Одесская национальная академия пищевых технологий

УДК 94 (477.74)

ОДЕСЬКЕ МЛИННО-ТЕХНІЧНЕ УЧИЛИЩЕ (1902-1920 рр.): ІСТОРИКО-ПЕДАГОГІЧНИЙ АСПЕКТ

А.В. ВАСИЛЕВИЧ,
викладач, Миколаївський міжрегіональний інститут розвитку людини ВНЗ
«Відкритий міжнародний університет розвитку людини “Україна”» (Україна)

У другій половині ХІХ ст. Російська імперія остаточно стала на рейки капіталістичного будівництва. У кінці ХІХ ст. Причорноморські землі, колонізовані переважно переселенцями-українцями, стали регіонами динамічного економічного розвитку, стимулювали зростання продуктивних сил усієї України. При цьому першу позицію в економіці регіону стабільно посідало товарне землеробство, що було орієнтоване на зовнішні ринки.
У зв’язку з цим, у кінці ХІХ ст. відомий промисловець, інженер і громадський діяч Григорій Еммануїлович Вейнштейн (1860-1929), який володів найбільшим у регіоні борошномельним підприємством – Торгівельний дім «Еммануїл Вейнштейн і сини» (Одеса), висунув пропозицію започаткувати в Одесі ремісничий навчальний заклад із підготовки фахівців для борошномельної галузі.
Для швидшого вирішення даного питання Г.Е. Вейнштейн на свої кошти побудував спеціальну будівлю для школи, обладнав її та передав її безоплатно Міністерству фінансів. У розбудові школи велику роль відіграли з’їзди борошномелів, які надали фінансову підтримку.
Двадцятого жовтня 1902 р. школа була відкрита й отримала статус нижчого ремісничого навчального закладу. Для організації її роботи та розроблення навчального процесу було запрошено відомого вченого з Харкова – професора В.С. Кнаббе (детальніше нижче). Його було відряджено до Німеччини для огляду навчальних закладів із борошномельної спеціальності.
Протягом перших років Г.Е. Вейнштейн приділяв багато уваги та сил своєму творінню. У 1904 р. почалося розширення шкільної будівлі, були побудовані нова креслярня, лабораторія та класне приміщення; наповнювалися обладнанням майстерні та кабінети. У 1905 р. було затверджене Положення про школу, що надало їй усі права повноцінного училища.
Натомість вже у 1906 р. було розроблено проект перетворення училища у середній навчальний заклад, оскільки його низький статус відлякував бажаючих навчатися і кількість учнів не зростала, а зменшувалася. Про це зазначав у своїй доповіді Навчальному відділу Міністерства торгівлі та промисловості В. Рейсих: «…ввірена мені Одеська школа борошномелів у теперішній час переживає важкі дні, число бажаючих вступити до неї щорічно зменшується, багато із вступників – вибувають…» [7, с. 13]. У результаті у 1908 р. у школі, яка була розрахована на
110 учнів, навчалося усього 49 осіб, що складало у середньому 16 осіб на клас [7, с. 17].
Наполегливість загалу борошномелів і патрона школи Г.Е. Вейнштейна зробили свою справу й, у 1909 р. школа була перетворена на середнє млинно-технічне училище з високим статусом випускників. Наслідком цього стало різке зростання інтересу молоді до навчання в училищі з усіх куточків Російської імперії [7, с. 3-20]. Загалом із 1909 до 1920 рр. училище зробило 10 випусків, підготувавши 210 техніків борошномельної справи [5, с. 8-9].
Організація та зміст навчально-виховного процесу. Отже за 10 років Одеська школа борошномелів подолала важкий, але швидкий шлях від професійно-технічного закладу нижчого рівня до середнього. При відсутності загальноприйнятих навчальних програм учителі школи протягом 1902-1904 років самі створювали навчальні плани, програми й організовували навчальний процес.
Навчальний курс був трирічним, де основна увага приділялася теоретичним заняттям зі спеціальних предметів. Практичні заняття на млині та у майстернях займали порівняно небагато часу. 1905 р. було затверджено особливий статут школи, у результаті чого термін навчання виріс до чотирьох років, а випускники отримували звання «техніка борошномельної справи» (нижчі технічні училища на той час давали своїм
випускникам звання майстра) [5, с. 8].
1909 р. школа була реорганізована в Одеське млинно-технічне училище та виросла до рівня середнього професійно-технічного навчального закладу. З реорганізацією навчального закладу відбулися зміни навчальних планів і програми предметів, удосконалюється навчально-методична робота, розширюється матеріально-технічна база. Навчальний план став містити 32 предмети, у тому числі алгебру, зернознавство, борошномельну справу, хлібопекарне та макаронне виробництво, практичні заняття на млинах і у млинно-
технічних лабораторіях, майстернях тощо.
Нововведенням до навчального процесу став лабораторний спосіб вивчення помелів і заслуховування звітів учнів про літню виробничу практику, що відбувалося у присутності учнів старших класів і супроводжувалося широким обговоренням. Під керівництвом викладачів у майстернях училища вивчали столярне і слюсарне ремесла, виготовляли моделі для малювання та креслення, виготовляли макети тощо [5, с. 9].
Аналіз змісту навчального плану показує, що училище стало готувати не лише фахівців у виробництві борошна чи хлібобулочних виробів тощо, а й фахівців у зерновій торгівлі, яка займала завжди серйозну нішу у зовнішній торгівлі Південної України.
Матеріально-технічна база. Неоціненну роль у виникненні та розбудові школи, як вже зазначалося вище, відіграв одеський підприємець Г.Е. Вейнштейн, який не лише порушив питання про відкриття даного навчального закладу, а й постійно фінансував його. Так ще у 1894 р. на його кошти було споруджено
двоповерхову будівлю школи. На першому поверсі були розташовані шинельна, квартира директора, столярна та слюсарна майстерні, кузня, приміщення для службовців, а на другому – учительська, креслярня, кабінет навчальних посібників і класи.
1904 р. будівля школи була розширена та переобладнана: побудовано нову креслярню, лабораторію та класне приміщення. Квартира директора була звільнена та переобладнана для навчальних цілей, у результаті чого загальна площа, яку можна було використовувати у навчальному процесі значно розширилася, що дало змогу в училищі розмістити три класи одночасно. У 1909 р. Г.Е. Вейнштейн додатково придбав ділянку землі (58,11 кв. сажнів), що прилягала до території школи (331,42 кв. сажні) й у 1910 р. знову за рахунок власних коштів
училище було розширене [2, с. 5]. 1911 р. будівля училища була електрифікована й отримувала електрику від
власної електричної станції. У 1913 р. нерухоме майно училища оцінювалося у 100 тис. карб.
Необхідно підкреслити, що держава відмовилася від фінансування школи, у результаті чого бюджет школи у щорічній сумі 8000 карб. асигнувався з’їздами борошномелів. Даних коштів не вистачало, тому вже у 1903 р. вона зросла до 10000 карб., а також борошномели Російської імперії робили періодичні асигнування на розвиток навчального закладу. Для покриття видатків учні сплачували за навчання 100 карб. на рік [7, с. 4-9, 23-24]. У 1913 р. річний бюджет дорівнював вже 24500 карб.
За відсутності у країні подібних навчальних закладів школа була повністю позбавлена підручників зі спеціальних предметів, наочних посібників тощо. Тому у перше десятиліття велику роль у формуванні навчально-методичного забезпечення відіграли учителі й учні училища, які власноруч створювали конспекти лекцій, розробляли креслення сучасних млинових машин, виготовляли настінні таблиці, створювали альбом схем помелів існуючих млинів тощо. Значні видатки для поповнення бібліотеки, наочності й обладнання майстерень протягом 1905-1915 рр. робив меценат школи Г.Е. Вейнштейн та Рада у справах з’їздів борошномелів [7, с. 8, 16]. Уже у 1912 р. бібліотечний фонд нараховував 200 книг.
При цьому певний внесок в її поповнення робили і викладачі училища: В.Г. Рейсіхом були видані навчальні посібники: «Помели російських млинів» (1911), «Зерно, його зберігання й очищення» (1913), «Монтаж російських млинів» (1915) – перші роботи з борошномельного виробництва [5, с. 9].
Велику роль у збагаченні училища учбовими та наочними посібниками відігравали окремі пожертви підприємств і зарубіжних фірм. Відома в Європі фірма з виробництва двигунів «Отто-Дейц» подарувала училищу двигун вартістю 4000 карб., англійська млинно-будівельна фірма «Томас Робінсон і Син Л-д»
пожертвувала училищу цінну модель, що представляла собою тогочасний млин, обладнаний за останнім словом техніки з усіма машинами, трансмісіями, елеваторами та течками й окрім цього нею подарована модель розсіву власного виробництва, яка відрізнялася оригінальною конструкцією та надзвичайно
цінувалася у навчальному відношенні. Німецька фірма «Амме, Гізеке і Конеген» подарували училищу модель розсіву, яка не лише слугувала для вивчення конструкції розсіву, але й демонструвала процес просівання. Торговельний дім «В.Ф. Трестер і Кº» пожертвував кабінету наочних посібників училища лабораторний вальцювальний станок німецького заводу «Г. Лютер», а московська фірма «Т-во Добрових і Набгольц» принесла у дар групову віялку [7, с. 20].
Напередодні Першої світової війни коштом Г.Е. Вейнштейна та щорічними асигнуваннями з бюджету училища на високому рівні були вже обладнані хімічна лабораторія, фізичний кабінет, придбано літературу за спеціальністю, засновано учительську бібліотеку. У майстернях училища виготовлені моделі для малювання та проекційного креслення, придбано моделі машин і частин трансмісій для технічного креслення. Для млинно-технічної лабораторії набрано велику колекцію продуктів у декілька сотень зразків до схем млинів [7, с. 20-21].
Навіть у період національно-визвольних змагань і частої зміни влади в Одесі він допомагав училищу. І якщо остання субсидія від Ради у справах з’їздів борошномелів була отримана у 1917 р. у розмірі 52 тис. карбованців на 2 роки, то останнє пожертвування Вейнштейна спільно з Анатрою – 24 тис. карбованців – надійшло на рахунок училища у 1919 р. [2, с. 5].
Педагогічний колектив. Звернемося до персонального складу педагогічного колективу училища. Першим директором училища (1902-1903) і співзасновником був відомий вчений, професор, інженер-технолог, статський радник Володимир Сергійович Кнаббе (1849-1914). Випускник механічного відділення Санкт-
Петербурзького практичного технологічного інституту В.С. Кнаббе, завдяки наполегливості та працелюбству, у 1879 р. отримав звання інженера-технолога. З 1888 р. він розпочав педагогічну діяльність у Харківському практичному технологічному інституті, який залишив, перейшовши на роботу інженером залізниці. У 1902 р. Кнаббе був формально переведений з МНО до навчального відділу Міністерства фінансів «для розроблення положення про школу борошномелів в Одесі та для організації самої школи» [4, с. 33]. З 1904 р. його
діяльність тісно пов’язана з Харківським технологічним інститутом. Автор багатьох книг і статей присвячених машинобудуванню та металургії в «Енциклопедичному словнику Брокгауза й Єфрона». Вивчав та узагальнив досвід роботи машинобудівних заводів у Росії та за кордоном.
Подальший розвиток Одеської школи борошномелів нерозривно пов’язаний з ім’ям Вольдемара Георгійовича Рейсіха (1876 – після 1920) – інженера-технолога, випускника Ризького політехнічного інституту, спадкового мірошника. В.Г. Рейсіх працював директором Школи борошномелів з 1903 до 1907 рік і млинно-технічного училища – з 1909 до 1920 рр. [5, с. 7-8] (у 1907-1909 рр. обов’язки директора тимчасово виконував цивільний інженер, архітектор
Валентин Павлович Голубін [1, столб. 367]). Вступивши на посаду директора, він не припиняв викладацьку діяльність щодо борошномельного виробництва, керував практичними заняттями на млинах і був завідувачем майстернями.
Восьмий Всеросійський з’їзд борошномелів, який відбувся у 1907 р., висловив В.Г. Рейсіху глибоку подяку за плідну діяльність на посаді директора Одеської школи борошномелів, а на Першій Всеросійській борошномельній виставці (С.-Петербург, 1909) Одеському млинно-технічному училищу була присуджена
висока нагорода – Велика срібна медаль.
На допомогу навчальному процесу директором училища В.Г. Рейсіхом було підготовано та видано навчальні посібники: «Помоли російських млинів» (О., 1911), «Зерно, його зберігання й очищення» (О., 1913), «Монтаж російських млинів» (О., 1915). У них вперше була обґрунтована класифікація помолів пшениці та жита, наведені багато структурних варіантів їх побудови, що значно полегшувало їх вивчення.
За «відмінно-старанну роботу й особливу працю» на посаді директора Одеського млинно-технічного училища В.Г. Рейсіх у 1914 р. був удостоєний ордена Св. Анни 2-го ступеня [5,с. 8-9].
У часи існування училища у статусі школи її педагогічний колектив нараховував 12 осіб (на 1907 р.): директор (інженер В.П. Голубін), законовчитель (священик В.Ф. Ширяєв), викладачі (О.В. Подліпський, В.Г. Немченко, інженер В.П. Голубін, інженер-технолог С.І. Данілевський, інженер-технолог П.І. Пилков, інженер-технолог А.М. Романовський, цивільний інженер Ф.Е. Кюнер, інженер-технолог Є.Ю. Зевальд, І.А. Карцов, О.Д. Жуган) [1, столб. 367].
У статусі училища колектив виріс до 18 осіб (на 1914 р.): директор (статський радник В.Г. Рейсіх), законовчитель (священик В.Ф. Ширяєв), вчителі: російської мови (кандидат богослов’я В.М. Чеховський), математики (колезький секретар В.Г. Немченко), фізики (лаборант М.І. Ржепишевський), технології
дерева та металів, облаштування машин, борошномельне виробництво, гідравліка, технічне та спеціальне креслення та завідування практичними заняттями (інженер-технолог А.М. Романовський), будівничого мистецтва та будівельного креслення (Ф.М. Малиновський), геометричного креслення та малювання
(І.Т. Гаврилов), комерційної географії, основи політичної економіки та правознавства (надвірний радник Д.Г. Файг), бухгалтерії (колезький радник Ф.Ф. Кіліус), електротехніки, супроводжувальних матеріалів, теоретичної
механіки та парових машин (інженер-технолог К.О. Миловидов), хімії та хлібопечення (приват-доцент ІНУ Ф.М. Породко), письмоводитель і наглядач (губернський секретар І.С. Сильвестров), столярний майстер
(Ф.І. Цомбржинський), слюсарний майстер (Г.Г. Фяльман), лікар (колезький асесор З.А. Цукерман) [3, с.64-65 ].
Серед викладачів ми зустрічаємо досить відомих педагогів, інженерів, науковців і громадських діячів: Фрідріх Едуардович Кюнер (бл. 1880-1944) – громадський інженер, архітектор, завідувач спорудами ОВ РТТ [10]; Іван Андрійович Карцев (Карцов) – одеський художник, живописець, педагог, випускник С.-Петербурзької академії мистецтв [8, арк. 73-78]; Володимир Мусійович Чехівський (1876-1937) – український громадський, релігійний і політичний діяч, педагог і богослов, співорганізатор Української автокефальної
православної церкви; Федір Миколайович Малиновський (1864 – після 1911) – статський радник, архітектор, інженер [6]; Федір Михайлович Породко (1877-1948) – ботанік, фізіолог рослин, доктор наук, професор, випускник природничого відділення фізико-математичного факультету Варшавського університету [9, с. 109-110] й інші.
У даному навчальному закладі ми бачимо досить потужний педагогічний колектив, який і дав можливість за короткий час вийти училищу на передові позиції у професійно-технічній підготовці майбутніх борошномелів не лише на регіональному, а й на всеросійському рівні.
Одеське млинно-технічне училище є яскравим прикладом неоціненного внеску великого капіталу у розвиток професійно-технічної освіти краю. Саме завдяки меценатству школа борошномелів змогла за короткий час перетворитися на провідний навчальний заклад не лише Південної України, а й загалом Російської імперії. Про значимість даного закладу свідчить те, що він і сьогодні працює, як вищий навчальний заклад – Одеська національна академія харчових технологій.

Література
1. Адресная и справочная книга на 1908 год «Вся Одесса». – Одесса: Издание и ред.
Л.А. Лисянскаго, 1908. – [294 с.].
2. Белявская Н.П. Григорий Эммануилович Вейнштейн – основатель Одесской школы мукомолов / Н.П. Белявская // Зернові продукти і комбікорми. – 2011. – № 2 (42). – С. 4-6.
3. Вся Одесса. Адресная и справочная книга всей Одессы с отделом Одесский уезд на 1914 г. – Одесса: Типография «Порядок», С.К. Цессарскаго, [1914]. – С. 64-65.
4. Загорский Ф.Н. Владимир Сергеевич Кнаббе. – М., Л.: Изд-во «Наука», 1965. – 92 с.
5. Кананыхина Е.Н. Одесская национальная академия пищевых технологий / Елена Николаевна Кананыхина, А.А. Соловей, Н.П. Белявская; под ред. проф. Б.В. Егорова. – Одесса: ТЭС, 2012. – 240 с., ил.
6. Кулалаева Р.А. Информация о зодчих, строителях и меценатах города Царевококшайска. 1584- 1911 гг. / Р.А. Кулалаева [Электронный ресурс] // Архивы Марий Эл. – Режим доступа: http://www.komarh.tk/2009-11-30-09-40-17/-1584-1911-
7. Рейсих В.Г. Истекшее десятилетие Одесского мельнично-технического училища и его задачи в будущем. 1902-1912: докл. Совету по делам Съездов мукомолов директора училища инженер-технолога В.Г. Рейсиха / Вольдемар Георгиевич Рейсих. – Одесса, Типография Е.И. Фесенко, [1912]. – 32 с.
8. Російський державний історичний архів (СПб.), ф.789 «Академия художеств Министерства императорского двора, 1757-1927 гг.», оп.11 «1880-1892 гг.», спр.145 «Карцов Иван Андреевич. 1880 г.» – 144 арк.
9. Рудишина О.С. Внесок фізіологів рослин Новоросійського університету в розвиток гормональної теорії тропізмів на початку ХХ ст. / О.С. Рудишина // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. пр. – Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2010. – Вип. 4. – С. 107-111
10. Тимофiєнко В. Зодчі України кінця XVIII – початку XX століть. Біографічний довідник / Володимир Тимофiєнко [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://alyoshin.ru/Files/publi...tml#kyuner