Strzelbicki, Стрельбицькі, Стрільбицькі, Стрельбицкие

СТРЕЛЬБИЦЬКИЙ ІВАН ОПАНАСОВИЧ (СТРЕЛЬБИЦКИЙ ИВАН АФАНАСЬЕВИЧ)

Іван Опанасович Стрельбицький народився 18 січня 1828 р. в с. Голінці Лохвицького повіту Полтавської губернії (нині Роменський район Сумської області) в сім’ї солдата Опанаса Стрельбицького і Марії Гамалій. Залишившись рано без чоловіка, мати була змушена в 1838 р. відправити сина до Києва. Закінчивши школу землемірів, що діяла при 1-й Київській гімназії, він у 1849 р. вступив на службу до Межевого корпусу. Після реформи останнього у 1852 р. І. О. Стрельбицький одержав одночасно з чином прапорщика посаду межевого топографа, на якій пропрацював до 1854 р. Тоді був переведений до Санкт-Петербурзького Гренадерського резервного полку, в складі якого у 1855–1856 рр. знаходився у діючій армії та брав участь в обороні Севастополя [6].
1857 року І. Стрельбицький у чині поручика був відряджений до Академії Генерального штабу. Після закінчення в 1859 р. за першим розрядом загального відділення Академії був зарахований до Військово-топографічного депо (з 1863 р. — Військово-топографічний відділ), де став займатися картографічними роботами. У зв’язку з польським повстанням 1863 року І. Стрельбицький знову в армії. У 1864 р. вже капітаном він призначається в Головне управління Генерального штабу для особливих доручень і учених праць.
Картографічну діяльність І. Стрельбицький розпочав з участі в укладанні “Нового атласу всіх частин світу”, перше видання якого з’явилося друком у 1868 р. Першою самостійною працею стала карта селянських наділів, що була опублікована в 1861 р. під назвою “Карта Європейської Росії, що укладена відповідно до Височайше затвердженого 19 лютого 1861 р. Положення про селян, які вийшли з кріпосної залежності ...” у масштабі 1 : 5 250 000. На основі топографічних зйомок і досліджень гірничих інженерів Носових Іван Опанасович укладає карту Донецького кам’яновугільного басейну (1869).
У 1865 р. І. Стрельбицькому було доручено редагування нової десятиверстової “Спеціальної карти Європейської Росії”, яка повинна була замінити застарілу десятиверстову карту Ф. Ф. Шуберта. Під його керівництвом протягом 1865–1871 рр. було укладено на 152-х аркушах і в 1871 р. видано перші аркуші “Спеціальної карти Європейської Росії” масштабу 1 : 420 000, що охоплювала також українські землі у складі Російської та Австро-Угорської імперій. В основу створеної десятиверстової карти покладено оригінали триверстової військово-топографічної карти. Її укладено в конічній рівнокутній проекції Гаусса, довгота від Пулковської обсерваторії. З особливою повнотою на карті відображені гідрографія та населені пункти. З інших елементів змісту показані шляхи сполучення, кордони, ліси, піски, болота, рельєф. На територію України припадає 21 аркуш. Карта постійно оновлювалась і неодноразово перевидавалась (останнє видання було здійснене в 1925–1934 рр.). У 1903 р. вона складалась із 167-ми аркушів.
Десятиверстова карта І. О. Стрельбицького була видатним твором російської військової картографії ХІХ ст. За її редагування І. Стрельбицькому в 1872 р. була призначена пожиттєва пенсія, у 1875 р. на Міжнародному конгресі в Парижі присуджена медаль.
Практична цінність Десятиверстової карти зберігалась до 1930-х років. Вона служила основою для багатьох тематичних карт Європейської Росії, у тому числі геологічної карти. У радянський період карта була використана при укладанні гіпсометричної карти європейської частини СРСР масштабу 1 : 1 500 000.
У 1876 р. за редакцією І. Стрельбицького вийшла у світ на шести аркушах „Генеральна карта Європейської Росії з прикордонними частинами Західної Європи, Туреччини, Персії і Туркенстану” у шестидесятиверстовому масштабі.
І. Стрельбицький займався і географо-статистичними роботами. У 1868–1874 рр. виконав обрахунок поверхні Росії, що описав у книзі “Обрахунок поверхні Російської імперії” (1874). За цю працю Російське географічне товариство нагородило його найвищою нагородою товариства — Костянтинівською медаллю. На Івана Опанасовича в 1869 р. було покладено визначення поверхні європейських держав, доручене Росії Міжнародним статистичним конгресом у Гаазі. В 1881 р. з’являється нова праця вченого “Земельні придбання Росії за царювання імператора Олександра ІІ з 1855 до 1881 рр.” [6].
Останні роки життя І. О. Стрельбицький займався редагуванням Спеціальної карти.
Членом Російського географічного товариства його було обрано у 1869 р., а Російського астрономічного товариства — у 1891 р. 1899 року у зв’язку з 50-річчям служби в офіцерських чинах і звільненням у відставку І. Стрельбицькому присвоєно звання генерала від інфантерії. Помер І. О. Стрельбицький 15 липня 1900 р. у своєму маєтку в Полтавській губернії в с. Голінка.
Видатного земляка пам’ятають у рідному краї, про що свідчить споруджений на могилі пам’ятник з його бюстом.

Опубліковано:
Сосса Р. Постаті української картографії (Микола Коваль-Медзвецький, Ієронім Стебницький, Іван Стрельбицький) // Історія української географії. Всеукраїнський науково-теоретичний часопис.- Тернопіль: Підручники і посібники, 2008.


СТРЕЛЬБИЦКИЙ ИВАН АФАНАСЬЕВИЧ 1828-1900. Картограф, генерал от инфантерии (1899). В 1865-71 руководил работами по составлению "Специальных карт Европейской России" (масштаб 10 верст в 1 дюйме). В 1874 дал первые точные сведения о площади России.
"Брокгауз и Ефрон":
Стрельбицкий Иван Афанасьевич — Генерального штаба ген.-л., один из известнейших современных картографов; род. в 1828 г. в Полтавской губ.; по окончании курса в школе землемеров, бывшей при Киевском университете, поступил на службу в межевой корпус, затем перешел в С.-Петербургский гренад. короля Фридриха-Вильгельма III полк; в 1861 г. окончил курс в военной академии и зачислен в ген. штаб. В 1865 г. на С. была возложена редакция новой "Специальной карты Европ. России". С тех пор он был постоянным руководителем этого громадного труда, исполняя вместе с тем как в России, так и за границею многие другие поручения. Научные работы С. обратили на себя общее внимание. Русск. географическое общество удостоило его высшей награды — Константиновской медали; Французское географическое общество тоже присудило ему медаль; многие другие географические и статистические общества, а также и Международный статистический институт избрали С. в свои члены. Главные труды С.: "Специальная карта Европ. России" (изданная военно-топографическим отделом Главного штаба под редакцией С.); карта эта, в масштабе 10 в. в дюйме, состоит из 178 листов и заключает в себе не только европейские владения России, но и большую часть Пруссии и Австро-Венгрии, Балканский полуо-в, части Малой Азии и Турции. "Исчисление поверхности Российской империи в общем ее составе в царствование имп. Александра II" (1874) — громадный и замечательный по обработке труд, который впервые дал верные сведения о поверхности владений России как в целом их составе, так и по губерниям и уездам, с отдельным вычислением о-вов и озер. Другие труды С.: "Владения турок на материке Европы с 1700 по 1879 г." с 15 картами и табл. (1879, с прилож. дипломатических актов; перев. на франц яз.); "Земельные приобретения России с 1855 по 1881 г." с 3 картами (издание, составленное к 25-летнему юбилею царствования имп. Александра II; в нем приведены указания с цифровыми данными на 22 события означенного периода времени, в которое Россией приобретено земель более, чем в какое-либо из предшествовавших царствований, начиная с Петра Великого); "Superficie de l'Europe" (1882; издание это представляет первое однохарактерно выполненное и поверенное по зонам и речным бассейнам исчисление поверхности европ. материка, по государствам и провинциям, с показанием протяжения рек и береговых очертаний; метод вычислений, употребленный при этом С., принят в руководство не только частными, но и правительственными учреждениями иностранных государств); "Карта Европ. России, составленная на основании положения об освобождении крестьян от крепостной зависимости 19 февраля 1861 г.", изданная с особого разрешения Государств. совета для наглядного разъяснения наибольших и наименьших душевых наделов во всех местностях России (издание это давно уже разошлось); "Карта Донецкого каменноугольного кряжа", прекрасно выполненная хромолитографическим способом (на 2 листах, с описанием); составлена на основании точных исследований и съемок, произведенных горными инженерами братьями Носовыми; впервые ознакомила с минеральными богатствами названного кряжа и послужила к развитию добычи каменного угля и сооружению новых жел. дорог; "Исчисление поверхности Росс. империи в царствование имп. Александра III" (1889).

За цим посиланням, портрет Івана Опанасовича Стрільбицького - http://s54.radikal.ru/i146/0911/ae/0be9225eb1ae.jpg

Українська історія Івана Опанасовича Стрельбицького
тут: http://ukr-tur.narod.ru/istouk...tograf.htm

на сайте - "База вопросов"
http://db.chgk.info/files/vopdna97-a.html

Вопрос 3: Эту знаменитую дробь впервые вывел в конце XIX века в одной из своих работ русский (российский) генерал-лейтенант Стрельбитский (Стрельбицкий). Дробь эта больше, чем доля клыков среди зубов человека, но меньше, чем доля резцов. Назовите военную специальность генерал-лейтенанта Стрельбитского.

Ответ: Военный топограф.

Комментарии: Он впервые определил, что площадь России (Российской империи) равна одной шестой от общей площади суши (на планете Земля).

Про потомків Івана Опанасовича:
"..Вченого-картографа, уродженця Лохвицького повіту, відзначено ба­гатьма нагородами Росії, орденами Австрії, Німеччини.

1899 рік – фінальний у його науковій кар’єрі. Стрельбицький пішов у відстав­ку. З нагоди 50-річчя перебування в офі­церських чинах - від прапорщика до ге­нерал-лейтенанта - І.Стрельбицькому присвоїли чин генерала від інфантерії (тобто сухопутних військ). Як пише краєзнавець М.Н.Понпа, - Іван Панасович залишив Санкт-Петер­бург, переїхав у Голінку і поселився у не­величкому маєтку, який придбав у місце­вого дворянина П.Дорогокуплі ще на початку 90-х років позаминулого століття. Доживав віку вдівцем. 28 липня (за новим стилем) 1900 р. тяж­ка недуга - рак - обірвала життя талано­витого картографа. Поховали його з по­честями біля Свято-Успенської церкви на високій горі поблизу річки Сули. Там, де він і заповідав.

Маєток вченого успадкувала його доч­ка Олександра. Згодом у село Голінка приїхала внучка картографа Олена Волошина зі своїм нареченим Іваном Недашковським, уродженцем Волинської губернії (нині село Недашки Малинського райо­ну Житомирської області). Молодята обвінчалися у місцевій церкві і поселилися у будинку І.Стрельбицького.

Революційно-більшовицький принцип класового підходу до людини не оминув нащадків вченого. Внучку "царського ге­нерала” та її чоловіка зарахували до по­тенційних ворогів радянської влади. У 1931 році сім’я Недашковських змушена була втікати з села Голінки аж до Середньої Азії. Та очікуваний порятунок у далекому краї виявився примарним. За абсурдним зви­нуваченнями Івана Недашковського за­судили до 5 років. Покарання відбував у Північному дорожньому таборі НКВС - будував дорогу Котлас-Воркута. Вийшов звідти без ока і з покаліченою ногою. Померли дочка та дружина. Сини Григорій та Дмитро перебували на фрон­тах Другої світової війни.

Тим часом бездоглядна могила Івана Панасовича руйнувалася. Забувалося і прізвище вченого, хоча його Спецкартою користувалися в радянських установах до 30-х років минулого століття. Будинок пристосували під медпункт.

Знову заговорили про І.Стрельбиць­кого у повоєнні часи. У 1958 році у "Бюл­летене студенческого научного обще­ства”, що видавався у Ленінградському держуніверситеті імені А.О.Жданова, з’явилася стаття, присвячена 130 річниці з дня народження вченого (Тархов Е., "Выдающийся русский картограф И.А.Стрельбицкий”). Тархов спробував відтворити цілісну картину життя і науко­вої діяльності Івана Панасовича. Він звернув увагу на те, що ім'я автора низки блискучих картографічних робіт фактич­но забуте.

В середині 60-х років минулого століття відновити в пам’яті нащадків славне ім'я І.Стрельбицького взялася географ Фаїна Черняєва. Їй активно допомагав прав­нук картографа - Дмитро Недашковський. Він розшукував матеріали про свого зна­менитого прадіда в архівах і бібліотеках Ленінграда, Москви, міст України, листу­вався з державними установами УРСР. 30.03.1967 року на засіданні Відділення математичної географії і картографії Гео­графічного товариства СРСР Ф.Черняє­ва виступила з доповіддю "И.А.Стрель­бицкий - крупнейший русский картограф XIX века”. Як і Тарков, вона акцентувала увагу на визначних наукових заслугах вче ного, на необхідності належного вшану­вання його пам'яті. її переконливі аргу­менти досягли мети: керівництво Геогра­фічного товариства СРСР порушило пе­ред відповідними державними органа­ми клопотання про увічнення пам'яті І.П. Стрельбицького на його батьківщині. 1967 року у Голінці в урочисто-траурній обстановці відбулося перепоховання останків Івана Панасовича зі старого кладовища на нове. На будинку, де він жив у селі Голінка колишнього Лохвицького повіту відкрили меморіальну дошку, а на могилі встановили пам'ятник......".
Джерело - http://gromada-lv.at.ua/news/i...126?l14oxn

польская энциклопедия шляхетства, о роде Стрельбицких и других на Str.
Encyklopedia_Szlachty_Polskej
Енциклопедія шляхти Польщи, України, Білорусі, Литви. (Речі Посполитої)

Самсон Іванович Стрельбицький (Стрельбицкий)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Самсоон Іванович Стрельбицький — український золотар кінця 18 — першої третини 19 століття. Працював у Києві.
Його твори:
Два великі свічники до ікон (1801), срібні царські врата Миколаївської церкви (1802), свічник (1803), шата на ікону Успенського собору (1823) і німб (1829, разом із сином Олександром) на ікону (усі — Києво-Печерська лавра). Збереглися потир і срібне блюдо.
Література
Митці України: Енциклопедичний довідник. — К., 1992. — С. 560.
Мистецтво України: Біографічний довідник. — К., 1997. — С. 567.

Батько Самсона Івановича мешкав разом зі своєю родиною у парафії Іллінської церкви, де й був охрещений його син, який народився у день св. Самсона 14 червня 1766 року. Батько, за 4 роки, сконав від чуми, а мати з сином пережили цю страшну пошесть.
Як свідчать сповідні книги подільських церков за 1786 рік, двадцятирічний Самсон Іванів син згадується як підмайстер у будинку свого вчителя Олексія Тимофійовича Іщенка славетного подільського ювеліра. А невдовзі він і сам став самостійним майстром. Поселившись поряд з Покровською церквою, став її прихожанином. На цей час він був уже одружений з Агафією Яківною, котра з часом подарувала йому одинадцятеро дітей (семеро з них залишилось живими).
Згодом Стрельбицький був обраний громадою ктитором (церковним старостою). Посада ця була почесною, на виду у людей, і, природньо, отримувала громадську оцінку право на вічну пам`ять нащадків як людини-діяча, найперший обов`язок якої бачився тоді в служінні на благо суспільства. Не виключно, що у свій час, згідно зі звичаєм, існував і ктиторський портрет Самсона Івановича.
Вже з кінця XVIII ст. Стрельбицький отримував від своїх монастирів Михайлівського Золотоверхого і Печерської Лаври досить значні замовлення на сотні хрестиків та каблучок із срібла різної проби і ціни, розраховуючи на те, що на богомілля приходили паломники з різним матеріальним достатком. Але кожен бажав їх мати на спомин про святу обитель.
Спустошлива пожежа, яка охопила Поділ влітку 1811 року, принесла біду і в будинок Самсона Івановича, дерев`яні балкони якого згоріли. Але вогонь, дійшовши до Покровської вулиці, був якоюсь мірою приборканий високими кам`яними спорудами сусідніх церков. Ця обставина дала можливість зберегти в глибоких підвалах будинку не тільки майно родини, але й різницю Покровської церкви.
Після закінчення Вітчизняної війни 1812 р. до Києва поступово поверталися війська, обози, шпиталі, аптеки. Оскільки на Подолі, що згорів, було відбудовано ще небагато великих і зручних будинків, І.Стрельбицький запропонував свій дім під казенну польову аптеку, яка знаходилася потім у ньому понад 40 років. Самсон Іванович помер у 1831 році від холери.




Дом ювелира, Самсона Ивановича Стрельбицкого в Киеве, ул. Покровская 5, памятник архитектуры XVIII ст.
Самсон Стрельбицкий выполнял заказы для Михайловского Златоверхого монастыря и для Киево-Печерской лавры.

Лист с букваря, выданого М. Стрельбицким.

Стрельбицкий Владимир Петрович
Заместитель руководителя Департамента градостроительной политики, развития и реконструкции города Москвы