Румянцевская опись Малороссии - Генеалогический форум ВГД

Ki-Reel

Реестр переиздали в Украине.
Читается лучше и легче, чем Бодянский.
Давайте Ваш эл. адрес и я вам перешлю Реестр в новом исполнении.
А пока, как говорится,
Передомова.
Реєстр Війська Запорозького 1649 р.— унікальна пам'ятка історії та культури українського народу половини XVII ст., важливе джерело з історії українського козацтва та державності України.
Існують численні документальні свідчення про складання в різні часи козацьких реєстрів, які, нажаль (за винятком списку невеликої групи козаків 1581 р. ), не збереглися. За умовами угод з польським урядом вони включали кілька тисяч чоловік. Реєстр 1649 р,, що дійшов до нас, вражає масштабністю — він охоплює понад 40 тис. козаків.
Перебіг подій Визвольної війни показав, що саме козацтво з його військового організацією було ударною силою у боротьбі проти іноземних поневолювачів. Щодо чисельності козаків, то різні джерела подають суперечливі цифри. Так, львів'янин Самуїл Кушевич, посилаючись на свідчення полонених козаків, записав, що восени 1648 р. під Львів прибув козацький гетьман з військом у 200 тис. чоловік . Того ж року біля Замостя корсунський сотник Федір Калина під час допиту заявив польському командуванню, що з України йде армія з 400 тис. чоловік. Папський нунцій Іоанн Торрес у своїх донесеннях з Варшави в грудні 1648 р. налічує 300 тис. козаків. На переговорах з польськими послами в лютому 1649 р. Богдан Хмельницький заявив, що може скликати військо з 200—300 тис. чоловік (він мав на увазі період загальної мобілізації, походів, коли до війська йшли не тільки козаки).
Під час воєнної кампанії 1649 р., тобто в рік складання Реєстру, український літописець писав, що «так усе, що живо, поднялося в козацтво, же заледво знайщол в яком селі такого человіка, жеби не міл албо сам, албо син до войска йти, а ежели сам нездужал, то слугу паробка послал, а иніе, килко їх било всі йшли з двора, тилко одного зоставали, же трудно било о наймита» . Величезні маси людей, особливо селянства, вважали себе козаками, тобто вільними від будь-яких феодальних повинностей. У тогочасних польсько-шляхетських документах кожного козака називали «хлопом», а кожного селянина, який піднявся проти свого пана,— «козаком» .
У роки Визвольної війни козаки становили приблизно половину населення України. Козацька служба, хоча й давала деякі привілеї, все ж була тяжкою для значної частини населення. Щоб її відбути, треба було мати відповідні кошти, бо держава не забезпечувала козака зброєю, боєприпасами І спорядженням. Один із сучасників, гетьманський лікар Лук'ян, добре поінформована людина, зазначав, що частина реєстровиків одержуватиме від короля платню сукном І грішми, а друга частина залишиться без такої платні: «на льготя и податей королевскихь и гетманскихь имь не давать». Порівняно з іншими привілейованими станами козацтво не було надто замкненим. Пам'ятка, що публікується, не лише свідчить про чисельність козаків, а й містить цінні відомості про джерела формування цього стану.
Коротко спинимося на історії створення Реєстру. У 1649 р. козацькі війська почали наступ у двох напрямках. Основна їхня частина під командуванням гетьмана Богдана Хмельницького йшла на захід, а друга, на чолі з київським полковником Михайлом Кричевським, просувалася на північ з метою запобігти фланговому удару з боку литовсько-польської армії.
Влітку 1649 р. під Збаражем йшли вирішальні бої. Козацькі війська обложили в місті значні польсько-шляхетські сили під командуванням Яреми Вишневецького. На допомогу українському війську прибув кримський хан з ордою. Залишивши частину військ біля фортеці, основні сили козацьких і татарських військ під проводом Б. Хмельницького рушили назустріч польській армії, очолюваній королем Яном II Казимиром. Битва відбулася під Зборовом 5—6 (15—16) серпня. Польська армія фактично була розгромлена. Тогочасні польські діячі вважали, що лише Боже Провидіння врятувало Польщу від цілковитої поразки. Насправді польську армію від остаточного розгрому врятувало те, що, опинившись у скрутному становищі, вона змогла використати власні інтереси козацького союзника —татарського війська. Адже кримському ханові не потрібна була вирішальна перемога жодного з супротивників. Йому була потрібна лише постійна війна між ними яка дозволяла татарам безкарно брати ясир з України і одержувати викуп з Польщі. Польські державні діячі, які після поразки стали поступливішими, розпочали переговори з ханом .
Про це дізналося козацьке командування. На дорікання гетьмана, що хан порушує існуючу умову, згідно з якою жодний з союзників не домовлятиметься з королем, хан заявив, що Богдан Хмельницький утратив почуття міри, бо хоче свого пана — короля знищити дощенту .Він попередив: якщо гетьман не домовиться з королем, то татарські війська виступлять спільно з поляками проти козаків .
Українська сторона опинилася між двох вогнів. Довелося гетьману погодитися з пропозицією короля розпочати переговори. Вони відбулися 7—8 (17—18) серпня і завершилися укладанням угоди, відомої в історії під назвою Зборівський договір. За його умовами, Реєстр Запорозького Війська встановлювався у 40 тис. чоловік. У документах є тільки одна, досить невиразна згадка, чому саме 40 тис. чоловік. Посланці волховського воєводи Федора Арсеньєва, які побували у Хмельницького, передавали слова гетьмана: «А казаком де быть запорожским попрежнему 40 000, сколько исстари било запорожских казаков.» Про яку традицію йдеться, з'ясувати не вдалося. Можливо, це згадка про Хотинську війну 1621 р., коли під бунчуком Сагайдачного було 43 тис. козаків. Насправді ж чисельність козацького війська була значно більшою. Однак польські правлячі кола вважали, що й 40 тисяч записаних до Реєстру козаків становлять серйозну загрозу з боку «зажерливого па стан шляхетський хлопства».
Складовою частиною угоди слід вважати виданий наприкінці серпня 1649 р. королівський привілей, яким підтверджувалися права козацтва. В ньому зазначалося, що козаки не підлягають юрисдикції старост, намісників і панів, а перебувають під зверхністю гетьмана; підтверджувалася чисельність війська Запорозького у 40 тис. чоловік; причому невписані до Реєстру козаки мають підкорятися королівським старостам І своїм панам . Керівники визвольної боротьби в Україні розуміли, що, підписуючи Зборівський договір, вони відступили в деяких питаннях від своїх попередніх планів і вимог. Сам гетьман заявляв російським послам після Зборова: «И не тово де мне хотелось и не так било тому и быть», Угодою і королівським привілеєм керувалися при складанні Реєстру.
Реєстр мала підготувати гетьманська адміністрація території, де дозволялося жити козакам,— Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств. Король Ян II Казимир у привілеї шляхті Брацлавського воєводства писав, що довірив цю справу Богданові Хмельницькому. Підготовка до складання Реєстру розпочалася у другій половині вересня. Такий висновок випливає з листа Хмельницького від 28 вересня (8 жовтня) 1649 р. до київського воєводи Адама Кнселя: «Докладаю всіх зусиль, щоб якнайшвидше пред сеймом військо було приведено в порядок, тому що ми також хочемо вирядити на сейм своїх послів». Того самого дня гетьман писав королю, що до скликання сейму має намір «привести в порядок» Військо Запорозьке . Про це ж йшлося в листах гетьмана і на початку жовтня . З документів відомо, що гетьманський уряд мав надіслати Реєстр на затвердження до Варшави . Та висловлювані гетьманом побажання і зобов'язання не можна вважати початком складання Реєстру. Причини зволікання були різні, але на одну з них вкажемо. Військовий писар Іван Виговський у листі до Адама Киселя 29 вересня 1649 р. писав, що до затвердження сеймом Зборівської угоди не слід нікому з панів повертатися на Україну. «А до того, пан гетьман тієї комісії і виписів не почав, бо зараз саме огонь і жаром пашить, між ними і повстання. А ваша милість хотів би в той огонь приїхати» .
Гетьманський лікар Лук'ян, про якого вже згадували, ще 10 вересня заявив воєводам у Путивлі, що, за угодою, реєстрових козаків має бути 40 тис. Після Покрови (1 жовтня), «спустя две недели будет у него, гетмана, с полковники и с ясаульї и с сотники и с черкасы рада за Києвом в 80 верстах под городом Каневым на рєке Ресаве. Черкас де, государь, ему смотреть и переписывать и выбирать, кому в леистровывіх козаках бывыть, кому не быть» , 16 жовтня — через два тижні після свята Покрови, про яке згадує Лук'ян.
Рада під Кановом, напевно, відбулася, бо про це є згадка в статейному списку російського посла Григорія Неронова. 4 листопада посол прибув до Переяслава, де наказний полковник розповів йому, що гетьман був у Канєві, а після цього поїхав до Києва, щоб зустрітися з воєводою Адамом Киселем. Мабуть, у Каневі, а певніше, біля р. Росави, на традиційному місці козацьких рад, було обговорено питання про складання Реєстру. Такий висновок випливає Із запису в статейному списку, який зробив Неронов зі слів переяславського полковника Федора Лободи, що гетьман «обозного де своего Йвана Черняту и полковников послал по обе сторони Днєпра во все городи Войска Запорожского переписнвать казаков, сколько в котором городе бьіть казаком. А велел де гетмаи в казаки писать тех, которне служат старо и со всякую службу их будет...» . Керівництво підготовкою Реєстру, очевидно, було покладено на військового (генерального) обозного Івана Черияту, який за своїм становищем у війську вважався правою рукою гетьмана .
На старшинській раді під Каневом, певно, обговорювалися й Інші питання. Наприклад, могло бути визначено кількість полків та їхню територію. У Реєстрі зафіксовано 16 полків. Однак у різні часи ця цифра коливалася. М. Н. Петровський вважав, що на початку 1649 р. в Україні було 30 територіальних полків . Кількісний склад полків теж змінювався.
На жаль, відомості проте, як складався Реєстр на місцях, не збереглися. Не маємо також даних, чи велись якісь записи учасників війни раніше, щоб їх могли використати під час реєстрування. Правда, в деяких документах вжито вираз «лууріз», тобто виключення з реєстру (порівн. «випищики»), Напевно, підготовна списків доручалася місцевій козацькій старшині.
Як згадувалося, полковники після старшинської ради роз'їхалися по своїх полках для складання реєстрів. Оскільки бажаючих записатися козаками виявилося багато, старшина мала займатися спеціальним відбором. Вона дотримувалася правила: записувати насамперед тих козаків, хто кслужат старо», «лучщих людей», причому робилося це не без певного прибутку для себе. З практики складання реєстру 1651 р. відомо, що з людей, яких до нього записували, брали золотих червоних «по 30 и по 40 и больши. Хто ково больши мог дать, тою и в рейстр писал, для того что нихто в холопстве быть попрежнему не хотел». Польський уряд, як це випливає з листа короля Яна II Казимира до Богдана Хмельницького від 12 листопада 1649 р., сподівався, що складання Реєстру допоможе ліквідувати «юрби своєвільних людей», які виступали проти повернення шляхти .
Основну масу козацтва записали до шести реєстрових полків, що існували напередодні Визвольної війни: до Чигиринського—3222 чоловіка, Черкаського—2996, Канівського — 3167, Корсунського—3472, Білоцерківського—2990 і Переяславського—2982 чоловіка. Якщо додати 1992 козака Кропивнянського полку, фактично створеного на території старого Переяславського полку, то в цих семи полках було вписано до Реєстру 20 821 козака, тобто більше половини усіх реєстровців. Вони мешкали на півдні Київського воєводства — традиційній козацькій території. Про те, що основна маса козацтва мала розміщатися тут, йшлося під час переговорів гетьмана з польськими послами в лютому 1649 р. у Переяславі. В другому пункті проекту мирної угоди зазначалося, що Реєстр буде складено, «дотримуючись давніх звичаїв і привілеїв Запорозького Війська, щоб якнайближче до Дніпра і шляхів у Київському воєводстві...» . На решту дев'ять полків — Уманський, Брацлавський, Кальницький, Київський, Миргородський, Полтавський, Прилуцький, Ніжинський, Чернігівський — припадала майже половина козаків. Найменше їх вписано до Ніжинського і Чернігівського полків —відповідно 991 та 997 чоловік. З цього приводу О. Бодяпський висловив припущення, що північне Лівобережжя не пройнялося «духом козачества». Очевидно, кількісний склад полків слід пояснювати саме політикою гетьманського уряду при упорядкуванні Реєстру.
Можна з певністю твердити, що чіткої та єдиної інструкції і зразка для складання Реєстру не було. В одних полках (наприклад, Черкаському) всі сотні записано за ім'ям сотника (наприклад, Сотня Шубцева, Петрашкова тощо), в інших вони подані чи то за ім'ям сотника, чи то за назвою сотенного центру (Канівський, Корсунський, Переяславський полки). У деяких полках всі сотні подано за назвою сотенного центру (Чигиринський, Уманський та ін.). У Брацлавському полку в кожній сотні записано козаків за місцевостями. Виняток становить Білоцерківський полк, де Реєстр був не за сотнями — лише за місцевостями.
У кожному полку складалися свої реєстри не певну кількість козаків, яка, можливо, була встановлена раніше. Підготовлені на місцях реєстри надсилалися до полкового центру, а звідти до гетьманської резиденції в Чигирині.
Гетьманський уряд докладав багато зусиль, щоб вчасно закінчити складання Реєстру.
15 (25) листопада 1649 р. Богдан Хмельницький писав королю про від'їзд до Варшави на сейм козацьких послів І водночас повідомляв, що проводить якнайшвидше військовий перепис, який сподівався завершити до закінчення сейму. В наказі гетьмана козацьким послам зазначалося, що вже «впорядкували 40 тисяч Війська Запорозького, однак реєстрів тепер не посилаємо через поспішне вирядження наших послів, але зараз же якнайшвидше вишлемо інших послів з реєстрами». Правда, з листа Адама Киселя від 28 листопада до короля видно, що на той час було записано до Реєстру 20 тис. козаків. Тривало упорядкування реєстрів на правому березі Дніпра.
Зведення полкових списків у єдиний реєстр провадилося в Чигирині у військовій канцелярії («где дела делают»). Тут кваліфікованим писарям та підпискам доручалося оформлення Реєстру ,
Таких книг, напевно, було декілька, бо один примірник мав зберігатись у Варшаві, а інші — в Україні. До наших часів дійшла лише та, яку відвезли до Варшави. В листі до короля від 10 (20) березня 1650 р. Богдан Хмельницький, зокрема, писав: «Посилаємо В. К. М. військові реєстри з проханням, щоб, коли за обліком у Зборївських пунктах буде більше людей, тоді В. К. М., як наш милостивий пан, зболь зі своєї ласки на це не звертати уваги, бо і так у підрахувати війська ми мали великі труднощі». Зважаючи на те, що такий Реєстр був не до вподоби сенаторам і шляхті, гетьман просив короля захистити його .
У королівській канцелярії зареєстровано 40477 чоловік, тобто більше встановленої угодою чисельності. 2 травня 1650 р. король у листі до Богдана Хмельницького писав, що одержав новий Реєстр Війська Запорозького, доручив його переглянути і зазначив: «...ми ще вимагатимемо, щоб у ньому було зроблено виправлення».
Обставини склалися так, що Реєстр не був затверджений сеймом. В Україні теж не могли погодитися з ним. Адам Кисіль у листі до Богдана Хмельницького від 17 квітня 1650 р. згадував ті часи, коли Військо Запорозьке налічувало декілька і кільканадцять тисяч. За угодою встановлено 40 тис, але козаків є фактично втричі більше. Як показали події наступних років Визвольної війни, це не було перебільшенням.
КОДИКОЛОГІЯ І ПАЛЕОГРАФІЯ РУКОПИСУ «РЕЄСТР ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО 1649 РОКУ»
Загальновідомо, що головним чинником будь-якої книги є її зміст. Однак неабияке значення має й її оформлення, зокрема, наскільки окремі складові частини рукопису залежать від його змісту і сприяють його розкриттю.
Реєстр Війська Запорозького 1649 р. зберігається в РДАДА у зібранні рукописів Ф. Ф.Мазуріна (ф. 196, оп. 1, их пспр. 1691) у вигляді рукописної книги, формат якої 312 X 192 мм. Як відомо, в XVII ст. папір виробляли окремими аркушами, формат яких залежав від розміру форми і становив приблизно 460—500 х 370— 410 мм.
Для написання Реєстру використовувався папір Із зображенням гербової шляхетської емблеми —щита з двома навхрест ключа -ми-булавами (герб «Клямри»— «Ключі»). Такий папір був на той час поширений в Україні, зокрема використовувався для написання актових книг половини XVII ст. З таким водяним знаком у книзі налічується 183 аркуші, з них на 102 аркушах щит розташований булавами донизу, а на 81 — булавами догори. Лише два передостанні аркуші, на одному з якідписи Б. Хмельницького Й І. Виговського та печатка, а другий — чистий, мають інший водяний знак — зображення двоглавого орла з розпростертими крилами. У зв'язку з цим постає питання, чи випадково потрапили в книгу два аркуші паперу з іншим водяним знаком, чи, можливо, папір з таким водяним знаком використовувався в особливих випадках, зокрема для підписів урядовців.
Будь-який рукопис набував вигляду книги після його оправлення, оскільки писали тоді у окремих зшитках із кількох аркушів (4—5), складених удвічі. Саме такий метод написання Реєстру використали його укладачі. Наприкінці кожного із зшитків проставлено рекламу (кустоду) — перше слово тексту наступного зшитка, написане на нижньому полі звороту останнього аркуша попереднього зшитка, як позначка для правильного послідовного складання зшитків під час комплектування книги. Почерк і колір чорнила кожної кустоди свідчать, що її ставив писар, який завершував зшиток.
Послідовність зшитків у Реєстрі позначалася також арабськими цифрами на першому аркуші кожного зшитка праворуч біля самого краю нижнього поля. Відсутність цифрових позначок на кількох зшитках рукопису пояснюється тим, що їх зрізали під час оправлення книги. Нумерацію зшитків виконано однаковим чорнилом.
На останньому аркуші Реєстр скріплений під писами Б. Хмельницького й І. Виговського та печаткою. Для оформлення печатки посередині наступного аркуша надрізали по горизонталі папірець довгастої форми, загнули на зворотню сторінку попереднього аркуша, під нього налили сургуч І поставили печатку. Печатка округлої форми, всередині зображений козак у шапці, який обернувся ліворуч. На лівому боці козака шабля, а на лівому плечі — рушниця, яку він підтримує лівою рукою. Права рука вільна, ледь зігнута в лікті. По овалу печатки напис: «Печать Воиска єго королєвскои милсти Запорозького». Між написом у верхній частині овалу невеликий хрестик.

1. Чигиринский
2. Черкасский
3. Каневский
4. Корсунский
5. Белоцерковский
6. Уманский
7. Брацлавский
8. Кальницкий
9. Киевский
10. Переяславский
11. Кропивенский
12. Миргородский
13. Полтавский
14. Прилуцкий
15. Нежинский
16. Черниговский

Валерия