д. СЕЛЫЩЕ Галицкй р-н.

Ищу информацию о д.СЕЛЫЩЕ ГАЛИЧСКОГО Р-НУ ИВАНО-ФРАНКОВСКОЙ ОБЛ.(Украина)
В 1950г жытелей деревни переселили (вывезли) кого в сибирь на Дальний ВОСТОК,кого на восток УКРАИНЫ в Херсонскую обл. . ДЕРЕВНЮ ЛИКВДИРОВАЛИ и по сей день...
Сейчас информации о деревни нет ни в обласном архиве ни в районном.
Интеересует история церкви деревни.У них 22 МАЯ БЫЛ ОТПУСТОВЫЙ ДЕНЬ.
Почему?Какие собития были,благоларя чему был отпустотовый день?
Может ктото интересовалса даным вопросом.Подскажыте где искать информацию?
Бывшые жытели деревни расказывали что было явление Богородицы на месте церкви.
ГДЕ ИСКАТЬ ДОКУМЕНТЫ?

Да,это село. Точное название д. СЕЛИЩЕ(А) (СЕЛИЩЕ укр.) западная Украина.Эта
информация от человека который там родился и жил.Есть запись в паспорте о месте рождения
Через 1,5мес. буду в тех краях попробую в архивах СБУ посмотреть. ВОЗМОЖНО я ошибаюсь в дате ликвидации деревни.Есть фотография жителей деревни в церкви после последней СЛУЖБЫ БОЖЬЕЙ.
И еще много интересных фактов о церкви. Но это все со слов... А церковная книга тоже наверно утеряна.Спасибо.

Не могу на картах найти.Рядом должны быть деревни БЛЮДНИКИ и ТЕМЕРОВЦЫ.Но такое название деревни точно било. Тогда полностью выселели в области две деревни СЕЛЫЩЭ и ПОСИЧ.Вторая сейчас есть,возобн. после развала СССР.А про эту никаких документов нет.Про д.ПОСИЧ даные есть.

Наприкінці Другої світової війни стало очевидним, що такі села, як Посіч,що на Прикарпатті приречені. Посіч зовсім недалеко від обласного центру. Усього два десятки кілометрів. Однак ще донедавна його не було. Під’їжджаючи до Посічі, розумієш, у чому трагедія цього села. Чудове місце на пагорбі, з якого видно Івано-Франківськ, довколишні села та карпатські хребти, а позаду шумить Чорний ліс. Отож Посічі було призначено стати однією з партизанських столиць. Вона була воротами до повстанської держави, безкраїх лісів, що пролягли на сотні кілометрів.

У 1944-1945 роках Василь Андрусяк, більше відомий як полковник Різун-Грегіт, організував тут свою першу сотню, яка склала основу Української повстанської армії і була чи не основним його підрозділом. Полковник Різун відразу визначив село як один зі своїх опорних пунктів.

З Посіччю було пов’язане і його особисте життя. 11 травня 1945 року у церкві с. Посіч він узяв шлюб із Євгенією Гуцуляк. Це було продовженням дивовижної історії цієї славної родини. Посічани, звісно, активно допомагали українським партизанам. Наслідком стало те, що 1946-1947 рр. село було повністю виселене військами НКВД до Сибіру та частково в Одеську область. Очевидці трагедії села Іван Курій та Микола Бриндзей так розповідають про виселення:

„Під штиками, обскочили ціле село і кожну хату. 15 хвилин давали зібрати щось у торбу і на цьому кінець. То
Новозбудований монастир на місці знищеної церкви.
© RadioSvoboda.Ua
страшне було!”, „Село розтягали, хати руйнували”, „ Жодної хати тут не було, не залишилось, жодної хати як село переселили”.

Причиною знищення села стало також те, що 7 квітня 1945 року курінь УПА „Скажені підкарпатці” в Посічі повністю знищив спецвідділ НКВД. Як наслідок – було вбито 60 енкаведистів, захоплено багато зброї та військової амуніції. Упівці втратили лише двох вояків убитими, а двоє було легкопораненими. Цей бій внесено до ста найбільш успішних операцій УПА проти радянських військ.

1950 року с. Посіч було повністю ліквідоване за нескореність та постійну протидію радянському режимові.

У 90-х роках минулого століття Посіч почала відроджуватись. Сюди відновили дорогу, провели електропостачання. Колишнім посічанам та їхнім нащадкам повертають землю. Тут можна побачити і скромні, збудовані зі старих матеріалів хатки, а є і пишні новобудови. Однак більшість земель, на яких колись були вулиці та садиби, стоять пусткою та порослі чагарниками.

Самі посічани кажуть, що в селі вже близько 80-ти дворів. Люди поволі обживають це село, в якому, наче у дзеркалі, відображена історія Галичини.


Наверное здесь вопрос в том, что в послевоенніе годы село могло принадлежать к Галицкому району. Сейчас село в Тысменицком районе Ивано-Франковской области.

16 липня 1943 Зупинилися на день в лісовому масиві, 10 км на захід від Галича, в районі села Седліска.

Из дневника комиссара партизанского соединения Руднева.