https://ped.kpnu.edu.ua/wp-con...1_2012.pdfШевченко В. М.*
МЕРЕЖА СПЕЦІАЛЬНИХ ОСВІТНІХ ЗАКЛАДІВ
ДЛЯ ГЛУХОНІМИХ В ТАВРІЙСЬКІЙ ГУБЕРНІЇ
(ІІ ПОЛОВИНА ХІХ – ПОЧАТОК ХХ СТ.)
Іншим закладом, який існував у Таврійській губернії, була Сімферопольська спеціальна
загальноосвітня школа-інтернат для глухих дітей. Як свідчать документальні матеріали, до
1907 року освіта в Криму для глухих дітей була взагалі недоступною. Час був тяжкий, маса
людей залишалась відсталою. Але і тоді знаходились люди, які намагалися допомогти таким
обездоленим в царській Росії, як глухонімі. Їм хотіли дати в руки ремесло та навчити грамоті.
Такими людьми в Сімферополі були Тяжелова Марфа Георгіївна і Ватоліна Лідія Олександрівна.
В 1907 році дружина священика, протоієрея І.Тяжелова Марфа Георгіївна на благодійні
кошти у себе на квартирі відкрила школу для глухонімих дітей, фактично інтернатний заклад.
Квартира знаходилась в приміщенні притулку Фабра для хлопчиків (нині приміщення МОіН
АР Криму, Совнаркомовський провулок, 3).
В зв’язку з тим, що школа-притулок для глухонімих була відкрита в місті вперше, вік учнів
коливався від 6 до 26 років. Перший час в ній навчалось 14 дітей. Незважаючи на те, що Крим
являв (і являє) собою поліетнічний регіон, у цьому закладі мали змогу працювати вчителями
і навчатися діти будь-яких національностей. М.Г. Тяжелова була одночасно завідуючою і
вчителем. Окрім неї була ще одна вчителька – Ватоліна Л.О. (1879-1948 рр.). Народилась вона
в Керчі, отримала середню освіту (медичну і педагогічну). Потім закінчила, як і І.Тяжелова,
курси для сурдопедагогів в Петербурзі. Л.О. Ватоліна загалом пропрацювала в Сімферопольській школі для глухонімих дітей більше 25 років, з 1907 по 1935 рр. Вона вирізнялась великим
працелюбством та охайністю. Користувалась великою повагою оточуючих.
Проаналізовані нами документи свідчать про те, що система навчально-виховної роботи
в Сімферопольській школі-притулку будувалася за зразками найпопулярніших на той час
російських училищ для глухонімих. Глухонімих дітей навчали усної мови, грамоти та ремесел,
щоб згодом вони могли своєю працею заробляти собі кошти для життя.
Професійній підготовці глухонімих надавалось виключно велике значення. Уже в перший
рік існування закладу працювала кравецька майстерня, де виготовляли жіноче вбрання та
білизну. Проте через деякий час цю майстерню закрили і замість неї відкрили майстерню з
в’язання на машині панчіх. З 1915 р. в школі-притулку почали працювати токарна і столярна
Розділ 1. Педагогіка 127
майстерні, де учнів привчали до самостійної праці. Для хлопчиків придбали 5 відповідних
верстатів, а для дівчаток - 4 в’язальні панчішні машини [1, с. 64-65]. В цей час і до 1928 р. в
ній працювали майстринями випускниці 1912-1913 рр. – Олександра Шептешенко (Шухман),
Поліна Андрющенко та Євдокія Таратухіна (Ціосінська).
В 1909 році із притулку Фабра М.Г. Тяжелова разом зі школою переїздить у будинок
інженера Садовського (чоловіка її дочки), в якому заклад знаходився до 1912 року [8, с. 64-65].
З архівних та літописних джерел ми встановили, що у листопаді 1912 р. в м. Сімферополі було
організовано “Товариство трудової допомоги глухонімим” [10, с. 2]. Мета “Товариства” – надання
трудової допомоги глухонімим та розумово відсталим людям в Таврійській губернії, навчання
грамоті та ремеслам. Секретарем цього “Товариства”, яке розташовувалось в будинку Шлеє по
вул. Лазаревській, була призначена М.Г. Тяжелова. На початку січня 1913 р. “Товариство” взяло
під свою опіку спеціальну школу-притулок для глухонімих дітей Таврійської губернії, яка 31 січня
1913 р. була переведена в найняте приміщення у Новому місті, кут вулиць Спаської та Лугової,
в будинок Шугаєвської. М.Г. Тяжелова офіційно була призначена “Товариством” завідуючою
школою-притулком (за інформацією відомого вітчизняного дослідника історії сурдопедагогіки
М.Д. Ярмаченка, заклад був відкритий на кошти Андрія Миколайовича Кузьміна, який пожертвував на цю справу 2000 крб. [1, с. 63-64]).Вчителькою призначили Л.О.Ватоліну, а вихователькою
і вчителем ручної праці - Хлєбнікову Антоніну Федорівну, яка працювала в школі-притулку
з 1912 року (і по 1941 рік). З цього часу заклад утримувався на кошти “Товариства”. Прийом
учнів здійснювався через “Товариство трудової допомоги глухонімим” [8, с. 63, 85]. Правління
“Товариства” детально вивчало досвід роботи інших училищ, їх навчальні плани та програми.
28 жовтня 1914 р. голова правління звернувся до начальника Маріїнського училища глухонімих в
с. Мурзинки з проханням “вислати програму класних занять Маріїнського училища глухонімих”.
На початку листопада цього року М.Лаговський надіслав ці програми Сімферопольському закладу.
В 1913 р. Тяжелова М.Г. залишила школу-притулок. Завідувати закладом глухонімих
призначили Ватоліну Л.О., яка керувала ним до 1914 року [8, с. 64-65].
Зазначимо, що у 1914 році школа-притулок перейшла на державні кошти і для її розширення було найняте додаткове приміщення на куту Архівної та Менделєївської вулиць, що дало
можливість збільшити у 1915 р. кількість учнів до 31. Проте й надалі через обмеженість приміщення доводилося багатьом глухонімим дітям відмовляти в прийомі до закладу. У звіті за 1914 р.
вказувалося, що в зв’язку з тіснявою довелось “обмежитися частковим навчанням ремесел і
притому в тих кімнатах, в яких діти навчаються грамоти”. З 1914 по 1916 роки школою-притулком
завідувала Хлєбнікова А.Ф. [9, с. 2]. (За даними М.Д. Ярмаченка, для навчання глухонімих дітей
усної мови і завідування закладом була запрошена О.А. Виноградова, а з 1914 р. завідуючим став
учитель К.Д. Крилов [1, с. 64]). Ватоліна Л.О. продовжувала працювати вчителем. Марфа Георгіївна Тяжелова в ці роки патронувала школу-притулок, тобто допомагала їй чим могла (наочними
посібниками, підручниками, час від часу проводила уроки і т. д.) [8, с. 64-65]. З 1916 по 1918 рік
завідуючою закладом працювала Надія Володимирівна Четиркіна, яка прибула із Москви, а
кухарем – Ксенія Юхимівна Голобородько. Лікаря при школі-притулку не було [2, с. 19-20].
Звичайно, цей заклад не міг забезпечити Таврійську губернію навчанням і вихованням
глухонімих: у ньому щорічно перебувало лише кілька десятків дітей. Наприклад, у січні 1914 р.
в ньому перебувало 18 дітей [1, с. 64].Середня кількість дітей в закладі складала біля 35 чоловік
віком від 8 до 18 років [2, с. 19-20].
Документальні матеріали свідчать, що тільки у 1916 році Міністерство народної освіти
вирішило видати Сімферопольській школі-притулку глухонімих одноразову допомогу в
сумі 1560 крб. Звичайно, ця допомога не мала ніякого значення для розвитку навчального
закладу інтернатного типу. Заклад існував переважно на кошти, що збиралися “Товариством”
як пожертвування приватних осіб та окремих установ [1, с. 64]. Завдяки енергійній діяльності керівників “Товариства” та на пожертвування Імператриці Олександри Федорівни, у
вересні 1915 року в Сімферополі було куплено 2 десятини землі з двоповерховим будинком
(він зберігся), надвірними будівлями та садом за 50 000 крб. для школи-притулку по вул.
Бітакській у Поліни Осипівни Перовської, вдови Таврійського губернатора. Таким чином,
128 Збірник наукових праць. Випуск 11
заклад поступово ставав на міцний ґрунт. Біля будинку була велика земельна ділянка, на якій
ріс фруктовий сад, алеї із багаторічних туй, великі клумби квітів та невелике господарство
(корова, кінь та птиця). Входили на територію школи-притулку зі сторони вулиці Бітакської,
по довгій алеї з вічнозелених туй. Воду діставали з глибокої криниці, яка знаходилася там, де
зараз розташовується спортивний майданчик (матеріал з літопису школи).
Знайдені матеріали свідчать, що у неспокійний час 1917 року в заклад, для проведення
шеститижневих курсів, приїздив відомий професор Федір Андрійович Рау. Він ознайомив
вчителів та вихователів з методикою навчання і виховання глухонімих дітей.
Радянська влада в Криму була встановлена не відразу. Влада часто змінювалась. Це був
час пограбувань та розстрілів. У зв’язку з тим, що не було палива та світла, у 1919 році школа
припинила заняття. Діти із сіл були відпущені додому, а місцеві – почали навчатися на квартирі
у М.Г.Тяжелової. Туди ж були перевезені і швейні машини, на яких продовжували працювати
дорослі глухонімі. З моменту остаточного встановлення радянської влади школа відновила
свою роботу і перейшла в систему народної освіти Кримнаркомосвіти [2, с. 32].
Таким чином, ми можемо зробити висновок, що Сімферопольська школа-притулок для
глухонімих дітей поступово розширювалась і розвивалася, навчаючи своїх вихованців не тільки
усної мови і грамоти, а й певної професії. Система навчально-виховної роботи будувалася за
зразком найпопулярніших на той час російських училищ для глухонімих дітей. Правда, тяжкі роки
Першої світової війни не дали їй можливості по-справжньому розквітнути. Не набравши сил, цей
заклад, приречений був на жалюгідне існування, оскільки в зв’язку з матеріальними нестатками
переважної більшості населення приватні пожертвування значною мірою скоротилися.
Узагальнюючи все вище викладене, зазначимо, що це були перші спеціальні заклади
такого типу в Таврійській губернії, які намагалися дати освіту ображеним долею глухонімим
дітям будь-якої віри та національності.
