халанский М. Г. Сказания о кралевиче Марке, I, 137. 7.↑ Великорусские былины киевского цикла", 208. 8.↑ Ровинский Д. А. Русские народные картинки", IV, 97. 9.↑ Веселовский А. Н. Сборник II отд. Академии Наук, т. XXXVI, стр. 67, 78-81. 10.↑ Миллер В. Ф. Очерки, с. 196—200. 11.↑ Миллер В. Ф. Очерки, с. 122. 12.↑ Фроянов И. Я. Древняя Русь IX-XIII веков. Народные движения. Княжеская и вечевая власть. — М.: Русский издательский центр, 2012. — С. 32. — ISBN 978-5-4249-0005-1 13.↑ В. Каллаш также остановился на малорусских именах вроде Джурыло, отразившихся в некоторых былинах («Этнографическое Обозрение», 188 9, кн. III, стр. 207—210, 1890, кн. VI, стр. 252). Тарланов З. К. Именник русских былин // Русская речь. 2002. № 2. С. 105-110. Чурило Пленкович // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907. | | |
| severinn Модератор раздела
Сообщений: 7227
На сайте с 2005 г.
Рейтинг: 2416 | Наверх ##
4 октября 2016 15:44 Изучение генеалогии перемышльской шляхты имеет давнюю традицию. Уже Б. Папроцкий в "Гербах рыцарства польского" (1584 г.) упомянул почти все крупные перемышльские роды русского происхождения: Бажей, Боратынских, Дершняков, Дрогойовских, Прохницких, Сенновских-Кшечовских, Скорутов, Чурилов и других. Они принадлежали к гербу "Корчак", который, по словам Б. Папроцкого, ведет свое начало "от прежних славянских княжат". Научная библиотека диссертаций и авторефератов disserCat http://www.dissercat.com/conte...z2qCCaXJzCУряд галицького підкоморія протягом майже 20 років (1434 – 1453) займав представник іншої перемишльської родини Анджей Чурило зі Стоянців [135, № 212]. Після Сенька з Сіннова він був напевно найвідомішим з перемишльських Корчаків перших десятиліть XV ст. Впливова позиція Андрія Чурила випливала не лише з займаного ним ключового у системі шляхетського самоврядування уряду підкоморія, а й з приналежності до родинного кола Дмитра з Горая. Батьком Анджея Чурила був Іван з Клєця, рідний брат Дмитра з Горая. Власне сини Івана з Клєця стали спадкоємцями великих маєтків коронного підскарбія, передовсім Горая і Щебрешина, про що вже згадувалося вище. У поділі маєтків між синами Івана з Клєця галицький підкоморій взяв Стоянці, які були, напевно, давнім родовим гніздом цієї родинної групи. Хронологічно майже одночасна поява в джерелах Сенька з Сіннова та Анджея Чурила зі Стояниць, так само як і невеликий часовий проміжок між датами їхньої смерті, дозволяє припускати, що вони належали до одного покоління, період найбільшої активності яких припадає на 10-40-ві роки XV ст. Назагал, присутність родини Чурилів у Перемишльській землі- це єдина, відома на сьогодні вченим, ланка, що дозволяє прослідкувати родинні зв’язки членів родини Дмитра з Горая з іншими перемишльськими родинами Корчаків. 1448-1450 рр., тобто період безпосередньо після смерті Сенька з Сіннова, були, як видаєтся, надзвичайно важливими як у ротації перемишльської владної еліти, зокрема у зміні ключових постатей серед перемишльських Корчаків. Для збереження впливів Корчаків серед перемишльської еліти влади, які могли бути порушені через смерть Сенька з Сіннова, ціла група нових представників родин цієї гербової спільноти отримує номінації на земські уряди у цей час. Якщо судити з зайняття урядів, то у десятиліття після смерті Сенька з Сіннова найвпливовішими Корчаками серед перемишльських дигнітаріїв були Ян-Іван Дершняк з Рокитниці та Петро з Прохника. http://ruh.znaimo.com.ua/index-2485.html?page=9 Дмитро з Стоянець і Гораю гербу Корчак (*бл. 1340 - †1400) - нащадок галицьких бояр, підскарбій великий коронний 1364-1370 рр. та 1377-1391 рр., маршалок великий коронний. Син старости жидачівського Петра з Клеця; онук галицького боярина, судді холмського Івоні з Гораю. Батько прилаштував Дмитра при королівському дворі, де він перебував при королях Казимирові ІІІ, Людовику І, Владиславу ІІ Ягайлові. У час чергової війни проти литовців за спадок князів Романовичів король Людовик І Анжуйський за заслуги у захопленні Белза, Холма надав Дмитру з Горая і його брату Іванові 26 липня 1377 р. численні маєтності. Їх ділив поміж братами король Владислав ІІ Ягайло 1388 р., у травні 1389 року. Дмитро отримав Щебрешин, Красник із землями, а Іван - Клеці. Владислав ІІ віддав під зверхність Дмитра з Гораю шляхту навколо Шребрешина, яку він вів на війну під своєю хоругвою, виконував над нею судочинство, приймав ленні присяги, роздавав землі, що було єдиним прикладом у тодішньому королівстві. Дмитро з Гораю, ймовірно, надав Шребречину магдебургію, фундував костел і парафію (1394/97 рр.), кляштор францисканців (1398 р.). Такі надання пояснюються тим, що Дмитро з Гораю був прихильником польсько-литовського союзу як опікун малолітньої королеви Ядвиґи після її прибуття до польського королівства. Він не допустив до реалізації її одруження з Вільгельмом Габсбурґом, пригрозивши королеві застосувати до неї силу, коли вона пробувала сокирою вирубати зачинену браму на Вавелі. Біля 1390 одружився з Беатою Мокрською з Божого Дару (р.н.н. - 1424), донькою краківського воєводи. У шлюбі народились доньки, які на час смерті Дмитра з Гораю були малолітніми: Анна, видана до 1410 р. за підстолія краківського Анджея Тенчиньського Єлизавета, видана за каштеляна калішського, старосту генерального великопольського Доброгоста з Шамотул Катерина, видана за воєводу сандомирського, старосту краківського Добеслава Олесницького з Сєнни гербу Девбно | | |
| severinn Модератор раздела
Сообщений: 7227
На сайте с 2005 г.
Рейтинг: 2416 | Наверх ##
4 октября 2016 15:51
Агата Чуриловна, сестра Александра Ивановича (Ивановича) з Горая , отца Александра Александровича (ум.после1454) (Piatkowski), жена Федора Даниловича, князя Острожского
Федор Данилович Острожский (* 1360 - 1446) - князь, луцкий воевода, староста, православный монах и святой. ( 1386 - 1392 гг.)
Положил прочное основание земельному богатству своего рода. 1385 года Чурило-Бродовский записывает (дарит) ему свое родовое имение Бродов, чтобы князь, его жена и потомки "печаловалы са душою моей и жоны моее душой". В 1386 г. грамотой, данной 11 мая в Луцке, Владислав II Ягайло и завоевавший на Волыни места, занятые венграми, Витовт отдали в наследственное владение город Острог с уездом и городами же Славой, Корцем и Хлопотиним князю Федору Даниловичу с его потомством. (В других источниках - подтвердил его права на Острог и, сверх того, дал ему города Корец и сослав со многими селами
Князь Федор Острожский получил популярность в войне русско-литовского князя Свидригайло против польского короля Владислава, мужественно защищая Волынь от поляков. В 1432 году Федор Острожский и его союзники на реке Мурафа окружили поляков и только маленькая кучка спаслась, бежав из Галичины. В 1433 году В.Ф. Острожский после кровопролитного боя взял Каменецкий замок.
Боролся на стороне Яна Гуса против Тевтонского ордена, сам воевал со своим отрядом в Грюнвальдской битве в 1410 г.
Витовт в 1396 г. увеличил его владения. Во время борьбы Витовта со Свидригайло за Волынь Федор стал на сторону последнего и в 1420 г. освободил его из заключения в Кременецком замке. После смерти Витовта Федор употребил все усилия, чтобы возвести на престол Свидригайло, нанес полякам целый ряд поражений и отнял у них Подолию и Волынь.
Воевал на стороне таборитов. В конце своей жизни (по одним данным - ок. 1441, по другим - ок. 1440 г.), кн. Федор Острожский бросил свои светские дела и постригся в монахи Киево-Печерского монастыря под именем Феодосий. Жил он в Дальний Феодосиевой пещере, где и похоронен, скинчавшы монахом. В конце XVI - начале XVII в. был канонизирован. 1638 году Афанасий Кальнофийський свидетельствовал, что "Преподобный Феодор открыто почивает в Феодосиевой пещере в целом теле". Днями памяти преподобного Феодосия Острожского совпадает с Днем Независимости Украины - 24 августа (по ст. ст. 11 августа) и 10 сентября (по ст. ст. 28 августа). Принят к лику святых.
nado.znate.ru›Острожский_Федор_Данилович
| | |
| severinn Модератор раздела
Сообщений: 7227
На сайте с 2005 г.
Рейтинг: 2416 | Наверх ##
4 октября 2016 15:53 Дедько (Детько, Дятько, Дядько) Дмитрий (год рождения неизвестен — скончался около 1349) — галицкий воевода и знатный боярин в правление Юрия ІІ Болеслава и Дмитрия-Любарта. Опираясь на поддержку литовского князя Любарта, Дедько в 1340-х годах возглавлял боярское правительство Галицкого княжества. Проводил умелую политику, защищая княжество от нападений Венгрии, Польши и татар. Имел звание «провизора или управляющего Русской земли». В правление Дедька Галицкое княжество сохраняло независимость. В 1340—1349 годах, когда со смертью Владимира Львовича угас род Романовичей, воевода Дмитрий Детько правил Львовом как наместник волынского князя Дмитрия-Любарта из Гедиминовичей.
После его смерти польский король Казимир ІІІ, заручившись нейтралитетом татар, в 1349 году захватил Галицкое княжество.
Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях.-Луцьк: Вежа, 2000.
Довідник з історії України. За ред. І.Підкови та Р.Шуста.- К.: Генеза, 1993.
Письмо Болеслава-Юрия II от 11 февраля 1334 года было подписано «нашими панами (баронами), а также военными — галицким владыкою Ходором, Дмитром Детьком (Дядьком), судьёй дворцовым Хотком, Юрием Лысым, Михайлом Елизаровичем, Олександром Молдаовичем, Бориском Кракулой»[3]
том, что уже в XIII ст. в Галицко-Волынском государстве, королевстве Руси эта аристократия состояла из родовых кланов, свидетельствует у них наличие родовых имен (фамилий) — Молыбоговичи, Кормильчичи, Арбузовичи. О наследственности их землевладения свидетельствуют такие родовые имена (фамилии), что образованы от названия боярских вотчин (владений) — Семен Кординский, Борис Межибожский, Клымята с Голых Гор и т. д. На наследственность титула «панъ» указывают актовые документы в которых среди древнерусских панов фигурируют личности предки которых, или они сами были среди баронов во времена правления последних Романовичей и Юрия Тройденовича. Например, отцом «пана Глеба Дядьковича» с актовых документов рубежа XIV—XV ст. был Дмитрий Дядько (Детько), управитель и староста земли Русской («provisor seu capitaneus Terrae Russiae»).
##
предполагается, что Дмитр з Горая (ок.1330-1340- 1400) - внук по матери Дмитрия Дядько (ум.1349)
| | |
| severinn Модератор раздела
Сообщений: 7227
На сайте с 2005 г.
Рейтинг: 2416 | Наверх ##
4 октября 2016 16:02 4 октября 2016 16:05 Krystyn h. Korczak Birthdate: estimated between 1225 and 1285 Father of Iwonia z Goraja h.Korczak, z Kniehynic https://www.geni.com/people/Kr...2107704507Iwonia z Goraja ( Iwonia Gorayski, Iwonia z Klecia [1], [2])- herbu Korczak; ur. ok. 1290. Był jednym z protoplastów rodu i jednym z założycieli *Gorajskich - herbu Korczak. Wywodził się z Rusi Czerwonej. Iwonia był sędzią chełmskim, który zasłużył się niebezpiecznym poselstwem do Tatarów, zapobiegł wojnie z Turcją, uzyskując dla Polski pokój. Miał syna Piotra z Klecia, zwanego też Piotrem z Goraja, który był wojewodą żydaczowskim. Jego wnukiem był Dymitr z Goraja. Jego potomkowie uzyskali znaczenie za panowania Kazimierza Wielkiego w latach 1340-49 Polska odzyskała Ruś Halicką. W 1353 r., synowie Iwana (Iwoni) z Klecia, trzej bracia - Chodko, Ostaszko i Piotr z Klecia otrzymali od króla Kazimierza Wielkiego kilkanaście wsi, takich jak : Klecie (Kleszcze), Czermno, Januszkowice, Błażkowa, Gogołów, Glinik, Bukowa, Smarżowa i Kamienica (okolice Jasła). W ten sposób wynagrodził ich za zasługi położone na rzecz Polski, w walkach na Rusi. Otrzymali oni także; m. Klecie, Januszkowice i Skurowa, odebrane wcześniej benedyktynom, o które to wioski toczyły się długie procesy, z interwencjami kolejnych papieży na wniosek opactwa tynieckiego. Benedyktynom udało się odzyskać jedynie część Januszkowic i Kleci, z uwagi na to, iż sporne ziemie przypadły w dziedzictwie synom; Piotra z Klecia: Iwanowi i Dymitrowi, który był zaufanym współpracownikiem królów, podskarbim koronnym i marszałkiem królestwa. Iwonia był właścicielem większości terenów okolic m. Klecie, Iwonicz, Rymanów, w XIII, które później jego syn - Piotr z Klecia - wojewoda żydaczowski, i wnuk - Dymitr z Goraja - który z Iwanem z Klecia w 1377 roku od Ludwika Węgierskiego otrzymał; Goraj (województwo lubelskie) wraz z przyległymi ziemiami. https://www.geni.com/people/Iw...3640897539 | | |
| severinn Модератор раздела
Сообщений: 7227
На сайте с 2005 г.
Рейтинг: 2416 | Наверх ##
4 октября 2016 16:11 4 октября 2016 16:17 http://www.history.org.ua/JournALL/socium/4/1.pdfAndrzej Marzec KARIERY POLITYCZNE NA RUSI CZERWONEJ ZA PANOWANIA KAZIMIERZA WIELKIEGO (1340–1370) Jeszcze ciekawiej rysuje się kariera podskarbiego. Tym niezwykle wpływowym i ważnym urzędnikiem został bowiem Rusin Dymitr z Goraja i Łady, a więc człowiek pochodzący spoza społeczności małopolskiego rycerstwa53. Ród Korczaków z którego wywodził się podskarbi już w połowie wieku XIV był mocno rozrodzony i w jego skład wchodzili zarówno możni bojarzy z których wyrósł Dymitr i mniej zamożni «dworianie », tym samym Korczakowie mieli znaczne wpływy w społeczności bojarskiej na Rusi i stali się cennym sprzymierzeńcem króla Polski54. Ojciec Dymitra – Chodko, wojewoda grodzki niemieckie57. Stryj Dymitra jako wojewoda grodzki żydaczowski pojawiał się w królewskim otoczeniu jeszcze przez następne osiem lat. Świadczy o jego stałym kontakcie z dworem królewskim, co było wynikiem znaczącej roli Piotra na Rusi, jako zaufanego kazimierzowskiego dostojnika58. Pojawienie się samego Dymitra z Goraja na scenie politycznej Królestwa Polskiego nastąpiło najpóźniej w połowie lat sześćdziesiątych XIV stulecia. W 3 stycznia 1365 roku papież rozpatrzył suplikę podkanclerzego królewskiego Jana z Buska, który prosił o absolucje dla kilku swoich przyjaciół (amicis), w tym dla podskarbiego Dymitra z Rusi59. halicki, wraz ze swoimi braćmi Ostaszkiem i Piotrem Żabą, już w roku 1353 otrzymał nadanie ziemskie w Małopolsce w zamian za zasługi w walkach z Litwinami55. Rodzina podskarbiego czynnie uczestniczyła w polityce wschodniej Kazimierza Wielkiego także po roku 1353. Ojciec Dymitra oraz jego stryj Piotr Żaba pojawili w królewskim otoczeniu w 1358, przy okazji pertraktacji króla z Litwinami w Lublinie56. W roku 1360 jedyny już wówczas dziedzic nadanych w roku 1353 dóbr – Piotr Iwanowic alias Żaba otrzymał dla nich prawo | | |
|
http://www.regionalista.pl/dymitr.htm