Заметки

З ІСТОРІЇ САМОВРЯДУВАННЯ НА БРОВАРЩИНІ

На землях Наддніпрянщини завжди були міцними принципи народовладдя. Наші предки хотіли почуватися господарями на своїй землі, не боялися самостійно ухвалювати рішення і нести за них відповідальність. Протягом століть у нашому краї утверджувалися традиції самоуправління, які живі і в наш час.



Чи не найбільшого розвитку самоврядування в нашому краї досягло за часів козацтва. Козаки становили окрему верству населення, у порівнянні з селянством мали низку привілеїв і користувались окремими від інших станів органами управління. До козацько-селянської революції 1648 р. існувало 6 козацьких реєстрових полків, за часів Хмельниччини їхня кількість зросла до 15, а у ХVІІІ ст. скоротилася до 10.

Полки ділилися на сотні. Найбільшою в краї була Гоголівська сотня Переяславського, а з 1667 – Київського полку. У 1648–49 рр. утворено Броварську сотню (сотник – Медведин Федір). Спочатку вона входила до Переяславського, а пізніше – Київського полків, ліквідована не раніше 1662 р. У середині ХVІІ ст. існувала Заворицька сотня Переяславського полку (сотники – Максим Гайворон та Іван Миценко).

У ХVІІІ ст. більшість населених пунктів сучасної Броварщини входили до Гоголівської сотні Київського полку. А також до Київської (Бровари, Зазим’я, Погреби), Бобровицької (Бервиця, Заворичі, Мокрець, Опанасів), Бориспільської (Требухів), Козелецької (Калита, Семиполки), Остерської (Літки, Літочки, Рожни, Свиноїди, Соболівка) та Басанської (Кулажинці) сотень Київського полку.

Гоголівську сотню очолювали сотники Василь Гоголiвський (згадується в 1649 р.), Матвiйович Федiр, Гнєвушин Артем, Якoвeнкo Iван, Домонтович Леонтiй, Гриценко Iлля, Рожанський Роман, Рожанський Григорiй, Потулинський Василь, Соболевський Матвiй, Солонина Олександр (1732–1745), Шафонський Филимон Йосипович (1746–1751), Пальчинський Антон (1751–1772), Мазаракiй Якiв (1772–1782) та ін.

Серед Гоголівської сотенної старшини згадуються: отамани Кашуба Федiр, Устянович Тихiн, Луста Микола; писарi Боришполець Стефан, Боришполець Сергiй; хорунжi: Гаценко Леонтiй, Стасюк Василь, Моренець Іван, Каталей Якiв; осавул Копиляк Іван та ін.



В описі містечка Гоголева за 1766 р. читаємо:

«Громадського правління: сотенна канцелярія, що керує в сотні військовими, громадськими і по маловажних справах «чолобитчеських». З волі вищої команди – магістрату немає, а була ратуша, якої нині нема, а перебувають інші міщани під відомом визначених канцелярією скарбу військового доглядачів.

В сотенній канцелярії урядує: сотник Антін Пальчиківський, отаман Микола Луста, писар Сергій Баришпілець, осавул Іван Копиляк та хорунжий Іван Моренець».[1]

Дослідник козацького устрою М. Слабченко зазначав:

«Каждая сотня состояла из нескольких местечек и массы сел, пользовавшихся независимым от сотни управлением. Власть сотенной старшины распространялась собственно только на казаков, живущих в местечках и селах куренями, остального населения сотник не мог касаться… Большим человеком считался и куренный атаман, ежегодно избираемый казачеством и ведавший преимущественно военное дело».[2]

Крім курінного, були також сільські отамани, які відали цивільними справами – слідкували за своєчасною сплатою козаками податків, вирішували незначні земельні спори тощо. Після ліквідації у 1782 р. козацького полкового устрою на Лівобережжі, посаду курінного отамана ліквідували, а сільські були перейменовані на «виборних». Вони продовжували виконувати свої функції, очолюючи громади державних (казенних) селян. До цього стану наприкінці ХVІІІ ст. належали козаки, колишні монастирські селяни (після секуляризації 1786 р.), деякі інші групи населення. Після адміністративної реформи 1837 р. на зміну виборним прийшли сільські соцькі і десяцькі, підпорядковані поліцейським приставам.

Управління селянськими громадами (посполитими) здійснювалось окремо від козацьких у кожному населеному пункті. Їх очолювали війти. Наприклад, у 1666 р. згадується війт містечка Заворичі «Богдашко Григорьев сын Пересейхата», у якого було 2 воли і 1 кінь, війтом містечка Гоголів був Іван Коломієць, села Бобрик – Яцько Дригер.

У містах і містечках органами самоуправління до початку ХVІІІ ст. були магістрати і ратуші. Так, відомо, що у 1730 р. ратуша містечка Гоголева мала в своєму підпорядкуванні 75 дворів, чималі землі. У багатьох селах краю частина дворів і земель перебували в підданстві Київського магістрату, Остерської і Козелецької ратуш.

До початку ХVІІІ ст. посади сотників, отаманів і війтів були виборними. Пізніше їх почали призначати згори: отаманів – із сотенних, сотників – з полкових канцелярій. Війтів затверджували особи і установи, у підданстві яких перебували селяни (козацька старшина, дворяни, ратуші, монастирі).

Як відомо, у ХІХ – на початку ХХ ст. територія Броварщини входила до Остерського і Козелецького повітів Чернігівської губернії. Повіти ділились на волості, що об’єднували до десяти і більше сільських громад. Причому козаки, хоч і відносились до стану державних селян, продовжували зберігати ряд привілеїв і створювали окремі громади, які об’єднували вже жителів кількох населених пунктів. Наприклад, у 1854 р. до Красилівської сільської громади входило 94 козака с. Красилівки, 403 козака с. Бобрика та 294 козака містечка Броварів (всього – 791 особа чоловічої статі). До Семиполківської сільської громади належали козаки містечка Семиполки, сіл Калити, Рудні і деревні Літочки (всього – 1142 особи). Козаки села Світильнова були приписані до Требухівської громади.[3]

У 60-ті роки ХІХ ст. в місцевому самоуправлінні, як і в інших сферах суспільного життя, почалися докорінні зміни. Вводяться посади волосних старшин і сільських старост. Останні обиралися у кожному селі де була церква, оскільки на перших порах були ще й церковними старостами. Вони очолювали все населення приходу, яке належало до податних станів (козаків, селян, міщан). Вибори проходили у квітні–травні. Обрана кандидатура мала бути затверджена вищими світськими і духовними інстанціями, зокрема повітовою управою і керівництвом єпархії. Старости підпорядковувались безпосередньо волосним старшинам, строк їхніх повноважень становив три роки. Перші вибори відбулися у 1863 р., зокрема старостою містечка Бровари обрано Скока, Гоголева – Тарана, Бобрика – Литвинова, Калити – Розсоху. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. волосними старшинами Семиполківської волості були Іван Юрченко, А. Шевченко, Іван Шевченко.

У 1864 р. розпочалася земська реформа. Нею запроваджувались нові органи місцевого самоврядування – губернські і повітові земства. Сфера їхньої діяльності поширювалась переважно на сільську місцевість, а членом земства міг стати практично кожен, хто мав земельну власність. Для фінансового забезпечення земств вводився спеціальний земський збір, розмір якого залежав від кількості землі у господарстві. Створювалась постійнодіюча земська управа, періодично засідали земські зібрання, відбувались повітові і міжповітові з’їзди. Гласних для земських зібрань обирали кожні три роки. Наприклад, у квітні 1904 р. на волосному сході в Семиполках у земські повітові гласні обрали жителя м‑ка Літки, селянина Івана Фомича Погибу.

За більш ніж півстолітній період своєї діяльності земства зробили величезний вклад у розвиток господарства і культури краю. У тому числі за їх сприяння у більшості населених пунктів відкриваються початкові школи. В усіх волосних центрах вводилась посада земського лікаря, відкривались лікарні, а в великих селах – фельдшерські пункти. Медичні послуги для простого населення були безкоштовними. Створювалися нові поштово-телеграфні відділення. При допомозі Чернігівського губернського земства наприкінці ХІХ проведено осушення болота Трубайло.

Після приходу до влади більшовиків, створення УСРР та ССРР постала нова адміністративна система. Запроваджуються нові виборні органи місцевого самоуправління – сільські та міські ради, масове створення яких на Броварщині почалося у 1920 р. На 1926 р. до Броварського району (утворений в 1923 р.) входило 9, а до Велико-Димерківського (утворений в 1924 р.) – 14 сільських рад у таких населених пунктах: Бобрик, Богданівка, Бровари, Велика Димерка, Вигурівщина, Гоголів, Жердово, Зазим’є, Калита, Княжичі, Красилівка, Літки, Літочки, Плоске, Погреби, Пухівка, Рожівка, Рожни, Рудня, Світильнів, Семиполки, Требухів, Троєщина. Обидва ці райони входили до Київської округи.

До 1925 р. депутатів сільських рад обирали загальносільськими зборами прямим відкритим голосуванням. Кожна кандидатура розглядалася й голосувалася окремо. А вже після цього члени ради обирали з-поміж себе голову виконавчого комітету сільської ради, його заступника та секретаря. Як правило, переобирали раду щороку, хоча чітко визначеного терміну її повноважень не існувало.

Територіально сільські ради могли об’єднувати по кілька населених пунктів. Наприклад, у 1928 р. в Броварському району (наприкінці 1927 р. до нього приєднано В.-Димерківський р-н.) було 19 сільрад до яких належало 85 населених пунктів.

У 1930 р. було затверджено нове Положення про сільські ради, основною ідеєю якого було «підняття ролі Рад, укріплення їх досвідченими працівниками». Відтоді місцеві ради почали обирати кожні два роки.

Крім сільських рад, самоврядні функції у 1920–1933 рр. виконували Комітети незаможних селян. Також на початку 1920-х років в селах зберігалися виборні посади десяцьких і соцьких. Десятихатники не були членами сільради й лише виконували її розпорядження, або постанови сільських зборів. Вони не одержували ніякої платні, й по суті посада десяцького була залишком дореволюційної системи самоврядування, збережена новою владою на короткий час.

У другій половині ХХ ст. сільські ради залишалися основним, первинним органом самоуправління, до якого населення обирало своїх представників – депутатів. Після виборів формувався виконавчий комітет ради: з-поміж себе депутати обирали його голову, заступника, секретаря, бухгалтера та ін. Депутати також затверджували директора школи, будинку культури, завідувача сільською бібліотекою тощо.

Перші прямі вибори голів виконкомів проведено 4 березня 1990 р. Після проголошення незалежності України замість посади голови виконкому запроваджено посади сільських, селищних і міських голів, які разом з депутатами обираються прямим таємним голосуванням кожні чотири роки.

Микола Ходос

[1] Цит. за: Мандзюк І. Гоголівська сотня Київського полку 1766 року. – К., 1926. – С.11.

[2] Слабченко М.Е. Малорусский полк в административном отношении. – Одесса, 1909. – С. 119, 126.

[3] Державний архів Чернігівської області. – Ф.571. – Оп.1. – Од.зб.11. – Арк. 21–29.

Джерело: http://oldcenter.info/istoriya...chyni.html

З історії самоврядування на Броварщині (Продовження)

У 60-ті роки ХІХ ст. в місцевому самоуправлінні, як і в інших сферах суспільного життя, почалися докорінні зміни. Було запроваджено посади волосних старшин і сільських старост. Останні обиралися в кожному селі, де була церква, оскільки на перших порах були ще й церковними старостами. Вони очолювали все населення приходу, яке належало до податних станів (козаків, селян, міщан). Вибори відбувалися у квітні–травні. Обрана кандидатура мала бути затверджена вищими світськими й духовними інстанціями, зокрема повітовою управою й керівництвом єпархії. Старости підпорядковувались безпосередньо волосним старшинам, строк їхніх повноважень становив три роки. Перші вибори відбулися в 1863 р.: старостою містечка Бровари обрано Скока, Гоголева – Тарана, Бобрика – Литвинова, Калити – Розсоху. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. волосними старшинами Семиполківської волості були Іван Юрченко, А. Шевченко, Іван Шевченко.



У 1864 р. розпочалася земська реформа. Нею запроваджувалися нові органи місцевого самоврядування – губернські й повітові земства. Сфера їхньої діяльності поширювалась переважно на сільську місцевість, а членом земства міг стати практично кожен, хто мав земельну власність. Для фінансового забезпечення земств вводився спеціальний земський збір, розмір якого залежав від кількості землі в господарстві. Створювалась постійно діюча земська управа, періодично засідали земські зібрання, відбувались повітові й міжповітові з’їзди. Гласних для земських зібрань обирали кожні три роки. Наприклад, у квітні 1904 р. на волосному сході в Семиполках у земські повітові гласні обрали жителя містечка Літки, селянина Івана Хомича Погибу.

За більш ніж півстолітній період діяльності земства зробили дуже багато для розвитку господарства й культури краю. Так, за їх сприяння в більшості населених пунктів відкриваються початкові школи. В усіх волосних центрах вводилась посада земського лікаря, відкривались лікарні, а в великих селах – фельдшерські пункти. Медичні послуги для простого населення були безкоштовними. Створювалися нові поштово-телеграфні відділення. За допомогою Чернігівського губернського земства наприкінці ХІХ ст. проведено осушення болота Трубайло.

Після приходу до влади більшовиків, створення УСРР та ССРР постала нова адміністративна система. Запроваджуються нові виборні органи місцевого самоуправління – сільські та міські ради, масове створення яких на Броварщині почалося у 1920 р. На 1926 р. до Броварського району (утворений в 1923 р.) входило 9, а до Велико-Димерківського (утворений в 1924 р.) – 14 сільських рад у таких населених пунктах: Бобрик, Богданівка, Бровари, Велика Димерка, Вигурівщина, Гоголів, Жердово, Зазим’є, Калита, Княжичі, Красилівка, Літки, Літочки, Плоске, Погреби, Пухівка, Рожівка, Рожни, Рудня, Світильнів, Семиполки, Требухів, Троєщина. Обидва ці райони входили до Київської округи.

До 1925 р. депутатів сільських рад обирали загальносільськими зборами прямим відкритим голосуванням. Кожна кандидатура розглядалася й голосувалася окремо. А вже після цього члени ради обирали з-поміж себе голову виконавчого комітету сільської ради, його заступника та секретаря. Як правило, переобирали раду щороку, хоча чітко визначеного терміну її повноважень не існувало.

Територіально сільські ради могли об’єднувати по кілька населених пунктів. Наприклад, у 1928 р. в Броварському району (наприкінці 1927 р. до нього приєднано В.-Димерківський р-н.) було 19 сільрад до яких належало 85 населених пунктів.

У 1930 р. було затверджено нове Положення про сільські ради, основною ідеєю якого було «підняття ролі Рад, укріплення їх досвідченими працівниками». Відтоді місцеві ради почали обирати кожні два роки.

Крім сільських рад, самоврядні функції у 1920–1933 рр. виконували Комітети незаможних селян. Також на початку 1920-х років в селах зберігалися виборні посади десяцьких і соцьких. Десятихатники не були членами сільради й лише виконували її розпорядження, або постанови сільських зборів. Вони не одержували ніякої платні, й по суті посада десяцького була залишком дореволюційної системи самоврядування, збережена новою владою на короткий час.

У другій половині ХХ ст. сільські ради залишалися основним, первинним органом самоуправління, до якого населення обирало своїх представників – депутатів. Після виборів формувався виконавчий комітет ради: з-поміж себе депутати обирали його голову, заступника, секретаря, бухгалтера та ін. Депутати також затверджували директора школи, будинку культури, завідувача сільською бібліотекою тощо.

Перші прямі вибори голів виконкомів проведено 4 березня 1990 р. Після проголошення незалежності України замість посади голови виконкому запроваджено посади сільських, селищних і міських голів, які разом з депутатами обираються прямим таємним голосуванням кожні чотири роки.

спасибі, дуже цікаво. корінні трудові козаки-християни з Княжич, Гоголева і Требухова, а також навколишніх сіл, царство їм всім небесне - це все мабуть мої прямі предки і їх численні родичі.