Фейст Константин - FEIST - тема для генеалогического и биографического поиска

ДОВЖИНЕЦЬ І. Г.
Довжинець Інна Георгіївна — кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри хореографії та музично-інструментального виконавства Сумського державного педагогічного університету імені А. С. Макаренка (Київ, Україна).

НЕВІДОМИЙ КОСТЯНТИН ФОН ФЕЙСТ: КОМПОЗИТОР, ПІАНІСТ, ПЕДАГОГ

Выборочно, вся статья есть в Интернете, скачивается сразу на комп....

Костянтин Францович фон Фейст, поляк за походженням, здобув музичну освіту у Варшавській консерваторії. Невідомо, з яких причин він опинився в Україні, проте з публікацій у місцевій пресі відомо, що з 1842 року оселився в Харкові. Зокрема, у «Губернських відомостях» (від 3 листопада 1857 року) йдеться про «місцевого композитора пана Фейста». Автор публікації, який побажав залишитися невідомим , стверджував, що композитор «уже понад п’ятнадцять років невідлучно проживає в Харкові», і справжній розвиток таланту митця, якому «слід віддати належну справедливість … відбувся, власне, на харківській землі» 4
.
Музикант був відомим у місті, його як композитора знали «…не тільки в Росії, а й за кордоном… Зокрема, схвальні відгуки про пана Фейста розміщені в “Kurjer Warshawski” (“Варшавський кур’єр”), віденській газеті “Local Zeitung” тощо» 5
.
У цьому переконує особливе ставлення до нього газетярів, адже в губернській пресі за 1852–1857 роки міститься матеріал тільки про одного місцевого музиканта — Костянтина фон Фейста.

Хоча у харківський період про митця писали переважно як про композитора, К. фон Фейст також плідно працював як педагог. Він мав репутацію «майстерного, досвідченого і сумлінного вчителя фортепіано, закоханого у своє мистецтво, який з рідкісним знанням справи вміє передавати його своїм учням». Як зазначає
Г. Тимощенкова, К. фон Фейст «належав до певного кола авторитетних музичних педагогів того часу», як і відомі харківські піаністи: Микола Дмитрієв, Йосиф Вільчек, пізніше — Олександра Ястремська. Крім викладання, К. фон Фейст успішно концертував. За спогадами, він приносив «хвилини приємного задоволення своєю майстерною грою» й «удостоювався особливої уваги публіки, яка завжди оцінює людей по заслугах» . Проте сáме композиторська діяльність, на глибоке переконання харківських прихильників його таланту, мала увічнити пам’ять про митця. Наголошуючи на цьому, автори статей зазначали: «Музикальність, яка обмежується лише чіткою грою на будьякому інструменті, може, поза сумнівом, скласти певну славу, але оскільки нічого не
заповідано нащадкам, то й пам’ять про такого музиканта зазвичай буває не міцна…
Навпаки, до честі пана Фейста, як людина, сповнена музичних здібностей, при неослабній праці та поступовому досягненні успіху, він сповнений глибокого прагненнядо більш тривалого визнання. Він досить ясно розуміє завидну долю того, хто намагається “не слыть, а быть” [курсив автора], тому обережно і ретельно обробляє кожний свій твір, ніби готуючи його для якогось невловимого, але світлого майбутнього» Композитор фон Фейст писав переважно популярні на той час салонні п’єси і військові марші, які щедро присвячував членам імператорської родини, даруючи з нагоди ювілеїв, державних свят і різних життєвих подій. Незважаючи на те, що опуси митця «не відзначались різнобічним характером», їх автор «неодноразово удостоювався Найвищого схвалення і був нагороджений коштовними подарунками» .
....... У проекті «До 400-річчя дому Романових» на сайті Російської національної бібліотеки представлено добірку зі ста таких «музичних дарунків» різних жанрів, серед яких майже третину становлять марші. Саме цей жанр переважав і в композиторській творчості К. фон Фейста. Серед його музичних п’єс, які були схвалені августійшими особами, марші: «Кінна рись» (1845), «Інфантерійський» (1850) і «Тріумфальний» (1852). З цього приводу чугуївський кореспондент «Губернських відомостей» у статті «Нагорода за талант» інформував: «У 1845 році пан Фейст мав щастя піднести Государю Імператору створений ним марш “Кінна рись” і був пожалуваний за це діамантовим перснем. У 1850 році він знову підніс Його Високостям Великим Князям “Інфантерійський марш” і знову нагородою за це був діамантовий перстень. У цьому, 1852 році твір пана Фейста “Тріумфальний марш” був удостоєний схвалення і подарунка — діамантового персня від Государя Імператора». Характеризуючи марші композитора, автор публікації зазначав, що вони «сповнені мелодії та гармонії, які рідко трапляються у воєнно-музичних творах» і загалом, «не тільки ці, а й інші твори пана Фейста вирізняються витонченістю й оригінальністю».
Композитор написав у Харкові також розгорнуті п’єси для фортепіано: «Цецилія мазурка» (1855), «Ноктюрн» (1858), присвячені дружині Великого князя Михайла Миколайовича Великій княгині Ользі Федорівні (у дівоцтві Цецилії Августі); «Grand valse» («Hochzeits Feuerwalzer» — «Весільний вогняний вальс»), присвячений Великому Князю Миколі Миколайовичу з нагоди одруження Його Імператорської Високості (1856) та «Марш на спогад Священного Коронування Його Імператорської Високості» (1857). Два останні твори, як зазначалось у «Губернських відомостях», «сповнені безперечних достоїнств і піднесені Царственим Особам, були прийняті прихильно з оголошенням композитору Монаршого благовоління і щирої вдячності».У 1858 році Харків відвідала Велика княгиня Ольга Федорівна. Її візит став приводом для написання «Ноктюрну» (мі-бемоль мажор), який К. фон Фейст подарував своєму адресату. Залишаючи місто, Ольга Федорівна забрала нотний рукопис із собою. Невдовзі він поповнив нотне зібрання Великої княгині, а на його другому аркуші з’явився її штамп. Зазначимо, що майже всі представники російського царського двору володіли музичними інструментами: жінки надавали перевагу фортепіано, а чоловіки — скрипці й духовим інструментам. Великій княгині Ользі Федорівні композитори часто присвячували свої твори: «Серед нотних рукописів, що належали
романівській династії <…> значну частину складають твори присвячені Великій княгині Ользі. Переважно це п’єси салонного характеру, які цілком відповідали естетиці аристократичних салонів ХІХ століття» «Ноктюрн», нумерований як опус 1, далеко не перший у музичному доробку
К. фон Фейста. Ефектна концертна мініатюра має: тричастинну форму; повільний темп (Andantino); тридольний ритм (6/8); розгорнуту наспівну мелодію, що плине над гармонічними фігураціями басового акомпанементу, варіаційний тип розвитку тематичного матеріалу, негучну динаміку, тобто всі засоби, якими створюється поетичний, мрійливий настрій нічного пейзажу. Вишуканість мелодичної лінії у першому розділі композитор підкреслив філігранною мелізматикою (довгі форшлаги, морденти, арпеджіато тощо), завдяки яким музика набула рафінованої витонченості.
Функціонально проста акордика, використання гармонічних зворотів T–IІ, II–DD, DD–D, де-не-де доповнюються альтерованими ступенями, які збагачують звукову барву терпкістю колориту. Неспішне, ніби запізніле розв’язання акордів домінантової групи справляє враження чарівної нічної млості. Середній розділ темпово і тематично контрастний. Гармонічно нестійкий, насичений відхиленнями в тональності різного ступеня спорідненості, у поєднанні з прозорою, диференційованою на різні плани фактурою і ритмічним ефектом коливання (остинатний рух шістдесят четвертими тривалостями), він викликає відчуття широкого повітряного простору, «вібруючого подиху ночі», у якому розчиняються обриси всіх речей. Відсутність тематичної репризи компенсується репризою тональною,у якій тематичне зерно розчиняється у форшлагах і фігураціях верхнього регістру. Утілюючи свій задум, К. фон Фейст уважний до кожної деталі. Він каліграфічно чітко виписав усі знаки акцентуації, педалізації, різноманітні штрихи, динамічні градації. Автограф справляє враження витонченої графічної роботи. «З рідкісною наполегливістю, — зазначають фахівці, — автор дотримується в ньому розподілу “жирних” і “волосних” ліній, наближаючи рукопис до своєрідного еталону — “нотного пропису”». Оскільки нотних примірників інших творів харківського періоду діяльності композитора знайти не вдалося аведемо думку місцевої критики про них.
Досить несподівано критики, характеризуючи творчість К. фон Фейста, не посилались на музичні опуси митця, а наголошували на відсутності альтернативної композиторської творчості у цей період: «У нас так мало діячів на музичному терені, які трудяться над творами серйозними, які пишуть так звані класичні п’єси, що всяким
твором не можна не дорожити і не узагальнювати його <…> незважаючи на всі його недоробки». Отже, «позитивні й негативні сторони пана Фейста як композитора», вони визначали досить своєрідно: «У його музиці є душа», — конкретизуючи далі свою думку так: «…У п’єсах Фейста не нагромаджено безлічі ефектних і вражаючих місць, не зумовлених ідеєю; він майстерно обробляє свої твори, у нього жива, грайлива уява, багато різноманітності і талант гнучкий на перифразу; музична мова безкінечно зазнає змін, мелодія і гармонія значною мірою доступні його обдаруванню» «Прислухайтесь уважно до деяких п’єс артиста, — пропонував один із дописувачів, — і ви відразу відчуєте, у чому полягає вплив митця і що таке ідея в композиторській
творчості»
.......

У 1860-х роках фон Фейст переїхав до Москви, він продовжує писати музичні твори з посвятами. Два марші — «Урочистий марш» (1862) і «Тисячолітній святковий марш» (1862) — написані, відповідно, з нагоди «всеобщего радостного приезда» ЇхІмператорської Високості до Москви і «тисячолітнього царювання російської держави».
Вони були адресовані членам імператорської родини
.........

Наталія Гуральник, Олег Михайличенко, і Марія Назаренко вважають К. фон Фейста
одним із фундаторів приватних форм музичного навчання в Україні. Вони наголошують, що 1881 року він відкрив першу вокально-інструментальну школу в Києві.
Проте, десятиліттям раніше, 1873 року, К. фон Фейст заснував приватну музичну школу у Воронежі. Як зазначають історики Лариса Вахтель і Наталія В’юнова, на той час потреба в музичному навчальному закладі в губернському місті була досить гострою, і школа, яку відкрив К. фон Фейст, була досить популярною. До речі, певний час фортепіанну гру у цій школі викладав Вітольд Ганнібалович Ростропович, дід відомого віолончеліста Мстислава Ростроповича.
У середині 1870-х років фон Фейст повертається в Україну і засновує музичну школу в Сумах (1874). Про її діяльність не збереглося жодних документів. Наступного року він намагається створити такий же навчальний заклад у Житомирі. Зокрема, у доповідній записці Генерал-губернатору Київської, Подільської і Волинської губерній К. фон Фейст зазначає, що такі школи він відкрив у Воронежі й Сумах: «Вони мають абсолютно приватний і всестановий характер і перебувають під постійним наглядом поліції». Він підкреслює, що в Житомирі багато талановитих дітей із бідних верств населення, які не можуть оплачувати навчання. «Я прошу Вас увійти в моє крайнє становище, бо Житомирське товариство допомоги не надало. Чи не буде Київське зібрання таким люб’язним, щоб задовольнити моє уклінне прохання…» виділити кошти на утримання школи. Окремо фон Фейст звертається до начальника Волинського губернського навчального округу з ініціативою прискорити відкриття школи. Він наголошує, що «найнято квартиру, завезено інструменти і не завадило б
подати документи до розгляду в Канцелярію». Проте губернські керівники, до яких музикант надіслав ще два листи, не поспішали з допомогою. Благодійні наміри довели музиканта до повного зубожіння. У своїх посланнях він закликає: «Ваше Високоповажносте! Я мав би вислати формальне клопотання, але навіть не маю чим
оплатити гербовий збір…» «Вельмишановний пане Губернаторе! Витратив останні кошти, хворий ногами… Удостойте скорішим дозволом відкрити в Житомирі музичну школу». Не отримавши позитивної відповіді, «фундатор початкової освіти» відкриває музичну школу в Ніжині. К. Фон Фейст звертається до директора Ніжинського історико-філологічного інституту (1876) із пропозицією приєднати засновану школу до вищого навчального закладу, аргументуючи це тим, що «вбачає в ніжинських студентах та учнях інститутської гімназії значний музично-професійний потенціал» і школа, «з широким спектром теоретичних і практичних музичних дисциплін могла б підготувати до консерваторії талановиту молодь».
Через п’ять років плідної праці музикант переїхав до Києва і заснував музичну школу, про яку вже йшлося. Вокально-інструментальна школа, затверджена IV відділенням канцелярії Міністерства внутрішніх справ Його Імператорської Величності, містилась по вулиці Хрещатик, будинок Нечаєва, 32, на другому поверсі.
У школі навчали гри на фортепіано, співу, теорії музики. По закінченні видавалося свідоцтво про право викладати відповідні дисципліни. У 1884 році К. фон Фейст вирішує перевести очолювану ним школу до Кам’янцяПодільського. Він надсилає губернатору міста листа з проханням дозволити здійснити задумане, а також виділити невелику субсидію для навчання «певної кількості бідних дітей музики, теорії та співу безкоштовно» і будинок для проживання його сім’ї . К. Фон Фейст виявляє готовність переїхати до 20 серпня і надіслати до СанктПетербурга запит про «приєднання музичної школи до Імператорського музичного
товариства». Проте йому було відмовлено, оскільки місто на той час не мало приміщення і коштів для утримання школи. Невтомний К. фон Фейст здійснює спробу перевести музичну школу до Миколаєва. У серпні 1885 року він звертається з клопотанням до міського голови про переміщення навчального закладу у промислове місто. Як і раніше, однією з турбот музиканта були кошти для навчання дітей із незаможних родин. Особливістю музичних шкіл, які він відкривав, було те, що поряд із дітьми з багатих родин навчалися діти
бідних. На цьому музикант наголошував майже в кожному своєму посланні керівництву губернських і міських адміністрацій. Так, директор школи висував такі умови: надання благодійної субсидії 1200 крб. на рік для навчання дітей із малозабезпечених родин; будинку з п’яти-шести опалювальних кімнат, службового приміщення та дві-три кімнати для проживання його сім’ї; коштів на переїзд — 200 крб. Окрім навчання музики, К. фон Фейст пропонував, за бажанням батьків, викладати французьку, німецьку, російську мови, а також давати уроки танцю. Як свідчить листування миколаївського міського голови з військовим губернатором, місто на той момент було готове виділити зазначені кошти, проте інші вимоги музиканта були надто високими. У відповіді на
запит К. фон Фейста зазначалось: «При всьому бажанні мати музичну школу в місті Миколаєві, тепер, при занепаді торгівлі й стагнації в комерційній справі, місто не може понести такі витрати на відкриття й утримання музичної школи». На повторне звернення митця, датоване 18–20 листопада, відповідь узагалі не надійшла.
Змушений відмовитись від переїзду, К. фон Фейст продовжив педагогічну роботу в Києві, де нарешті належно оцінили його діяльність. У 1889 році Шах Персії пожалував директору Київської музичної школи вищу відзнаку своєї країни, досить поширений на той час у Російській імперії «Орден Лева і Сонця». Ця коштовна винагорода, призначена спеціально для іноземців, стала справедливим визнанням таланту і наполегливої праці відомого музиканта Костянтина Францовича фон Фейста........

Источники см. в статье