На сайте ВГД собираются люди, увлеченные генеалогией, историей, геральдикой и т.д. Здесь вы найдете собеседников, экспертов, умелых помощников в поисках предков и родственников. Вам подскажут где искать документы о павших в боях и пропавших без вести, в какой архив обратиться при исследовании родословной своей семьи, помогут определить по старой фотографии принадлежность к воинским частям, ведомствам и чину. ВГД - поиск людей в прошлом, настоящем и будущем!
Перед тем, как ставить оценку, ознакомьтесь с главной страницей рейтинга архивов, чтобы понять оцениваемые критерии. Оценка 1 - очень плохо, 10 - очень хорошо;
Оценка архива как оффлайн-сервиса:
Оценка архива как онлайн-сервиса:
Ваш голос учтен!
Общие вопросы по архиву Черкасской области
Назначение, порядок работы, общие вопросы по работе в архиве. В темах по фондам только справочная информация
Вот что мне сказали по поводу ДВ: "А Находка, Хабаровск, Владивосток - э так называемый «Зелёный клин» - одно из мест компактного проживания украинцев. Даже в Харбине были наши культурные центры."
[/q]
Зелений Клин Дерело: Микола Новицький. Зелений Клин (Приморщина). – Харків: Державне видавництво України, 1928. С. 2, 6 – 7.
Авраменко Василь Кирилович (10(22).03.1895, м-ко Стеблів Черкаського пов. Київської губ. – 06.05.1981, Нью-Йорк, США, перепохований у Стеблеві) укр. хореограф, актор, продюсер, режисер, педагог, дослідник і знавець укр. народного танцю, один із фундаторів нового напряму в сучасному світовому танцювальному мистецтві – сценічної народної хореографії. Став сиротою ще в ранньому дитинстві, з дев’яти років почав працювати. Працював на шахті на Луганщині, згодом із братами виїхав на заробітки до Владивостоку, працював на заводі. 1913 у Владивостоці закінчив трьохрічні вечірні учительські курси, здобув звання народного вчителя. Під час Першої світової війни закінчив Іркутське військове училище, отримав чин прапорщика. Служив у Тюмені, згодом на Західному фронті, командир сотні. Під час наступу на р. Березині в Білорусі отримав поранення в ногу. Отримав звання поручника, служив у Мінську, де 1917 вперше зустрівся з С. Петлюрою. Згодом – у Києві, де 1917 за підтримки С. Русової та Л. Старицької-Черняхівської вступив до Музично-драматичної школи М. Лисенка. Згодом став актором театру М. Садовського, у якому дебютував у лютому 1918 у "Катерині" М. Аркаса. В 1919–1920 – актор театру М. Садовського у Києві, Вінниці, Кам’янці-Подільському, де відновлює навчання у драматичній школі М. Садовського. Одним із його вчителів був В. Верховинець. Після поразки визвольних змагань 1921 разом із вояками Армії УНР опинився в таборі для інтернованих на території Польщі, де заснував свою першу танцювальну школу. Згодом – в Галичині, 1922 організував школу укр. народного танцю у Львові, 1923 – у Луцьку, Кременці, Рівному, 1924 – у Холмі. Гастролював по Волині, Галичині, Поліссю і Холмщині, де дав 72 концерти. У 1925 на запрошення укр. громади переїхав до Канади, де в Торонто відкрив численні гуртки та Школу народного танцю. Від 1928 – у НьюЙорку, де 1929 також створив школу народних танців. У 1930–1936 створив близько 50 танцювальних груп по всій Америці, давши поштовх традиції збереження народного танцю в діяспорі. Його танцювальні гуртки і групи надавали можливість самовияву і самоствердження молодим американським українцям. Упродовж 1920–50-х широко гастролював із ансамблем укр. народного танцю та хором О. Кошиця країнами Европи, Америки, Австралії тощо. Виступав на сцені "Метрополітен-опера" в Нью-Йорку та у Білому домі у Вашінгтоні. Мандруючи по США, Канаді, Аргентині, Бразилії, Австралії та Ізраїлю, відкривав школи укр. народного танцю. Сприяв перетворенню народного танцю у форму професійного мистецтва, відійшовши від традиційних танцювальних дивертисментів, створив якісно нові жанри хореографії. Його вистави наближалися до жанру балету-поеми, балету-симфонії, що відтворювали складну історичну долю народу (балетні постановки "Великдень на Україні", "За Україну", "Січ отамана Сірка"). У його хореографічних дійствах поєднувалися балет, музика, театр, хоровий спів, а згодом – і кіномистецтво. Поставлені ним танцювальні композиції "Гонта", "Чумак", "Аркан коломийський" стали класичними. Його славнозвісний "Гопак" мав тріюмфальний успіх на сцені "Метрополітен-опера" (1931). У 1936 заснував та очолив власну кіностудію у Нью-Йорку, де було поставлено художні музичні фільми "Запорожець за Дунаєм", "Наталка-Полтавка", "Маруся Богуславка", багато фольклорних фільмів. В Карпатській Україні, Канаді та Римі він зафільмував справжні мистецькі документи: "Трагедія Карпатської України", під час зйомок якого загинув оператор, "Українські піонери Канади", "Патріярх Йосиф (Сліпий)", "Фільм з Ізраїлю". 1954 завершено фільм "Тріюмф українського танцю", над яким він працював 25 років. Автор підручника "Українські народні танки, музика і стрій" (Вінніпег, 1947).
Завойко Василь Степанович (15(27).07.1812, с. Прохорівка Золотоніського повіту Полтавської губ., нині Канівського р-ну Черкаської обл. – 16.02.1898, с. Велика Мечетня Балтського повіту Подільської губ.) адмірал, перший військовий губернатор Камчатки та командир Петропавловського та Камчатських портів. Походив зі старовинного козацького роду, з дворянської збіднілої родини. 1819 закінчив Миколаївське штурманське училище, від 1820 – гардемарін Чорноморської флоти, від 1826 – мічман. Брав участь у Наваринській битві (1827), за що нагороджений орденом Св. Анни 3 ст. з биндою. Від 1833 – лейтенант. У 1834–1836 та 1837–1939 здійснив кругосвітні плавання з Кронштадту до Камчатки та Аляски на транспорті "Америка". Від 1840 служив у Російсько-Американській компанії начальником Охотської факторії. Обстежив усе східнє узбережжя Охотського моря та Шантарські о-ви. 1844 переніс порт з Охотська до Аяну. Від 1846 – начальник заснованого ним порту Аян. Під час цих експедицій росіяни вперше відвідали гирло р. Амуру. В. Завойко першим звернув увагу на значення цієї ріки, чим спонукав царський уряд 1846 відправити експедицію для вивчення її гирла, що мало своїм наслідком приєднання у подальшому до Російської імперії Приамурського краю (майбутнього Зеленого Клину), що пізніше почав масово заселюватися українцями. Від лютого 1850 – військовий губернатор Камчатки та командир Петропавловського порта, генерал-майор (згодом – контр-адмірал). На цій посаді виявив себе як здібний та мужній військовий діяч, стратег, талановитий організатор та адміністратор. Зробив величезний внесок у розбудову м. Петропавловська та порту, сприяв розвитку на Камчатці городництва та тваринництва. Багато зробив для економічного розвитку краю та поліпшення становища місцевого російського населення й тубільців-камчадалів. У серпні 1854 під час Петропавловської оборони, якою він керував, відбив напад англо-французької ескадри. В 1855 організував евакуацію мешканців та гарнізону з Петропавловська в гирло Амуру, де очолив оборону та будівництво порту, таким чином ставши засновником м. Миколаївська-наАмурі. 1855 призначений начальником морських та сухопутних сил в гирлі Амуру. Вважається одним із засновників м. Владивостоку, оскільки саме він порадив Н. Муравйову-Амурському побудувати головний порт Росії на Тихому океані в затоці Золотий Ріг. Від 1856 служив у Морському аудитораті (Вищому військово-морському суді) у Петербурзі. Повний адмірал (1874). Його ім’ям названі затока, мис, острів та півострів в Авачинській затоці та селище (до 1924, нині – м. Єлізово) на Камчатці, гора на о. Сахалін, вулиця в Петропавловську-Камчатському. 18(31) травня 1908 у Владивостоці йому було відкрито пам’ятник (скульптор – П. Гінзбург), побудований на народні пожертви (в радянські часи знищений, на його постаменті 1945 поставлено пам’ятник герою громадянської війни на Далекому Сході С. Лазо) Джерело: Зелений Клин. Енциклопедичний довідник / Укл. В.А. Чорномаз. – Владивосток: Вид-во Далекосх. федерал. ун-ту, 2011. С. 92.
Кириченко-Могила Гаврило Прохорович (?, с. Чернігівка Приморської обл. – початок вересня 1918, Хабаровськ) укр. громадський та полiтичний дiяч на Зеленому Клинi. З 1910 – артист i господарник Укр. гуртку у Владивостоцi, переслiдувався владою, займався укр. агiтацiєю на селi. 1914 – мобiлiзований до рос. вiйська. В 1917 – один з органiзаторiв та перший голова Хабаровської Укр. Громади, висувався кандидатом від Громади на виборах до Хабаровської міської думи. Член Виконкому Хабаровського Совдепу вiд партiї есерiв. Фiнасував видання газети "Хвилi України". У сiчнi-квітнi 1918 – голова тимчасового Далекосхiднього Укр. Виконавчого Комiтету, організатор Укр. Далекосхідньої театрально-артистичної спілки. На початку вересня 1918 розстрiляний бiлими козаками отамана Калмикова як член Виконкому Хабаровського Совдепу.
