Уехали на дачу, но не хотите пропустить важные новости? Подключите генеалогического бота для Telegram и следите за всеми обновлениями с телефона
Всероссийское Генеалогическое Древо
На сайте ВГД собираются люди, увлеченные генеалогией, историей, геральдикой и т.д. Здесь вы найдете собеседников, экспертов, умелых помощников в поисках предков и родственников. Вам подскажут где искать документы о павших в боях и пропавших без вести, в какой архив обратиться при исследовании родословной своей семьи, помогут определить по старой фотографии принадлежность к воинским частям, ведомствам и чину. ВГД - поиск людей в прошлом, настоящем и будущем!
Вниз ⇊

НЕЦЕВИЧ, NICEWICZ, НИЦЕВИЧ

Родословная и поиски предков. Волынская, Подольская губернии, остальная Украина, Беларусь, Польша, Сербия, Россия, Казахстан и др.

← Назад    Вперед → Страницы:  1 2 3 4 5 ... ... 8 9 10 11 12 13 Вперед →
Модераторы: N_Volga, Asmodeika, Радомир
Niecewicz

Niecewicz

Сообщений: 592
На сайте с 2007 г.
Рейтинг: 177
В этой теме размещается информация, имеющая отношение к роду Нецевичей, Ницевичей, Nicewiczow и других схожих фамилий.
Родословная рода известна за 600 последних лет. Известно также порядка 15-ти разрозненных Деревьев Рода.
В наибольшем из них Большом Древе сейчас 21 поколение.
На 21.04.2017 года в этом Древе 2046 человек.

Из трёх достаточно полно исследованных линий одна (Волынская) имеет продолжение в современных потомках.
В двух других (Подольских) пока есть разрыв связи нынешних поколений с предками.

Первая часть Большого Древа Рода на этой странице http://forum.vgd.ru/post/1238/11489/p1837696.htm#pp1837696
или непосредственно здесь http://forum.vgd.ru/file.php?fid=182917&key=1318794776

Вторая часть Большого Древа Рода на этой странице http://forum.vgd.ru/post/1238/11489/p1897982.htm#pp1897982
или непосредственно здесь http://forum.vgd.ru/file.php?fid=172605&key=711089390

Все Большое Древо (за исключением ныне живущих поколений) здесь
http://forum.vgd.ru/file.php?fid=350537&key=858309274

Часть Малого Древа Рода ( Ницевичи, Нецевичи Майдана-Вербецкого) на этой странице http://forum.vgd.ru/post/1238/11489/p1906644.htm#pp1906644
или непосредственно здесь http://forum.vgd.ru/file.php?fid=182750&key=110442714



Известно больше 10 разрозненных веток Подольских представителей рода, по которым пока не установлены общие предки.
По Подольским носителям фамилии открыта отдельная тема здесь http://forum.vgd.ru/20/65825/#last

Исследование отдельной (видимо 4-й) линии Ницевичей Беларуси начато с темы о Ницевичах Турова здесь http://forum.vgd.ru/post/45/66635/p1915435.htm#pp1915435
Известно 3 довольно большие ветки Ницевичей Беларуси, одна из которых корнями уходит "под Вильно", откуда ее представители переселились в Туров в 1500-х годах.
Из тех же самих мест другие носители фамилии в 1200-1300-х годах переселялись на земли нынешней Волынской области Украины (территории от Ковеля до Любомля, вокруг Старой и Новой Выжви).

Представители рода и носители фамилии проживают более чем в 17 странах мира.

Родословная рода размещена здесь http://niecewicz.flybb.ru/foru...34d28dce8b
на украинском (полностью), русском (часть) и польском (начало) языках.

Страница на Фейсбуке здесь
www.facebook.com/pages/Nicewicz-Nicevic-Ницевич-новости-генеалогии-Рода/170395433114610

Также на Фейсбуке создана закрытая группа

https://www.facebook.com/groups/Nicewicz.Nicevic/
или
https://www.facebook.com/profi...mp;fref=ts

Закрытая группа также есть в Одноклассниках https://ok.ru/nicewicz

Многое ещё не исследовано и предстоит выяснить.
Поиск продолжается... Представители рода могут подключиться к совместному максимальному восстановлению прошлого.


Будем благодарны за любую информацию, имеющую прямое или косвенное значение для дальнейшего исследования генеалогии и истории рода.

Писать можно здесь или на других наших страницах, а также на почту рода nicewicz@bk.ru

Исследователи, чьи интересы направлены на территории Подольской и Волынской губерний Украины, Беларуси, Литвы, России, Польши, Казахстана, возможно, найдут здесь что-то полезное и для себя.
-------
Література та джерела.

1. Список дворян Волынской губернии.
Житомир , 1906 .
2. ДАЖО, ф.146, оп.1, справа443, рік1803, стор. 270зв-272.
3. ДАЖО , ф. 146, оп. 1, справа 443, рік 1803, стор.12зв-16.
4. ДАЖО, ф. 146, оп. 1, справа 443, рік 1803, стор.41зв-42.
5. ЦДІАКУ, ф. 481, оп. 1, справа 89, рік 1842.
6. ЦДІАКУ, ф. 481, оп. 1, справа 35, рік 1842.
7. Жизнь князя Андрея Михайловича Курбского в Литве и на
Волыни.
т. 1 и 2 ,
К, 1849 .
8. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1, справа 98, рік 1661, записи 392 (ІІ),
393 (ІІ).
9. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1, справа 139, рік 1694, запис 73.
10. Теодорович Н.И.
Волынь в описании городов, местечек и сел.
т. Y,
Почаев, 1903.
11. Гуслистий К.
Нариси з історії України.
вип.ІІ, Україна під литовським пануванням ( з ХIY по 1569 р.)
К, 1939.
12. Литовская метрика, книга Судных дел, Х11, (л. 78 - 80).
в книге: Любавский М.К.
Областное деление и местное управление Литовско-Русского
государства ко времени издания первого Литовского статута.
М, 1892.
Lietuvos Metrika.
Книга судных дел 12 (1540 – 1543)
Vilnius, 2007
13. ЦДІАКУ, ф.28 , оп. 1 , справа 5 , рік 1570, записи 84, 90.
14. Архив Юго-Западной России.
ч. IY, т. І, ( стр. І – ХІІІ )
К, 1867.
15. Ключевский В.
Боярская дума древней Руси.
М, 1909.
16. Герасименко В.
Нарис з історії роду Нецевичів.
Генеалогічні записки Українського герольдичіного
Товариства. (стор. 105 – 121)
Біла Церква, 2001.
17. Акты, издаваемые Виленской археографическою комиссиею.
т . XYIІ, Акты Гродненского земского суда,
Вильна, 1890.
18. Шайнахи К.
Ядвига и Ягайло.
т . 1 и 2,
Спб-М., 1880-1882.
19. Барбашев А.
Очерки литовско-русской истории ХY в. Витовт.
Последние двадцать лет княжения 1410-1430.
Спб, 1891.
20. Шараневич И.
История Галицко-Володимерской Руси до року 1453.
Львов, 1863 .
21. Нарбут А.Н.
Генеалогия Украины.
вып. І,
М, 1996 .
22. Бірыла М.В.
Беларуская антрапанімія.
Мінск, 1966 .
23. ЦДІАКУ, ф.28 , оп. 1 , справа 3 , рік 1568 , записи 181,185.
24. Акты литовской метрики.
т. 1, вып. 1 и 2 , ( док. 150, 253 )
Варшава, 1896 .
25. Власова Т.П.
О некоторых языковых особенностях белорусских списков
Первого Литовского статута (1529).
в книге : Первый литовский статут 1529 г.
Вильнюс , 1982 .
26. Николаев В.А.
География фа милий.
М, 1988 .
27. Акты из метрики Литовской , с 1374 – 1529 г. ( док. 529 )
Спб, 1895 .
Литовская метрика
отд. І, ч. 3, книга публичных дел ( стр. 1 – 236 )
Петроград, 1915 .
Акты,издаваемые Виленской археографическою комиссиею.
т. ХХIY , книга о боярах ( акты 30 – 32 )
Вильна, 1897 .
28. Литовская метрика.
отд. І, ч. 3, книга публичных дел (стр. 237 – 430 и 431 – 1378).
Петроград, 1915 .
29. Археографический сборник документов, относящихся к
истории Северо-Западной Руси.
т. 8 ,
Вильна, 1870 .
30. Петрушевич А.С.
Сводная галицко-русская летопись с 1600 по 1700 год.
Львов, 1874 .
31. Полетика В.
Записки о малороссийском дворянстве (1809 г.).
Киевская старина, т. ХL, Прилож. (стр. 1 – 14), 1893 .
32. Lesczyc Z.
Herby szlachty polskiey.
t. І ,
Poznan, 1908 .
33. Первый литовский статут.
ч. 1 , ч. 2 ( т. І) ,
Вильнюс , 1985 .
34. ЦДІАКУ , ф.28, оп. 1, справа 19 , рік 1586 , запис 6.
35. ЦДІАКУ , ф.28, оп. 1, справа 13 , рік 1580 , запис 411а.
36. Архив Юго-Западной России.
ч. ІІ, т. І, ( стр. 453 – 455 )
К, 1861 .
37. Павлов-Сильванский Н.П.
Государевы служивые люди; происхождение русского
дворянства.
М, 1898 .
38. Тысячная книга 1550 г..
Дворовая книга пятидесятых годов XYI века.
М – Л, 1950 .
Сторожев В.Н.
Материалы для истории русского дворянства.
т.І, Десятни и тысячная книга ХYI века.
М, 1891.
39. Архив историко-юридических сведений, относящихся до
России.
кн. ІІІ ,
Спб – М , 1861 .
40. Архив Юго-Западной России.
ч. ІІ , т. І , ( стр. 1 – 17 )
К, 1861 .
41. Жизнь князя Андрея Михайловича Курбского в Литве и на
Волыни.
т. 1 и 2 , ( акт YIІ )
К, 1849 .
42. Любавский М.К.
Областное деление и местное самоуправление Литовско-
Русского государства ко времени издания первого Литовского
Статута.
М, 1892 .
43. Jabłonowski Al.
Atlas historyczny Rzeczypospolitej Polskiej.
Epoka przełomy z wieku XYI – go na XYII –sty
dziat II-gi „ Ziemie Ruskie „ Rzeczypospolitej.
Warszawa – Wieden , 1889 - 1904 r.
44. ЦДІАКУ , ф. 28, оп. 1, справа 150 , рік 1726 , запис 164.
45. ЦДІАКУ , ф. 28, оп. 1, справа 139 , рік 1694 , запис 63.
46. Zrodla dziejowe.
t. Y, ( s. 166 )
Warszawa, 1877.
47. Urusie S.H., Kosinski A., Wlodarski A.
Rodzina. Herburz szlachty polskiey.
t. XII,
Warzszawa, 1915 .
48. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1, справа 95, рік 1658, запис 186,286,65(ІІ).
49. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1, справа 93, рік 1656, запис 113.
50. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1, справа 96, рік 1659, записи 371, 137(ІІ),
138(ІІ).
51. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1, справа 121, рік 1678, запис 514.
52. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1, справа 136, рік 1691, запис 412.
53. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1, справа 137, рік 1692, запис 9(ІІІ).
54. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1, справа 139, рік 1694, запис 183.
55. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1, справа 117, рік 1675, запис 343.
56. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1, справа 137, рік 1692, запис 88(ІІ).
57. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1, справа 139, рік 1694, запис 91.
58. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1, справа 136, рік 1691, запис 463.
59. ЦДІАКУ, ф.28, оп. 1, справа 114,рік 1673, запис 473.
60. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1, справа 120, рік 1677, запис 6(ІІ).
61. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1, справа 135, рік 1690, запис 305(ІІ),306(ІІ)
62. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1, справа 137, рік 1692, запис 294.
63. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1, справа 137, рік 1692, запис 18(ІІ).
64. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1, справа 137, рік 1692, запис 21.
65. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1, справа 136, рік 1691, записи 453,
288(ІІ), 290(ІІ).
66. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1, справа 146, рік 1708-9, запис 201, 210.
67. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1, справа 157, рік 1736, запис 294 (ІІ)
(стор.1381-1384 зв.)
68. ЦДІАКУ, ф.28, оп. 1, справа 169, рік 1750, запис 449.
69. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1, справа 164, рік 1745, запис 88(ІІ).
70. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1, справа 154, рік 1731, запис 208.
71. РДІА, ф. 1343, оп. 26, справа 1553.
72. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1, справа 171, рік 1752, запис 229.
73. ДАЖО, ф. 146, оп. 1, справа 443, рік 1803,
стор. 270зв-272.
74. ЦДІАКУ, ф. 1044, оп. 1, справа 1, рік 1790, стор. 279.
75. ДАЖО, ф. 146, оп. 1, справа 346, рік 1834, запис 192.
76. ЦДІАКУ, ф. 481, оп. 1, справа 152, рік 1842, запис 194.
77. ЦДІАКУ, ф. 481, оп. 1, справа 206, рік 1842.
78. ДАЖО, ф. 1, оп. 77, справа 20, рік 1873,
стор.433зв- 434.
79. ДАЖО, ф. 146, оп. 1, справа 20, рік 1860,
стор. 1073 – 1074.
80. ДАЖО, ф. 146, оп. 1, справа 561, рік 1880,(запис 168).
81. ДАЖО, ф. 178, оп. 3, справа 274, рік 1877-1888.
82. ЦДІАКУ, ф. 1040, оп. 1, справа 193, рік 1882.
83. ДАЖО, ф. 178, оп. 3, справа 179, рік 1911-1917.
84. ДАЖО, ф. 1, оп. 1, справа 468, рік 1891,
ф. 1, оп. 1, справа 475, рік 1892,
ф. 1, оп. 1, справа 483, рік 1893.
85. ЦДІАКУ, ф. 1040, оп. 1, справа 143, рік 1864.
86. ЦДІАКУ, ф. 1040, оп. 1, справа 194, рік 1882.
87. ДАЖО, ф. 118, оп. 14, справа 211, рік 1858.
88. ДАЖО, ф.178, оп. 3, справа 264 (1900-1905).
89. ДАЖО, ф.178, оп. 3, справа 2087 (1906-1910).
90. ДАЖО, ф.178, оп. 3, справа 227 (1911-1916).
91. ЦДІАКУ, ф. 22, оп. 1, справа 32, рік 1622, запис 119.
92. ЦДІАКУ, ф. 25, оп. 1, справа 270, рік 1651, стор.503-504зв.
93. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1, справа 87, рік 1651, запис 513.
94. ЦДІАКУ, ф. 25, оп. 1, справа 275, рік 1654, записи 248, 289.
95. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1, справа 96, рік 1659, запис 324.
96. Памятники, изданные Киевскою комиссиею для разбора
древних актов.
т. 1 и 2, (2-е изд., стр. 102 )
К, 1898 .
97. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1, справа 98, рік 1661, записи 591, 614.
98. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1, справа 137, рік 1692, запис 156.
99. ЦДІАКУ, ф. 25, оп. 1, справа 295, рік 1661, записи 278, 356,
357.
100. ЦДІАКУ, ф.28, оп. 1, справа 101, рік 1663, запис 72.
101. ЦДІАКУ, ф. 25, оп. 1, справа 350, рік 1676, запис 22(ІІ).
102. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1, справа 116, рік 1674, запис 22.
103. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1, справа 120, рік 1677, запис 528, 636.
104. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1, справа 145, рік 1700, запис 202(ІІ).
105. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1, справа 128, рік 1683, записи 340,359.
106. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1, справа 134, рік 1689, записи 193, 262,
505, 525, 533, 603, 60(ІІ).
107. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1, справа 141, рік 1696, запис 135, 170.
108. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1, справа 135, рік 1690, запис 62.
109. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1, справа 142, рік 1697, запис 289,303.
110. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1, справа 150, рік 1726, запис 469,669,736.
111. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1, справа 151, рік 1728, запис 525.
112. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1, справа 152, рік 1729, запис 287.
113. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1, справа 160, рік 1739, запис 33, 170.
114. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1, справа 157, рік 1736, запис 363 (ІІ),
364 (ІІ).
115. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1, справа 158, рік 1737, записи 761,881,
889, 1095, 1096.
116. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1, справа 159, рік 1738, записи 296 (ІІ),
297 (ІІ).
117. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1, справа 162, рік 1742, запис 288(ІІ).
118. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1 , справа 167,рік 1748, записи 393,394.
119. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1, справа 167, рік 1748, записи 719,923.
120. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1, справа 137, рік 1692, запис 150(ІІ).
121. ДАЖО, ф. 146, оп. 1, справа 443, рік 1803,
стор. 48зв – 49зв .
122. ЦДІАКУ, ф. 1044, оп. 1. справа 1, рік 1790, стор. 140.
123. ЦДІАКУ. ф. 1046, оп. 1, справа 4 а .
124. ДАЖО, ф. 146, оп. 1, справи 346,392, рік 1834.
125. ЦДІАКУ, ф. 1040, оп. 1, справа 79, рік 1840.
126. ЦДІАКУ, ф. 8, оп. 1, справа 15, рік 1791, стор. 1340.
127. ЦДІАКУ, ф.28, оп. 1, справа 9, рік 1575, стор. 81 зв.
128. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1, справа 57, рік 1625, запис 97.
129. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1, справа 86, рік 1650, запис 768.
130. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1, справа 28, рік 1595, запис 225.
131. ЦДІАКУ, ф. 27, оп. 1, справа 27, рік 1622-23, записи 152,153
132. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1, справа 34, рік 1602, запис 552.
133. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1, справа 50, рік 1618, запис 431.
134. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1. справа 44. рік 1612, запис 149,199,246.
135. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1, справа 46, рік 1614, запис 481,482.
136. ЦДІАКУ, ф. 27, оп. 1, справа 24, рік 1615-16, записи 113,114,
115,189.
137. ЦДІАКУ, ф. 27, оп. 1, справа 26, рік 1619-21, запис 485.
138. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1, справа 54, рік 1622, запис 505.
139. ЦДІАКУ, ф.28, оп. 1, справа 101, рік 1663, запис 58(ІІ).
140. Руська (Волинська) метрика,
кн. 21, (запис 106)
К, 2002.
141. ЦДІАКУ, ф. 27, оп. 1, справа 18, рік 1608, запис 221.
142. ЦДІАКУ, ф. 27, оп. 1, справа 19, рік 1610, записи 24,53,94
143. ЦДІАКУ, ф. 27, оп. 1, справа 21, рік, 1612, записи 83, 87,
161, 256.
144. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1, справа 52, рік 1620, запис 983.
145. ЦДІАКУ, ф.28, оп. 1, справа 45, рік 1613, запис 621
146. ЦДІАКУ, ф. 27, оп. 1, справа 23, рік 1614-15, запис 183.
147. ЦДІАКУ, ф. 27, оп. 1, справа 24, рік 1615-16, записи 190,
191, 192.
148. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1, справа 50, рік 1618, запис 736,737.
149. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1, справа 52, рік 1620, запис 427,
ф. 27, оп. 1, справа 25, рік 1617-18, запис 105.
150. Баранович О.Л.
Залюднення Волинського воєводства в першій половині
ХYІІ ст. (стор. 75-76)
К, 1930.
151. ЦДІАКУ, ф.28, оп. 1, справа 66, рік 1631, запис 1123,с.1489 зв.
ф.28, оп. 1, справа 63, рік 1629, запис 1213.
152. ЦДІАКУ, ф.28, оп. 1, справа 69, рік 1634, запис 66.
153. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1, справа 68, рік 1633, запис 384.
154. Руська (Волинська) метрика.
кн. 29, (запис 50).
К, 2002.
ЦДІАКУ, ф. КМФ-36, оп. 1, справа 220.
155. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1, справа 102, рік 1664, запис 648.
156. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1, справа 77, рік 1642, запис 698.
157. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1, справа 82, рік 1646, запис 292.
158. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1, справа 85, рік 1649, запис 19.
159. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1, справа 96, рік 1659, стор. 1070-1070 зв.
160. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1, справа 116, рік 1674, запис 161(ІІ).
161. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1, справа 101, рік 1663, запис 30,73.
162. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1, справа 128, рік 1683, запис 243(ІІ).
163. ЦДІАКУ, ф.28, оп. 1, справа 98, рік 1661, запис 393.
164. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1, справа 98, рік 1661, запис 392.
165. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1. справа 169, рік 1750, записи 323,342,530
166. ЦДІАКУ, ф. 256, оп. 1, справа 428.
167. ЦДІАКУ, ф.481, оп. 2, справа 1003.
168. ЦДІАКУ, ф.481, оп. 1, справа 174.
169. ЦДІАКУ, ф.481, оп. 2. справа 1000.
170. ДАХО , ф. 230, оп. 2, справа 50.
171. ЦДІАКУ, ф. 49, оп. 2, справа 2206, рік 1783-92.
172. ДАХО , ф. 230, оп. 1, справа 4686.
173. ЦДІАКУ, ф. 256, оп. 1, справа 432 ( стор. 201 ).
174. ЦДІАКУ, ф. 486, оп. 1, справа 1856, рік 1817.
175. ЦДІАКУ, ф.481, оп. 1, справа 63, стор. 118 зв.
176. Bonecki A.
Herbarz polski. ch. I. Wiadomosci historyczno-genealogiczne o
rodach szlacheckich.
t. YIII , ( s. 49 )
Wazszawa, 1905 .
177. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1, справа 154, рік 1731, запис 9.
178. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1, справа 135, рік 1690, запис 710.
179. ЦДІАКУ, ф. 28, оп. 1, справа 170, рік 1751, запис 442,81(ІІ).
180. ДАЧО, ф. 1336, оп. 1, справа 5, рік 1797, стор. 303.
181. Волынские епархиальные ведомости, № 8 – 9, 1873.
( стр. 282 – 334 )
182. ЦДІАКУ, ф. 34, оп. 1, справа 22, рік 1794. запис 150,157,
158,363.
183. ЦДІАКУ, ф.28, оп. 1, справа 116, рік 1675, запис 161 (ІІ)
( стор. 1319 ).
184. ЦДІАКУ, ф. 1045, оп. 1, справа 301, рік 1844.
( стор. 189-189зв ).
185. Jablonowskі Al.
Ziеmie Ruskie. Wolyn i Podole. t. YIII.
Zrodla dziejowe
Polska XYI wieky pod wzgledem geograficzno-statystycznym.
t. XIX,
Warzsawa, 1869.
186. Коялович М.
Дневник последнего похода Стефана Батория на Россию
(стр. 320).
Спб, 1867.
187. Разрядная книга 1475 – 1605.
т. ІІІ, ч. 1, (стр. 79-81).
М, 1984.
188. Лаврский альманах,
вып. 18 (спецвыпуск 7), (стр. 86).
К, 2007.
189. Інститут рукописів (Київ)
Архів Каманіна I.М.,
фонд 83, № 51.
190. Acta grodzkie i zemskie z czasow Rzeczypospolitej z Archiwum
tak zwanego bernardynskiego we Lwowie,
t. 1, (s.172)
Lwow, 1868.
191. Львівська наукова бібліотека ім. В.Стефаника НАН України
фонд Оссолинських, 7444/ІІ, ч. 3, (стор. 518).
192. Komorowski B.
Kniazowie Rozynski. Powest poeticka na tle XYI st.
Lwow, 1882.
193. Петров Н.И.
Подолия. Историческое описание. (стр. 64-65 )
Спб, 1891.
194. Rapacki W.
Ludnosc Galicij.
Lwow, 1874.
195. Czacki T.
O litewskich i polskich prawach.
t. I, (s. 224, [1091])
Warszawa, 1800.
196. Kuropatnici E.A.
Wiadomosc o cleynocse szlacheckim, oraz herbach domow
szlacheckich w koronie Polskiey, w.x. Litewskim.
ch. I-II, (ch. I, s. 71 i 91)
Warszawa, 1789.
197. Narbutt N.
Dzieje starozytnie narodu Litewskiego.
t. YII, (dodatek, s. 105 – 106)
Wilno, 1837 – 41.
198. Jaroszewich J.
Obraz Litwy pod wzgledem jej cywilizacij, od czasow
najdawniejszych do konca wieku XYIII.
cz. II, (przypicy (106), s. 281)
Wilno, 1844.
199. Антонович В.Б.
Очерк истории великого княжества Литовского до
половины ХY столетия.
вып. І, (стр. 39 – 40, прим. 1)
К, 1878.
200. Lietuwos Metrika
Книга публичных дел 8 (530) (1566 – 1572).
Vilnius, 1999.
201. Любович Н.
Статистический метод в приложении к истории.
Варшава, 1901.
202. Газін В.
Гетьман Павло Тетеря.
Кам.-Под., 2007.
203. Jan Fryderik Lucasz Sapieha
Monumenta albo zebranie starozytnych ozdob ...
ch. I-II, (ch. XIY, s. 235 – 241)
Sandomir, 1723.
204. Большая энциклопедия.
т. 14
М, 2006.
205. Порай-Кошиц М.
Исторический разсказ о Литовском дворянстве.
Спб, 1858.
206. Narbutt T.
Herbarz Polski.
t. I-IX, (t. YIII, s. 167 – 170.
Lipsk, 1839 – 45.
207. Гудавичюс Эдвардас
История Литвы.
т. 1.
Вильнюс, 2005.
208. Вебер Г.
Всеобщая история.
т. 5.
М, 1887.
209. Пушро О.
Гетьман Кирило Разумовський та його доба.
Монографія, ч. І – ІІ.
ч. І, (стор. 25 – 26)
К, 2008.
210. Мяснікоу А.
Сто асоб беларускай гісторыі.
Мінськ, 2008.
211. Устрялов Н.
Сказания князя Курбского.
Спб, 1868.
212. Urzednicy dawney Rzeczypospolitej XII –XYIII wieku.
t. III, Ziemie Ruskie.
zeszyt 4, Urzednicy wojewodztw kijowskiego i
chernihowskiego XY – XYIII wieku.
Kornik, 2002.
213. Список дворянам царства Польского с приобщением
кратких сведений о доказательстве дворянства.
Варшава, 1851.
214. ДАЖО, ф. 178, оп. 51, справа 153, рік 1796 – 1865.
215. Грюневальд – Таннерберг. 15.YІІ.1410 р.
К, 1910.
216. Архив кн. Воронцова.
кн. 25, (стр. 359)
М., 1882.
217. Владимирский-Буданов М.
Передвижение южно-украинского населения в эпоху
Богдана Хмельницкого.
Киевская старина, т. ХХІІ, июль, 1888. (стр. 79 – 116)
218. ДАЖО, ф. 178, оп. 51, справа 303, рік 1827 – 1838.
219. Слабченко М.Є.
Організація господарства України від Хмельниччини до
світової війни.
т. І, Землеволодіння та форми сільського господарства
розд. І, Заселення України до 1648 р. (стор. 91, 95–96)
Одеса, 1923.
220. Збірник козацьких літописів.
Густинський літопис. Самійла Величка. Грабянки.
Літопис Самійла Величка,
т. І, розд. ІY (стор. 256, коментарі)
К, 2006.
221. Скрипников Р.
Василий ІІІ. Иван Грозный. (стр. 524)
М, 2008.
222. Литвинов В.Д.
Україна в пошуках своєї ідентичності.
ХYІ – початок ХYІІ століття.
Історико-філософський нарис.
К, 2008.
223. Білоусов Ю.
Київсько-Житомирська римо-католицька єпархія.
Історичний нарис.
Житомир, 2000.
224. Полный свод законов Российской Империи,
том YІ, отд. І, 1831. (стр.463, указ № 4641)
Спб, 1832.
225. ДАЖО, ф. 178, оп. 51, справа 375, рік 1835, (стор. 137).
226. ДАЖО, ф. 178, оп. 3, справа 56, рік 1863 – 1874.
227. ДАВО, ф. 297, оп. 1, справа 123, рік 1605 – 1743.
228. ДАВО, ф. 297, оп. 1, справа 56, рік 1698 – 1720.
229. ДАВО, ф. 297, оп. 1, справа 57, рік 1725 – 1777.
230. ДАВО, ф. 297, оп. 1, справа 58, рік 1778 – 1800.
231. ДАВО, ф. 297, оп. 1, справа 61, рік 1725 – 1777.
232. ДАВО, ф. 297, оп. 1, справа 148, рік 1672 – 1714.
233. Однороженко О.А.
Князівська геральдика Волині середини ХІY – ХYІІІ ст..
Харків, 2008.
234. В. Герасименко
Родовід князів Курцевичів.
Генеалогічні записки Українського геральдичного товариства,
вип. 1, стор. 63 – 70.
Біла Церква, 2000 .
235. РДІА, ф. 1343, оп. 26, справа 653.
236. Юрчук В.П., Махорін Г.Л.
На порубіжжі Волині, Київщини і Поділля.
Житомир, 2009.
237. ДАКО, ф. 384, оп. 9, справа 290, рік 1897.
238. ДАХерО, ф. Р- 4033, оп. 4, справа 423, рік 1938.
Реабілітовані історією. Херсонська область. (стор. 631)
Херсон, 2005.
239. ДАЖО, ф. 178, оп. 3, справа 140, рік 1876.
240. Горін С.
Жидичинський свято-Миколаївський монастир (до середини
ХYІІ сторіччя).
К, 2009.
241. Національно-визвольна війна в Україні 1648 - 1657.
К, 2008.
242. ЦДІАКУ, ф.25, оп. 1, справа 273, рік 1653, запис 16.
243. ЦДІАКУ, ф. 1040, оп. 2, справа 390, рік 1849 – 1858.
ЦДІАКУ, ф. 1040, оп. 1, справа 96, рік 1849.
244. Arhiwum ksiazat Sanguszkow w Slawucie,
t. III, (s. 16)
Lwow, 1887.
245. ЦДІАКУ, ф. 1040, оп. 2, справа 459, рік 1825 – 1828.
246. ЦДІАКУ, ф. 1040, оп. 2, справа 388, рік 1835 – 1848.
247. ЦДІАКУ, ф. 1040, оп. 1, справа 104, рік 1851.
248. ДАЖО, ф. 178, оп. 3, справа 56, рік 1863 – 1874.
249. ЦДІАКУ, ф. 484, оп. 6, справа 150, рік 1804.
250. ЦДІАКУ, ф.127, оп.1012, справа 1843, рік 1837. (стор. 244).
251. ЦДІАКУ, ф. 1040, оп. 2, справа 462, рік 1840 – 1849.
252. ЦДІАКУ, ф. 1040, оп. 2, справа 466, рік 1867.
253. ЦДІАКУ, ф. 1040, оп. 1, справа 127, рік 1858.
254. ЦДІАКУ, ф. 1040, оп. 2, справа 472, рік 1884 – 1886.
255. ЦДІАКУ, ф. 1040, оп. 2, справа 440, рік 1900.
256. ЦДІАКУ, ф. 1040, оп. 2, справа 589, рік 1852 – 1864.
257. ЦДІАКУ, ф. 1040, оп. 2, справа 476, рік 1915 – 1920.
ЦДІАКУ, ф. 1040, оп. 2, справа 475, рік 1913 – 1917.
258. ЦДІАКУ, ф. 1040, оп. 1, справа 274, рік 1904.
259. ЦДІАКУ, ф. 127, оп. 1015, справа 287а, рік 1819.
260. ЦДІАКУ, ф. 1045, оп. 2, справа 923, рік 1899 – 1906.
261. ЦДІАКУ, ф. 1045, оп. 2, справа 948, рік 1915.
262. ЦДІАКУ, ф. 1045, оп. 2, справа 700, рік 1881.
263. ЦДІАКУ, ф. 1045, оп. 2, справа 701, рік 1883.
264. ЦДІАКУ, ф. 1045, оп. 2, справа 702, рік 1883 – 1884.
265. ЦДІАКУ, ф. 1045, оп. 2, справа 703, рік 1884 – 1885.
266. ЦДІАКУ, ф. 1045, оп. 2, справа 704, рік 1888.
ЦДІАКУ, ф. 1045, оп. 2, справа 164, рік 1889 – 1893.
267. ЦДІАКУ, ф. 1045, оп. 2, справа 924, рік 1900 – 1908.
ЦДІАКУ, ф. 1045, оп. 2, справа 920, рік 1904 – 1906.
ЦДІАКУ, ф. 1045, оп. 2, справа 927, рік 1907 – 1909.
268. ЦДІАКУ, ф. 1045, оп. 2, справа 945, рік 1914.
269. ЦДІАКУ, ф. 1045, оп. 2, справа 920, рік 1904 – 1906.
270. ЦДІАКУ, ф. 1045, оп. 2, справа 930, рік 1912.
271. ЦДІАКУ, ф. 1040, оп. 1, справа 218, рік 1889.
272. ЦДІАКУ, ф. 1040, оп. 1, справа 189, рік 1875.
273. ЦДІАКУ, ф. 25, оп. 1, справа 196, рік 1635, запис 87.
274. ЦДІАКУ, ф. 1040, оп. 2, справа 455, рік 1917.
275. ДАХерО, ф. Р-4033, оп. 4, справа 132, рік 1938 – 1939.
276. ДАХерО, ф. Р-4033, оп. 4, справа 617, рік 1938.
277. ДАХерО, ф. Р-4033, оп. 4, справа 133 -134, рік 1938 та 1959.
278. ДАХерО, ф. Р-4033, оп. 4, справа 579, рік 1938.
279. ДАЖО, ф. Р-5013, оп. 2, справа 18.389, рік 1937.
280. ДАЖО, ф. 127, оп. 2, справа 13, рік 1892.
281. ДАЖО, ф. 178, оп. 3, справа 199, рік 1893 – 1899.
282. ДАЖО, ф. 178, оп. 3, справа 259, рік 1879 – 1899.
283. ДАЖО, ф. 178, оп. 3, справа 167, рік 1886 – 1892.
284. ДАЖО, ф. 127, оп. 2, справа 14, рік 1892.
285. ДАЖО, ф. 178, оп. 3, справа 166, рік 1880 – 1888.
286. ЦДІАКУ, ф. 1040, оп. 2, справа 608, рік 1919 – 1923.
287. ДАКО, ф.1542, оп. 1, справа 1643, третина ХІХ ст..
288. Военно-топографическая карта Волынской губернии,
1855. (листы ХХІ7 и ХХІ8).
289. ДАЖО, ф. 178, оп. 3, справа 38, рік 1854.
290. ЦДІАКУ, ф. 1044, оп. 1, справа 29, рік 1906.
291. ДАЖО, ф. 127, оп. 2, справа 19, рік 1892.
292. Циганенко Л.Ф.
Дворянство півдня України.
Ізмаїл, 2009.
293. ДАЖО, ф. 178, оп. 3, справа 128, рік 1858.
294. ДАЖО, ф. 178, оп. 3, справа 50, рік 1859.
295. ЦДІАКУ, ф. 1040, оп. 2, справа 457, рік 1922 – 1924.
296. ЦДІАКУ, ф. 1045, оп. 2, справа 207, рік 1879 – 1883.
297. ЦДІАКУ, ф. 1045, оп. 2, справа 912, рік 1900 – 1910.
298. Православная богословская энциклопедия.
т. YІІ, (стр. 458 – 460)
Спб, 1906.
299. Чистович И.
Очерк истории западно-русской церкви.
ч. ІІ, (стр. 282 – 284)
Спб, 1884.
300. Девятисотлетие русской иерархии 988 – 1888.
Епархии и архиереи. (стр. 27, 44)
М, 1888.
301. Макарий
История русской церкви,
кн. 6.
М, 1996.
302. Чтения в императорском обществе истории и
древностей российских при Московском у-те,
№ 8, заседание 28.03.1848 г..
(отд.2, Густинская летопись, стр.15)
М, 1848.
303. Петров Н.И., Малышевский Ш.И.
Волынь. Исторические судьбы юго-западного края.
М, 1888.
304. Щепкин В.Н.
Голода в России. Исторический очерк.
Исторический вестник, т.ХХІY, № 6, стр.489-521, 1886.
305. Історія української культури,
т. 2.
К, 2001.
306. ЦДІАКУ, ф. 481, оп. 1, справа 243, рік 1844.
307. Горбатенко С.А., Пашкевич Г.О.
Землеробство древніх слов’ян. (стор. 273)
К, 2010.
308. ЦДІАКУ, ф.1045, оп. 2, справа 712, рік 1888 – 1917.
309. ЦДІАКУ, ф.1045, оп. 2, справа 914, рік 1906 – 1910.
310. ЦДІАКУ, ф. 1045, оп. 2, справа 984, рік 1906.
311. ЦДІАКУ, ф. 484, оп. 6, справа 114а, рік 1802.
312. Материалы высочайше утверждённой 16.11.1901 г. комиссии
по исследованию вопроса о движении с 1861 г. по 1900 г.
благосостояния сельского населения.
ч. 2, Разработано департаментом окладных сборов.
Спб, 1903.
313. Баранович О.Л.
Залюднення України перед Хмельниччиною і Волинське
воєводство. (стор. 75-76)
К, 1931.
314. Історія міст і сіл УРСР. Волинська область. (стор. 639)
К., 1970.
315. ЦДІАКУ, ф. 49, оп. 2, справа 111, рік 1564.
316. ЦДІАКУ, ф. 49, оп. 1, справа 820, рік 1599.
317. ЦДІАКУ, ф. 49, оп. 3, справа 212, рік 1795.
318. ЦДІАКУ, ф. 484, оп. 6, справа 231, рік 1826 – 1827.
319. Хроника Быховца.
М, 1966.
320. Харлов В.,
О средняке.
К, 1919.
321. Хуторские хозяйства Киевской губернии.
т. 2, Результаты обследования, произведенного в 1908 – 1909 г.
К, 1911.
322. Сміт М.Н.
Теорія і практика радянської статистики.
Х., 1932.
323. ЦДІАКУ, ф. 484, оп. 6, справа 56, рік 1803. (стор.218 зв.,230 зв.)
324. ЦДІАКУ, ф. 484, оп. 3, справа 281, рік 1810. (№247 та №94)
325. ЦДІАКУ, ф. 484, оп. 3, справа 331, рік 1831.
326. Тебеньков М.М.
Происхождение Руси. Опыт введения к истории Русского народа
ч. 1 - Древние Россы.
Тифлис, 1894.
327. ЦДІАКУ, ф. 481, оп. 2, справа 2343, рік 1801-1802.
328. ЦДІАКУ, ф. 49, оп. 1, справа 1541, рік 1783 - 1793.
329. ЦДІАКУ, ф. 484, оп. 3, справа 332, рік 1811.
330. Разрядная книга 1475 – 1605 гг.
т. 3, ч. 2 (стр. 86 - 87)
М, 1984.
331. ЦДІАКУ, ф. 484, оп. 3, справа 285, рік 1814.
332. Имеретинский Н.
Дворянство Волынской губернии. Польская геральдика.
Гербовник ксендза иезуита Нецецкого.
Житомир, 1867.
333. ЦДІАКУ, ф. 484, оп. 3, справа 279, рік 1808.
334. Deportowani w obwodzie archangielskim.
cz. 1 – 7.
Warszawa, 2005 – 2007.
335. Сонцов Д.Д.
Очерк истории русского народа до ХYІІ столетия. Общинный
быт древней Руси.
М, 1875.
336. Голденков М.
Русь – другая история: Украина. Беларусь. Литва.
Минск, 2009.
337. ЦДІАКУ, ф. 484, оп. 3, справа 287, рік 1816.
338. Карпович Е.П.
Родовые прозвания и титулы в России и слияние иноземцев с
русскими.
Спб, 1886.
339. ЦДІАКУ, ф. 484, оп. 3, справа 296, рік 1818.
340. ЦДІАКУ, ф. 484, оп. 3, справа 291, рік 1817.
341. ЦДІАКУ, ф. 484, оп. 3, справа 290, рік 1817.
342. ЦДІАКУ, ф. 490, оп. 27, справа 49, рік 1872.
343. Гендейштейн Р.
Записки о Московской войне (1578 – 1582).
Спб, 1889.
344. Енциклопедія історії України,
том 6.
К, 2009.
345. Гедеон С.А.
Отрывки из исследований о варяжском вопросе.
Спб, 1862.
346. Приложение ко всеподданейшему отчету Волынского
губернатора за 1878 г..
Житомир, 1879.
347. ЦДІАКУ, ф. 491, оп. 94, справа 106, рік 1867 – 1889.
348. Мемуары, относящиеся к истории Южной Руси,
вып. 1.
К, 1890.
349. Редько Ю.К.
Довідник українських прізвищ.
К, 1969.
350. Бушков А.А., Буровский А.М.
Россия, которой не было. Русская атлантида.
том 2, (стр. 111 – 120).
М, 200 .
351. Русская историческая библиотека.
т. ХХХYІІІ, Литовская метрика, книга записей (лист 24, 25.
Спб, 191 .
352. Акты, издаваемые Виленской комиссией для разбора древних
актов.
т. ХХYІІ, Акты Холмского гродского суда. (акт № 22)
Вильно, 1900.
353. Акты, относящиеся к истории Западной России,
т. 1, 1340 – 1506 гг. (акт № 1)
Спб, 1846.
354. Рудецький П.
Римо-католицька церква в Луцьку ХYІ – першої половини
ХYІІ ст. (стор. 102)
Замосцько-Волинські музейні зошити.
Zamosc, 2003.
355. ЦДІАКУ, ф. 966, оп. 1, справа 25.
356. ЦДІАКУ, ф. 966, оп. 1, справа 115. (стор. 330).
357. ЦДІАКУ, ф. 966, оп. 1, справа 18. (стор. 232).
358. Леонтович Ф.И.
Бояре и служивые люди в Литве.
Журнал Министерства Юстиции, май, 1907 г., стр. 221 – 292.
359. Малиновский И.
Рада Великого Княжества Литовского в связи с боярской думой
древней России.
ч. ІІ, вып. 1. Рада великого княжества Литовского.
Томск, 1904.
360. Лагоев Н.И.
Галичина.
Петроград, 1915.
361. Лаппо И.И.
Великое княжество Литовское во второй половине ХYІ ст.
Литовско-Русский повет и его сейсмики. (стр. 200)
Юрьев, 1911.
362. Державин Н.С.
Происхождение руського народа.
М, 1944.
363. Войтович Л.
Галицько-Волинські етюди.
Біла Церква, 2011.
364. Календар справочна книжка на 1919 рік.
Кам’янець на Поділлі, 1919.
365. Дем’янов В.О.
Що було до Русі?
Рівне, 1994.
366. Археографический сборник документов, относящихся к
истории Северно-Западной Руси. (документ № 31)
Вильна, 1867.
367. Енціклопедія історії України.
том 1, (стор. 581)
К, 2000.
368. Руська (Волинська) метрика.
К, 2002.
369. Голлманн Г.Ф.
Рустрингия, первоначальное отечество первого российского
великого князя Рюрика и братьев его.
М, 1819.
370. Лонгинов А.В.
Князь Федор-Любарт Ольгердович и родственные связи
русских князей с угорским домом.
Вильна, 1893.
371. Зубковський В.
Галиція. Краткий обзор географії, етнографії, історії і
економічного життя країни.
Харьков, 1914.
372. Классен Е.
Новые материалы для древнейшей истории славян вообще и
славян-руссов до рюриковского времени в особенности с
лёгким очерком истории руссов до рождения Христова.
вып. 1 и 2.
М, 1854.
373. Кордт В.
Материалы по истории русской картографии.
вып. 2. Карты всея России и Западных ея областей
до конца ХYІІ ст..
К, 1910.
374. Нечитайло І.
Історія і типологія праслов’янських девербативів.
К, 2011.
375. Белинский В.
Страна Москель.
К, 2002.
376. Реабілитовані історією. Хмельницька область.
кн. 2.
Хмельницьк, 2009.
377. Кучинко М.М.
Археологія Волині.
Луцьк, 2005.
378. Троневич П.О.
Великий князь Дмитрій-Любарт і його сучасники.
Луцьк, 2011.
379. Бумблаускас А., Марзалюк І., Черкас Б.
Грюнвальдська битва - битва народів.
К, 2010.
380. ЦДІАКУ, ф. 1254, оп. 1, справа 1330, рік 1814.
381. ЦДІАКУ, ф. 1254, оп. 1, справа 1780, рік 1814.
382. ЦДІАКУ, ф. 1254, оп. 1, справа 1765, рік 1814.
383. Студії з сільськогосподарської економії України.
т. І.
К, 1928.
384. Санин Г.А.
Отношения России и Украины с Крымским ханством в
середине ХYІІ века.
М, 1987.
385. Зварницкий Д.И.
История западных казаков.
т. 2.
Спб, 1895.
386. ДАЖО, ф. 146, оп. 1, справа 500, рік 1832. (стор. 264).
387. ДАЖО, ф. Р-5069, оп. 1, справа 24, рік 1922.
388. ДАЖО, ф. Р-5069, оп. 1, справа 15, рік 1921.
389. ДАЖО, ф. Р-5069, оп. 1, справа 23, рік 1922.
390. ДАЖО, ф. Р-5069, оп. 1, справа 26, рік 1922.
391. Прозоровский А.
Происхождение славянского перевода священных книг.
Спб, 1869.
392. ДАЖО, ф. 146, оп. 1, справа 534, рік 1834.
393. Дербеке Ф.А.
История чумных эпидемий в России с основания государства до
настоящего времени.
Спб, 1905.
394. Гурская А.В.
Древние фамилии современного белорусского ареала на
славянском и балтийском фоне.
Минск, 2011.
395. Ермановская А.Э.
Загадки истории.
Харьков, 2013.
396. Кифишин А.Г.
Древнее святилище Каменная Могила, т.1.
К, 2001.
397. Видейко М.
«Жилища богов» у подножья священной горы.
Вселенная, июнь, 2013, №6, стр. 26 – 31.
398. Лейнасаре И.К.
К вопросу о видах поселений в Латвии в ХІІІ – ХІY вв.
Советская этнография, 1966, №1, с. 55.
399. Мельничук С.П.
Військова та дипломатична боротьба проти Тевтонського
ордену на землях північної Прибалтики у ХІІІ столітті.
Житомир, 2013.
400. ДАЖО, ф. 178, оп. 3, справа 243, рік 1908 – 1910.
401. Андрияшев А.
Очерк истории Волынской земли до конца ХIY ст.

402. Тейлор И.
Происхождение арийцев и доисторический человек.
М, 1897.
403. Урбан П.
Старожытные ліцьвіни: мова, походження, этнічная
прыналежнасць.
Мінск, 2003.
404. ЦДІАКУ, ф. 2063, оп. 1, справа 149, рік 1849.
405. Гимтабус М.
Цивилизация великой богини: мир Древней Европы.
М, 2006.
406. Ornella Semino and all (17 autor)
The Genetic Legacy of Paleolithic Homo sapience sapience in
Extant Europians: A Y Cromosome Perspective
Science, vol. 290, 10.11.2000, p. 1155 – 1159.
407. Пётр из Дузборга
Хроника земли Прусской
М, 1997.
408. ЦДІАКУ, ф. 1045, оп. 2, справа 240, рік 1848.
409. ЦДІАКУ, ф. 1045, оп. 2, справа 272, рік 1863.
ЦДІАКУ, ф. 1045, оп. 1, справа 146, рік 1865 - 1867.
410. ДАЖО, ф. 178, оп. 3, справа 200, рік 1902.
411. Карліна О.
Економічний розвиток західних повітів Волинської губернії
наприкінці ХYІІІ – середини ХІХ ст..
Минуле і сучасне Волині та Полісся: Старовиживщина з
глибини століть.
вип. 28, стор. 344 – 348
Луцьк, 2008.
412. Кихтюх В.
Топонімічне дослідження літописних назв населених
пунктів Волині.
Минуле і сучасне Волині та Полісся: Ковель і ковельчани
в історії України та Волині.
Збірник наук. справ, стор. 272 – 277.
Луцьк, 2008.
413. ДАЖО, ф. 178, оп. 3, справа 3, рік 1840.
414. Баранов В.А.
Особенности образования геологического памятника
Каменная Могила.
Північне приазов’я в епоху кам’яного віку – енеоліту.
Мелітополь, 2013.
415. Военно-статистическое обозрение Российской Империи.
т. Х, ч. 3, Волынская губерния.
Спб, 1850.
416. Пришляк В.
Старий «Гостинєцъ Витолтов».
Минуле і сучасне Волині та Полісся: Сереховичі та
Старовиживщина в історії України, Волині та Полісся.
вип. 21, стор. 21 – 24
Луцьк, 2006.
417. Живописная Россия. Отечество наше в его земельном,
экономическом и бытовом значении.
т. 5, стр. 268.
Спб, 1897.
418. Морис Ян
Чому захід панує – надтепер.
К, 2014.
419. Волков В.Г.
Все ли Рюриковичи происходят от одного предка?
http://trog.narod.ru/articles/rurikids/Rurikids.htm
420. Потоцький В.П., Семененко В.І.
Шляхта. Честь та гонор: факти, міфи, коментарі.
Харків, 2014.
421. Тютюн О.І.
Доля народів. Слов’янський ребус. Русь.
К, 2013.
422. Тимів І.
Вірменські літописні джерела про турецько-татарські набігі на
Україну в ХYІ - ХYІІ ст.
Наукові записки Тернопільського національного педагогічного
Університету ім. В. Гнатюка
сер. Історія, вип. 1, част. 1.
Тернопіль, 2014.
423. Николя Габриель Ле Клерк
Фізична, моральна, цивільна та політична історія давньої та
сучасної Росії
в книзі Луняк Є.
Козацька Україна ХYІ-ХYІІІ ст. очима французських
Сучасників (стор. 362 – 425)
Ніжин, 2013.
424. Михайлец А.И., Мищенко В.А., Микляева А.Н., Донскова И.А.,
Микляева О.И., Донсков Д.Ю., Микляев И.Ю.
2012: квантовый суперскачек ДНК, сверхчеловек, 100 лет силы,
до 150 лет жизни
Харьков, 2014.
425. Кифишин А.Г.
Мифоритуал древности (в 3-х томах).
т. І, ч. 2 : Дошумерский мифоритуал.
Ивано-Франковск, 2014.
426. Кугутяк М.В.
Терношорське скельне святилище в Карпатах.
Івано-Франківськ, 2007.


---
21 поколение
Ницевичи, Нацовичи, Нацевичи, НацэвічI, Нецевичи, Нециевичи, Нецевичi, Niecewicz , Nicewicz, Nicevic, Ружинские, Гедиминовичи
Польша: Мазовецкое воеводство.Беларусь: Радунь, Нацевичи, Туров.Украина: Волынь, Подолия. Сербия: Нови-Пазар.
Niecewicz

Niecewicz

Сообщений: 592
На сайте с 2007 г.
Рейтинг: 177
Знает ли кто, где можно посмотреть весь список воинских званий Войска Польского в период 2-й Мировой войны?
---
21 поколение
Ницевичи, Нацовичи, Нацевичи, НацэвічI, Нецевичи, Нециевичи, Нецевичi, Niecewicz , Nicewicz, Nicevic, Ружинские, Гедиминовичи
Польша: Мазовецкое воеводство.Беларусь: Радунь, Нацевичи, Туров.Украина: Волынь, Подолия. Сербия: Нови-Пазар.
juli1608
Новичок

Сообщений: 1
На сайте с 2008 г.
Рейтинг: 2
Интересует родословная князей Ружинских.
сама одна из них
Niecewicz

Niecewicz

Сообщений: 592
На сайте с 2007 г.
Рейтинг: 177

juli1608 написал:
[q]
Интересует родословная князей Ружинских.
сама одна из них
[/q]


Давайте разбираться?

Если считать, начиная с меня, то моей прабабкой в 10-м поколении была Глуша (Глаша) Ружинская.
Её муж, мой далёкий предок в 10-м поколении Иоанн Нецевич.

Есть ксерокопия поэмы польского поэта Комаровского о Глуше Ружинской. На польском.
---
21 поколение
Ницевичи, Нацовичи, Нацевичи, НацэвічI, Нецевичи, Нециевичи, Нецевичi, Niecewicz , Nicewicz, Nicevic, Ружинские, Гедиминовичи
Польша: Мазовецкое воеводство.Беларусь: Радунь, Нацевичи, Туров.Украина: Волынь, Подолия. Сербия: Нови-Пазар.
lada-ruhz
Новичок

украина
Сообщений: 2
На сайте с 2011 г.
Рейтинг: 2
Знаете ли Вы Ружинского Макара Максимовича.Ружинского Петра и Ивана Макаровича рожденного в Кронштаде,в 1913г.Ищу сведения с метрических книг.
Niecewicz

Niecewicz

Сообщений: 592
На сайте с 2007 г.
Рейтинг: 177
Известно 21 поколение рода.
Ницевичи, Нацовичи, Нацевичи, НацэвічI, Нецевичи, Нециевичи, Нецевичi, Niecewicz , Nicewicz, Nicevic, Ружинские, Гедиминовичи

Расселение Ницевичей и Нецевичей.
В Польше: Мазовецкое воеводство. более 850 человек. Больше всего в Остроленке.
В Беларуси: Радунь, Нацевичи, Туров
В Литве: под Вильно (возле Вильнюса).
В Сербии: Нови Пазар, около 1000 человек.
В США: в 22 штатах, 203 человека.
В Украине:
1.Волынская губерния (Паридубы, Хотивель, Смидин, Выжва, Ксаверов, Барановка, Кольский, Малый и Большой Кривотин, Яменец, Новозелене, Абрамок, Емильчино, Новоград-Волынский, Коростень).
2.Подольская губерния: (Майдан-Вербецкий, Летичив, Кущивка, Шмирки, Чернява, Бубнивка, Зелене, Шендеровка).
В России.
В Казахстане.
В Германии.

Древо рода с установленным родством сейчас насчитывает 1755 персон. Известно три линии рода. Все они берут начало в Ковельском боярстве. В последующем члены первой линии переселились далее на восток по Волынской губернии, а члены третьей линии - в Подольсую губернию. По первой линии Рода многое в родословной восстановлено и в Древе именно представителей этой линии больше всего. Сегодня стоит первоочередная задача поиска предков по третьей линии Рода, многочисленные потомки которых являются уже выходцами из Подольской губернии. Цель- объединить известные сегодня отдельные ветки Подольских Ницевичей в одну и присоединить её к общему древу.
Часть информации здесь www.nicewicz.ru
Справа ссылки на сайты представителей фамилии разных стран мира и общих интернет-страниц.

https://old.maps.yandex.ru/?um...&l=map
карта расселения Рода

https://maps.yandex.ru/?um=P5M...&l=map


http://nicewicz.ru

http://ok.ru/nicewicz

http://nicewicz.net

http://nicewicz.com

http://nicewicz.pl

http://nicewiczfarm.com

http://nicewicz.livejournal.com

http://niecewicz.flybb.ru

http://foto-nicewicz.fotosik.pl

http://marknicewiczlaw.com

http://forum.vgd.ru/20/65825/

http://forum.vgd.ru/1238/11489/0.htm?a=stdforum_view&o=

http://forum.vgd.ru/45/66635/

https://www.facebook.com/pages...5433114610
---
21 поколение
Ницевичи, Нацовичи, Нацевичи, НацэвічI, Нецевичи, Нециевичи, Нецевичi, Niecewicz , Nicewicz, Nicevic, Ружинские, Гедиминовичи
Польша: Мазовецкое воеводство.Беларусь: Радунь, Нацевичи, Туров.Украина: Волынь, Подолия. Сербия: Нови-Пазар.
Niecewicz

Niecewicz

Сообщений: 592
На сайте с 2007 г.
Рейтинг: 177
Поділля. Село Шмирки та окресні населені пункти.

Мабуть маєток Конрада-Йосифа-Констянтина започаткував принаймні ще один осередок членів Роду Ніцевичів, саме у Волочівському районі, де той маєток знаходився б в сучасній Україні. В згаданій вище «Книзі пам’яті України» по Хмельницькій області, в 2 т., сповіщається про загибель на фронтах другої світової війни мобілізованих із того району до лав армії в січні 1944 р.:
Ніцевича Бориса Івановича, 1911 р. народження, українця,
із с. Бубнівка, рядового, який загинув у серпні 1944 р., та
місце його поховання не наведено,
Ніцевича Броніслава Антоновича, 1894 р. народження,
поляка, із с. Зелене, рядового, який загинув 1.YІІІ.1944 р.,
у віці 50 років, і похований у м. Жешув, Польща,
Ніцевича Михайла Софроновича, 1897 р. народження,
українця, із с. Чернява, рядового, який помер від ран 22.YІІ.
1944 р., у віці 47 років, і похований у м. Золочів, Львівської
області.
Але мабуть найбільший осередок Ніцевичів мешкав у тому Волочиському районі в с. Кущівка, куди з фронтів не повернулися:
Петро Софронович, 1907 р. народження, українець, рядовий,
який помер в полоні у травні 1944 р.,
Васильович, 1908 р. народження, українець,
рядовий, який помер від ран 23.YІІ.1944 р. і похований в
с. Струсів, Тереблянського району, Тернопільської області,
Василь Наумович, 1910 р. народження, українець, рядовий,
який загинув у вересні 1944 р.,
Григорій Наумович, 1919 р. народження, українець, рядовий,
який загинув у червні 1944 р..
Де поховані брати Василь та Григорій – невідомо.
Крім того, із с. Кущівка також походив:
Ніцевич Олександр Дем’янович, 1910 р. народження,
українець, рядовий, мобілізований до лав армії ще у 1941 р.,
який помер в полоні 17.YІІІ.1943 р.. (Шталаг)
Дослідження генеалогії усіх тих гілок окремого відгалуження Роду на Поділлі, з яких вони походили, до часів другої світової війни – справа майбутніх розвідок.

---
21 поколение
Ницевичи, Нацовичи, Нацевичи, НацэвічI, Нецевичи, Нециевичи, Нецевичi, Niecewicz , Nicewicz, Nicevic, Ружинские, Гедиминовичи
Польша: Мазовецкое воеводство.Беларусь: Радунь, Нацевичи, Туров.Украина: Волынь, Подолия. Сербия: Нови-Пазар.
Niecewicz

Niecewicz

Сообщений: 592
На сайте с 2007 г.
Рейтинг: 177
Поділля. Окреме відгалуження третьої лінії Роду.



Коли настав час останнього (?) масового заселення великої території до того майже пустельних земель Правобережної України – наприкінці XYIІ, починаючи цей відлік з королівського дозволу 1684 р., та на початку XYIІІ століття – місця свого помешкання змінили, таким чином, члени усіх трьох ліній Роду Нецевичів. Загалом же старовинну місцевість Володимирського князівства покинуло тоді стільки народу, що річна кількість судових справ, які розглядав володимирський гродський суд, зменшилась за останні десять років XYIІ ст. принаймні у 5 – 6 разів !

Це суттєво скоротило ту (судову) фактологічну базу, на яку до цієї пори доводилося переважно спиратися при дослідженні родоводу Нецевичів, і призвело в декількох випадках до втрати зв’язків поміж окремими лініями Роду вже саме з початку XYIІІ століття, бо метричних книг костьолів (та церков) за те століття залишилося взагалі обмаль.

Цілком можливо, як один із найбільш вірогідних варіантів, що епопею того масового переселення розпочала в цьому Роді невідома нам особа, звичайно що не сама, яка походила саме з однієї із гілок його третьої лінії. Вона перебралася мешкати тоді до слободи Вербецький Майдан (зараз це – с. Майдан Вербецький, Летичівського району, Хмельницької області).

Бо саме в цій слободі з кінця XYIІ ст. почали згадуватися шляхтичі на прізвище Нецевичі [166], які вже у 1695 р. платили в Поділлі подимні та питейні і згодом в документах, що подавалися до Подільського дворянського депутатського зібрання, наголошували приналежність свого Роду до переліку “найдавнішої шляхти”, однак нажаль не надали конкретних вказівок якого саме герба він був [167]. Відсутність цієї інформації заважає ідентифікації їхнього відгалуження Роду з тим родом, історія життя якого викладена у цій розвідці.

Разом з тим означена невідома особа, а також інші, разом з нею або через деякий час після неї, перебиралася на землі, про які їй (їм) все було добре відомо, бо ті землі знаходилися зовсім неподалік від м. Летичів, якраз поблизу якого, всього тільки в 10 км, вже певний період часу жили її (їхні) кревні родичі із третьої лінії Роду. Ці родичі об’явилися там через вже декілька років після того, як старший син Яроша «молодшого» став підчашієм м. Житомира у 1659 р. [212].

Причиною появи їх там стало те, що невдовзі після номінації на підчашія той помер. Враховуючи сам факт існування тієї людини, та спираючись на історію життя його батька, є сенс проаналізувати декілька суттєвих додаткових обставин, які певним чином спроможні підтвердити висновок про добру інформованість за ті землі означеної вище особи та всїх її спільників.

По-перше, за своїми розмірами село Шендеровка в Корсунському старостаті виглядає аж занадто великою нагородою простому жолнеру, та навіть поважному панцирному військовослужбовцю, ніяких згадок про військові подвиги якого в історичних документах не залишилося. По-друге, ця далека східна козацька місцевість Правобережної України в середині XYIІ ст. постійно була зоною воєнних дій тих козаків, поляків, литовців та татар поміж собою, а згодом стала ще й зоною рейдів військ «старшого брата» (чи «сестри»).

Тому дарування там на ті часи якоїсь нерухомості на «безпечне проживання» окремій особі виглядає повним безглуздям. Зовсім інша справа – дарування самого того краю, що й було зроблено тоді королем на користь познанського воєводи Яна Ліщинського. По-третє, згаданий житомирський підчашій, «наймолодший» Ярош (Геронім) Нєцевич, знаючи все це, та враховуючи всі ті (кепські) обставини, наразі все одно покинув свою (західну) отчизну заради подальшого життя в новітній (східній) власності родини. Він так більше і не повертався до батьківської домівки, а згадки за нього у володимирських старостинських книгах взагалі відсутні, що цілком зрозуміло.

Існує разом з тим можливість запропонувати альтернативний варіант логічного пояснення усіх означених вище обставин, який однак буде вже спиратися на суттєве припущення: хоч згаданою, дарованою королем, власністю Яроша «молодшого» таки було село Шендеровка, але інше, ніж про це написано в документі [154].

Дійсно, таке інше село Шендеровка тоді існувало, і воно було менше за розмірами, ніж село в Корсунському старостаті, але головне – знаходилося те сільце тільки на 100 км південніше від м. Житомира, у відносно безпечних, з військового погляду, місцях вже не волинської, а подільської землі. При нагороді простого жолнера саме таким невеличким сільцем, земельний наділ якого однак не міг бути меншим сохи, ця королівська подяка виглядає наразі цілком зрозумілою. Разом з тим саме місце знаходження того сільця, на тлі усіх історичних подій середини XYIІ ст., також може розглядатися прийнятним, якщо король дійсно хотів дарувати його тим, «яким безпечне проживання положено, по отважним їхнім ділам жолнерським».

Нарешті сам факт проживання Героніма (Яроша «наймолодшого») Нецевича в тому подільському сільці та наявність там у нього родини можна визначити шляхом «вираховування» цієї родинної інформації, виходячи із ряду незаперечних генеалогічних свідчень. При цьому, що є у такому варіанті розгляду головним, стає зрозумілим яким саме чином, а також чому і коли, Рід бояр-шляхти Нецевичів почав переселятися на землі Поділля, та отримують цілком логічні пояснення деякі події, які там з ним в подальшому відбувалися.

На захід від означеного вище сільця Шендеровка, на відстані всього тільки 100 км, на березі річки Південний Буг, знаходилося м. Летичів – центр подільських земель відповідного повіту. Наприкінці XYIІІ ст. саме на тих подільських землях існувало село Черешеньки, де знаходився дедричний маєток двох рідних братів Нецевичів (Нечевичів), Онуфрія-Йосифа та Конрада-Йосифа-Константина [172].

Оскільки брати вже в 1782 р. згадуються у документах Люблінського коронного трибуналу [173], то роки їхнього народження найвірогідніше припадають на середину цього сторіччя. В такому разі принаймні один із тих братів прожив близько 70 років, бо він згадується у судовій справі 1817 р.. Разом з тим їхній батько Антон (Антоній) ще в 1710 р. одружився із Іоанною Ягодзинською [176]. Звичайно, виходячи із дітородного віку жінки, Іоанна ні в якому разі не могла стати матір’ю цим двом братам. Однак коли та с ким їхній батько Антон побрався вдруге – невідомо, як невідомі і будь-які інші подробиці його життя.

Між тим, якщо при згаданому «вирахуванні» виходити із звичайного віку першого одруження Антона, то без будь-яких зайвих зусиль можна вважати його власного діда Івана сином Яроша «наймолодшого», а розрахований та реальний роки народження його прадіда, Яроша «молодшого», в цьому разі цілком співпадають поміж собою.

Можливо, що саме той Іван Геронімович, з сином Федором та вже із онуком Антоном, був вимушений придбати собі маєток в селі Черешенки, після смерті свого діда Яроша «молодшого», яка сталася близько 1690 р.. Бо село Шендеровка було передано останньому лише «до живота», а потім воно знову впадало до диспозиції короля.

Однак Федір з часом таки повернувся до старовинної отчизни на заході Волині, мабуть наслідуючи там добра по своїй лінії Роду, досить таки суттєві, щоб для цього йому мало сенс покинути Поділля, і оселився там у м. Ковелі, а маєток в селі Черешенки залишив синові. Федір згадується у тому місті вже у 1712 р. [47], а 5 січня 1731 р., на позов ковельського кагалу, возний арештував у нього (в Ковелі) майно на суму в 1.000 пол. злотих [177].

Чоловік з прізвищем Нецевич, на ім’я Костянтин-Юзеф (Конрад-Юзеф), у 1783 – 1792 роках мав листування з графами Потоцькими [171]. Тим чоловіком наразі був згаданий вище трьохіменний Конрад-Йосиф-Констянтин Нецевич (Нечевичев). Відносно цього чоловіка є свідчення, записані до Дубинських контрактових книг, про невиплату ним 30.І.1794 р., посполу із братом, позики в 3.770 черв. злотих, взятих у 1793 р. під заставу їхнього дідичного маєтку Черешенки [182].

Але ще в 1792 р. той Конрад-Йосиф-Констянтин придбав, особисто собі, населений селянами маєток, досить таки великий за розмірами, і на початку ХІХ ст. він вже згадується як особа, що мешкає у селі Шмирки, Литинського повіту, Подільської губернії, та володіє там майже половиною села – 200 десятинами ґрунтів (зараз те село знаходиться у Волочівському районі, Хмельницької області) [47].

Цей чоловік в 1802 р. ще перебував на службі – підкоморієм та членом губернського трибуналу. Крім того, він був ще й асесором Заславської губернії. В 1817 р. подільський поміщик Конрад Нецевич, куратор малолітніх дітей померлого надворного радника Олександра Крижанівського, ще вирішував у земському суді справу про скасування його постанови за 1812 р. по відмові участі тому Крижанівському в якомусь конкурсі [174].

Його брат, двоіменний Онуфрій-Йосиф, мешкав на початку ХІХ ст. неподалік він нього, в селі Морозов, Ушицького повіту, Подільської губернії, де також мав населений селянами маєток, і був кенером Летичівського повіту. Спираючись на те, що Дім родовитої польської і литовської шляхти на прізвище Нечевич у 1786 р. був віднесений письменницькою «герольдією» Речі Посполитої до братерства герба Яніна [196], приналежність цих двох братів до згаданого братерства, а іншого варіанту не існує, за умови того, що то був таки їхній Дім, можна досить певно вважати цілком вірогідною. Це дозволяє розглядати їх як членів Роду Нецевичів, який досліджується в цій розвідці.

Обох братів було записано до І частини дворянської книги губернії рішенням Подільських дворянських депутатських зборів прийнятим ще 6.YI.1802 р., як дворян І розряду [175], оскільки обоє володіли великими маєткуми з селянами. Скоріше за все брати не мали чоловічих нащадків, оскільки подальшого документарного подовження цієї дворянської лінії не відбулося, а їхні маєтки вже до середини ХІХ ст. встигли побувати у декількох руках.
---
21 поколение
Ницевичи, Нацовичи, Нацевичи, НацэвічI, Нецевичи, Нециевичи, Нецевичi, Niecewicz , Nicewicz, Nicevic, Ружинские, Гедиминовичи
Польша: Мазовецкое воеводство.Беларусь: Радунь, Нацевичи, Туров.Украина: Волынь, Подолия. Сербия: Нови-Пазар.
Niecewicz

Niecewicz

Сообщений: 592
На сайте с 2007 г.
Рейтинг: 177
Поділля. Слобода Майдан Вербецький.

Село Черешеньки та слободу Майдан Вербецький відділяє досить незначна відстань – всього тільки 6 – 7 км ліса. Тому постійне спілкування поміж собою володарів маєтку в тому селі і мешканців означеної слободи, на одне і те саме прізвище Нецевичі (Нечевичі), родичів поміж собою, хоч з кожним наступним поколінням Роду все більш віддалених, слід вважати цілком закономірним.

Визначити саму кількість родин тих селян Нецевичів, які (поступово) населяли в ХYІІІ та ХІХ ст. слободу Майдан Вербецький, Войтовської волості, Летичівського повіту, Подільської губернії, розміри якої постійно зростали, дуже важко. Родинні стосунки в ті часи важили однак дуже багато і тому спілкування цих родин із найближчими (тим більше багатими) сусідами-родичами наразі ніколи не переривалося.

Тому переїзд обох згаданих вище братів, володарів маєтку в селі Черешеньки, до нових місць свого помешкання, в кожному з яких вони мали досить великі за розмірами площі орної землі, закономірно потягнув за собою переїзд на ці місця певної частини родин Нецевичів, членів третьої лінії Роду, які до того були мешканцями слободи Майдан Вербицький та сусіднього з нею с. Вербка. Про наявність в них таких чисельних родин, на додаток до тих, які там залишилися і про долю яких мова піде далі, безумовно свідчать деякі факти.

Так 10.ІІІ.1863 р., в слободі Майдан Вербецький, пішов зі світу такий собі Йосиф Ничевич, який прожив аж 86 років [214]. Тобто роком його народження постає 1777 р. і він цілком міг бути навіть сином одного із зазначених вище братів – Онуфрія-Йосифа або Конрада-Йосифа-Константина, бо обидва народилися ще у середині XYIII ст.. На можливе родство цього небіжчика з братами також показує його «базове» ім’я, Йосиф, і саме написання прізвища цього чоловіка, яке цілком співпадає з їхнім. Померши «від старості», цей Йосиф залишив по собі лише дружину Петрунелю із Мілевських, тоді як спогади за їхніх дітей в метричному записі про його смерть відсутні. Вірогідно їх у цієї пари таки не було, бо подовження їхньої гілки Роду в слободі не мало місця.

Між тим ніякого відношення до тих двох братів, а також до їхніх маєтків в с. Шмирки та с. Морозов, він наразі міг зовсім не мати, принаймні за подібне відсутні будь які документарні свідчення. Мабуть цей Йосиф взагалі не володів якоюсь значною нерухомістю, бо писався (і був) лише однодворцем. Однак ні записів у дворянську достойність по Подільській губернії, до початку роботи Київської центральної ревізійної комісії, ні документів від нього, поданих в ту комісію, ні її документів з відмовою підтвердити його дворянство та з наказом перевести його у однодворці, взагалі не існує. По цій конкретній особі, та по її родинному походженню, існує лише значно більше запитань, ніж на них зараз є відповідей.

Крім того, 8.YIII.1876 р. в сусідньому із розглядаємою слободою с. Вербка пішла зі світу Розалія із Попелів Нецевичева, яка мала на час смерті 70 років. Вона залишила вдовим, звичайно що більш літнього за себе, відставного солдата Францішка та їхнього сина Антона [239]. Ніякого родового коріння цього Франтішка з’ясувати однак не вдалося.

Дійсним же засновником того відгалуження Роду, яке наприкінці XYIІ ст. вже переселилося до означеної вище слободи Вербецький Майдан, і про долю нащадків якого мова піде далі, слід вважати батька (а скоріше що й діда) того Павла Нецевича, який народився саме на Поділлі близько 1720 р.. У цього Павла був єдиний син на ім’я Іван, який народився там у 1745 р..

Іван Павлович був одружений із Маріанною Іванівною, своєю одноліткою. В їхній родині були син Ігнатій, який народився у 1770 р., а також три доньки – Катерина (народилася у 1777 р.), Розалія (народилася у 1780 р.) та Агнішка (народилася у 1784 р.). Всі ці діти були живі у 1795 р. (Y ревізія). Помер Іван Павлович в 60-річному віці, у 1815 р..

Ігнатій в 1792 р. взяв за дружину Анастасію Іванівну Скульську, яка народилася у 1777 р.. Першими родами в цій родині з’явилося на світ двійко – дочка Марія та син Вінсент (Вікентій), а сталося таке у 1793 р.. Потім ще в ній народилися сини Франціск (у 1800 р.) та Казимир (у 1803 р.). Помер Ігнатій Іванович в 1819 р., проживши всього тільки 49 років [168]. Вже в стані удови Анастасія Іванівна оженила обох своїх молодших синів. Вона померла 18.ІІІ.1831 р., в слободі Майдан Вербецький, у віці 54 роки (в метричному записі про смерть – 60 років), «від глибокої старості, скоріше ніж від конкретних болячок» [214].

Доля чоловічих нащадків Ігнатія певним чином відома тільки на 1844 р., виходячи із документів поданих ними до Київської центральної ревізійної комісії, і поки що лише в окремих випадках вдалося перейти для них цю часову межу.

Свій перший шлюб Казимир Ігнатьєвич взяв 17.ХІ.1828 р., у віці 25 років, з Феклою Мечінською, дівчиною 18 років. Її батьками були Бартоломій та Антоніна із Данілевських Мечінські. Шлюб було освячено у Летичівському костьолі, бо сім’я Мечінських походила з с. Ярловське, яке належало до його парафії [218]. Однак жодного разу після цього сімейна пара Казимира та Фекли до згаданого костьолу не зверталася.

А після передчасної смерті першої дружини Казимир вдруге одружився із Вікторією, родинне походження якої невідомо, що була старшою від нього на 6 років. Дітей ця родина не мала. Оскільки Казимир Ігнатьевич, однодворець, виступав восприємником ще 12.ІY.1864 р., то прожив він безумовно не менше ніж 61 рік, але яким саме чином після 1844 р. склалася його подальша родинна доля – не відомо.

За спогадами нинішніх мешканців двох сусідних із Майданом Вербецьким сіл, один із членів Роду Нецевичів, який постійно жив там, мав дуже довгий вік – за 108 років. Він ще працював на покосі, коли мав вже сто років, не відмовлявся «перехилити чарчину», і навіть захворівши просив лікувати себе тільки саме таким чином. Аналіз подій життя усіх чоловічих осіб Роду Нецевичів із тієї слободи, про яких відомо на цей час, залишають поки що єдину «кандидатуру» на роль того довгожителя – а саме означеного вище Казимира Ігнатьєвича.

Франціск Ігнатьєвич одружився з Анною із Сестровських, 1803 р. народження. В цій родині мали дочку Аполонію, 1827 р. народження, та сина Казимира, який народився 4.Y.1833 р.. Франциск помер раніше від дружини, тоді як Анна сконала у віці 60 років, в слободі Майдан Вербецький, 4.ХІІ.1864 р., «від ядухи» [214].

Вінсент Ігнатьєвич свого часу одружився з Анною із Смолінських, 1799 р. народження, яка походила із дворянської сім’ї. В цій родині постало на світ троє синів – Йосиф (народився 4.IY.1817 р.), Лаврентій (народився 14.YIII.1819 р.) та Франц (народився 6.Х.1821 р.). Всі вони були охрещені в Новокостянтиновському баптиському парафіяльному костьолі. Помер Вінсент, вірогідно, ще до 1842 р..

Саме троє братів Вінсентовичей наважилися звернутись 1.І.1832 р. до Подільського дворянського депутатського зібрання задля отримання для себе дворянської достойності Російської Імперії. І те зібрання своїм рішенням № 343 від 3.ХІІ.1832 р. таки дало згоду записати цих трьох братів до І частини дворянської книги Подільської губернії [169].

Однак ті брати Нецевичі – чиншова шляхта, яка займалася виключно землеробством – не мали жодних шансів отримати згоду на запис до родової книги дворян Подільської губернії від Київської центральної ревізійної комісії для розгляду дій дворянських депутатських зібрань. Рішенням цієї комісії в січні 1842 р. їхній Рід був викреслений із дворянської родової книги Подільської губернії. Оскаржити те рішення брати та їхні нащадки не наважилися.

В 1844 р. Йосиф Вінсентович (Вікентьєвич) вже був одруженим з Феклою Понієловською, 1816 р. народження. Її батьками були Ян та Маріанна із Добровольских Понієловські, а походили вони також із слободи Майдан Вербецький. На той час в родині Йосифа та Фекли була донька Пауліна, 1839 р. народження, та немовля Анна.

Те немовля, Анна Йосифовна Ницевичева, дівчина 20 років, однодворка, взяла 26.ІІ.1864 р. шлюб із удівцем, дворянином Антоном Смилінським (Смоленським), 45 років, мешканцем тієї самої слободи Майдан Вербицький і родичем її бабки. Цей шлюб було освячено в Новоконстянтинівському парафіяльному костьолі [214]. Її батько, також однодворець, безумовно мав бути присутнім на цій церемонії, бо 30.І. та 3.ІІ.1864 р. виступав в тому костьолі восприємником двох немовлят слободи, тобто наразі досяг принаймні 47 років життя.

Лаврентій Вінсентович був одружений з Марією, 1824 р. народження, родинне походження якої невідоме. Разом з тим його дійсне ім’я було подвійним – Лаврентій-Вавро, і саме як такий собі Ваврзинець цей однодворець 12.ІХ.1876 р. виступав восприємником у одного із немовлят слободи, тобто він прожив ніяк не менше ніж 57 років. А його дружина була восприємницею 8.YII.1864 р., коли вже мала 40 років. Таким чином в цій родині цілком можна було чекати появи на світ чисельних нащадків, однак на означений вище час там була лише донька Антоніна, 1842 р. народження.

А Франц Вінсентович в 1844 р. ще парубкував [170].
Не можна цілком заперечувати такий варіант, що саме ця особа, вже під іменем Фавстин, та Іоанна із Дмуховських, народили 19.І.1876 р. в слободі Майдан Вербицький сина Петра [239]. Дійсно, Францу Вінсентовичу мусило виповнитися на той час (всього тільки) 55 років. І ту дитину, в люті морози, повезли хрестити до далекого Новокостянтинівського парафіяльного костьолу, де ця подія відбулася вже 22.І..

Казимир Францискович в свій час одружився із Маріанною і вони народили 8.YII.1864 р. в слободі Майдан Вербецький сина Станіслава. Він виявився єдиним нащадком наступного покоління цього відгалуження Роду. Ця родина не мала інших нащадків, бо після перших пологів Маріанна стала дуже огрядною жінкою і більше народжувати мабуть не могла. Батьки Станіслава померли ще молодими, і за спогадами нинішніх його нащадків, він взагалі «сиротою був». Тому Станіслав виховувався «на руках» у інших сімей Роду Нецевичів, які мешкали в ті часи у цій слободі.

Станіслав Казимирович одружився, як і багато інших членів Роду Нецевичей, доволі таки пізно – не раніше ніж у 42 роки. Ніяких згадок про ім’я та походження його дружини у нинішніх нащадків не залишилося. В його родині з’явилися на світ семеро дітей. Старшою дитиною постала Антоніна (Антося), яка народилася в 1906 чи 1907 році. Після неї там народилися ще її молодші брати Никодим, Станіслав, Віталій (у 1911 р.), Броніслав (у 1919 р.) та сестри Агафія і Розалія (Рузя) (у 1920 р.).

В перші роки радянської влади тиф на Поділлі буквально «викошував» його населення. Саме від тифу помер Станіслав Казимирович в 1920 р., у віці 56 років, а в наступному році той тиф забрав також життя його дружини. Внаслідок цього на руках у 14-літньої старшої за віком, однак всеодно дитини, Антоніни Станіславівни, яка не мала дорослих родичів по батькові, залишилося тоді шість молодших братів та сестер, в тому разі немовля. Антоніна пішла між тим своїм станом саме по бабові і виглядала вже на той час цілком дорослою. Якимось чином вона спромоглася виростити усіх тих шістьох своїх кревних, не зважаючи на два голодомори і на те недоїдання, яке постійно мало місце в Україні у двадцяті роки ХХ ст., навіть і в цілком «повних» родинах.

Таким чином Антоніна (записана як уроджена Ницевич), із третьої гілки Роду, повторила ще раз те, що за 85 років до неї спромоглася зробити тоді значно старша за неї віком та досвідом, вже 29-річна, Розалія (уроджена Малишевська) із першої гілки Роду. Антоніна одружилася в свій час із шахтарем Федором Семеновим. В їхній родині з’явилася на світ лише одна донька. Можливо надто вже огрядною завжди була Антоніна. Вона померла у сімдесятих роках ХХ ст., проживжи загалом близько 70 років. Благодарні кревні та їхні чисельні нащадки завжди вшановують її пам'ять.

Віталій Станіславович (1911 – 1995) був одружений із Терезою Йосиповною Годлевською (1913 – 1998). Вони народили трьох нащадків: сина Івана (Яська) (1938 – 23.YІ.2009), доньку Юзефу (Юзю) (1944 – 2005) та ще одного сина.
В родині у Івана Вітальєвича народилося троє синів.
Йосиф Вітальєвич був одружений два рази. З першою дружиною він мав двох дітей. У другому шлюбі дітей не народилося.
Никодим Станіславович народив єдину доньку Юзефу (Юзю).
Станіслав Станіславович родини не створив і дітей не народив, бо ще в свої молоді роки впав із копни і забив голову, після чого довго хворів і кінець кінцем помер.
Броніслав Станіславович (1919 – 8.ІХ.1998) пройшов усі випробування (постійним) голодом та війною. Свою власну родину він також створив доволі таки пізно – під 40 років. Його дружиною стала Леоніда Йосиповна Яворська, дівоче прізвище якої було Обертинська (31.ХІІ.1923 – 16.YІІІ.1990). В родині Броніслава та Леоніди народилася єдина дитина – син.
Розалія Станіславовна має єдину доньку.
Агафія Станіславовна також має єдину доньку.
Члени цього окремого відгалуження Роду залишалися постійними мешканцями тієї слободи із Подільської губернії. Про таке свідчить, наприклад, «Книга пам’яті України» по Хмельницькій області, де в 6 т. сповіщається про загибель на фронтах другої світової війни, із осередку мешканців с. Майдан Вербецький, Летичевського району, мобілізованих до лав армії в січні 1944 р.:
Ніцевича Альбіна Івановича, 1908 р. народження, поляка,
рядового, стрільця, який загинув у 1945 р.,
Ніцевича Йосифа Степановича, 1908 р. народження, поляка,
рядового, стрільця, який загинув у 1944 р.,
Ніцевича Йосифа Федоровича, 1921 р. народження, поляка,
рядового, який загинув у 1944 р..
Місця їхнього поховання в тій книзі не наведені.
---
21 поколение
Ницевичи, Нацовичи, Нацевичи, НацэвічI, Нецевичи, Нециевичи, Нецевичi, Niecewicz , Nicewicz, Nicevic, Ружинские, Гедиминовичи
Польша: Мазовецкое воеводство.Беларусь: Радунь, Нацевичи, Туров.Украина: Волынь, Подолия. Сербия: Нови-Пазар.
Niecewicz

Niecewicz

Сообщений: 592
На сайте с 2007 г.
Рейтинг: 177
Деякі додаткові свідчення.

Протягом XYIІ – XYIІІ ст. згадують ще декілька осіб з прізвищем Нецевич, але будь-яких спогадів про гербові братерства, до яких вони належали, в документах не залишилося, а інколи навіть не вдається взагалі ідентифікувати тих осіб. Так наприклад невідомо, бо в судових документах не приведено імен, який конкретно Нецевич і з якої лінії Роду став чоловіком дочки Жигмонта Поступальского та Анни Ольжеровської із села Верби, Новоградволинського повіту у 1690 р. [178].
Та навіть відсутня можливість чітко ідентифікувати особу члена однієї з гілок саме цього Роду, яка перебралася мешкати на пустельні землі Лівобережної України наприкінці XYIІ ст., мабуть по тому, як ті землі Речі Посполитої було вже дозволено заселяти королем на умовах «слободи». Такий собі Самуель Нецевич на прозвисько (придомок) “Szolowski” був зазначений скарбником чернігівським у 1690 р. [47]. Спираючись на його ім’я, та зважуючи на часові обмеження, можна виказати гіпотезу про походження цього добродія від Симона Парамоновича, однак спеціально зазначаючи при цьому, що той Симон безумовно ще притримувався православного віросповідання.
Разом з тим, згідно з записів метричних книг Перевальського римо-католицького костьолу, Samuelis по прізвищу Szolowski, який притримувався (вже) латинського віросповідання, взяв 8.І.1682 р. шлюб із Урсулою Завадською. Обидва вони були мешканцями с. Овлочин, яке знаходиться на крайньому заході Волині [232]. Це село існувало буквально поруч, в якому кілометрі, від села Туричани, де князі Ружинські також мали багато маєтків. Однак цей князівський Рід, по його чоловічій лінії, скінчився ще в сорокові роки ХYІІ ст. і цілком не виключено, що його свояки Нецевичі мали можливість отримати в цій місцевості якусь нерухомість на свою користь та оселитися там вже після тих Ружинських. Як це між тим відбувалося конкретно – свідчень не маємо.
В ті ж самі часи, згідно записів означених метричних книг, 26.ІІ.1686 р. свідком шлюбу між мешканцями того села Овлочин виступав ще один чоловік на ім’я Самуель, з прізвищем Курцевич. Цей князівський Рід також мешкав споконвіку в с. Туричани, яке було його батьківщизною. Нам разом з тим залишається тільки наважитися «з’єднати» поміж собою якимось чином бажано усіх трьох вказаних тут однолітків, на досить рідке тоді ім’я Самуель, хоч виконати таке з’єднання без суттєвих заперечень доволі непросто.
Однак допомогти при цьому певним чином може той факт, що свідком шлюбу Samuelis Szolowski та Урсули виступав бурграф володимирський Михайло Любенецький. Нащадки його, та цілком певно що члени цього Дому, наразі перебралися мешкати (та правити) до Чернігівського воєводства мабуть одразу після оголошення там згаданої вище «слободи» у 1684 р.. Найвірогідніше разом із своїми найближчими друзями (командою), до складу якої якраз і входив той скарбник Самуель Нецевич на прозвисько (придомок) “Szolowski”. А знайомство та дружба поміж Домами Нецевичів та Любенецьких (Любенських) була досить таки давньою, бо Базиль Нецевич багато років служив товаришем панцерної роти, якою командував саме один із тих Любенецьких.
Наразі таке дружнє спілкування поміж цими двома Домами залишалося реальною подією в їхньому житті ще дуже довго. Дійсно, саме в чернігівський місцевості, вже в 1751 р., з двома особами на прізвище Нецевич, Ігнатом та Казимиром, увладнював справи войський чернігівський Ян Любенецький. Тяжко захворівши, він записав Ігнатові за багаторічну співпрацю на 300 пол. злотих ґрунтів дідичних та добра у своєму селі Роговичі. А на Казимира, якого він виховував з дитинства, та який ще “в літах недосконалих залишається”, теж було зроблено запис ґрунтів на 300 пол. злотих, передано йому коня та висловлено побажання, щоб той Казимир радився з деякими призначеними ним особами, та “не робив невірних виступів” [179].
Найвірогідніше, що ті троє згаданих Нецевичів, а мабуть ще й якийсь Козьма, про якого згадувалося у 1733 р. як про такого, що підписав елекцію з Волинським воєводством [47], становили єдине відгалуження цього Роду, всі особи якого постійно мешкали, разом та поряд з Любенецькими, вже саме у Чернігівському воєводстві. Фрагментарність згадок про осіб цього відгалуження Роду дозволяє лише визначити, що одним (першим ?) з її пращурів був саме Самуель. Чи доводилися Ігнат та Козьма йому синами – наразі невідомо, однак цілком можливо. За батька Казимиру міг бути Козьма, але це вже лише здогадка.
В 1797 р. у Лубенському полку, який квартирував в Пирятинському повіті, Чернігівської губернії, в Яблунівській сотні, служив військовим канцеляристом якийсь Михайло Несієвич (це пряме кириличне прочитання прізвища Neciewich, записаного по латині, тобто на польській мові). Він володів там добром у двох хуторах поблизу села Яблунівка: Чумацькому, Пирятинського повіту, разом з отаманом Конрадом Яновським та суддею Дмитром Дарацаном, і не маючому назви, Золотоношського повіту, разом з дружиною сотника бубновського, Базилевичевою [180]. Цілком можливо, що цей чоловік також мав певне відношення до чернігівського відгалуження цього Роду. Однак ніхто з нащадків цих осіб не звертався за отриманням дворянської достойності Російської Імперії в дворянські депутатські збори Чернігівської та Полтавської губерній, тобто всі започати ними відгалуження ліній цього (чи іншого, з тим самим прізвищем) Роду скоріше за все згасли.
Разом з тим можливість, що до розглядаємого в цій розвідці Роду могли мати якесь відношення окремі особи Полтавського полку, перелічені у комнутах 1649 та 1718 років, на прізвище Ниценко – взагалі малоймовірне, хоч воно таки цілком нагадує трансформоване, на український лад, прізвище Нецевич (Ницевич).
Подружжя Констанції Нецевич та Станіслава Могильницького, а також їхні нащадки, між тим не було зафіксоване у родоводах Дома Могильницьких герба Любич. Однак з тих родоводів відомо, що саме в згадані часи – наприкінці XYIІ та на початку XYIІІ ст. – існував таки член того роду на ім’я Станіслав Могильницький, підкоморій новоградволинський, який помер у 1729 р.. В родоводах Могильницьких герба Любич згадується, що він був двічі одружений, але там не було зазначено, що він мав дружиною жінку на ім’я Констанція. Та й взагалі цей чоловік буцімто постійно мешкав саме на сході Волині, як і багато інших членів цього Дома. Знайти зв’язок між обома згаданими Станіславами нам не вдалося, хоч переїзд Андрія Нецевича саме на схід Волині дає можливість над цією проблемою принаймні зосередитися. Тим більше, що якийсь Миколай Могильницький (другий син родини Констанції ?) був у 1747 р. земським возним чотирьох українських воєводств Речі Посполитої і саме за його участі було складено в той час документ з люстрації м. Овруч [72].
На завершення викладу фактологічного матеріалу повернемося ще раз до «повно розмірного» прізвища Nieciejowski, яке було використане по відношенню до розглядаємого Роду Нецевичів у документі 1619 р. [140]. Бо в 1747 р. якийсь Олександр, із «скороченим» прізвищем Ніцєвскі (Niciewski), з дружиною Катериною із Сваршевських народили в Польщі, в Пшемільській землі, сина Гаврила (Гавриіла). У певному на це віці Гаврила пішов служити до регіментації кінної кавалерії королеви Ядвіги і був там 14 років унтер-офіцером, після чого отримав чин підхорунжого та хорунжого.
Прізвище цієї особи на російській мові писалося та вимовлялося однак близьким до «повнорозмірного»: як Ницьевский, Нецеевский та Нъцеевский. Проживав цей чоловік, працюючи лісником у графа Браницького, наприкінці XYIII та на початку ХІХ ст., в Київській губернії, Радомишлевському повіті, Богуславській волості, у с. Тепличові, де буцімто володів ще й дедричним маєтком Крижанівський. Однак, не зважаючи на певну спорідненість прізвищ, детальний аналіз життя цієї особи взагалі не проводився, бо вона має буцімто цілком певну приналежність іншому гербовому братству, Сас, до якого жодна лінія досліджуємого в цій розвідці Роду Нецевичей не мала взагалі ніяких відношень. Тим більше, що в середині ХІХ ст. усі потуги київської губернської дворянської спільноти, згідно указу тимчасової присутності Герольдії №589 від 16.ІІ.1844 р., відшукати нащадків того Гаврила та його дружини Теодори із Палевських – трьох унтер-офіцерів імперського війська на Чорному морі, після осади Севастополя, не дали жодних результатів. Навіть за публікації належних об’яв у «Київських губернських відомостях» та річного очікування. Після цього їхня дворянська справа була зданою до архіву.
Між тим в роки першої світової війни командиром 81 піхотного запасного полку ніс службу полковник Нецеіовський Броніслав Робертович, який став капітаном ще у 1901 р., тобто народився близько 1870 р.. Він цілком міг бути правнуком згаданого вище Гаврила.
---
21 поколение
Ницевичи, Нацовичи, Нацевичи, НацэвічI, Нецевичи, Нециевичи, Нецевичi, Niecewicz , Nicewicz, Nicevic, Ружинские, Гедиминовичи
Польша: Мазовецкое воеводство.Беларусь: Радунь, Нацевичи, Туров.Украина: Волынь, Подолия. Сербия: Нови-Пазар.
← Назад    Вперед → Страницы:  1 2 3 4 5 ... ... 8 9 10 11 12 13 Вперед →
Модераторы: N_Volga, Asmodeika, Радомир
Вверх ⇈