https://forum.vgd.ru/3344/96792/ ru https://forum.vgd.ru/3344/96792/p3110167.htm#pp3110167 https://forum.vgd.ru/3344/96792/p3110167.htm#pp3110167 Сл&#1123;дующая за Кононовкой и Булатцами новая группа селъ и хуторовъ расположена въ южномъ направленіи по ручью Вязовку, впадающему въ Сулу за Тернами. Вдоль дороги отъ по- сл&#1123;днихъ къ сос&#1123;днему селу Вязовку, къ юго-востоку, залегаетъ топкая торфяная и аллювіальная долина Сулы 1) съ песчанымъ пастбищемъ, изв&#1123;стнымъ подъ имепемъ Велыки Юрища, кото- рымъ встарину пользовался исключительно Вязовокъ; зат&#1123;мъ жители Шершневки и Ерковецъ стали переправлять черезъ Сулу свои размножавшіеся стада сюда же, а начавшіеся споры привели къ установленію общаго пользованія въ спорной м&#1123;стности для вс&#1123;хъ окрестныхъ селъ. Смежный с&#1123;нокосъ Мали Юроща находится уже въ отд&#1123;льномъ пользованіи Вязовчанъ. За топкимъ лугомъ Закладьемъ къ селу прилегаютъ коноплянники (пидметы) 2). Справа отъ дороги у Терновъ горная окраина начинается круглыми, покатыми холмами, переходя понемногу въ сплошную горную ц&#1123;пь, ограждающую Вязовокъ съ с&#1123;вера на всемъ ёго трехверстпомъ прятяженіи. Эта ц&#1123;пь изр&#1123;зана причудливо в&#1123;т- вящимися бл&#1123;дно-желтыми, иногда красноватыми оврагами; от- д&#1123;льныя вершины, похожія на бастіоны, круто спускаются въ долину. Въ ущелыкъ м&#1123;стами сохранились кусты и рощи, въ которыхъ среди дубковъ б&#1123;л&#1123;етъ одинокая береза. Одна изъ горъ Лукашина, на которой «Роблени могылы», им&#1123;ла сторожевое, охранительное значеніе. «Тамъ стоявъ на кони козакъ и державъ виху и куды похылыть, туды тикать: непрыятель наступа—ляхы, и люде кыдають серпы, тикають, ховаются на човнахъ у болото.у лисъ» *). Это воспоминаніе указываетъ на древность поселенія, бывшаго въ 1654 г. цептромъ особой Вязовской сотни Лубей- скаго полка, тогда, когда,—по свид&#1123;тельству Самовидца,—«що село, то сотныкъ, а иная сотня м&#1123;ла люду тысячу; такъ усе що жыво пиднялося въ козацтво» 2). Потомъ Вязовокъ отчисленъ ко второй Лубенской сотн&#1123; и универсалами Богдана Хмельницкаго, Юрія Хмельницкаго 1659 г. и Демяна Многогр&#1123;шнаго 1671 и 1672 г. утвержденъ за Мгарскимъ монастыремъ 3). Какъ бывшіе монастырскіе впосл&#1123;дствіи крестьяне, такъ и козаки расположились въ Вязовк&#1123; сл&#1123;дуюіцимъ образомъ. У въ&#1123;зда со сторопы Терновъ живутъ: казённые крестьяне Ефименки, Нимичи, Семе- ненки и козаки Булюбаши или по уличному Хоружи. Дал&#1123;е вправо отъ дороги, къ гор&#1123;, въ кут&#1123; Долин&#1123; живутъ: козаки Карпенки, Корніенки и Куци, а на Завгородьи—Билухи, Онипки, Онищенки и Романюты; вл&#1123;во отъ дороги, къ Лугамъ, на Замостьи ном&#1123;стились: Потоцкіе, Николаенки и Сытники и на особенно т&#1123;сно застроенной Дрижаивк&#1123;—Горобачи, Дрижанки, Пироги и Сербины. ГІо самой средин&#1123; села находятся: Билыкивка, жилище Билыкивъ, Вороныхъ, Значковъ, Сушичей -и Москалеп- ковъ, по уличному прозванныхъ Кулишами, почему и улица ихъ называется Кулишевскою; за Билыкивкою—Бурдымивка, въ которой живутъ Бурдымы и Куци, а въ особой части Дмитривк&#1123;—Дмитренки. Возл&#1123; Бурдыливки урочище Мопастырецъ. Южную часть села составляютъ: Галыкивка, гд&#1123; живутъ казенные крестьяне Рябки, по уличному Перетятьки; возл&#1123; нея въ лиску «пры- чепывся» кутокъ въ 5—6 хатъ—Адамивка, жилье Адамйвъ, Ди- чокъ, Сокирокъ и Сушичей, по уличному Грабовыкивъ. По- сл&#1123;дній кутокъ Гусакивка, гд&#1123; живутъ Антоненки Онъ лежитъ у большой обрывистой горы, по Александровской дорог&#1123;. такъ называемой Третяки г), съ которой открывается видъ на все село, т&#1123;снящееся въ ущельи по холмамъ и взгорьямъ, между садами и рощами съ церковью посредин&#1123;, на Билыкивк&#1123;. Въ церкви, перестроенной въ 1896 г., сохраняется н&#1123;сколько старинныхъ иконъ и книгъ: Божья Матерь съ св. Николаемъ, Антоніемъ и &#1138;еодосіемъ Печерскими, скорбящая Божья Матерь, пронзенная мечемъ; маленькій образъ Владимірской Богоматери и образъ Спасителя въ красномъ хитои&#1123;. Новыя нам&#1123;стныя иконы нарисованы, или можетъ быть только поновлены, бывшимъ священни- комъ с. Ольшанки О- Е. Коваленкомъ. Есть еще дв&#1123; картины въ позолоченныхъ рамахъ: Тайная вечеря и Снятіе со креста, подаренная купцомъ Фалинымъ. Въ церкви хранится также старинный двусв&#1123;чникъ, изображаюіцій ангела, и сл&#1123;дуюіція богослужебныя книги: евангеліе Лаврской печати времени царя и вели- каго князя Петра Алексеевича при патріарх&#1123; Адріан&#1123; и архи- мандрит&#1123; печерскомъ Мелеті&#1123;, 1697 г., съ надписью: «Сію книгу, именуемую евангеліе напрестольное, отм&#1123;нилъ рабъ Божій И. Семинутепко, житель Вязовской, маетности монастыря Мгарскаго Лубенскаго за сумму певную 10 личбы литовской надалъ ее до храму Вознесенія Господня за отпущеніе гр&#1123;ховъ своихъ и жены своей Настасіи и д&#1123;токъ своихъ. То есть записано року 1702» у). На другомъ евангеліи, 1779 г., отд&#1123;ланномъ въ серебро съ чернью, тоже сохранилась надпись: «Сія книга, глаголемая напрестольное евангеліе отм&#1123;нилъ рабъ Божій Степанъ Кушне- ренко и надалъ въ село Вязовокъ до храму Вознесенія Господня за отпуіценія гр&#1123;ховъ своихъ». Вязовокъ довольно большое село; уже въ 20-хъ годахъ прошлаго стол&#1123;тія въ немъ было бол&#1123;е 1200 душъ, а въ 50-хъ до 1500. въ конц&#1123; же в&#1123;ка—1935. Ко- заковъ въ сел&#1123; н&#1123;сколько больше, ч&#1123;мъ казенныхъ крестьянъ, вс&#1123; стройны, вышесредняго роста, н&#1123;которые козачьи роды: Бурдымы, Потоцкіе даже высокаго, красивы, встр&#1123;чаются женщины правильная, кавказскаго типа. Мужскія одежды такія же, какъ по Сл&#1123;породу, у женщинъ еще доживаюсь посл&#1123;дніе дни запаски и плахты, очипки гребнемъ, повязки высокія.<br><br>Средняя Лубенщина. Часть 2. Милорадович. tanyahurt Mon, 21 Oct 2019 20:47:57 +0300 https://forum.vgd.ru/3344/96792/p2868665.htm#pp2868665 https://forum.vgd.ru/3344/96792/p2868665.htm#pp2868665 Час будівництва церкви на честь Вознесіння Христового у с. В’язівок Лубенського полку (тепер Лубенського р-ну) невідомий. Вірогідно, це трапилося у 2 пол. 17 ст., після того, як гетьман Б. Хмельницький надав село у володіння Мгарському Лубенському Спасо-Преображенському монастиреві. Перша документальна згадка про церкву відноситься до 1702, коли жителем села Іваном Семипутенком їй було подаровано напрестольне євангеліє київського друку 1697. Ця книга, форматом у піваркуша, оправлена в червоний оксамит та срібні шати, зберігалася у церкві у 1901. На її сторінках зберігся вкладний запис: «сію книгу, именуемое евангеліе напрестольное, отменилъ рабъ Божій Ив. Семипутенко, житель Вязовский, маетности монастыря Мгарского Лубенского, за сумму певную 10 личбы литовской и надалъ ее до храму Вознесенія Господня за отпущеніе греховъ своихъ и жены своей Настасіи и детокъ своихъ. То есть и записано року 1702. Федоръ Романовичъ, священникъ Вязовскій рукою власною». 1732 церква отримала від київського митрополита Рафаїла (Заборовського) новий антимінс. Клірова книга Полтавської єпархії за 1902 вказує дату будівництва церкви 1802, однак до 1941 у складі фонду архіву Полтавської духовної консисторії зберігалася датована цим роком справа «О починке с. Вязовка Лубенского повета Вознесенской церкви». Отож, йдеться не про побудову храму, а лише про його ремонт чи реконструкцію. Після завершення перебудовних робіт стара, дерев’яна церква стала хрещатою у плані, п’ятидільною спорудою. Над квадратним у плані середохрестям за допомогою парусів було встановлено восьмигранний світловий барабан, над яким, за допомогою заломів розміщувався інший, дещо меншого розміру. Площини першого барабану прикрашали прямокутні вікна, площини другого – чотири квадратних вікна. Верхній барабан завершувався світловим декоративним ліхтариком з вісьмома квадратними вікнами та цибулястою маківкою з хрестом. 1876 поряд із церквою було збудовано дерев’яну двоярусну дзвіницю. У цей же час дерев’яну покрівлю церкви замінили на металеву, а до бокових притворів добудували ганки. Ганок західного притвору було засклено і його почали використовувати як тамбур, що дало змогу зберігати тепло всередині споруди. 1896 церкву і дзвіницю поставили на мурований цоколь, а у міжрукав’ях храму прибудували чотири нижчих від основного об’єму приміщення, двоє із яких використовувалися як ризниця і паламарня.<br>У 1895 В. ц. володіла церковним капіталом у сумі 500 руб., 31 дес. церковної, 3 дес. садибної та 33 дес. ружної землі, діяло земське училище. 1901 – церковним капіталом у сумі 614 руб. 80 коп., 33 дес. ружної та 31 дес. 600 кв. саж. церковної землі, діяла земська школа. 1902 – 33 дес. 2280 кв. саж. ружної землі, діяли церковна б-ка, школа грамоти та земська школа. 1912 мала 33 дес. ружної землі, квартиру для священика, діяла церковнопарафіяльна школа.<br>У 1776 церковна парафія нараховувала 121 двір, 1295 душ обох статей. 1901 – 274 двори. 1895 церкву відвідувало 2065 душ парафіян обох статей. 1902 до парафії належало 2280 душ обох статей – жителів с.с. В’язівок та Терни, 1912 – 2109 душ різних станів.<br>Релігійна громада відновила свою діяльність 14.05.1942 під час німецької окупації у приміщенні церкви. 22.07.1944 була зареєстрована органами радянської влади під № 114, 08.01.1948 пройшла повторну реєєстрацію за № 219. 1958 громада отримала дозвіл уповноваженого у справах релігії на пофарбування храму. Ін. відомостей про діяльність чи закриття релігійної громади та долю храму не віднайдено. У новітній час релігійна громада відновила свою діяльність як громада УАПЦ. Пройшла реєстрацію органами державної влади 14.02.2000 за № 98. Для богослужінь використовує молитовний будинок.<br>Із священиків відомі: Федір Романовський (1702), Федір Косьмін, Іоанн Косьмін, Гнат Косьмін, Іоанн Міссіповський, Трохим Кузьминський (пом. 1803), Юхим Павлович Крикуновський (1895, 1902), Євген Євстафійович Ус (1912), І. Ломака (1944), Іван Федорович Дзюба (18.03.1947–16.08.1957), Петро Якович Попов (01.1958–09.04.1959), протоієрей Дмитро Котерлин (2008); із псаломщиків: Григорій Артемович Павловський (1895, 1902, 1912), Микита Якович Негеєвич (1902, 1912); із паламарів: Микита Якович Негеєвич (1895); із церковних старост: Мойсей Олексійович Дмитренко (1902), козак Володимир Іванович Адаменко (1912), Д. Овчаренко (1944, 1947).<br>Літ.: ДАПО. – Ф. Р-4085. – Оп.16. – Спр. 184; Спр. 205. – Арк. 84; Коломенский, 1895. – С. 254-122; Грановский, 1901. – С. 362-363; Клировая книжка…, 1902. – С. 360; Справочная клировая книга…, 1912. – С. 147; РГПО, 2008. – Арк. 61; Приватний архів В. О. Мокляка; Приватний архів В. А. Павленка.<br>В. О. Мокляк, В. А. Павленко.<br><a href="http://history-poltava.org.ua/?p=1829" rel="noopener" target=_blank>http://history-poltava.org.ua/?p=1829</a> tanyahurt Sun, 03 Feb 2019 00:35:01 +0300