https://forum.vgd.ru/1412/104779/ ru https://forum.vgd.ru/1412/104779/p3181572.htm#pp3181572 https://forum.vgd.ru/1412/104779/p3181572.htm#pp3181572 УДК 94 (477.74) <br> <br>ОДЕСЬКЕ МЛИННО-ТЕХНІЧНЕ УЧИЛИЩЕ (1902-1920 рр.): ІСТОРИКО-ПЕДАГОГІЧНИЙ АСПЕКТ <br> <br>А.В. ВАСИЛЕВИЧ, <br>викладач, Миколаївський міжрегіональний інститут розвитку людини ВНЗ <br>«Відкритий міжнародний університет розвитку людини “Україна”» (Україна) <br> <br>У другій половині ХІХ ст. Російська імперія остаточно стала на рейки капіталістичного будівництва. У кінці ХІХ ст. Причорноморські землі, колонізовані переважно переселенцями-українцями, стали регіонами динамічного економічного розвитку, стимулювали зростання продуктивних сил усієї України. При цьому першу позицію в економіці регіону стабільно посідало товарне землеробство, що було орієнтоване на зовнішні ринки. <br>У зв’язку з цим, у кінці ХІХ ст. відомий промисловець, інженер і громадський діяч Григорій Еммануїлович Вейнштейн (1860-1929), який володів найбільшим у регіоні борошномельним підприємством – Торгівельний дім «Еммануїл Вейнштейн і сини» (Одеса), висунув пропозицію започаткувати в Одесі ремісничий навчальний заклад із підготовки фахівців для борошномельної галузі. <br>Для швидшого вирішення даного питання Г.Е. Вейнштейн на свої кошти побудував спеціальну будівлю для школи, обладнав її та передав її безоплатно Міністерству фінансів. У розбудові школи велику роль відіграли з’їзди борошномелів, які надали фінансову підтримку. <br>Двадцятого жовтня 1902 р. школа була відкрита й отримала статус нижчого ремісничого навчального закладу. Для організації її роботи та розроблення навчального процесу було запрошено відомого вченого з Харкова – професора В.С. Кнаббе (детальніше нижче). Його було відряджено до Німеччини для огляду навчальних закладів із борошномельної спеціальності. <br>Протягом перших років Г.Е. Вейнштейн приділяв багато уваги та сил своєму творінню. У 1904 р. почалося розширення шкільної будівлі, були побудовані нова креслярня, лабораторія та класне приміщення; наповнювалися обладнанням майстерні та кабінети. У 1905 р. було затверджене Положення про школу, що надало їй усі права повноцінного училища. <br>Натомість вже у 1906 р. було розроблено проект перетворення училища у середній навчальний заклад, оскільки його низький статус відлякував бажаючих навчатися і кількість учнів не зростала, а зменшувалася. Про це зазначав у своїй доповіді Навчальному відділу Міністерства торгівлі та промисловості В. Рейсих: «…ввірена мені Одеська школа борошномелів у теперішній час переживає важкі дні, число бажаючих вступити до неї щорічно зменшується, багато із вступників – вибувають…» [7, с. 13]. У результаті у 1908 р. у школі, яка була розрахована на <br>110 учнів, навчалося усього 49 осіб, що складало у середньому 16 осіб на клас [7, с. 17]. <br>Наполегливість загалу борошномелів і патрона школи Г.Е. Вейнштейна зробили свою справу й, у 1909 р. школа була перетворена на середнє млинно-технічне училище з високим статусом випускників. Наслідком цього стало різке зростання інтересу молоді до навчання в училищі з усіх куточків Російської імперії [7, с. 3-20]. Загалом із 1909 до 1920 рр. училище зробило 10 випусків, підготувавши 210 техніків борошномельної справи [5, с. 8-9]. <br>Організація та зміст навчально-виховного процесу. Отже за 10 років Одеська школа борошномелів подолала важкий, але швидкий шлях від професійно-технічного закладу нижчого рівня до середнього. При відсутності загальноприйнятих навчальних програм учителі школи протягом 1902-1904 років самі створювали навчальні плани, програми й організовували навчальний процес. <br>Навчальний курс був трирічним, де основна увага приділялася теоретичним заняттям зі спеціальних предметів. Практичні заняття на млині та у майстернях займали порівняно небагато часу. 1905 р. було затверджено особливий статут школи, у результаті чого термін навчання виріс до чотирьох років, а випускники отримували звання «техніка борошномельної справи» (нижчі технічні училища на той час давали своїм <br>випускникам звання майстра) [5, с. 8]. <br>1909 р. школа була реорганізована в Одеське млинно-технічне училище та виросла до рівня середнього професійно-технічного навчального закладу. З реорганізацією навчального закладу відбулися зміни навчальних планів і програми предметів, удосконалюється навчально-методична робота, розширюється матеріально-технічна база. Навчальний план став містити 32 предмети, у тому числі алгебру, зернознавство, борошномельну справу, хлібопекарне та макаронне виробництво, практичні заняття на млинах і у млинно-<br>технічних лабораторіях, майстернях тощо. <br>Нововведенням до навчального процесу став лабораторний спосіб вивчення помелів і заслуховування звітів учнів про літню виробничу практику, що відбувалося у присутності учнів старших класів і супроводжувалося широким обговоренням. Під керівництвом викладачів у майстернях училища вивчали столярне і слюсарне ремесла, виготовляли моделі для малювання та креслення, виготовляли макети тощо [5, с. 9]. <br>Аналіз змісту навчального плану показує, що училище стало готувати не лише фахівців у виробництві борошна чи хлібобулочних виробів тощо, а й фахівців у зерновій торгівлі, яка займала завжди серйозну нішу у зовнішній торгівлі Південної України. <br>Матеріально-технічна база. Неоціненну роль у виникненні та розбудові школи, як вже зазначалося вище, відіграв одеський підприємець Г.Е. Вейнштейн, який не лише порушив питання про відкриття даного навчального закладу, а й постійно фінансував його. Так ще у 1894 р. на його кошти було споруджено <br>двоповерхову будівлю школи. На першому поверсі були розташовані шинельна, квартира директора, столярна та слюсарна майстерні, кузня, приміщення для службовців, а на другому – учительська, креслярня, кабінет навчальних посібників і класи. <br>1904 р. будівля школи була розширена та переобладнана: побудовано нову креслярню, лабораторію та класне приміщення. Квартира директора була звільнена та переобладнана для навчальних цілей, у результаті чого загальна площа, яку можна було використовувати у навчальному процесі значно розширилася, що дало змогу в училищі розмістити три класи одночасно. У 1909 р. Г.Е. Вейнштейн додатково придбав ділянку землі (58,11 кв. сажнів), що прилягала до території школи (331,42 кв. сажні) й у 1910 р. знову за рахунок власних коштів <br>училище було розширене [2, с. 5]. 1911 р. будівля училища була електрифікована й отримувала електрику від <br>власної електричної станції. У 1913 р. нерухоме майно училища оцінювалося у 100 тис. карб. <br>Необхідно підкреслити, що держава відмовилася від фінансування школи, у результаті чого бюджет школи у щорічній сумі 8000 карб. асигнувався з’їздами борошномелів. Даних коштів не вистачало, тому вже у 1903 р. вона зросла до 10000 карб., а також борошномели Російської імперії робили періодичні асигнування на розвиток навчального закладу. Для покриття видатків учні сплачували за навчання 100 карб. на рік [7, с. 4-9, 23-24]. У 1913 р. річний бюджет дорівнював вже 24500 карб. <br>За відсутності у країні подібних навчальних закладів школа була повністю позбавлена підручників зі спеціальних предметів, наочних посібників тощо. Тому у перше десятиліття велику роль у формуванні навчально-методичного забезпечення відіграли учителі й учні училища, які власноруч створювали конспекти лекцій, розробляли креслення сучасних млинових машин, виготовляли настінні таблиці, створювали альбом схем помелів існуючих млинів тощо. Значні видатки для поповнення бібліотеки, наочності й обладнання майстерень протягом 1905-1915 рр. робив меценат школи Г.Е. Вейнштейн та Рада у справах з’їздів борошномелів [7, с. 8, 16]. Уже у 1912 р. бібліотечний фонд нараховував 200 книг. <br>При цьому певний внесок в її поповнення робили і викладачі училища: В.Г. Рейсіхом були видані навчальні посібники: «Помели російських млинів» (1911), «Зерно, його зберігання й очищення» (1913), «Монтаж російських млинів» (1915) – перші роботи з борошномельного виробництва [5, с. 9]. <br>Велику роль у збагаченні училища учбовими та наочними посібниками відігравали окремі пожертви підприємств і зарубіжних фірм. Відома в Європі фірма з виробництва двигунів «Отто-Дейц» подарувала училищу двигун вартістю 4000 карб., англійська млинно-будівельна фірма «Томас Робінсон і Син Л-д» <br>пожертвувала училищу цінну модель, що представляла собою тогочасний млин, обладнаний за останнім словом техніки з усіма машинами, трансмісіями, елеваторами та течками й окрім цього нею подарована модель розсіву власного виробництва, яка відрізнялася оригінальною конструкцією та надзвичайно <br>цінувалася у навчальному відношенні. Німецька фірма «Амме, Гізеке і Конеген» подарували училищу модель розсіву, яка не лише слугувала для вивчення конструкції розсіву, але й демонструвала процес просівання. Торговельний дім «В.Ф. Трестер і К&#186;» пожертвував кабінету наочних посібників училища лабораторний вальцювальний станок німецького заводу «Г. Лютер», а московська фірма «Т-во Добрових і Набгольц» принесла у дар групову віялку [7, с. 20]. <br>Напередодні Першої світової війни коштом Г.Е. Вейнштейна та щорічними асигнуваннями з бюджету училища на високому рівні були вже обладнані хімічна лабораторія, фізичний кабінет, придбано літературу за спеціальністю, засновано учительську бібліотеку. У майстернях училища виготовлені моделі для малювання та проекційного креслення, придбано моделі машин і частин трансмісій для технічного креслення. Для млинно-технічної лабораторії набрано велику колекцію продуктів у декілька сотень зразків до схем млинів [7, с. 20-21]. <br>Навіть у період національно-визвольних змагань і частої зміни влади в Одесі він допомагав училищу. І якщо остання субсидія від Ради у справах з’їздів борошномелів була отримана у 1917 р. у розмірі 52 тис. карбованців на 2 роки, то останнє пожертвування Вейнштейна спільно з Анатрою – 24 тис. карбованців – надійшло на рахунок училища у 1919 р. [2, с. 5]. <br>Педагогічний колектив. Звернемося до персонального складу педагогічного колективу училища. Першим директором училища (1902-1903) і співзасновником був відомий вчений, професор, інженер-технолог, статський радник Володимир Сергійович Кнаббе (1849-1914). Випускник механічного відділення Санкт-<br>Петербурзького практичного технологічного інституту В.С. Кнаббе, завдяки наполегливості та працелюбству, у 1879 р. отримав звання інженера-технолога. З 1888 р. він розпочав педагогічну діяльність у Харківському практичному технологічному інституті, який залишив, перейшовши на роботу інженером залізниці. У 1902 р. Кнаббе був формально переведений з МНО до навчального відділу Міністерства фінансів «для розроблення положення про школу борошномелів в Одесі та для організації самої школи» [4, с. 33]. З 1904 р. його <br>діяльність тісно пов’язана з Харківським технологічним інститутом. Автор багатьох книг і статей присвячених машинобудуванню та металургії в «Енциклопедичному словнику Брокгауза й Єфрона». Вивчав та узагальнив досвід роботи машинобудівних заводів у Росії та за кордоном. <br>Подальший розвиток Одеської школи борошномелів нерозривно пов’язаний з ім’ям Вольдемара Георгійовича Рейсіха (1876 – після 1920) – інженера-технолога, випускника Ризького політехнічного інституту, спадкового мірошника. В.Г. Рейсіх працював директором Школи борошномелів з 1903 до 1907 рік і млинно-технічного училища – з 1909 до 1920 рр. [5, с. 7-8] (у 1907-1909 рр. обов’язки директора тимчасово виконував цивільний інженер, архітектор <br>Валентин Павлович Голубін [1, столб. 367]). Вступивши на посаду директора, він не припиняв викладацьку діяльність щодо борошномельного виробництва, керував практичними заняттями на млинах і був завідувачем майстернями. <br>Восьмий Всеросійський з’їзд борошномелів, який відбувся у 1907 р., висловив В.Г. Рейсіху глибоку подяку за плідну діяльність на посаді директора Одеської школи борошномелів, а на Першій Всеросійській борошномельній виставці (С.-Петербург, 1909) Одеському млинно-технічному училищу була присуджена <br>висока нагорода – Велика срібна медаль. <br>На допомогу навчальному процесу директором училища В.Г. Рейсіхом було підготовано та видано навчальні посібники: «Помоли російських млинів» (О., 1911), «Зерно, його зберігання й очищення» (О., 1913), «Монтаж російських млинів» (О., 1915). У них вперше була обґрунтована класифікація помолів пшениці та жита, наведені багато структурних варіантів їх побудови, що значно полегшувало їх вивчення. <br>За «відмінно-старанну роботу й особливу працю» на посаді директора Одеського млинно-технічного училища В.Г. Рейсіх у 1914 р. був удостоєний ордена Св. Анни 2-го ступеня [5,с. 8-9]. <br>У часи існування училища у статусі школи її педагогічний колектив нараховував 12 осіб (на 1907 р.): директор (інженер В.П. Голубін), законовчитель (священик В.Ф. Ширяєв), викладачі (О.В. Подліпський, В.Г. Немченко, інженер В.П. Голубін, інженер-технолог С.І. Данілевський, інженер-технолог П.І. Пилков, інженер-технолог А.М. Романовський, цивільний інженер Ф.Е. Кюнер, інженер-технолог Є.Ю. Зевальд, І.А. Карцов, О.Д. Жуган) [1, столб. 367]. <br>У статусі училища колектив виріс до 18 осіб (на 1914 р.): директор (статський радник В.Г. Рейсіх), законовчитель (священик В.Ф. Ширяєв), вчителі: російської мови (кандидат богослов’я В.М. Чеховський), математики (колезький секретар В.Г. Немченко), фізики (лаборант М.І. Ржепишевський), технології <br>дерева та металів, облаштування машин, борошномельне виробництво, гідравліка, технічне та спеціальне креслення та завідування практичними заняттями (інженер-технолог А.М. Романовський), будівничого мистецтва та будівельного креслення (Ф.М. Малиновський), геометричного креслення та малювання <br>(І.Т. Гаврилов), комерційної географії, основи політичної економіки та правознавства (надвірний радник Д.Г. Файг), бухгалтерії (колезький радник Ф.Ф. Кіліус), електротехніки, супроводжувальних матеріалів, теоретичної <br>механіки та парових машин (інженер-технолог К.О. Миловидов), хімії та хлібопечення (приват-доцент ІНУ Ф.М. Породко), письмоводитель і наглядач (губернський секретар І.С. Сильвестров), столярний майстер <br>(Ф.І. Цомбржинський), слюсарний майстер (Г.Г. Фяльман), лікар (колезький асесор З.А. Цукерман) [3, с.64-65 ]. <br>Серед викладачів ми зустрічаємо досить відомих педагогів, інженерів, науковців і громадських діячів: Фрідріх Едуардович Кюнер (бл. 1880-1944) – громадський інженер, архітектор, завідувач спорудами ОВ РТТ [10]; Іван Андрійович Карцев (Карцов) – одеський художник, живописець, педагог, випускник С.-Петербурзької академії мистецтв [8, арк. 73-78]; Володимир Мусійович Чехівський (1876-1937) – український громадський, релігійний і політичний діяч, педагог і богослов, співорганізатор Української автокефальної <br>православної церкви; Федір Миколайович Малиновський (1864 – після 1911) – статський радник, архітектор, інженер [6]; Федір Михайлович Породко (1877-1948) – ботанік, фізіолог рослин, доктор наук, професор, випускник природничого відділення фізико-математичного факультету Варшавського університету [9, с. 109-110] й інші. <br>У даному навчальному закладі ми бачимо досить потужний педагогічний колектив, який і дав можливість за короткий час вийти училищу на передові позиції у професійно-технічній підготовці майбутніх борошномелів не лише на регіональному, а й на всеросійському рівні. <br>Одеське млинно-технічне училище є яскравим прикладом неоціненного внеску великого капіталу у розвиток професійно-технічної освіти краю. Саме завдяки меценатству школа борошномелів змогла за короткий час перетворитися на провідний навчальний заклад не лише Південної України, а й загалом Російської імперії. Про значимість даного закладу свідчить те, що він і сьогодні працює, як вищий навчальний заклад – Одеська національна академія харчових технологій. <br> <br>Література <br>1. Адресная и справочная книга на 1908 год «Вся Одесса». – Одесса: Издание и ред. <br>Л.А. Лисянскаго, 1908. – [294 с.]. <br>2. Белявская Н.П. Григорий Эммануилович Вейнштейн – основатель Одесской школы мукомолов / Н.П. Белявская // Зернові продукти і комбікорми. – 2011. – № 2 (42). – С. 4-6. <br>3. Вся Одесса. Адресная и справочная книга всей Одессы с отделом Одесский уезд на 1914 г. – Одесса: Типография «Порядок», С.К. Цессарскаго, [1914]. – С. 64-65. <br>4. Загорский Ф.Н. Владимир Сергеевич Кнаббе. – М., Л.: Изд-во «Наука», 1965. – 92 с. <br>5. Кананыхина Е.Н. Одесская национальная академия пищевых технологий / Елена Николаевна Кананыхина, А.А. Соловей, Н.П. Белявская; под ред. проф. Б.В. Егорова. – Одесса: ТЭС, 2012. – 240 с., ил. <br>6. Кулалаева Р.А. Информация о зодчих, строителях и меценатах города Царевококшайска. 1584- 1911 гг. / Р.А. Кулалаева [Электронный ресурс] // Архивы Марий Эл. – Режим доступа: <script type='text/javascript'>document.write('<a href="http://www.komarh.tk/2009-11-30-09-40-17/-1584-1911-" rel="noopener" target=_blank>http://www.komarh.tk/2009-11-30-09-40-17/-1584-1911-</a>');</script> <br>7. Рейсих В.Г. Истекшее десятилетие Одесского мельнично-технического училища и его задачи в будущем. 1902-1912: докл. Совету по делам Съездов мукомолов директора училища инженер-технолога В.Г. Рейсиха / Вольдемар Георгиевич Рейсих. – Одесса, Типография Е.И. Фесенко, [1912]. – 32 с. <br>8. Російський державний історичний архів (СПб.), ф.789 «Академия художеств Министерства императорского двора, 1757-1927 гг.», оп.11 «1880-1892 гг.», спр.145 «Карцов Иван Андреевич. 1880 г.» – 144 арк. <br>9. Рудишина О.С. Внесок фізіологів рослин Новоросійського університету в розвиток гормональної теорії тропізмів на початку ХХ ст. / О.С. Рудишина // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. пр. – Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2010. – Вип. 4. – С. 107-111<br>10. Тимофiєнко В. Зодчі України кінця XVIII – початку XX століть. Біографічний довідник / Володимир Тимофiєнко [Електронний ресурс]. – Режим доступу: <script type='text/javascript'>document.write('<a href="http://alyoshin.ru/Files/publika/timofienko/tim_zodchi_020.html#kyuner" rel="noopener" target=_blank>http://alyoshin.ru/Files/publi...tml#kyuner</a>');</script><br> hgv Wed, 08 Jan 2020 19:37:43 +0300