Казачество

СІЧ ЗАПОРОЗЬКА (Січ Запорізька, Запорізька Січ) - військово-політична організація українського козацтва. Виникла внаслідок стихійної колонізації земель Середнього та Нижнього Подніпров'я в серед. 16 ст. Назву отримала від способу захисту козацьких поселень від зовнішньої небезпеки - “засіки”, “січі” - невеликих укріплених поселень у плавнях та островах басейну Дніпра. Друга частина назви вказує на місце розташування укріплення по течії Дніпра - за порогами, які в кількох місцях перетинали Дніпро на відтинку між сучасними Дніпропетровськом та Запоріжжям. Першими організаторами січей були уходники, яких черкаські та канівські старости відпускали на Середнє і Нижнє Подніпров'я для промислу, оскільки там була багата на рибу, птицю і звіра місцевість. Щорічно ватаги уходників на чолі з обраними отаманами йшли на промисел за пороги, де у захищених від раптових нападів ворога місцях будували тимчасові житла і приміщення для переробки та зберігання продуктів промислу. Ватаги формувалися переважно з людей однієї місцевості, що є одним із пояснень назв куренів на С.3. Козацькі володіння ще називалися Вольності Війська Запорозького, а центральне поселення - Кіш. С.З. як головне укріплення була добре уфортифікована. Посередині фортеці -великий майдан, у центрі його - церква св. Покрови, неподалік, з одного боку, - криниця, з другого - стовп, біля якого карали винних у порушенні січових звичаїв. Півколом на січовій площі розташовувались курені -дві довгі хати, покриті очеретом, а також будинки старшини, канцелярія, пушкарня, склади, арсенал. Кожен курінь мав назву, яка походила переважно від місцевості, звідки були родом засновники куренів: Корсунський, Полтавський, Уманський, Стебліївський, Батуринський, Інгульський тощо. Мали також назви від імен засновників куренів: Васюренський, Тимошівський та ін. Під впливом різних обставин С.З. (Кіш) переносилася на інше місце, що визначило її паралельні назви: Хортицька, Томаківська, Базавлуцька, Микитинська, Чортомлицька, Кам'янська, Олешківська, Підпільненська (Нова Покровська), Задунайська.Вся територія Січі поділялася на 8 (спочатку на 5) паланок (округів): Кодацьку, Самарську, Орільську, Інгульську, Бугогардівську, Прогноївську, Протовчанську, Кальміуську. Тобто, володіння С.3. охоплювали землі сучасної Дніпропетровської і Запорізької обл., частково - Кіровоградської, Одеської, Миколаївської, Херсонської, Донецької обл.
Після 1648 центр державотворчих процесів перемістився у Гетьманську державу

НОВА СІЧ - остання із Запорозьких Січей, що існувала на українських землях у 1737-75. Н.С. відома також як Підпільненська, Покровська, Краснокутівська. Після знищення за наказом Петра І у 1709 Запорозької Січі (т. зв. Старої або Чортомлицької Січі), значна частина козаків, рятуючись від переслідувань царського уряду, змушена була переселитися у татарські володіння. Там ними були засновані Олешківська Січ та Кам'янська Січ. Важке економічне становище, переслідування з боку татар, змушували запоржців клопотати перед російським урядом про дозвіл на повернення в Україну. Наприкінці березня 1734, у зв'язку з необхідністю зміцнення південних кордонів Російської імперії, такий дозвіл козаки отримали. Для заснування Н.С. було обрано місце, розташоване за 5 км. від Старої Січі, на березі р. Підпільної (притока Дніпра). Тут було збудовано укріплення з високим земляним валом, вежами та ровом. Н,С. поділялася на внутрішній кіш, зовнішній кіш та цитадель (т. зв. Новосіченський ретраншемент).
Внутрішній кіш мав вигляд правильного круга, в центрі якого був рівний майдан. У східній частині площі містилася дерев'яна церква Покрови Пресвятої Богородиці збудована за часів отамана І. Малашевича у 1734. Поруч з церквою була висока дзвіниця, що виконувала також функції сторожової вежі. Тут же містились пушкарня, яка була одночасно січовою тюрмою, військова скарбниця, окреме житлове приміщення для духовенства, а також будинок кошового отамана, над яким на час його присутності на Січі встановлювався білий прапор, Навколо майдану були розміщені 38 куренів, біля яких - курінні скарбниці та будиночки військової та курінної старшини. Зовнішній кіш (часто називали передмістям, слободою, торговим базаром та ін.) був відділений від внутрішнього окремим валом, в якому були влаштовані кам'яні ворота з вежею, що завжди охоронялись козаками. Тут містились будинки козаків, торгівців та ремісників, а також понад 100 торгових комор та шинків. Зовнішній кіш був також оточений фортифікаційними спорудами.
У 1735 за наказом царського уряду для встановлення нагляду над запорожцями збудовано цитадель, У цитаделі постійно перебував російський гарнізон (дві роти солдат з шістьма гарматами), знаходився будинок коменданта, офіцерські, інженерні та артилерійські приміщення, солдатські казарми, склади амуніції та гауптвахта. Зовні вся територія Н.С. була обнесена високим валом з частоколом та ровом. Доповнювали систему оборонних споруд Н.С, численні сторожові вежі, вовчі ями та ін., які у великій кількості знаходились навколо неї. Ряд укріплень, т. зв. бакинів або маяків були збудовані вздовж кордону з Кримським ханством та на основних переправах через Дніпро, Південний Буг та ін. річки.
Царський уряд проводив політику, спрямовану на обмеження автономного устрою Н.С. У 1734 Січ було підпорядковано київському генерал-губернатору. З метою посилення контролю за діяльністю запорожців у 1735 за 2 км. від Січі було збудовано Новосіченський ретраншемент, а у 1740-50-х рр. цілий ряд фортець (Сокольська, Микитинська та ін.), в яких були розміщені російські військові гарнізони. У 1752 на землях Бугогардівської та Кодацької паланок утворено Нову Сербію. Постійно проводилась ізоляція земель Запоріжжя за допомогою розміщення російських полків, відчуження частини земель та ін. У 1764 до новоствореної Новоросійської губернії було приєднано запорізькі землі по р. Інгул, а у 1770 на півдні володінь Н.С. розпочалося будівництво Дніпровської лінії.
Остаточне рішення про ліквідацію Н.С. було прийняте після завершення російсько-турецької війни 1768-74. Катерина II видала указ, в якому безпідставно звинувачувала запорожців у державній зраді, наказала заарештувати козацьку старшину, розпустити Запорізьке військо, зруйнувати Січ. Наприкінці травня- поч. червня 1775 царське військо під командуванням ген. П. Текелі вступило у запорізькі володіння, 4(15).6.1775 російські полки оточили Січ. 5(11).6.1775 урядові війська захопили і зруйнували Н.С. Заарештовану старшину, було звинувачено у зраді та заслано у Сибір і на Соловецькі о-ви. Січову скарбницю та майно було конфісковано, а землі Запоріжжя включено до складу Новоросійської та Азовської губерній. Незадоволені діями російського уряду козаки покинули Запоріжжя. Частина запорожців переселилася у турецькі володіння, в Добруджу, де вони заснували Задунайську Січ.

АЗОВСЬКЕ КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО - українське військове формування, створене 1828 російським урядом. Спершу складалося з 1500 козаків Задунайської Січі на чолі з кошовим отаманом Й.Гладким, які підчас рос.-турецької війни 1828-29 перейшли на сторону Росії та утворили Дунайський козацький полк. В 1831 А.к.в. було розселено в Катеринославській губернії між сучасними м.Бердянськом і Маріуполем. Азовські козаки жили станицями, займались землеробством і рибальством. Основним завданням А.к.в. була охорона зах. узбережжя Азовського моря. За виконання військової служби козаків звільняли від повинностей і податків. Внутрішнє самоуправління здійснювалося наказним отаманом і військовим правлінням, центр якого знаходився в станиці Петровській, а згодом - у Маріуполі. В 1862-64 частину козаків було силоміць переселено на Кубань та Пн. Кавказ. Невдоволені цими діями царського уряду, козаки підняли повстання, яке російські війська жорстоко придушили. На підставі указу від 11(23 ).10.1864 А.к.в. було ліквдовано, а козаків переведено у селянський стан.

КАТЕРИНОСЛАВСЬКЕ КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО - козацький корпус, створений за царським указом від 3(14).6.1787 на Пд. Україні. К.К.В. організовувалось князем Г. Потьомкіним з колишніх запорожців та військових поселенців Катеринославщини. У військо увійшли поселенці колишньої Української лінії та військові частини “корпусу передової округи Катеринославських козацьких полків” (Бузький, Малоросійський і Конвойний полки). Сформоване з 10 полків на взірець Донського козачого війська, К.К.В. одержало для поселення землі в межиріччі Інгулу і Південного Бугу. В 1788 до К.К.В. приписані старообрядці, міщани і цехові Катеринославської, Вознесенської і Харківської губерній. Загальне число військового населення понад 50 тис. чол., у т. ч. близько 20 тис. козаків (за ін. дан., бойовий склад становив до 10 тис. чол.). У 1790 “великим гетьманом” Катеринославського і Чорноморського війська було призначено Г.Потьомкіна. К.К.В. брало участь у російсько-турецькій війні 1787-91, відзначилось під час здобуття Акермана (тепер Білгород-Дністровський), Кілії, Ізмаїла. В 1796 було розформоване Козацькі полки, крім Бузького, перетворено на регулярні частини царської армії. В 1802 козацьке населення колишнього К.К.В. було переселено на Кубань. 3 тис.осіб стали основою Кавказького полку Кубанського Козачого Війська.

Слобідські козацькі полки У 1652 переселенці з Чернігівського та Ніжинського полків на чолі з полковником І.Дзиковським (І.Зіньковський) заснували Острогозьк та створили перший і найбільший у Слобідській Україні Острогозький (Рибинський) полк. Цього ж року переселенці з м. Ставище Білоцерківського полку на чолі з Г.Кіндратовичем (Г.Кондратьєв), заснувавши Суми, створили Сумський полк. У 1654 переселенці з Правобережної та Лівобережної України сформували Охтирський полк та, заснувавши Харків, почали формувати Харківський полк. На основі Балаклійського та частини Харківського полків у 1685 створено Ізюмський полк. Використовуючи українських переселенців для економічного освоєння краю та охорони південних кордонів царства від кримських і ногайських татар, московський уряд звільнив їх від сплати податків, дозволяв вільно займатися промислами, курити і продавати горілку. Переселенці безоплатно володіли певною кількістю вільної землі (право займанщини), за ними зберігалися козацькі привілеї і самоврядування. Всі 5 слобідських полків поділялися на сотні, яких у 1734 було 98.Полковник і полкова старшина - обозний, суддя, осавул, хорунжий, 2 писарі - становили полкове управління. Сотенне управління здійснювали сотник, отаман, осавул, хорунжий і писар. Адміністративними, судовими, військовими, фінансовими справами в полках керували полковники, в сотнях - сотники. Козацька старшина обиралася на козацьких радах.
У сер. 17 ст. слобідські полки підпорядковано Розрядному приказові, а з 1688 - Великоросійському відділу Посольського приказу. 3 1718 Охтирський, Харківський полки підпорядковуються київському, а Ізюмський і Острогозький - воронезькому військовому губернаторові. З 1726 козацькі полки передано у відання Військової колегії, в кожному полку створювалась регулярна рота.28.7(8.8.). 1765 слобідські козацькі полки були ліквідовані, а замість них створювались Харківський уланський, Сумський, Острогозький, Охтирський та Ізюмський гусарські полки. Козаків позбавлено давніх привілеїв і перетворено на військових обивателів, змушених платити подушний податок