Мазараки (Мазаракии, Мазаракий) - фамильная тема для генеалогического и биографического поиска

Повороты исторических розысков не перестают меня удивлять.
Казалась бы, в поисках фамилии МАЗАРАКИ интернет перерыт неоднократно, но вот новая находка.
Она связана с известным одесским скрипачом, педагогом, музыкальным литератором Андреем Валериановичем Мазаркий.

[q]
Биографическая справка

Мазараки Андрей Валерианович (20.12.1853-1919)
Продолжительность жизни: 65. Место жительства: Одесса. Основное занятие: одесский скрипач. Мазаракий, Андрей Валерианович. — род. 1853 в Кишиневе; одесский скрипач, ученик Аллара в Марсели (скрипка) и Чарновой и Кузьминского в Одессе (теория). Шесть лет преподавал инструментовку в одесском музык. училище И. Р. М. О. и был одним из его директоров; ныне дает частные уроки игры на скрипке, состоя в то же время музык. сотрудником местных и иногородних изданий. С 1903 издает и редактирует журнал "Музыка и сцена" в Одессе..
Отец: Мазараки Валериан Иванович
Мать: Мазаракий (???) Мария Георгиевна
Жена: Мазараки (Скачевская) Вера Андреевна
Сын: Мазараки Владимир Андреевич (2-1)
Дочь: Мазараки Наталья Андреевна (3-1)
Дочь: Мазаракий (Мазараки) Мария Андреевна (4-1)
Дочь: Мазараки Ольга Андреевна (5-1)

• Родился: 20.12.1853, Кишенев. Отец: Мазараки Валериан Иванович, мать: Мазаракий (???) Мария Георгиевна.
• Женился.1878 Жена: Мазараки (Скачевская) Вера Андреевна.
• Родился Владимир: 1878. Родился: Мазараки Владимир Андреевич (2-1), мать: Мазараки (Скачевская) Вера Андреевна.
• Родилась Наталья: 1879. Родилась: Мазараки Наталья Андреевна (3-1), мать: Мазараки (Скачевская) Вера Андреевна.
• Родилась Мария: 1879. Родилась: Мазаракий (Мазараки) Мария Андреевна (4-1), мать: Мазараки (Скачевская) Вера Андреевна.
• Родилась Ольга: 1882. Родилась: Мазараки Ольга Андреевна (5-1), мать: Мазараки (Скачевская) Вера Андреевна.
• Умер: 26.11.1919, Винница. Список захороненных людей на старом кладбищи г. Одесса Храм всех Святых
[/q]

Нахожу большую статью , написанную работниками Винницкой областной библиотеки.

ПЕРШИЙ ВІННИЦЬКИЙ ВИДАВЕЦЬ А.В. МАЗАРАКІЙ ТА ЙОГО БІБЛІОТЕКА

Сафронова Олена Вадимівна
провідний бібліограф відділу рідкісних і цінних видань Вінницької ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва

Відділ рідкісних і цінних видань (далі РіЦ) Вінницької ОУНБ ім. К. І. Тімірязєва утворений у 2000 році. Фонд налічує близько 35 тисяч примірників і включає вітчизняні та зарубіжні видання переважно ХVШ – початку ХХ ст. Більшість із них потрапила до бібліотеки з навчальних закладів і приватних бібліотек Східного Поділля після революції 1917 року. Особливе значення мають історико-книжкові фонди, які належали відомим у краї особистостям. Так, у фонді відділу зберігаються книги, що належали першому вінницькому видавцю, журналісту, педагогу та музиканту А.В. Мазаракію.
Андрій Валер’янович Мазаракій (1853-1919) походив із українського дворянського роду, що веде своє шляхетство з середини XVII ст. Засновником роду був грецький купець Христофор Мазаракія, який переселився з родиною у Львів наприкінці XVI ст., а вже наступного століття її представники осіли на Чернігівщині.
Народився А.В. Мазаракій 20 грудня 1853 року у місті Кишиневі. Його батько Мазаракій Валер’ян Іванович (1825-1885) служив у лейб-гвардійському Ізмайловському полку (до 1849 р.), згодом по відставці оселився у маєтку в Тираспольському повіті. Активно займався громадською діяльністю: був директором Херсонського Поземельного банку, президентом Імператорського товариства сільського господарства Південної Росії, з 1879 року – почесним членом Імператорського Московського товариства сільського господарства, земським діячем [1]. Численні світські контакти звели його з вдовою Павла Катаржі Марією Георгіївною, з якою незабаром він одружився. Молдавський музикознавець Б.Я. Котляров вказує, що родина Катаржі виділялася у кишинівському середовищі своїми музичними інтересами, ймовірно, на цьому тлі зростав інтерес юного Андрія до музики [2].
Початкову освіту Андрій Валер’янович отримав в Одеському Ришельєвському ліцеї. Службу свою розпочав помічником бухгалтера Одеської контори державного банку (1878), але вже наступного року опинився у Тирасполі, де числився канцелярським службовцем повітового предводителя дворянства (1879-1886). Але мрії про музику не полишали його, тому 1886 року він вийшов у відставку для того, щоб присвятити себе музиці.
Уроки гри на скрипці Андрій Валер’янович брав у видатного французького скрипаля – Алара (1815-1888), а теорію музики вивчав у одеських педагогів Чарнової і Кузьминського. По отриманню спеціальної освіти він викладав у Одеському музичному училищі Імператорського музичного товариства, яке згодом і очолив [3]. Коло знайомих складалося з відомих та знаменитих композиторів, музикантів. Підтримував близькі стосунки з відомим молдавським композитором, скрипалем та педагогом М. М. Сикардою. Сприяв вступу до Петербурзької консерваторії класу скрипки Л. Ауера майбутньому віртуозному скрипалю М. Я. Пестеру [4].
Ще будучи досить молодою людиною, одружився зі Скачевською Вірою Андріївною (1860-?). Вже 1878 року народився їхній первісток Володимир, наступного року – близнята Марія та Наталія, а 1882 року – Ольга.
Сформувавшись як музикант у тісному дотику з музичним життям в передових його проявах та здобувши солідну спеціальну освіту, Андрій Валер’янович вів активну популяризаторську діяльність на сторінках одеських та петербурзьких часописів. З-під його пера виходили численні рецензії, критичні статті та літературні праці, присвячені концертному та театральному життю, творчості композиторів. Так, він був серед постійних авторів одеської газети «Театр», де часто з’являлися його публікації під псевдонімом Viola, в Одесі вийшла його праця «Памяти [композитора] Григория Андреевича Лишина: Материал для его библиографии» (1888), у співавторстві з Р.А. Гельмом – біографічний нарис «Феликс Мендельсон-Бартольди (1809-1847)» (1897). З 1903 по 1905 рік був редактором-видавцем місцевої щотижневої газети «Сцена и музыка». Ймовірно, до самостійної видавничої роботи його підштовхнуло закриття газети «Театр». Щоб уникнути помилок «Театру», в якій часто був відсутній матеріал під час Пасхального посту, газета Мазаракія виходила тільки на протязі театрального сезону [5]. Він також організував бібліотеку для читання та нотну бібліотеку. Правила користування ними визначалися «Условиями абонемента на чтение книг в библиотеке русских книг и журналов А. В. Мазаракия» (Варшава, 1890) та «Условиями абонемента на чтение нот в Одесской нотной библиотеке А. В. Мазаракия» ([Варшава], 1890). В тому ж році вийшов «Каталог русских книг Библиотеки Андрея Валериановича Мазаракия» (Варшава, 1890). Побічним свідченням визнання його заслуг стало запрошення стати почесним членом Одеського міського опікунства дитячих притулків відомства імператриці Марії (1897). Але з невідомих нам причин у 1906 році він опинився у Вінниці. Припускаємо, що це відбулося раптово, адже з одеської служби його звільнили тільки у 1909 році з формулюванням «за невиконання прийнятих на себе зобов’язань» [6].
Прибувши до Вінниці, Мазаракій поринув у місцеве музичне та культурне життя. Він організував випуск першої у місті газети «Винницкая газета», де був редактором, видавцем і коректором. «Винницкая газета» почала виходити 6 серпня 1906 року та представляла інформацію про місцеве життя. На жаль, виходила вона лише протягом 4 місяців. Згодом, як театральний оглядач та музичний критик, Андрій Валер’янович співпрацював з багатьма вінницькими часописами, зокрема «Юго-Западный край», «Свободный голос», «Слово Подолии», «Шлях». Стаття А.В. Мазаракія «Памяти П.И. Чайковского. К 20-летию его кончины» надрукована у газеті «Юго-Западный край», а згодом, у 1913 році, вийшла окремою книжкою. Він керував вінницьким театральним симфонічним оркестром, виступи якого користувалися великим успіхом у городян, сприяв організації у Вінниці Товариства любителів мистецтва (28 березня 1917 р.). Головою товариства був А.В. Владимирський, а його заступником – А.В. Мазаракій. За основу статуту було взято «Статут Одеського літературного товариства». У жовтні 1919 року на засіданні ради товариства Андрія Валер’яновича було обрано його почесним членом [7].
Для підтримки матеріального становища Мазаракій вимушений був 1914 року знову стати на службу. У Вінницькому окружному суді він виконував обов’язки судового розсильного з окладом – 500 крб. на рік [8].
26 листопада 1919 року він помер у Вінниці від висипного тифу [9].
Сьогодні згадкою про А.В. Мазаракія залишилися книги з його бібліотеки. На даний час у фонді відділу РіЦ виявлено 10 примірників, на яких стоїть штемпель овальної форми, синього кольору. Текст складається з написів: зверху – «Бібліотека», знизу – «Андрея Валеріановича Мазаракія», в центрі – порядковий номер. Аналізуючи порядкові номери виявлених примірників (верхня межа – 1810), можна припустити, що кількісний склад книг щонайменше становив близько двох тисяч. Книги надруковані російською мовою, їхні хронологічні межі охоплюють другу половину ХІХ ст. (у виявлених примірниках – 1861-1891 роки). Жодного видання початку ХХ ст. нами не виявлено. Можливо, коли Мазаракій перебував у Вінниці, бібліотека вже не поповнювалася. По його смерті бібліотека була передана (або продана) вінницькій загальнодоступній приватній бібліотеці «Факел».
Ми припускаємо, що бібліотека носила гуманітарне спрямування, де виділялися книги з історії, філософії, географії та красного письменства. Видання становлять інтерес власне своїм змістом. Книги з історії представлені працями Н.М. Карамзіна «Царствование Іоанна IV Васильевича Грознаго» (СПб., 1889) – окремо видана глава з відомої праці «История государства Российскаго» та П.Г. Гізо «История цивилизации в Европе» (СПб.,1864), які вже на той час були класикою історичної літератури, праця німецького історика Г. Вебера «Курс всеобщей истории» (М., 1860, Т. 3, Вип. 7), «Историческая Хрестоматия» російського історика А. Овсяннікова. Художня література представлена творами О. Потехіна (СПб., 1873, Т. 2), працею відомого російського белетриста О. К.Шиллера (псевдонім О. Михайлов) «Наши дети: Очерки» (СПб., 1880). Фантастична повість А. Шаммісо «Чудесная история Петра Шлемиля» (СПб., 1891) вперше вийшла в світ у 1814 році. Успіх у читачів перевершив усі очікування маловідомого автора. За короткий термін «Шлеміль» був переведений майже на всі європейські мови та набув досить широкої популярності.
Одним із джерел поповнення бібліотеки були подарунки. Книгу «Природа и люди» (СПб., 1861) відомого географа А.І. Павловського А.В. Мазаракію подарувала Н. Чарнова, про що свідчить її автограф. На книгах Смайльса «Самодеятельность» (СПб.,1868) та П.І. Раєвського «Новые сцены и рассказы из малорусского быта» (К., 1883) виявлені автографи невідомих осіб.
За спогадами сучасників Андрій Валер’янович Мазаракій був високоосвіченою, відданою музиці людиною, яка «пізнала успіх, славу, радість життя» [10]. Останні роки свого життя він провів у Вінниці, своєю натхненною працею збагативши музичне і культурне життя міста, залишивши по собі творчий спадок та чудову бібліотеку.

ЛІТЕРАТУРА
1. Модзалевскій, В.Л. Малороссійский родословникъ. Т. 3 / В.Л. Модзалевскій. – К., 1912. – С. 281-282.
2. Котляров, Б.Я. Из истории музыкальных связей Молдавии, Украины, России / Б.Я. Котляров. – Кишинев, 1982. – С. 12
3. Мазаракий Андрей Валерианович [Электронный ресурс] // Большая биограф. энцикл. : веб-сайт. – Режим доступу: http://dic.academic.ru/dic.nsf/enc_biography/75755/Мазаракий. – Назва з екрану.
4. Котляров, Б.Я. Из истории музыкальныхъ связей Молдавии, Украины, России / Б. Я. Котляров. – Кишинев, 1982. – С. 154-155.
5. Билык, А. Одесская дореволюционная театральная пресса [Электронный ресурс] / А. Билык // Художня культура. Актуальні пробл. : зб. наук. пр. : веб-сайт. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/khud_kult/2009_6/PDF/HK-6_2009_p-438-454_Bilyk.pdf. – Назва з екрану.
6. ДАВО. – Ф. Д-172. – Оп. 1. – Т. 1. – Спр. 103. – Арк. 2.
7. Хроника // Свобод. голос. – 1917. – 28 марта.
8. ДАВО. – Ф. Д-172. – Оп. 1. – Т. 1. – Спр. 103. – Арк. 5.
9. Некролог // Шлях. – 1919. – 26 листоп.
10. Андрей Валеріановичъ Мазаракій : некролог // Свобод. Слово .– 1919. – 27 нояб.

Вот так бросает судьба человека.