Всероссийское Генеалогическое Древо
На сайте ВГД собираются люди, увлеченные генеалогией, историей, геральдикой и т.д. Здесь вы найдете собеседников, экспертов, умелых помощников в поисках предков и родственников. Вам подскажут где искать документы о павших в боях и пропавших без вести, в какой архив обратиться при исследовании родословной своей семьи, помогут определить по старой фотографии принадлежность к воинским частям, ведомствам и чину. ВГД - поиск людей в прошлом, настоящем и будущем!
Вниз ⇊
0_bce0f_4fa17f03_S.png
i.gif Пожалуйста, по своим личным поискам (по фамилиям рода) и отдельным населенным местам
открывайте фамильные или дневниковые темы.
Географический раздел по Полтавской губернии разбит на уезды/волости.
Придерживайтесь, пожалуйста, выбранной схемы, открывая новые темы.


i.gif
Пользуйтесь папками с микрофильмами, которые собрали участники форума -

Украинские архивы https://drive.google.com/drive...X3RUrhN9eb
https://drive.google.com/drive...DMzy5gXNvs


i.gif ОБРАТИТЕ ВНИМАНИЕ на то, что
ВСЕ украинские разделы и темы закрыты для редактирования...
Напечатав свое сообщение, не поленитесь проверить его на предмет грамматических ошибок и неточностей в изложении
через опцию "Предварительный просмотр"...и только потом отправляйте на форум через опцию "Отправить"..
________ Не забывайте из цитат участников в Ваших постах удалить лишнее, оставив только ту часть, на которую даете ответ
или задаете вопрос.

Кобелякский уезд

уезд по АТД в составе Полтавской губ., существовавший в 1781 — 1923 годы. Уездный город — Кобеляки

← Назад    Вперед →Страницы: 1 * 2 3 4 5 ... ... 65 66 67 68 69 70 Вперед →
Модераторы: Ёжик, Tasha56
PElena

PElena

Луганск
Сообщений: 6605
На сайте с 2009 г.
Рейтинг: 5785
Кобелякский уезд — административно-территориальная единица в составе Полтавской губернии Российской империи, существовавшая в 1781 — 1923 годы. Уездный город — Кобеляки.

В 1913 году в состав уезда входила 21 волость:

Бреусовская — с. Бреусовка,
Село возникло на базе Зинковских хуторов, известных с XVIII века, среди которых был и казачий хутор Бреусовка
В настоящее время Бреусовка (укр. Бреусівка) — село, Бреусовский сельский совет, Козельщинский район, Полтавская область. Является административным центром Бреусовского сельского совета, в который, кроме того, входят сёла Винники, Красноселье, Новосёловка, Александровка Вторая, Хмарино и Чечужино.

Бригадировская — с. Бригадировка,
В настоящее время Бригадировка (укр. Бригадирівка) — село, Оленовский сельский совет, Козельщинский район, Полтавская область.

Бродщинская — с. Бродщина,
В настоящее время Бродщина (укр. Бродщина) — село, Бродщинский сельский совет, Кобелякский район, Полтавская область. Является административным центром Бродщинского сельского совета, в который, кроме того, входят сёла Леваневское, Николаевка, Павловка и Самарщина.

Беликская — м. Белики,
В настоящее время Бе́лики (укр. Білики) — посёлок городского типа, Беликский поселковый совет, Кобелякский район, Полтавская область.

Велико-Кобеликская — с. Столбина Долина, Давидовский хут.,
В настоящее время Столбина Долина (укр. Стовбина Долина) — село, Столбино-Долинский сельский совет, Новосанжарский район, Полтавская область. Является административным центром Столбино-Долинского сельского совета, в который, кроме того, входят сёла Грекопавловка, Давыдовка и Кобы.

Волчеречская — хут. Волчереч, Великий Кобелячек, с., Волчереч, хут., Морковка (Граповка), с., Попово, с., Супротивная Балка, хут.
В настоящее время Великий Кобелячек (укр. Великий Кобелячок) — село, Великокобелячковский сельский совет, Новосанжарский район, Полтавская область. Является административным центром Великокобелячковского сельского совета, в который, кроме того, входят сёла Козубы, Сулимы и Шелкоплясы.
В настоящее время Супротивная Балка (укр. Супротивна Балка) — село, Супротивнобалковский сельский совет, Новосанжарский район, Полтавская область. Является административным центром Супротивнобалковского сельского совета, в который, кроме того, входят сёла Кальницкое и Пасечное.

Китай-Городская — м. Китай-Городок, Китайгород, м., Рудчанский хут.
В настоящее время Кита́йгород (укр. Китайгород) — село, Китайгородская сельская территориальная община, Царичанский район, Днепропетровская область. Является административным центром Китайгородской сельской территориальной общины, в которую входят также сёла Рудка, Кравцовка, Рыбалки и Щербиновка.

Кишенская — м. Кишенка, Куты, д., Переволочна, м.
В настоящее время Кише́ньки (укр. Кише́ньки) — село, Светлогорский сельский совет, Кобелякский район, Полтавская область.

Клюсово-Зачепиловская — хут. Клюсовские, Зачепловские хут., Пологовские хут.
В настоящее время Клюсовка (укр. Клюсівка) — село, Клюсовский сельский совет, Новосанжарский район, Полтавская область.

Кобелякская — г. Кобеляки, Волчья Речка, с., Горешние Млины, с., Заворсклянский хут., Таранушечевский хут.
С 1765 года Кобеляки входили в Екатерининскую провинцию Новороссийской губернии,
здесь дислоцировался штаб Днепровского пикинёрного полка и его 4-я рота.
В 1773—1783 годах — ротный город 4-й роты Днепровского пикинёрского полка,
с 1796 года — входили в Кременчугский уезд Малороссийской губернии.
В настоящее время Кобеляки (укр. Кобеляки) — город, административный центр Кобелякского района Полтавской области.

Куликовская — хут. Куликовские, Задовчанский хут., Михновка, с., Николаевка, д. (Мазуровка), Пащенков хут., Решетиловские хут.
Шатраевка, д.

Кустоловская — с. Кустолово, Великий Степ, хут., Дробиновка, слоб., Кустоловский хут., Солонцы, хут.,
В настоящее время Кустолово (укр. Кустолове) — село, Кустоловский сельский совет, Новосанжарский район, Полтавская область. Является административным центром Кустоловского сельского совета, в который, кроме того, входит село Малые Солонцы.

Лашковская — с. Лашково,
В настоящее время Ля́шковка (укр. Ляшківка) — село, Ляшковский сельский совет, Царичанский район, Днепропетровская область. Является административным центром Ляшковского сельского совета, в который, кроме того, входят сёла Назаренки, Орловка и Шаровка.

Маячская — м. Маячка, Андреевка, с., Канавы, хут., Ливенское, с., Михайловка, с., Шидеева, д.
В настоящее время Маячка (укр. Маячка) — село, Маячковский сельский совет, Новосанжарский район, Полтавская область. Является административным центром Маячковского сельского совета, в который, кроме того, входят сёла Губаревка и Рекуновка.

Ново-Сенжаровская — м. Ново-Сенжары, Забродки, хут., Лелюховка, с.,
В настоящее время Но́вые Санжа́ры (укр. Нові Санжари) — посёлок городского типа, Новосанжарский поселковый совет, Новосанжарский район, Полтавская область.
Лелюховка (укр. Лелюхівка) — село, Лелюховский сельский совет, Новосанжарский район, Полтавская область. Является административным центром Лелюховского сельского совета, в который, кроме того, входят сёла Забродки.

Озерская — м. Озеры, Бригадировка, с., Комендантовка, д., Солошино, с.
В настоящее время Озера (укр. Озера) — село, Озерянский сельский совет, Кобелякский район, Полтавская область. Является административным центром Озерянского сельского совета, в который, кроме того, входят сёла Морозы, Поводы и Прощурады.

Орликская — м. Орлик, Заоченское, с.,Новый Орлик, м., Старый Орлик, м.
В настоящее время Орлик (укр. Орлик) — село, Орликский сельский совет, Кобелякский район, Полтавская область.

Сокольская — м. Соколка, Дашковы хут., Дриждовы, хут., Лучки, с., Ханделеевка, с.
В настоящее время Левобережная Соколка (укр. Лівобережна Сокілка) — село, Ольховатский сельский совет, Кобелякский район, Полтавская область.

Хорошковская — с. Хорошки, Буняковка, м., Голтва (с предместьем Горы), м., Замостье, с., Прилепка, д., Хорошковские хут., Юрки, с.
В настоящее время Хоришки́ (укр. Хорішки)— село, Хоришковский сельский совет, Козельщинский район Полтавская область. Является административным центром Хоришковского сельского совета, в который, кроме того, входят сёла Вольное, Загребелье, Костовка, Пашеновка, Юрки и Юрочки.

Царичанская
— м. Царичанка, Тарасовский хут.
Царича́нка (укр. Царичанка) — посёлок городского типа, Царичанский поселковый совет, Царичанский район, Днепропетровская область, Украина. Является административным центром Царичанского района и административным центром Царичанского поселкового совета, в который, кроме того, входят сёла Драговка, Дубовое, Калиновка, Лысковка, Пилиповка, Селяновка, Тарасовка и Турово.

Чорбовская — с. Чорбовка, Ивановка, с., Комаровка, с., Кустолова Чорбовка, с.
Чорбовка (укр. Чорбівка) — село в Кобелякском районе Полтавской области Украины. Является административным центром Чорбовского сельского совета, в который, кроме того, входят сёла Белоконовка, Комаровка и Червоное.
---
Пономаренко, Пасечные /Полтавская/, Береговые, Вервейко /Курская, Белгородская/
Мой дневник
Лайк (3)
PElena

PElena

Луганск
Сообщений: 6605
На сайте с 2009 г.
Рейтинг: 5785
http://www.obladmin.poltava.ua/novosan

Новосанжарська районна державна адміністрація Полтавської області
офіційний веб - сайт

НОВІ САНЖАРИ


Районний центр розташований на березі р. Ворскла, за 7 км від однойменної залізничної станції, за 2 км від автотраси Суми — Олександрія. Селищна рада межує з Лелюхівською, Малокобелячківською, Судівською, Кунцівською, Клюсівською, Зачепилівською сільськими радами.

З середини XIX століття Нові Санжари — волосний центр Кобеляцького повіту.

З 7 березня 1923 року — центр Новосанжарського району Полтавського округу Полтавської губернії. Селищна рада утворена у 1925 році.

Першим головою селищної ради після війни був Мих Митрофан Гаврилович, потім —Лисенко Михайло Онисимович, Шинкаренко Олександр Гнатович, Щербак Павло Йосипович, Панченко Микола Леонтійович, Коба Олексій Савич, Віблий Анатолій Максимович, зараз селищним головою працює Река Андрій Олександрович. Тривалий час секретарями виконкому були Єщенко Євгенія Іванівна, Мордік Тетяна Луківна, нині на цій посаді — Олянич Валентина Григорівна.

Площа Нових Санжар — 651,9 га: під забудовою та присадибними ділянками — 308,5 га; орної землі — 64,33, пасовищ — 102,27 га, ріллі — 552,33 га (488 га належить приватній агрофірмі «Обрій»). У приватній власності — 555,9 га землі. Виділено 115 паїв (318,5 га).

Прикрепленный файл: полт-обл-Новые САнжары.gif
---
Пономаренко, Пасечные /Полтавская/, Береговые, Вервейко /Курская, Белгородская/
Мой дневник
Tullii

г. Запорожье
Сообщений: 358
На сайте с 2009 г.
Рейтинг: 186
С книги "Джерела з історії Південної України" том 6

Прикрепленный файл: сканирование0001.jpg
Tullii

г. Запорожье
Сообщений: 358
На сайте с 2009 г.
Рейтинг: 186
2-я страница

Прикрепленный файл: сканирование0002.jpg
PElena

PElena

Луганск
Сообщений: 6605
На сайте с 2009 г.
Рейтинг: 5785
http://www.obladmin.poltava.ua...t/5435.htm

ЗА ДАЛИНОЮ РОКІВ...

Як свідчать археологічні розкопки, заселення території, де розташовані Нові Санжари, почалося в глибоку давнину. Тут виявлено поселення доби неоліту — нового кам'яного віку, на околиці селища, на правому березі Ворскли, знайдено рештки поселення скіфського часу та сарматське поховання.

На північний захід від селища археологи виявили поселення черняхівської культури III — IV століть нашої ери. Знайдено керамічні, гончарні та інші вироби, римські монети перших століть нашої ери — вони свідчать, що давньослов'янські племена, які тет проживали, були осілими, землеробськими, займалися ремеслами, вели торгівлю з сусідніми народами.

У другій половині XIV століття ці землі потрапили під владу Великого Князівства Литовського, а після Люблінської унії 1569 року, з утворенням Речі Посполитої, їх захопили польські магнати.

З джерел ближчого часу відомо, що назва «Санжаров» тюркського походження.

У 1243роцінаберезі Ворскли зимувала орда татар. Урочище, Де вона розташувалась, називали Сан-Чаров. Урочище Сан-Чаров згадується у другій половині XVI століття у скарзі, яку кримський хан подав Івану Грозному — один з двох торгових шляхів, яким турецькі і кримські купці возили товар до Москви, пролягав через пусті, незалеселені землі, урочище Сан-Чаров.

Хан скаржився, що на караван купців, котрі, аби не платити мита, направились через урочище Сан-Чаров, напали спершу московські, а потім королівські козаки, відібравши товари.

В історичних джерелах 1636 року вперше згадується «Санжаров» — королівська маєтність, що підпорядковувалась тодішньому Черкаському староству. Цю місцевість вкривали густі незаймані ліси з річками — це були королівські угіддя, місця для полювання та розваг.

На карті французького інженера Гійома Левассера де Боплана (друга чверть XVII століття) вони значаться як населений пункт Санжаров Новий Черкаського староства. У той час тут була земляна фортеця, обнесена валом, який існував до кінця XIX століття. Про те, що до середини XVII століття Нові Санжари були невеликим поселенням, можна судити з того, що серед занесених у реєстр 1649 року 19 міст і містечок Полтавського полку вони не значаться.

Як відомо, Богдан Хмельницький своїми універсалами від 1650 і 1651 років дозволив утікам з Правобережної України, яка перебувала під владою Речі Посполитої, селитися на землях, що належали до «гетьманської булави», мати тут «борті, і млини, і всякі угіддя». Саме тоді Нові Санжари прийняли багато переселенців з Брацлавщини й Поділля.

Населення займалося селітроварінням, різними промислами, особливо тканням ряден. Нові Санжари були одним з центрів чинбарства на Лівобережжі.

У «Розпису» міст і містечок, якими володіло Військо Запорізьке, складеному у 1653 році, згадується слобідка Нові Санжари у складі Полтавського полку.

Нові Санжари мали неабияке стратегічне значення як передовий військовий пост. Про це можна судити з поданої жителями цареві Олексію Михайловичу у 1658 році скарги на Івана Виговського, який із своїми союзниками напав на поселення і пограбував його. «Новый город Санжаров стоит на краю на бродах от татар, и нам, государь, Богдан Хмельницкий в том городе велел селитца, чтоб татарам заступить дорогу...». Від тих давніх бродів пішла й назва села Забрідки, що розташоване поруч з Новими Санжарами.

Новосанжарці не підтримали зрадника українського народу гетьмана Івана Виговського, який був одним з ініціаторів підписання польським урядом Гадяцького договору, за яким Лівобережна Україна повинна була знову повернутися під владу шляхетської Польщі. В одній із «чолобитних» розповідалося, як 12 грудня 1658 року три полки Івана Виговського напали на Нові Санжари, порубали двісті чоловік. Але жителі не виконали вимоги видати десять російських послів з Чугуєва, які перебували в містечку, і героїчно захищалися. Зламавши їх опір, ворог все пограбував і спалив селище, «поотдал в неволю душ христианских множество и малых детей татарам и бусурманам и ляхам».

У 1668-1672 роках вся Лівобережна Україна переживала страхіття міжусобної боротьби, в якій одні старшинські групи спиралися на султанську Туреччину, другі — на шляхетську Польщу, інші залишалися щирими прихильниками Росії.

У зоні бойових дій опинилися Нові Санжари і тоді, коли війська Карла XII вдерлився в Україну. Свій внесок у захист Полтави, забезпечення перемоги під її стінами зробили і ново-санжарці. Вони нападали на шведів, відволікали на себе частину сил ворога від обложеної Полтави.

Захопивши Нові Санжари весною 1709 року, шведи розташували тут свій гарнізон. Не бажаючи прислужувати ворогу, жителі тікали в ліси до партизанів, убивали або захоплювали в полон ворожих солдатів. Коли війська Карла XII форсували облогові роботи під Полтавою, козаки в районі Нових Санжар лише за один день 16 травня 1709 року знищили 215 і взяли в полон 45 шведських солдат. У наступні дні козаки знищили та полонили ще кількасот ворогів.

Новосанжарці надавали і матеріальну допомогу обложеній Полтаві. Під час збирання грошей по всіх сотнях Полтавського полку на купівлю селітри Новосанжарська сотня внесла сто злотих.

Після поразки під Полтавою 27 червня 1709 року рештки шведської армії тікали через Нові Санжари. Щоб відірватися від переслідувачів, шведи тут палили вози, закопували або й просто кидали зайві речі, які награбували в Україні, і втікали Далі до Дніпра. Ще й сьогодні в народі живуть легенди про те, як шведи буцімто заривали в землю й кидали в колодязі бочки із золотом та іншим багатством. Навіть називали місця, де знаходяться скарби, час від часу появлялися скарбошукачі. На честь 200-річчя перемоги під Полтавою сільська громада постановила спорудити в Нових Санжарах пам'ятник. Його було відкрито 27 червня 1909 року, але під час громадянської війни пам'ятник зник — тільки в жовтні 1965 року будівельники, риючи котлован у центрі селища для спорудження магазину, відкопали пам'ятник. За рішенням виконкому селищної ради його встановлено на центральній вулиці Нових Санжар.

Все більше зростало класове розшарування жителів Нових Санжар. Маєтки, млини, великі пасіки зосереджувалися в руках козацької старшини, духовенства. Величковські, Магденки, Маджари та інші власники поступово перетворювали у своїх кріпаків значну частину колись вільного населення. У 1760 році останній гетьман Лівобережної України Кирило Розумовський із санкції царського уряду віддав Нові Санжари, Кобеляки, Білики та навколишні землі у спадкове і довічне володіння російському генералові Роману Воронцову, який намагався поширити свою владу і на вільних козаків.

З ліквідацією гетьманства Нові Санжари у 1765 році було віднесено до складу Новоросійської губернії, переведено в ранг повітового міста з утворенням тут пікінерського полку. Таким чином, Нові Санжари стали військовим поселенням, жителі якого, позбавлені колишніх козацьких прав, мусили не тільки брати безпосередню участь у війнах, а й давати для царської армії підводи, коней, фураж, провіант, підпорядковуватися всім вимогам тодішньої тяжкої царської муштри.

З 1784-го по 1794 рік Нові Санжари належали до Катеринославського намісництва як повітове місто, потім як поселення Алексопольського (Царичанського) повіту. ЗО листопада 1796 року волосне містечко Нові Санжари увійшло до складу Чернігівської (пізніше Малоросійської) губернії.

Скасування кріпацтва, розвиток капіталістичних відносин у країні майже не відбилися на економіці містечка. До кінця століття в ньому працювали два невеличких воскових заводи, 31 цегельня, шість шкіряних заводів та винокурня, ряд олійниць, кузень, бондарень, чоботарських та кравецьких майстерень, де було по 1-5 робітників. Основна маса населення не мала можливості працювати у містечку. Недостатньо було й землі. На 362 козацьких, селянських та міщанських господарств приходилось 893 десятини в самому містечку і 700 десятин степової та 300 десятин піщаної землі поблизу села Кустолове. Малоземелля, неврожаї, стихійні лиха були постійним важким бичем для бідноти, яка, щоб якось проіснувати, влітку ходила жати від снопа. Ішли на далекі заробітки в Таврію чи до місцевих куркулів. Багато бідняків були змушені шукати кращої долі в чужих краях, переселятися до Сибіру чи на Далекий Схід. Протягом 1861-1893 років з Новосанжарської волості переселилися 888 чоловік. Відсутність промисловості, обмаль землі змушували населення займатися кустарними промислами, що особливого розвитку набули в другій половині XIX століття. За даними переписів 1898 та 1900 років у Новосанжарській волості, до складу якої, крім Нових Санжар, входили село Лелюхівка та хутір Забрідки, 232 чоловіка займалися безпосередньо ремеслами. У 1910 році тут було вже більше трьохсот ремісницьких господарств. Це були теслярі, пічники, кравці, шапошники, чоботарі, шевці, бондарі, позолотники, ковалі, слюсарі, чинбарі, ткачі. Матеріал ремісники купували в різних місцях: ковалі — у Полтаві, Кобеляках, Кременчуку, шкіряники — в Полтаві та на місцевих і навколишніх ярмарках. Вироби свої продавали на ярмарках та скупникам а міст. Працювали ремісники та кустарі і на замовлення. Багато з них були в кабалі v місцевих лихварів. Вигідне географічне положення Нових Санжар (на шляху між Полтавою і Кременчуком, у межиріччі Ворскли та Орелі) сприяло розвитку торгівлі. Щороку тут відбувалося чотири ярмарки, на які з'їжджалися купці не тільки з російських

губерній, а навіть з турецьких міст. Торгували худобою, хлібом, шерстю, рибою, чорноморськими оселедцями, дьогтем, тканинами, персидськими килимами, дорогоцінними прикрасами, ремісничими виробами.

На початок XX століття у Нових Санжарах було 534 господарства, 2518 чоловік разом з найманими робітниками. Незважаючи на зменшення кількості населення, землі у господарів було мало: всього 955 десятин, в тому числі орної — 661 десятина. 55 господарств зовсім її не мали, майже 280 сімей володіли менше ніж трьома десятинами. Ця біднота фактично вела напівжебрацьке життя. її супутниками були не тільки голод, але й хвороби, насамперед інфекційні — віспа, малярія та інші. За лікуванням зверталися до знахарів, шептух, бо на медичну дільницю, яка обслуговувала кілька волостей з населенням понад 32 тисячі чоловік, був лише один лікар та один фельдшер у Нових Санжарах, невелика приватна аптека, існувала богодільня для жебраків і безпритульних.

У містечку діяло парафіяльне училище, потім — двокласне і початкове училища. Пізніше відкрилася земська, а потім і чотирикласна вища початкова школи. І все ж у 1892 році в Нових Санжарах з прилеглими хуторами майже на 3,6 тисячі жителів письменних було лише 359 чоловіків і 64 жінки — трохи більше 11 відсотків населення.

В той же час у Нових Санжарах працювали і представники високоосвіченої культурної інтелігенції, яка глибоко співчувала бідноті.
---
Пономаренко, Пасечные /Полтавская/, Береговые, Вервейко /Курская, Белгородская/
Мой дневник
PElena

PElena

Луганск
Сообщений: 6605
На сайте с 2009 г.
Рейтинг: 5785
http://www.obladmin.poltava.ua...t/5435.htm

РАЙСЬКИМ КУТОЧКОМ ЗДАВНА ВЕЛИЧАЮТЬ...

Нові Санжари заслужено називаються оздоровницею всеукраїнського масштабу.

В останні роки особливо активізувалася робота по перетворенню селища в курортне містечко. Одеські спеціалісти провели необхідні дослідження і дійшли висновку, що природно-кліматичні умови (запаси цілющої мінеральної води, лікувальних грязей, чудова природа) цілком підходящі для цього.

Ще на початку XIX століття російський історик і географ Євдоким Зябловський, побувавши на Полтавщині, описував Нові Санжари, як одне з «примечательных мест» повіту з винятково багатою і красивою природою: з трьох боків — гориста місцевість, на схід — степ, древні Ромашковий та Великий ліси, гаї, садки, Ворскла. З провесни сюди наїздили дачники, які величали цей чарівний куточок Українською Швейцарією. Чимало полтавських, столичний інтелігентів відпочивали в цьому благодатном куточку. Тривалий час тут працював видатний російський вчений природознавець, основоположник сучасного наукового ґрунтознавства Василь Докучаев.

На одній з селищних околиць, за сотню метрів від Ворскли, у 1933 році було відкрито будинок відпочинку для військовослужбовців Харківського військового округу. В роки війни тут діяв госпіталь для лікування поранених радянських воїнів. З 5 грудня 1945 року на базі згаданого будинку відпочинку почав діяти бальнеологічний санаторій Київського військового округу, нині здавниця носить назву «Медичний центр Внутрішніх військ МВС України». Для лікування хворих використовують місцеву мінеральну воду, яка належить до гідро-карбонатно-хлоридно-натрієвих і є аналогом знаменитої «Єсентуки». Медичний центр має чудовий п'ятиповерховий спальний корпус, прекрасний клуб, зручну їдальню, всі умови для повноцінного лікування і відпочинку. Тисячі людей поправили здоров'я в цьому прекрасному санаторії, побувавши тут один раз, стараються щороку відпустку провести саме на берегах Ворскли. У самому центрі Нових Санжар з 1924 року діє будинок відпочинку «Ворскла», впродовж багатьох років це був філіал знаменитого курорту «Миргород». Сюди на відпочинок приїздили люди з різних куточків України, діти й дорослі з Чорнобильської зони.

З 1987 року діє санаторій-профілакторів «Антей», де також проходять курс оздоровлення діти й дорослі з радіактивно забрудненої зони, з інших куточків України.

В Нових Санжарах свого часу створено справжню мережу піонерських таборів — дитячих оздоровниць. «Фонтан», «Орлятко», «Зміна», «Костер», «Дружба», «Буревісник» щоліта перетворювались на справжнє гамірливе дитяче містечко. Більшість оздоровчих таборів і зараз щоліта приймає дітвору.

У 1969 році було відкрито туристичну базу «Нові Санжари», нині це приватне підприємство «Русава», призначення якого не змінилось — оздоровлення та відпочинок людей.
---
Пономаренко, Пасечные /Полтавская/, Береговые, Вервейко /Курская, Белгородская/
Мой дневник
PElena

PElena

Луганск
Сообщений: 6605
На сайте с 2009 г.
Рейтинг: 5785
http://www.obladmin.poltava.ua...t/5435.htm

Ті, хто приїздить на відпочинок до Нових Санжар, з цікавістю знайомляться з історією славного містечка на Ворсклі, з його знатними людьми. Назвемо імена тих, ким гордяться новосанжарці:

Алексеев Павло Семенович — працював в органах внутрішніх справ, нагороджений орденом Леніна.

Бездільний Михайло Павлович — художник.

Бунецький Василь Юхимович — перший керівник автоколони, очолював її впродовж багатьох літ.

Бурда Дарія Петрівна — десятки літ віддала педагогічній праці, нагороджена орденом Леніна.

Бут Микола Іванович — один з кращих водіїв району, лауреат Державної премії.

Вусик Лука Корнійович — учасник бойових дій, все трудове життя віддав розвитку будівельної галузі в районі.

Гененко Анатолій Тимофійович — відомий письменник.

Геращенко Олександр Петрович — режисер Харківського оперного театру.

Гнида Микола Юхимович — український народний поет XIX століття.

Деряжний Федір Іванович — відомий художник, працював у галузі станкового та декоративного мистецтва.

Довженко Олександр Миколайович — майстер спорту, керівник дитячої громадської організації — спортивний клуб «Олександр».

Долина Іван Іванович — науковець-енергетик, учасник будівництва Дніпрогесу, брав участь у післявоєнній відбудові Донбасу. Нагороджений двома орденами Леніна.

Іваникович Михайло Олексійович — начальник бурової, першим у районі удостоєний трудової нагороди незалежної України — ордена «За заслуги».

Камуз Павло Никифорович — учасник бойових дій, тривалий час очолював районний відділ внутрішніх справ.

Клюшник Андрій Дмитрович — заслужений працівник промисловості, багато років очолював шкірзавод, учасник бойових дій.

Кобезький Федір Васильович — лікар з багаторічним стажем, у 50-ті роки нагороджений орденом Леніна.

Колодійчик Петро Опанасович — буровий майстер, нагороджений орденом Леніна.

Коломак Катерина Йосипівна — кандидат медичних наук, багато років працювала у районній лікарні.

Кононенко Мусій Степанович — відомий письменник і фольклорист, помер (1922 р.) і похований у Нових Санжарах.

Корсун Галина Степанівна — військовий льотчик, нагороджена багатьма бойовими орденами й медалями.

Костенко Олексій Якович — учасник бойових дій, тривалий час очолював колектив меблевиків.

Крайник Кіндрат Кіндратович — очолював Новосанжарську середню школу, був головою Козельщинського райвиконкому, нагороджений орденом Леніна.

Кузьмін Петро Кузьмич — за мужність в боротьбі з ворогом відзначений орденом Леніна.

Кулешова Галина Федорівна — заслужений вчитель України.

Кухаренко Яків Трохимович — самодіяльний поет, автор поетичної збірки «Доля», тексту Гімну Нових Санжар.

Кущ Віктор Андрійович — відомий кінооператор, лауреат Шевченківської премії.

Кущ Володимир Іванович — доктор фізико-математичних наук, працює в Інституті надтвердих матеріалів Національної академії наук України

Лазоренко Іван Григорович — учасник бойових дій, багато років керував фабрикою «Червоне проміння».

Левенець Данило Петрович — художник. Лисенко Ольга Онисимівна — майже 60 років віддала роботі на фабриці «Червоне проміння», її вироби демонструвалися на всесоюзних і міжнародних виставках.

Лисенко Сергій Васильович — доктор біологічних наук, працює в Інституті мікробіології РАН, м.Москва.

Мороз Валентина Андріївна — заслужений вчительУкраїни.

Олійник Борис Ілліч — видатний поет і державний діяч.Випускник Новосанжарської середньої школи.

Онищєнко Наталія Іванівна — півстоліття віддала педагогічній праці, в 1939 році першою в районі удостоєна ордена Леніна.

Пасічний Віталій Андрійович — відомий архітектор, працював в архітектурно-проектувальних установах Полтави.

Пасько Олексій Панасович — за подвиги у Великій Вітчизняній війні удостоєний звання Героя Радянського Союзу.

Петрук Іван Петрович — багато років очолював експедицію глибокого буріння, удостоєний багатьох державних нагород.

Пилипенко Іван Макарович — ветеран освітянської справи, ініціатор створення музею в райцентрі.

П'ятенко Іван Маркович — за мужність при форсуванні Дніпра в 1943 році удостоєний звання Героя Радянського Союзу.

Рокитянський Василь Євгенович — засновник і багаторічний керівник самодіяльного народного оркестру народних інструментів.

Рубан Федір Юхимович — заслужений зоотехнік СРСР.

Санаров Іван Венедиктович — багато років працював головним геологом експедиції глибокого буріння, заслужений геолог України.

Синицька Любов Йосипівна — педагог, очолювала Новосанжарську школу, районний відділ освіти.

Сливка Роман Іванович — три десятиліття очолював дитячу музичну школу, згуртував прекрасний колектив викладачів.

Стефанов Микола Петрович — працював земським лікарем у Нових Санжарах з початку 1900-х років. Загинув під час війни.

Ткаченко Іван Максимович — учасник бойових дій, в повоєнну пору працював на партійній роботі, тривалий час очолював районний відділ освіти.

Ткаченко Петро Максимович — учасник бойових дій, десятки літ віддав роботі в партійних органах, був секретарем райвиконкому.

Храмченков Віктор Олександрович — кандидат хімічних наук, працював старшим науковим співробітником Інституту атомної енергетики імені Курчатова.

Чернов Онисим Несторович — ветеран війни, багато літ очолював районну лікарню.

Чорнобай Євдокія Гаврилівна — заслужений вчитель України.

Щербак Павло Йосипович — учасник бойових дій, нагороджений орденом Леніна.

Яценко Лідія Олексіївна — ветеран журналістської справи, більше двох десятиліть очолювала колектив редакції районної газети.
---
Пономаренко, Пасечные /Полтавская/, Береговые, Вервейко /Курская, Белгородская/
Мой дневник
PElena

PElena

Луганск
Сообщений: 6605
На сайте с 2009 г.
Рейтинг: 5785
http://www.obladmin.poltava.ua...t/5435.htm

УДОСТОЄНІ ВИСОКИХ ЗВАНЬ

БАРІЛ (КУЩ) Клавдія Федорівна — заслужена артистка України, заслужена артистка Кабардино-Балкарії (Великі Солонці)

БЕЗПАЛЬКО Дмитро Андрійович — заслужений працівник сільського господарства (Вісичі)

БЛІНОВ Олександр Володимирович — заслужений лікар України (Нові Санжари)

БУГ Микола Іванович — лауреат Державної премії СРСР (Нові Санжари)

ВІСИЧ Катерина Іванівна — заслужений вчитель України (Вісичі)

ГОРБЕНКО Марія Андріївна — заслужений працівник торгівлі (Мала Перещепина)

ЗАБРУДСЬКА Тетяна Федорівна — заслужений ветлікар України (Маячка)

КАБЛУКОВ Микола Іванович — заслужений ветлікар України (Нехвороща)

КИРИЧОК Ніна Іванівна — заслужений працівник сільського господарства (Малий Кобелячок)

КОЛОДОЧКА Микола Іванович — заслужений артист України (Кунцеве)

КРИВЕНЬ (МОШЕНЕЦЬ) Ніна Іванівна - заслужена артистка України (Старі Санжари)

КРИКЛЯ Микола Матвійович — заслужений працівник сільського господарства (Нехвороща)

КУЛІШОВ Михайло Миколайович — заслужений вчитель України (працював у Малій Перещепині).




Вважаю, що земляки повинні знати про нашу Ніночку (дивись: Дневник PElena, Через тернии к звездам: поиск, Цирк лилипутов)


РУДЬ Ніна Василівна - заслужена артистка Російської Федерації, рекордсмен Книги рекордів Гіннеса, артистка Цирку ліліпутів Россійської державної циркової кампанії (народилась і похована в Забрідках Ново-Санжарського району)
---
Пономаренко, Пасечные /Полтавская/, Береговые, Вервейко /Курская, Белгородская/
Мой дневник
PElena

PElena

Луганск
Сообщений: 6605
На сайте с 2009 г.
Рейтинг: 5785
http://www.obladmin.poltava.ua...t/5448.htm

Списки жертв Голодомору 1932-1933 років Новосанжарського району
---
Пономаренко, Пасечные /Полтавская/, Береговые, Вервейко /Курская, Белгородская/
Мой дневник
PElena

PElena

Луганск
Сообщений: 6605
На сайте с 2009 г.
Рейтинг: 5785
Почесні громадяни Новосанжарщини

• Авакян Гагік Саркісович – лікар народної медицини, академік Української академії національного прогресу. • Бобришев Констятин Васильович – президент фонду міжнародних премій "За примноження добра на землі", відомий журналіст, публіцист.
• Бобул Іво (Бобул Іван Васильович) - народний артист України.
• Бровко Іван Бенедиктович – доцент, кандидат педагогічних наук, ветеран космонавтики.
• Гебер Микола Олександрович – академік, президент Собору болгар України. • Клименко Микола Андрійович – ветеран війни і педагогічної праці.
• Копач Ігор Васильович – генеральний директор Полтавського газовидобувного управління.
• Крикунов Ігор Миколайович – заслужений артист України, художній керівник державного циганського театру "Романс".
• Луків Микола Володимирович – поет, академік, заслужений діяч мистецтв України, головний редактор журналу "Дніпро".
• Олійник Борис Ілліч – український поет, громадський і державний діяч, віце-президент Парламентської Асамблеї Ради Європи, Голова українського фонду культури, Герой України.
• Паламарчук Володимир Васильович – заслужений лікар Російської Федерації, начальник медико-виробничої частини об'єднання "Славич" (м. Переславль-Заліський).
• Янко Дмитро Григорович – відомий мистецтвознавець, перший заступник голови управління українського фонду культури.
---
Пономаренко, Пасечные /Полтавская/, Береговые, Вервейко /Курская, Белгородская/
Мой дневник
Tullii

г. Запорожье
Сообщений: 358
На сайте с 2009 г.
Рейтинг: 186
Жители Новых Санжар проживающие на теретории Запорожских вольностей в 1756 году.
Савка Мазименко посполитый в 1756 году проживал в деревне Чаплях Кодацкой Паланки. Кирило Рубак козак Новосанжаровской сотни в 1756 году проживал в селе Самарчику Самарской паланки. Иван Корниенко посполитый в 1756 году проживал в селе Самарчику Самарской паланки. Семен Церкуленко посполитый в 1756 году проживал в селе Самарчику Самарской паланки. Павло Корниенко посполитый в 1756 году проживал в селе Самарчику Самарской паланки. Кузьма Ткач посполитый в 1756 году проживал в селе Самарчику Самарской паланки. Яцко Чорный козак Новосанжаровской сотни в 1756 году проживал в селе Самарчику Самарской паланки. Семен Грузин посполитый в 1756 году проживал в селе Самарчику Самарской паланки. Иван Животейский посполитый в 1756 году проживал в селе Самарчику Самарской паланки. Никита Хоруженко козак Новосанжаровской сотни в 1756 году проживал в Одимовке Самарской паланки. Семен Буряк козак Новосанжаровской сотни в 1756 году проживал в Одимовке Самарской паланки.
← Назад    Вперед →Страницы: 1 * 2 3 4 5 ... ... 65 66 67 68 69 70 Вперед →
Модераторы: Ёжик, Tasha56
Вверх ⇈