Гложики (Hlozyk) - тема для генеалогического и биографического поиска

На сайте ВГД собираются люди, увлеченные генеалогией, историей, геральдикой и т.д. Здесь вы найдете собеседников, экспертов, умелых помощников в поисках предков и родственников. Вам подскажут где искать документы о павших в боях и пропавших без вести, в какой архив обратиться при исследовании родословной своей семьи, помогут определить по старой фотографии принадлежность к воинским частям, ведомствам и чину. ВГД - поиск людей в прошлом, настоящем и будущем!

Розпочинаємо дослідження родоводу родини Гложик (Hlozyk) з сел Гийско (пол. Hujsko, укр. Військо або Вісько, деканат Доброміль; з 1957 року - Новосади, пол. Nowe Sady) та Сиракізці, гміна Фредрополь, Підкарпатське воєводство (Польша).

Наші предки Михайло Гложик (1854-29.03.1915) та його дружина Катерина Гложикова (з родини Швець)

[/q]

є греко-католиками та долинянами — селянами з території у долинах рік від Дністра до Сяна, та їх приток: Стрвяж, Танви чи Вігора. Існує навіть оригінальний надсянський/долінський говір. Саме звідти, "над Вягром" (Вігором), бере початок рід Гложиків (Терешків) та Сподариків (Богоносів).

Батьки Михайла Гложика народилися у селі Сиракізці (пол. Sierakośce, в 1977-1981 - Kalinowice) Підкарпатського воєводства, Перемишльскій повіт, гміна Фредрополь у Польщі. І батько, і мамця були греко-католиками та вже наприкінці XIX ст. мешкали у сусідньому селі Військо (укр. також: Вісько або Гійсько, пол. Hujsko), зараз це — польське село Нові Сади (Nowe Sady). Це була територія українського Надсяння, яка після Другої Світової війни внаслідок операції "Вісла" (1945-48 рр.) відійшла до Польщі.

Михайло Гложик проходить під №1526 в "Алфавитном указателе жертв австро-мадьярского террора во время первой мировой войны 1914-1918 гг. в областях Галицкой и Буковинской Руси":
ГЛОЖИК Михаил, 61 год, крестьянин с. Гийско — арестован в 1914 году, умер в Талергофе 29.03.1915 от тифа. Могила № 1253, Официальный список; список К.О.Марковой, позиция №1371.ЛІНК:

В предисловии к третьей, дополненной редакции «Алфавитного указателя жертв австро-мадьярского террора во время первой мировой войны 1914 – 1918 гг. на землях Галицкой и Буковинской Руси» (Львов, 1971) говорится, что русское население Прикарпатья в это роковое время преследовалось австро-мадьярскими властями зачастую без всякого повода, когда «стоило только назвать себя русским именем, заявить свою кровную принадлежность русскому народу, чтобы повиснуть на первом встречном придорожном дереве или получить смертоносную пулю от любого австрийского жандарма или мадьярского гонведа»...
По словам составителя «Алфавитного указателя…» Романа Мировича, у солдат австро-мадьярской армии и их союзников немцев была неограниченная безответственная власть расправляться без суда и допроса с «неблагонадёжными», по их собственному усмотрению, гражданами своего же государства.
«В лучшем случае они могли попасть за крепостные стены Терезина, за колючую проволоку Талергофа и других концентрационных лагерей смерти, где узники обречены были на бесчеловечные издевательства, голод, холод, эпидемические заболевания и в премногих случаях ожидала эти жертвы произвола сырая, безымянная могила на чужой земле», — пишет он.

То есть, нам не известна конкретная причина, почему из 150 мужчин-жителей с. Гийско был арестован именно наш прадед Михаил Гложик и (в разное время) арестованы или убиты еще 5 человек.

Родина
Дружина: Катерина (пол. Катаржина) Гложикова з родини Швець (Szwiec).
Сестра (?): Рідною сестрою Михайла Гложика, вочевидь, була Мокрина (Макарина) Гложик. Взявши шлюб, вона стала відомою нам, як Мокрина Особа. Так само може бути, що мамця Катерини Гложиковой (Швець) походила з дому Особи, тобто це - її дівоче прізвище. Саме тому Особи подарували Михайлу та Катерині свою зімельну ділянку у Війську.*
Діти:
1. Іван Михайлович Гложик (1887-1965). Під час Першої Світової війни воював за цисаря у лавах Австро-угорської армії, потрапив у полон до росіян. Полоненим працював на пана у Єлісавєтграді (нині - Кропивницький) - доглядав за його садом. Господар його поважав, нерідко пив з ним чай, вів бесіди та годував білим хлібом — не хотів відпускати, бо той був дуже грамотним.
Наприклад, коли той хворів, Михайло Гложик читав йому газети.
Після 1917 р., коли більшовики забрали господарський дім, Іван Гложик повернувся до рідного села Гийсько (Військо). Йшов пішки — майже пів року.
Свою частину земельної дялянки відписав брату Михайлові. Дружина-1 - Гложикова Анна (рано померла), донька — так само Анна. У шлюбі з дружиною-2, яку також звали Гложикова Анна (Михайлівна, 1890-1958) було 6 дітей. Окрім Катерини, що напередодні війни поїхала на заробітки до Франціїї, а згодом емігравала звідти до Канади, вся родина після операції "Вісла" та виселення з с. Військо, мешкала у с.Боршевичи Старосамбірського району.

2. Василь Гложик (родина ані Марії Михайлівни, ані Івана Михайловича не мали контактів (принаймні після операції "Вісла") з цією гілкою — нащадками Василя Михайловича. Проте, ймовірно, це вони: ЛІНК

3. Михайло Гложик — мав над Віром (В'яром), ближче до лісу, чи не кращій маєток, ніж у Марії Михайлівни (можливо, це був батьківський двір).
Зі слів Іри Семашко, під час війни там була розташована краївка УПА, про що дізнались Совєти, тому на його доньку чекала дуже сувора доля. Дітей було двоє:
- донька Стефа Михайлівна (була вислана в Комі АРСР на 25 років);
- син Михайло(?) Михайлович молодший (І.Семашко вважає, що він пішов разом з упівцями за кордон та, завдяки цьому, опинився у Лондоні) присилав свойому двоюрідному брату Володимиру Івановичу Гложику вишиту сорочку (чи просто нейлонову сорочку?) з Англії; а сестрі Стефі він допоміг грошима, по які вона приїхала разом з дітьми у 80-ті роки з Сибіру до Львову.

4. Марія Михайлівна (з Гложиків) Сподарик (Maria Hlozyk) народилася в Сирокізцях (1895-1979)
- померла у с. Волиця Львівскої обл. (після переселення родини з Перемышлю)

Також є близькі родини:
1. Мама цьоці Ірени Біян — у шлюбі: Подоляк (дів. Андрух) - похована у Війську на німецькому цвинтарі біля кірхи.
Старші сестри Марії Миколаївни Сподарик (з дому Гложик) товаришували з мамою ц. Ірени — Андрух (Подоляк).
А мамін батько Андрух — це вже покоління батьків Маріх Миколаївни — Миколи Івановича Сподарика та Марії Михайливни Гложик.
2. Ще одна сестра - цьоця Геля (Гелена) живе у Вроцлаві (з Андрухами чи Сподариками)
3. Нащадки Єлени Назарової з дому Зелик, що виїхала до Франції у 1937-39 рр.
4. Косюри (живуть у Львові).

Марія Михайлівна Гложик мала 8 дітей від шлюбу з Миколою Івановичем Сподариком (весь родовід — ТУТ) з Трушевичів (пол. Truszowice), села у Старосамборському районі Львівщини.

Івана Михайловича Гложика діти:
2.1. Старша донька (від першого шлюбу): Ганна Іванівна Сидір (Гложик, ~1907-1992) — донька від 1-го шлюбу, зведена сестра до інших дітей. У шлюбі з Сидором* мала сина та доньку:
- Сидір Олег (нар. 1952, помер - в Нижанковичах)
- Сидір Галина (за паспортом вона - Олена, проте це знала тільки мамця) - одногодка Лесі (тобто 1943 р.н. = 78 р.) з 1964 р. після розподілу в інституті живе у Харкові (обидва з братом - бездітні).
* Батько Теодор Сидір був багатим та мав 30 га землі у Сракізцях.

У Івана Мих. (пом. 1967-68) також у шлюбі з другою дружиною Анною Михайлівною (пом. 1956), було 6 дітей:
2.2. Марія Іванівна Гложик (нар. 12 квітня 1912/13, «Особа»* - 1992) — мама вуйка Романа Слюсара з Нижинковичів (тітка Іри Семашко) у шлюбі з Володимиром Ільковичем Слюсарем (син Ілька Тимофійовича Слюсара та Анни) мала 6 дітей:
2.2.1. Старша донька - Ольга Мельник (20.03.1931 р.н.), живе зараз у Львові на пр. Чорновола (вул. Петра Панча) у шлюбі з Тарасом Мальником - два близнюки-сина: Володя та Сергій (22.04.1953), 3 онука, 4 праонуків. Згадує, як у дитинстві в Сирокізцях батько відправляв іі у 10 років щомісяця підписувати міль-карту за 3 км у сусіднє село (10 кг зерна). У них рцзниця з вуйком Іваном Івановичем - 2 роки, разом ходили до технікума, перед тим - до школи у Сиракізцях.
Зробила кар'єру через комсомол, чоловік був партійний діяч (допомогав знайти роботу Б.Мировичу), але рано пішов - десь у 47 років.
Діти:
2.2.1.1. Мельник Володимир Тарасович (1953. 22.04) у шлюбі з дружиною Іриною (зі Львова; батьки - професори у Львівській Політехніці, батько викладав до 92 років) - син Денис (дружина Люба, або Ірина?)
- Володимир будує сауни, живе під Одесою
- торгує: 10 років продава Китай, зараз - Німецччина, Польща; магазини: Миколаїв, Чернівці, Одеса.
2.2.1.2. Мельник Сергій Тарасович (1953. 22.04) - влітку живуть у Ланівцях (Тернопільська обл.), у садибі дружини Лариса (вона звідти) - ловить рибу; у них доньки-близнючки (1976 ок.) - живуть у Львові — одна на колишній вул. Леніна, друга біля аеропорту.
- донька Соломія (14 р. або 2014 р.н.)

2.2.2. Вуйко Роман Володимирович Слюсар (15.03.1934 р.н., тато вуйка Ромки - Володимир Ількович Слюсар (1905-1991), дід - Ілько Тимофійович, також є на фото!) живе у Львові на вул. Піша-4
- Василь Теодорович Слюсар (хто такий?)
2.2.3. Донька - Даниїла Володимирівна (16.03.1938 - 11.11.2009) - 2 сина: Олександр (ок. 1961) і Сергій (1965) - живуть у м.Стебнику (біля Трускавця).
2.2.4. Маленький син Євген (1940 р.н., помер у 8 міс.: мати перемерзла, нагодувала і він захворів; похований у Сиракізцях).
2.2.5. Леся (Олександра) Володимирівна (26.09.1943 р.н.) живе у Москві (працювала на заводі, зараз на пенсії). Має доньку Марину Ломоносову (~1964-65 р.н.), онука Олексія (~1990 р.н.), праонуків.
2.2.6. Любомир Володимирович (01.10.1946 р.н.) живе у Львові з сином Ярославом (50),
2.2.7. Тьоця Ірина Володимирівна (26.05.1953 р.н.) у шлюбі з Анатолієм Левинець з Києва (1949) має двох доньок: Тетяну (18.05.1975 р.н.) та Ольгу (17.04.1982 р.н.), всі живуть у Києві.
2.2.7.1. Тетяна у шлюбі з Михайлом Осипчуком (11.07.1978) має двох синів - Іван (21.04.2009) та Данило (04.06.2013).

Родина жила у Ходорові спочатку. Батьківські молитви допомогли.

2.3. Катерина Іванівна Марко (з родини Гложик, 19.02.1914 - †26.01.2010; 95 років) з Канади.
Ще до Другої Світової війни, у 1937-38 рр. виїхала до Франціі на заробітки. Працювала дояркою на фермі у якомусь селі. Спекла хліба селянам і взявши буханку, пішла з села вночі (втративши надію отримати будь-які документи). Село вночі було знищено німецьким бомбардувальником. Добралася до Парижу, де мешкав хотсь із знайомих з України (напевно, це могла бути, наприклад, пані Єлена Назарова з дому Зелик, див. нижче). Після війни, коли почали йти цивільні транспорти через Атлантіку, емігрувала до Канади (Regina Sask, центральне місто землі Саскачевань).

Чоловік Катерини - галицький емігрант Микола Марко (за легендою родини Гложик, його батько був українець, воював за УПА та емігрував до Канади) мав сестру у Львові, на вул. Ярослава Мудрого у 1980-ті. Загинув у 1960-ті в автокатастрофі.
У шлюбі з Миколою у 1954 році Катерина народила сина — Маркіяна Івана Марко (1954-2017). У 1972 р. Катерина приїзжала до Львова, до неї потім їздила сестра Марія Іванівна.
У Маркіяна Івана в першому шлюбі є син Доріан (онук Катерини Гложик), який живе в Канаді. Про це детальніше — ТУТ
З Катериною також листувалася цьоця Зося Гложик, через яку є фото Катерини з чоловіком (таке саме є і у Ольги, дочки Марії). Саме вона отримувала фото та листи від Катерини з Канади, бо її брат Іван Гложик не міг того робити, працюючи директором школи.
Померла вона у віці 95 років, перед смертю їй відрізали ногу (можливо, хворіла на діабет)

Згадує онук її брата Володимира, Юко Семашко:
"Пам"ятаю, як 2001 році (як раз в тому році Іван Павел ІІ завітав до Львова) ми отримали від канадської бабці Катерини величезний бокс-посидку з купою подарунків. Було багато одягу, мені серед усього дісталася цікавий шерстяний капелюх - таких тут ще ні у кого не було, декілька років ходив у ньому до школи. Також були набори звірів, наприклад - сови. Вони були з цінниками на різних мовах, тобто бабця Катерина привозила їх собі на згадку про подорожі з різних міст світу. А потім на 88 році життя раптом вирішила подарувати нам".
***
2.4. Володимир Іванович Гложик (нар. 23.02.1921-2003) - батько Іри Семашко (дядько Романа Слюсара). Одружився в Сирокізцях на Ганні Василівні (19.07.1924 - 2006) - теж з родини Гложик («Перці»)*. Жили в Нижанковичах (пов. Перемишль) з 1947. Під час війни вчився на "есесів".
- * Вочевидь Перець - прізвище мами Ганни Василівни (або бабці)
Володимира Івановича Гложика діти:
2.4.1. Любомир Володимирович Гложик (27.03.1950 р.н.) з Нижанковичів Старосамбірського р-ну Львівської обл. У нього дві доньки:
- Оксана Любомирівна Гложик (28.11.1974 р.н.), мешкає: с. Нижанковичі, вул. Шкільна, д.18
- Галина Любомирівна Гложик (26.03.1977 р.н.), мешкає: с. Нижанковичі, вул. Січових Стрільців, д.11.

2.4.2. Ірина Володимирівна Семашко (05.08.1957 р.н., з дому Гложик) з чоловіком Олександром Едуардовичем Семашко (зі Львову, нар. 1 квітня 1960, батьки з Хмельнитчини, с. Красний Цвєт) живуть у м/р Рясне-2 у Львові. У шлюбі мають двох дітей:
2.4.2.1. Юрій Семашко (06 травня 1991 р.)
2.4.2.2. Олеся Бонар (дів. Семашко, нар. 11 грудня 1995 р.) одруджилася з Віталєм Бонаром (1995 р. ?) з Хмельницької обл. у 2021 р.

2.5. Софія Іванівна Гложик (1923-2004) була одинока та бездітна, після Сирокізців також жила і померла в Нижанковичах. Зі слів Іри Семашко (Гложик), старшу сестру Зосю доглядала сестра Ольга Іванівна та Олег — син Ганни Сидір, "проте він пив сильно — від того, врешті, і помер".

2.6. Ольга Іванівна Підганяк (з родини Гложик, 1925-2011). Померла у 86 років, останні 3 роки була прикута до ліжка. За словами Іри Семашко (Гложик), коли вони жили в Нижанковичах і мама Ганна Василівна вже була стара, то Ольга пішла на пенсію і її доглядала (?). Сама Ольга мала у шлюбі з чоловіком на прізвище Підганяк 3 дітей:
2.6.1. Підганяк Олег - помер; залишились діті:
- дочка Люда Підганяк - живе у Львові;
- дочка Світлана Підганяк - у Нижанковичах
2.6.2. Підганяк Людмила (! контактує Ира) - у Нижанковичах, на пенсії, живе одна (? - чоловік, укр.)
- найстарший син загинув в авто з дитиною;
- дочка Ярина, розумна, живе у Львові;
- 3 сини — один тут, двоє живуть в Італії.
2.6.3. Підганяк Андрій (помер?) у Нижанковичах; 2 дітей (молодший помер) вони жили у м. Немирів - Люда розкаже.

2.7. Вуйко Іван Іванович Гложик (1929-2007) був був дуже розумний - працював вчителем, навіть директором сільської школи, яку сам побудува в с. Погірці, що біля с. Рудки та с. Чайковичи (з останнього, зокрема, походить український письменник та галицький адвокат Андрій Якович Чайковський, відомий по шкільній програмі, завдяки твору «Олюнька» про боротьбу українців з польською шляхтою).
Дружина — Грицик Стефанія Миколвївна (1933-2016). У шлюбі зі Стефанією у Івана Івановича Гложика — 3 доньки:
2.7.1. Старша - Ірина Іванівна Гонсьор (1957 р.н., з дому Гложик), у шлюбі з Гонсьором Романом Михайловичом (1954 р.н., прабатьки чоловіка - зі шляхти) мають двох синів:
2.7.1.1. Гонсьор Ігор Романович (1980 р.н.) у шлюбі з Гонсьор (з дому Шалко) Оксаною Йосипівною, діти:
- Гонсьор Юрій Ігорович (2003 р.н.)
- Гонсьор Уляна Ігорівна (2009 р.н.)
- Гонсьор Соломія Ігорівна (2017 р.н.)
2.7.1.2 Гонсьор Олег Романович (1989 р.н.) одружився у серпні 2020 року на Лілі з Хмельниччини.

Ірина Гонсьор згадує про батька:
Пропрацювавши 40 років директором школи, батько жодного дня не був комуністом. То були страшні часи, коли кожен крок відслідковувався КГБ. Було чимало сексотів - навіть в школі, які на батька регулярно писали доноси. Тато їх всіх вирахував, бо був дуже обережний. Тато розказував, що його неодноразово викликали телефоном на бесіди і кожен раз попереджали: "Іван Іванович, будьте обережним. Ми знаємо, що то неправда, але мусимо реагувати". І коли Украіна стала незалежною, тато плакав, що нарешті позбувся нагляду. Всі, хто був на керівних посадах, були змушені бути комуністами, відслідковувалися. А тато, ще й до того, не вступав у партію.

Оля Мельник, донька Марії Іванівни Гложик згадує про родину Грицик:
Батько Стефанії Грицик - Микола, їздив на заробітки до Франції. Повернувшись, на зароблені гроші він побудував собі заміжний дім. Коли прийшли совєти, то вирішили, що він куркуль. Разом з родиною його, начебто, було відправлено до Сибиру.

Ірина Гонсьор уточнює:
Насправді, у Францію перед самою війною виїхала тьоця Єлена Назарова з родини Зелик — є її оригінальне фото 1937-39 років (напевно, саме у неї зупинилася перед подорожжю до Канади баба Марко Гложик - Авт.). Натомість Андрій Грицик (тато Миколи Андрійовича та дід Стефанії) їздив на заробітки у США. Там він, за сімейною легендою, працював вдень на шахті, а ввечорі (щоб розрахуватися за аренду житла) — скрипалем у ресторані. Втім воно було того варто: заробивши, як кажуть, "мішок доларів", він повернувся до Нижанковичів. Після чого поїхав до землевласниці-графіні у Відень, у якої купив не аби яку земельну ділянку під Старим Самбуром. Андрій Грицик також відклав частину грошей та, найнявши будівельну компанію з Нижанковичів, побудував в Боршевичах файний дим. Грицики походять не з Боршевичів, а з села Боржава (це у Польші), а також з села Библо, що у Старому-Самбірському районі.

За словами Стефи Миколаївни, коли їх виселили з рідної хати, як куркулів, то її батька, пана Миколу Грицика, відразу ж відокремили від родини та кинули до тюрми (достеменно невідомо, якої саме), з якої він вже до рідних не повернувся. Найстаршу доньку (шосту дитину) мамі вдалося в останню мить приховати перед від'їздом у знайомих.

Коли совєти вивезли та викинули їх у чистому полі, спочатку жили у якомусь бараку, розділеному на маленьки клітиночки, як купе у потязі. Пізніше Стефа Миколаїівна разом з дідом та бабцею, старшою і ще одною сестрою були змушені рити поруч з бараком землянку та будувати хату у той час, як мати по 20 годин на добу з іншими жінками валила ліс. Стефа Миколаївна розповідала, що мати завжди збирала пайок, що їм видавали на лісоповалі, у бідончик та приносила їжу дітям та діду з бабцею — сама їла лише тоді, коли від голоду вже пухли ноги. В таких нелюдських умовах старий Андрій Грицик з дружиною невдовзі померли. Ближче до осени діти збирали ягоди та гриби, брат у 14 років вже найнявся до людей у селі поруч пасти їх худобу.

2.7.2. Середня - Галина Іванівна Шуберт (з дому Гложик, 1959 р.н.) - живе у селі, працює у Львові в лабораторії Єврейского шпиталю (на вул. Рапопорта). У неї діти:
2.7.2.1. Венгринович Уляна Ігорівна (1982 р.н., від першого шлюбу з Ігорем) у шлюбі з Венгриновичом Ігорем Ярославовичом має доньку Венгринович Христину Ігорівну (2005р.н.);
2.7.2.2. Шуберт Микола Іванович (1990 р.н., від другого шлюбу) - має сина Шуберт Богдана Миколайовича (2018).

2.7.3. Молодша - Оксана Іванівна Гунчик (1965 р.н. з дому Гложик) - працювала в Італії, вийшла заміж за Джермінаріо Леонардо. Має доньку та сина з попереднього шлюбу.
2.7.3.1. Донька - Мигулович Марта Орестівна (1984 р.н.) у шлюбі з Мигулович Олегом Ігоровичом має трьох дітей:
- доька Мигулович Богдана Олегівна (2007 р.н.)
- син - Мигулович Максим Олегович (2009 р.н.)
- син - Мигулович Назар Олегович (2013 р.н.)
2.7.3.2. Син - Гунчик Іван Анатолійович (1990 р.н.) - наразі неодружений.

На фото:
1. Сучасні нащадки родини Гложик:
Сидять: Євген Сюч (син Анни Сюч, онук Марії Миколаївни Сподарик-Гложик), Роман Слюсар (син Марії Іванівни Слюсар-Гложик, онук Івана Михайловича Гложика), Ірина Гонсьор-Гложик (донька Івана Івановича Гложика, онука Івана Михайловича Гложика).
Стоять: Роман Гонсьор (чоловік Ірини Гонсьор-Гложик), Діна Ярова (онука Стефи Миколаївни Сподарик-Гложик), Ростислав Касьяненко (чоловік Анни Сюч), Анна Сюч (онука Марії Михайлівни Гложик), Ірина Володимирівна Семашко-Гложик (донька Володимира Івановича Гложика, онука Івана Мих
айловича Гложика), Олександр Семашко (чоловік Ірини Семашко), Олеся Семашко (донька Ірини Семашко, онука Володимира Івановича Гложика)

1а. Ті самі, а також:
Сидить (у центрі): Марія Михайлівна Сподарик-Гложик (донька Марії Михайлівни Гложик, онука Михайла Дмитровича Гложика)
Стоїть (у центрі): Надія Ярова (мамця Діни Ярової, донька Стефи Миколаївни Сподарик-Гложик, онука Марії Михайлівни Гложик)

2. Гложик Іван Іванович з дружиною Гложик (Грицик) Стефанією Миколаівною (колір)
3. Катерина Іванівна Марко-Гложик з чоловіком Миколаєм Марко (ч/б)
4. Прадід Гложик Михайло Дмитрович (1854-29.03.1915), Кальварія (ч/б, 1904)

Ольга Гложик
Коли після операції "Вісла" осіли в Боршевичах, зустріла в училищі зустріла майбутнього чоловіка Івана Мельника
В Комі ССР / в Сибір - на говдах недалеко від Сподариків
Бджоляр - вуйна кормила медом
Ночували на чердаку
Хтось доложив - вистріляли всю хату

Война до Доброміля, кинули у тюрму, катували / маму вбили
Маму Стефи докатували
В Сибіру вийшла заміж
У тюрмі, 1991-93 рік - порадити - ніхто не відважився, раз так суджено - поїду доживати назад

realdozor написал:

[q]
25.11.1921 року (коли Михайла Гложика вже не було в живих), на підставі декрета від 31.01.1918 р. право на земельну ділянку Михайла та Катерини Гложиків перерозподіляється наступним чином:
Катерина Гложик отримує 1/4 частину => пізніше вона відписує свою частину (кад. №339 Lako) на честь доньки, Марії (з Гложиків) Сподарик
Іван Михайлович Гложик 3/16 => він відписує свою частину (кад. №338 rola) брату Михайлові
Василь Михайлович Гложик 3/16
Михайло Михайлович Гложик 3/16 (кад. №564/1 rola, кад. №564/2 ryn)
Марія Михайлівна (з Гложиків) Сподарик 3/16 (кад. №564/1 rola, кад. №564/2 ryn)
1923 р. - щось з того, що належало Сподарикам, записали на честь брата Марії - Михайла Гложика
[/q]

1911 р. - Гложик Іван отримав землю від батька Михайла Гложика та мати Катаржини Гложик з родини Швець (Szwiec)
1917 р. - Катаржина Гложик передала землю (кад №441) на честь Івана Антоновича Білецького (записи 441, 455, 480, 495)

Двір №98
1918 р. - Гложики: Катаржина з дітьми: Іван, Михаїл, Василь Гложики та Марія (з Гложиков) Сподарик (1921)
1925, 1928 рр. - Михаїл Михайлович Гложик та Марія Михайлівна (з Гложиків) Сподарик передали свою землю брату Івану Михайловичу (л.450, кад. #136)
1929 р. - Іван Гложик передав землю синам: Михаїлу Івановичу та Івану Івановичу (л.442-444, кад #325)

1910 (л.41) кад. #55, 62
Гложики Михаїл 5/12 и Іван 5/12 передали на: Гложика Степана (запис 291, л.42, кад. №328)

Також Гложик Михаїл => Марія Васюнець, дочка Федора (запись 340)

1925, 1928 (л.450, кад. #136)
Земля Михаїла та Івана Гложиков і Маріі з Гложиков Сподарик була переписана на брата Івана

1910 р. - Гложики Михаїл 5/12 та Іван 5/12 передали свою землю на честь: Гложика Степана (л.41, кад. №55 и 62, запись 291, л.42, кад. №328)

realdozor написал:

[q]
Діти:
1. Іван Михайлович Гложик (1887-1965). Служив під час Першої Світової війни в Австрійський армії, потрапив у полон до росіян. Полоненим мив золото у Сибіру, потім жив у селищі біля прііску. Господар його поважав, не хотів відпускати, бо той був дуже грамотним. Після 1918 повернувся в с.Боршевичи Старосамбірського району, де його родина жила після того, як австрійці спалили Сирокізці. Свою частину у маєтку у с.Війську відписав брату Михайлові. Дружина-1 - Гложикова Анна (рано померла). Дружина-2 - також Гложикова Анна (Михайлівна, 1890-1958).
2. Василь Гложик (про нього наразі нічого невідомо)
3. Михайло Гложик (про нього наразі теж нічого невідомо)
4. Марія Михайлівна (з Гложиків) Сподарик (Maria Hlozyk) народилася в Сирокізцях (1895-1979)
- померла в с. Волиця Львівскої обл. (після переселення з Перемышлю)
[/q]

Иван Михайлович Гложик, будучи жителем Австро-Венгрии — территории Надсяння, близлежащей к Перемышлю (в частности — села Сиракозцы (Sierakośce), воевал за цисаря и попал в российский плен. По семейным преданиям, ухаживал за садом ростовского губернатора.

Загадочная подпись на фото:
На памятку
дорогому сыну
з молодухой женой
посилает Отец
Иоанн
19.XII.57г.
-----
Профили:
Мильн Петр
Вукалович Серг.

Наш прадед, Гложик (Glozhyk, Hlozyk, Hlozek) Иван Михайлович (1887-1965) - военнослужащий Австрийской армии, военнопленный ПМВ.
Житель Галиции, воевавший за Австро-Венгрию, после пленения был откомандирован в Елисаветград, где ухаживал за садом уважаемого человека, возможно даже губернатора (возможно, это из разряда семейных баек, но кто знает? Елисаветград ведь был центром Херсонской губернии). Есть фото, на котором Иван Михайлович с ним (ниже).

Начинать поиски стоит с Елисаветградского уездного (губернского) комитета/комиссариат по делам пленных и беженцев.
Возможно - списков Губернского военного присутствия (?), но начал бы с первого.

Если пленного забрали из лагеря "на работы", в его карточке военнопленного может быть отметка об этом факте. На протяжении последующих лет жизни при заполнении анкет по месту работы (или при иных жизненных коллизиях) он мог указать некие сведения о своём плене. Поэтому есть смысл искать личные дела прадеда.

Параллельно постараюсь поискать в ЦентрПленБеже в ГАРФ его прошение на выезд из России после ссылки (поскольку он не был гражданином России), Хотя, возможно, его выслали без всяких прошений. Как вспоминают внучки, дед рассказывал, что хозяин, на которого он работал, пил с ним чай и не хотел отпускать - прадед был ему интересен.

Миколай та Петро Гложики та діти Петра

realdozor написал:

[q]
Список землевласників в Сиракізцях на 1855 рік.
Двір №41: Гложик Миколай
Двір №48: Гложик Петро
[/q]

Двір №41:
1853 р. Гложик Миколай

Двір №48:
1853 р. — Гложик Петро (син Івана та Єви Гложик), живе там принаймні до 1897 (л.97)
1925 р. — земля Петра:
- перейшла до Катаржини Гложик, донці Сенька (Степана) Гложика (л.339-340)
- має спільний кордон з Василем Гложиком, сином Петра (л. 357, 361, 362, 365)
Логічно вважати що Степан Гложик був сином Петра, онуком Івана та Єви Гложик.
1926 р. — Катаржина Мандрак (з Гложиків, двір №48) вже є женою Базеля, тобто Василя (Мандрака)

Дмитро Гложик та його діти: Марія, Михаїл та Анна

realdozor написал:

[q]
[q]
Список землевласників у Сиракізцях, 1855 рік.
Двір №68: Гложик Дмитро
[/q]

Наприкінці 18-го сторіччя у Павла Гложикка в шлюбі з Пелагією, донькою Петра Гриника, згідно з метриками, були діти Стефан (двір №34) та Петро (двір №70). Оскільки двір №68 через паркан від №70, варто припустити, що Дмитро, землевласник у 1855 році є сином Петра.
[/q]

Двір №68:
1853 р. Гложик Дмитро переписав землю на (дітей):
1/3 - Марія (з Гложиків) Кузак*, двір №68;
1/3 - Гложик Михаїл, двір №68;
1/3 - Анна (з Гложиків) Васюнець, двір №68 (пізніше вийшла, переписав на сестру Марію)

Також є записи: 1888, 1895, 1903 рр. (л.132)
Гложик Михайло щось відписав на Марію, дочку Федора Васюнця (запис 340, ~1910)

Двір №39 - нарешті маємо двір Михайла Гложика!
1888 Гложик Михаїл передав землю на Анастасію (л.73), яка у 1900 р. переписала її на: Каську (Катаржину) з Гложиков Васюнец та Федора Гложика (л.73)
1888 (Анна-? +) Текла Гложик (л.71-72)

1922, 1925 (лл. 296, 336)
* Мария (з Гложиків) Кузак (кад #134) переписала свою землю на племінників:
1/3 - Гложик Михаїл (кад #224)
1/3 - Гложик Іван
1/3 - Марія з Гложиків Сподарик

Родина
1. Наприкінці 18-го сторіччя - у Павла Гложика в шлюбі з Пелагією Гриник (донька Петра) - діти:
Стефан Павлів Гложик - двір №34;
Петро Павлів Гложик - двір №70.
2. Двір №68. Дмитро Гложик, землевласник у1855 році, вочевидь, є сином Петра.
Діти Дмитра Гложика:
Марія (з Гложиків) Кузак;
Михаїл ДмитрівГложик;
Анна (з Гложиків) Васюнець.
3. У Михаїла (Дмитрова) Гложика (Двір №39) в шлюбі з Катаржиною з родини Швець (Szwiec) діти:
Іван Михайлов Гложик;
Василь Михайлов Гложик;
Михайло Михайлов Гложик;
Марія Михайлова (з Гложиків) Сподарик.
У 1918 році родина (вже без батька, який у 1915 році помер від тифу в концтаборі Талергоф) живе у Дворі №98.

realdozor написал:

[q]
Катерина Іванівна Марко, "баба Марко" (з родини Гложик, 1914 - †2010) з Канади. Ще до Другої Світової війни, у 30-х роках виїхала до Франціі на заробітки, потім емігрувала у Канаду (Regina Sask, центральне місто землі Саскачевань). У шлюбі з чоловіком на прізвище Марко (батько був українець, воював за УПА, емігрував до Канади) у 1954 році народила сина - Маркіяна Івана Марко (1954-2017). В Маркіяна є також син Доріан (~1979 р.н) — саме від нього останні відомості про "бабу Марко". Його мати пішла від пана Маркіяна та прийняла другий шлюб.

Про те, що в неі був син, родині відомо від цьоці Зосі Гложик, через яку є її та його фото. Отримувала фото та листи від Катерини саме цьоця Зося, бо Іван Іванович Гложик (брат Катерини Гложик-Марко) не міг того робити, бо працював директором школи, а листування з родичами в Канаді за часів СРСР не дуже схвалювало радянське керівництво.
Стосовно цьоці Катерини з Канади, мав би щось знати вуйко Роман Слюсар, але він старий і вже не пам'ятає - може має ще якісь фото. Його мама, цьоця Марія Іванівна Слюсар(Гложик), іздила до сестри Катерини у Канаду один раз ще в радянські часи.
[/q]

Катерина Іванівна Марко (з родини Гложик, 1914 - †2010) перед Второй Мировой войной выехада из села Гисько (пол. Hujsko, укр. Військо або Вісько, зараз - Новосади) на заработки во Францию. После этого переехала в Канаду - г. Реджа́йна (Regina) — столица и второй по численности город провинции Саскачевань.
В браке с человеком по фамилии Марко (отец которого также был украинец, служил в УПА и эмигрировал в Канаду после Второй Мировой войны) родила сына - Маркіяна Марко (1954). Умерла Екатерина где-то в 1994-96г. (на самом деле, как оказалось, в 2010-м!)
Екатерина приезжала в Украину, к ней в советское время ездила сестра Мария, которая жила в Нижанковичах (Львовская обл.).

Воспользовавшись поиском на FamilySearch (база данных "Find A Grave Index,"), введя фамилию "Marko", получил где-то 140 фамилий в выдаче. Что любопытно: найдя нашу Екатерину, увидел ее почившего также сына, а вместе с ним - и отца, Николая. Но - самое главное: на похоронах у сына Катерины обнаружил всех родственников, присутствовавших на похоронах.
В общем, "тихо умереть" в Канаде не получится. На сайте есть опция - отправить цветы, что открывает возможность отдать дань памяти родственнику из любой точки мира. Заодно Вам сфотографируют надгробие.

"Find A Grave Index," database, FamilySearch:

Имя: Katherine Hlozyk Marko
Девичья фамилия: Hlozyk (daughter of Ivan and Anna)
Тип события: Burial
Место: Regina, Regina Census Division, Saskatchewan, Canada
Дата рождения: 19 Feb 1914
Дата смерти: 26 Jan 2010 (aged 95)
MEMORIAL ID: 149813316
Кладбище: Riverside Memorial Park Cemetery ССЫЛКА

Имя: Nicholas Marko
Тип события: Burial
Место: Regina, Regina Census Division, Saskatchewan, Canada
Дата рождения: unknown (1903)
Дата смерти: 1969 (age 63)
MEMORIAL ID: 149813332
Кладбище: Riverside Memorial Park Cemetery ССЫЛКА

Имя: Markian Ivan NULL Marko
Тип события: Burial
Место: Regina, Regina Census Division, Saskatchewan, Canada
Дата рождения: 25 Jun 1954
Дата смерти: 21 Mar 2017
MEMORIAL ID: 190594368
Кладбище: Riverside Memorial Park Cemetery ССЫЛКА ФОТО

Markian Ivan Markian (Ian) Marko passed away peacefully on Tuesday, March 21, 2017 at the age of 64.
Markian was born in Regina to KATHERINE and NICHOLAS MARKO on June 25, 1954.
He is survived by his son, DORIAN MARKO of Vancouver, BC; his cousins, LILLIAN (Vance) THOM and family of White Rock, BC and MARGE KROESKAMP and family of Grand Prairie, AB, as well as ANNE MARKO of Edmonton, AB.
Celebration of Life and Reception was held at Victoria Avenue Funeral Home, 2080 East Victoria Avenue, on Monday, March 27, 2017 at 2 pm.

В Вене нет военного архива, зато есть Государственный архив Австрии, а в нем есть Отдел военных документов

Так вот: коллеги намониторили там некоего Иоанна Гложека (Johann Hlozek) держим кулаки за то, что это наш бравый Иван Михайлович!

adroff написал:

[q]
Просмотрели эти фамилии и еще Gloz-e-i-y-k/Hloz-e-i-y-k - Ивана нет, a Johann, Josef есть:
Hlozek Johann - списки потерь от 2 марта 1918, страница 640 - http://anno.onb.ac.at/cgi-cont...amp;query="Hlozek"&ref=anno-search
[/q]

Вот - цитата из Талергофского альманаха.
"Среди узников был и сын крестьянина, молодой студент-юрист, только начинавший свой путь поэта, ученого, общественного деятеля и подвижника русского движения Василий Романович Ваврик. Он был арестован в 1914 г., сначала отправлен в Терезин, где встретился на минуту с 19-летним больным смуглым юношей - Гаврилом Принципом, убийцей Франца-Фердинанда и его жены... А дальше - Талергоф. Еще в Терезине Ваврик выпускал рукописные листки „Терезинская вошь" с рисунками из тюремной жизни. В Талергофе издавал, как сам называл, „рукописный журнальчик". К ужасам австрийского террора он обращался много раз и как историк и как поэт.
Во время мобилизации, проводившейся среди узников Талергофа осенью 1915 г., Ваврик был взят в австрийскую армию и оказался среди многих, кто вынужден был защищать престол монарха тогда, когда над их родителями и родными совершались насилия и убийства именем того же монарха"

То есть, условно, Ивана Михайловича Гложика могли забрать вместе с отцом, а потом призвать в австрийскую армию, прямо из Талергофа.

У Центральному Державному Історичному Архіві Львова (ЦДІАЛ) знайшов у фондах Галицького губернського управління м. Львів та отримав копії с мікрофільму "Фасії (Відомості про прибутки від панщини: барщини та оброка) з переліком населення с. Сиракізці Руського Воєводства, Землі Перемиськой і маєтковий стан його власника" за 1773 рік (фонд 146, оп. 16, спр. 1293, на 5 арк.).
Важливо: згідно фасії, в 1773 році с. Сиракізці належить Вельможному Його Милості Пану Адаму Бельскому Хорунжему Землі Львовской: "Wiel[możny] Imę (або: J[ego]M[iłość]) Panа Adamа Bielskiego, Сhorążego Ziemie Lwowskiey"

Адам Більський, герб Еліта - польський шляхтич, земський писар. Його батьком був Фелічан Більський, львівський та єврейський купони, а мати Анна Скарбек-Киельчевська з герба Абданк, дочка Томаша. Адам Бельський - суддя Grodzki Львів в 1764 році, прапорщик Львова (в 1761-80 рр.), губернатор Rabsztynska в 1768 році, губернатор Czerwonogrodzki в 1750-61 рр. У 1764 році був курфюрстом Станіслава Августа Понятовського з Руської провінції.

?? У 1766 Кетрін вийшла заміж за Mierzejewski з гербом Шелига, дочка Анджей Кшиштоф в Залісся, Probużnie, Hrynkowcach, Czarnokozińczykach, Старий Dawidkowcach і Nowostańcach, Cześnika Галич губернатора rakowieckiego, Кастеллан Sochaczew, і його дружина Розалія Danilowiczs герб Sas, староста Borecka.

Бібліографія
Акт про вибори року, тисяча шістдесят четвертий, серпень, двадцять сьомий день, стор 69.
Єжи Хр. Дунін-Борковський, Синій альманах: генеалогія живих польських родин. Львів, Варшава, 1908, стор. 208-209.
Адам Боніцький, польський Гербарц: історичні та генеалогічні новини про шляхетні родини, Варшава: Gebethner and Wolff, 1899, том. 1, т. 1, 390 с., С. 236. [Доступно 29 грудня 2016 р.]

Чиновники російської губернії XIV-XVIII ст . Т. 3: Руські землі. Книга 3: Землі Галицька, Львів, Перемишль, Санок.
Списки. видання Kazimierz Przyboś, 1987, стор. 308.

Зовнішні посилання:
Адам Більський з Olbrachcice ч. Єліта (ID: 1.881.82) .
https://pl.wikipedia.org/wiki/Adam_Bielski

Возникновение фамилий в России
Сначала на Руси были только имена как например — Ждан, Петух, Ненаша. Фамилии-прозвища бытовали в новгородских владениях с XIII—XIV веков, но долгое время не были общеупотребительными. Обязательные фамилии были введены законом лишь в XVI веке - сначала для князей и бояр, затем для дворян и именитых купцов. Среди крестьянства фамилии стали широко употребляться лишь после отмены крепостного права. При этом довольно часто крестьяне записывались под фамилией своих бывших владельцев. Ссылка

Не совсем точно...
На Русском Севере фамилии у крестьян были уже в начале 16 века...
А крепостного права в этом регионе не было НИКОГДА. https://forum.vgd.ru/10/33474/100.htm?a=stdforum_view&o=

Север (Новгородская республика) была захвачена Московским государством уже после того, как там сформировались эти проевропейские традиции)))
Мои посполитые из тех, которых удалась проследить и которые жили в разных частях шляхетской республики Общее Дело (Rzeczpospolita) на начало 18-го века, все имели родовое имя (назвысько / призвыщэ).
Крестьянами на Руси (в Україні) с дохристианских времен называли всех верующих в Иисуса.)))
Общество делилось на сословия/станы:
военно-руководящие - князья, магнаты, шляхта, козаки;
служители культа - христианские священники разных обрядов;
и - ПОСПОЛИТЫХ (работящий народ - землепашцев), которые обладали собственными правами и их не могли поменяли на скот.
Они не были рабами в собственном государстве. https://forum.vgd.ru/post/10/33474/p772407.htm#pp772407

Каким же образом могли различать крестьян с одинаковыми именами?
Так в конкретной деревне их не перепутаешь, там-то народ жил семьями. А вот если человек из деревни уходил, так ему тогда и выдавали какой-то пашпорт, я чай... Правда, это все касается России, как это было в Польше - неясно. https://forum.vgd.ru/post/10/33474/p772217.htm#pp772217

на время первого раздела РП ( 1772 год) у крестьян уже в основном были фамилии. Это связано с особенностями крепостного права. В отличии от Росс.империи, крестьяне владели земляными наделами и платили с них налоги. Грубо говоря -были собственниками , а не "имуществом" у помещика. Отсюда и более раннее возникновение фамилий. https://forum.vgd.ru/post/10/33474/p772746.htm#pp772746
Это следует из моих собственных исследований по с.Почаевичи ( Почаєвичі ) . Правда ,это запад Украины. Но если Ваши населённые пункты входили в состав РП то не думаю, что были кардинальные отличия. Ссылок по особенностям крепостного права в инете много. Наберите в поисковике. Успехов.
Замечу, что исследуя генеалогию всех селян указанного села, только у 3 человек за полтора столетия наблюдается "изменение" фамилии. Так человек с фам. Тягныбида стал Сэлэным ( по русски Селёным).Видать не понравилось звучание фамилии

Не владели. Были пользователями земли помещиков и их имуществом.
Статус крестьян РОН не отличался специально от крестьян РИ, крепостное право было одинаково жестоким для одних и вторых.
https://forum.vgd.ru/post/10/33474/p772798.htm#pp772798

А почему тогда было столько беглых из РП в Россию? Вся "моя" Ширяевка (Суражск. у. Черниговской губ., в 1765 г. Новоместская сотня Стародубского полка) была заселена "родимцами Полской облости"... Или в РП тоже было много беглых из России? https://forum.vgd.ru/post/10/33474/p772824.htm#pp772824
Ответ: бегали в разные стороны. К вам бежали за козацкой вольницей или Вы сомневаетесь , что козаки были не крепостными ?
Между сельской громадой и помещиком заключался своеобразный "договор" по исполнению взаимных объязательств где указывалось к-во отрабатываемых дней ( в зависимости от земельного надела ) , денежные зборы ( т.н. чинш ), сбор живностью ( яйца, куры, гуси ). Причём такой налог громада платила и с пустующих наделов ( т.н. пусток) или наделов которые не обрабатывались по разным причинам ( нет достаточного к-ва раб. рук в семье или просто бездельники ) В одном из документов за 1786 год собственными глазами видел запись " Не работает, просто сидит дома " yahoo.gif Как Вы думаете, что предпримет громада , если и за этот надел нужно платить налог ?
https://forum.vgd.ru/post/10/33474/p772872.htm#pp772872

(Статус крестьян РОН не отличался специально от крестьян РИ, крепостное право было одинаково жестоким для одних и вторых.)
Я писал " грубо говоря". А отличия в крепостном праве - кардинальные. Селяни платили налоги с обрабатываемой "собственной" земли и имели очень большие права на неё ( по сравнению с РИ ). Извените , но здуру помещик не мог просто так отобрать его надел или повысить налог. Кроме того , владела землёй и сельская громада ( сообщество). Со своего надела селянин мог уйти в другое село в любое время но должен " посадить" на свой надел замену.Замечу , что это грубая схема. Где Вы видели такие права у крепостных РИ ? А повинности , как пишет ув.Strilbycki , были божескими.

Не только земли помещиков, а и государственной (королевские села). Главное, что налоги / повинности были не большими - по божему и громада села их успешно отстаивала в судах итд, селяне имели собственные права и требовать с них больше чем положено по закону никто не имел права, даже король. https://forum.vgd.ru/post/10/33474/p772812.htm#pp772812

Самый старый документ ( смотрел лично) где есть уже "зачатки" фамилий, это перепись Перемышлянской земли Руського воеводства за 1692 год. Сказать о том, что у всех уже были фамилии не могу, скорей у единиц. По исследуемому селу точно встречается две через 90 лет ( т.е. в 1784 г.) Своих прямых родственников я определить не смог. Но на момент проведения т.н. Йосифінської метрики (~1787 г.) у всех уже были фамилии.
https://pl.wikipedia.org/wiki/Spisy_statystyczne_w_Polsce
На мой взгляд, "офамиливание" проходило интенсивно с начала 18 ст. и до его середины. https://forum.vgd.ru/post/10/33474/p772918.htm#pp772918

"Местные" переписи (люстрации) проводились довольно часто. Например люстрация Перемышлянской земли Руського воеводства за 1692 год.
Перепись охватила абсолютное большинство населённых пунктов с указанием их владельцев и списками жителей.
Она находится в ЦГИАЛ, ф.14, оп.1. Рукописная книга в кожаном оплёте. Записи на польском языке. Немного затруднительно для чтения (писари не заморачивались калиграфией. Эта перепись касалась только Перемышлянской земли. Знаю, что есть переписи и по другим землям, но вроде они хранятся в библиотеке Осолинских (Польша). Сам их ищу т.к. микрофильмы нечитабельны. Знаю, что подобные материалы могут быть в библиотеке им. Стефаныка во Львове. Я пока туда не добрался. https://forum.vgd.ru/post/10/27384/p574135.htm#pp574135

realdozor написал:

[q]
У Центральному Державному Історичному Архіві Львова (ЦДІАЛ) знайшов у фондах Галицького губернського управління м. Львів та отримав копії с мікрофільму "Фасії (Відомості про прибутки від панщини: барщини та оброка) з переліком населення с. Сиракізці Руського Воєводства, Землі Перемиськой і маєтковий стан його власника" за 1773 рік (фонд 146, оп. 16, спр. 1293, на 5 арк.).
Важливо: згідно фасії, в 1773 році с. Сиракізці належить Вельможному Його Милості Пану Адаму Бельскому Хорунжему Землі Львовской: "Wiel[możny] Imę (або: J[ego]M[iłość]) Panа Adamа Bielskiego, Сhorążego Ziemie Lwowskiey"/q]

realdozor написал:

[q]
Наш прадед, Гложик (Glozhyk, Hlozyk, Hlozek) Иван Михайлович (1887-1965) - военнослужащий Австрийской армии, военнопленный ПМВ. Житель Галиции, воевавший за Австро-Венгрию, после пленения был откомандирован в Елисаветград, где ухаживал за садом уважаемого человека, возможно даже губернатора (возможно, это из разряда семейных баек, но кто знает? Елисаветград ведь был центром Херсонской губернии). Есть фото, на котором Иван Михайлович с ним (ниже).

Начинать поиски стоит с Елисаветградского уездного (губернского) комитета/комиссариат по делам пленных и беженцев.
Возможно - списков Губернского военного присутствия (?), но начал бы с первого.

Если пленного забрали из лагеря "на работы", в его карточке военнопленного может быть отметка об этом факте. На протяжении последующих лет жизни при заполнении анкет по месту работы (или при иных жизненных коллизиях) он мог указать некие сведения о своём плене. Поэтому есть смысл искать личные дела прадеда.

Параллельно постараюсь поискать в ЦентрПленБеже в ГАРФ его прошение на выезд из России после ссылки (поскольку он не был гражданином России), Хотя, возможно, его выслали без всяких прошений. Как вспоминают внучки, дед рассказывал, что хозяин, на которого он работал, пил с ним чай и не хотел отпускать - прадед был ему интересен.
[/q]

Пользователь Ki-Reel на форуме ВГД в инструкции для поиска военнопленных ПМВ в российских архивах пишет (сразу обратите внимание на п.4):

"1. Для начала пролистайте многотом "именной список погибших, раненных и без вести пропавших..." там где-то за 1914- 1915 довольно плотно все изложено. Если в плен попал - то будет числится безвести пропавшим. Аналогичные списки есть
в губернских ведомостях часто как приложения к оным.

2. Запросите Ялуторовск. Для этого надо писать на РГВИА с заметкой - ПЕРЕНАПРАВЬТЕ ЗАПРОС В ЯЛУТОРОВСК.
иначе они не поймут. Во время холодной войны картотека безвозвратных потерь уехала туды.
А вот далее начинается самое интересное - я еще сам на этой стадии . Даже зная точное название лагеря - пока не ясно
куда писать запросы в Германию. Красный крест - что наш, что Арользен, что МКК - футболят, "Мы отвечаем только по ВОВ"
У них там есть институт истории (адрес найти не сложно) - но неясно, архивные материалы разьве могут храниться в институте.
Вот и затык. Ведь для немцев (особенно старшего поколения) - война еще не закончилась. И эти темы они ох как не любят.
Уж если такой безграничный бардак по документам плена по ВОВ, то что можно ждать от 1 МВ. Но...

3. Самое сладкое - выяснить местонахождение картотек ЦентрПленБежа - до 1917 он назывался Центральное справочное бюро по военнопленным и пр. Его фонды были в Ленинградском РГВИА (я так думаю), но в холодную войну они разъехались - в том
числе и в Ялуторовск и в РГВИА Москвы и даже в ГАРФе. И НИКТО НИЧЕГО НЕ ЗНАЕТ. Знающие мастерски это скрывают.
Про бюро можно найти множество литературы в любой библиотеке. Там все предельно ясно - никаких тайн. С пленными была
переписка, посылались посылки, бандероли, письма. А Советский союз даже пленных 1мировой приравнял к предателям.
В ЦентрПленБеже в ГАРФе есть списки проходивших фильтрацию на границе - месяца три работы гарантированно. Без гарантии
результатов, плюс еще дела умерших в плену в РГВИА на немецком. Случайно разбросанные по фондам.
А картотеку русских они отправили в черти знает какие леся (Ялуторовск - это за Тюменью). Туда обычных смертных не пускают даже сейчас.

4. А у себя в ГАРФЕ картотеку немецких военнопленных (700.000 чел) оставили - приходи кто хочешь, выписывай, работай.

Вот такое отношение было и есть. Ищите и обрящете.
Успехов!"

Я уточнил, ничего ли не изменилось за это время (цитата 12-летней давности).
Ответ был: "Нет, у вас иностранец. Посему см. пункт 4 и фонды ГАРФ — например, соотвт. фонд губернской жандармерии: иностранец на учете и наблюдении должен был быть, особенно после революции, но после 1917 это уже фонды милиции или ЧК будут".

Если он возвращался в Галицию, не осев в России (а это именно так!) - должен был просить разрешения покинуть Страну Советов (или Рос. империю, если до 1918). Вот сей документ нам и нужно найти. Там должен быть полк, в котором он служил, ну и когда был пленен.

В самом Елисаветграде (областной архив) планирую развивать поиски по линии военного присутствия. Поделюсь, если найду что-то.

Еще несколько фото, которые помогут определить воинскую часть прадеда и его сослуживцев

дублирую здесь на случай, если другие люди также будут искать информацию о погибших в концлагере Талерхоф Австрия .

о Талерхофе (Thalerhof) - во время строительства аэропорта Граца (Австрия) в 1936 году останки военнопленных были перезахоронены:

1. в склепе на кладбище Фельдкирхен,
2. на еврейском кладбище Граца или
3. на центральном кладбище Граца.

1767 имен

Віра ФРИС
ДО ІСТОРІЇ КИРИЛИЧНОЇ РУКОПИСНОЇ КНИГИ ПЕРЕМИШЛЬСЬКОЇ ЗЕМЛІ XVI – XVII ст.

У XVI та на початку XVII ст. центри книгописання, що були в Перемишльській землі
з найдавніших часів, не втратили своїх позицій, про що свідчать збережені кириличні
книги цього періоду, на котрих є записи, що переписані вони в Перемишльській землі
або в самому Перемишлі. Ця територія представлена значною кількістю книг, скопійованих
саме тут, в основному, тутешніми вихідцями з 20%х років XVI до 30%і XVII ст.
Найбільша колекція книг із цих земель, звичайно, була зібрана та зберігалася в бібліотеці
Перемишльської греко%католицької капітули. Після війни вони були передані
в Національну бібліотеку у Варшаві. Опис кириличних рукописів було зроблено
ксьондзом Баликою – він зберігся у рукописному варіанті, і його ксерокопію видають
усім, хто хоче познайомитися з колекцією. Тривалий час збірку досліджує співробітник
Національної бібліотеки Анджей Кашлей. На окремі рукописи посилаються й такі
дослідники кириличної рукописної книги та української культури XVI – XVIII ст., як
Ярослав Ісаєвич, Ярослав Щапов, Віра Фрис, Галина Чуба та ін.1
Однак повного каталогу поки що немає.

Книги з Перемишльщини збереглися й у інших книгозбірнях, зокрема у Львівській
науковій бібліотеці ім. В. Стефаника НАН України, Національному музеї у Львові,
Львівському історичному музеї, Науковій бібліотеці Львівського національного університету
ім. Івана Франка.
Першою відомою, точно датованою XVI ст. книгою з Перемишльської землі є Тріодь
цвітна 1521 року, переписана в селі Тисів на Самбірщині Іванцем (2).
Звичайно, тут переписувалися книги і у XV, і на самому початку XVI ст., та зараз ми не знаємо про їхнє
існування. Це можна пояснити або тим, що вони не збереглися, або зараз вони для нас
не доступні і про них нічого не відомо, оскільки українські рукописні книги зберігаються,
як відомо, не лише у Польщі, але й у Росії, Німеччині, Чехії, Словаччині та ін.

Навіть фонди невеличких музеїв України ще не всюди досліджені, і можливі різноманітні
знахідки (як от, виявлене нами нещодавно Євангеліє%тетр 1606 року з Куликова,
що зберігається в бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія
Федьковича).
На Самбірщині, в селі Баранчичі (біля Самбора) дяком Мартином десь між
1528 і 1549 роками (“... при крали Августі, при єпископі Антонїи Радлоском”) було
переписане Євангеліє%тетр, куплене громадою села Волиці до нового храму “оусікновенія
главы” Іоана Хрестителя. У вкладному записі, за визначеною формулою, громада вказує,
що “отці и братє, который будєт поп оу храму Святого Іоана...”, повинен Бога просити
за них, добрих людей (“за тыїи добрыи люди”) при літургії і на кожній утрені, бо
дали вони “хто што мога” за відпущення гріхів своїх, і дружин своїх, і дітей, і за предків
своїх, котрі “сут пред милостививим Богом”3
.
На цій же книзі трохи пізніше було зроблено запис (іншим почерком), що став результатом
переговорів між отцем Артемієм та представниками громади, “с котрого

доходоу маєт оу нас быти”, тобто, на які засоби для існування може священик
розраховувати при виконанні своїх обов’язків у цій громаді. В записі фіксуються розміри
плати за ритуальні послуги як загального характеру (відправи на Великдень, празник
та ін.), так і за індивідуальні треби. Так, “наперед дві ставници по два дни єдна о празниці
а другая о вєлицідни”, “от за здоровной” [служби] гріш та дві хлібини “а от памяти”
півтора гроша, хлібина і книш, а у Великодну суботу 10 яєць курячих та 2 гусячі,
на празник ще 2 “хліба ямного і конов пива, о роузьтві [на Різдво] хліб” тощо.
“Дячок” Лазорець у 1534 році переписав, імовірно, цілий комплект Міней служебних
та до нас дійшов кодекс, що містить служби лише на січень. Як вказано в приписці,
“придано до Вілчя монастира при церкві Успіня Богородиці” (4).
.
У 1542 році “Кривче у місті” ієрей Андрей Голубець переписав Трефологіон, котрий
купили “за пув чварьты гривны” до Бабицької церкви Різдва Христового (5).
Тим же роком датується й написання Євангелія%тетр з села Шляхтова, збірки Перемишльської
капітули (6). Майстерні заставки цього рукопису виконані густими локальними фарбами,
а ініціали на аркушах 16, 106, 166 зворот, 268 є надзвичайно вишуканими і гарними.
З самого Перемишля маємо першу точно датовану книгу з XVI ст., переписану в цьому
місті, з 1545 року. Це Мінея службова, переписана Ониськом, що на той час був у монастирі
Преображенія (7).
.
У 1548 році при єпископі Арсенії писар, раб божий Филимон, у селі Лазаве пере%
писав Євангеліє%тетр на 292 аркушах. У власних малярських здібностях він не був ду%
же впевненим, а, може, поспішав продати книгу, бо заставку плетінчастого типу та іні%
ціал виконав лише на першому аркуші, а на початках наступних трьох Євангелій лише
залишив місця на заставки. Відомо також, що пізніше оправити книгу дала якась Ка%
терина разом зі своїм батьком Михайлом8
.
Ще одна книга з Перемишля – Псалтир, переписаний у 1549 році єпископом Пе%
ремишльським і Самбірським Арсенієм(9). Тут підкреслимо, що такі книги, як Псалтир
з XVI, XVII та й XVIII століття, в тому числі й друковані, майже не збереглися, оскільки
їх використовували і при Службах в церкві, і для читання над померлими, і для
навчання грамоті.
А от Євангелій серед книг того часу збереглося найбільше. У XVI ст. переписували
Євангелія%тетр, в котрих історія Ісуса Христа викладена послідовно, кожним з чотирьох
Євангелістів окремо, від початку до кінця, на відміну від Євангелія-апракос, у якому
оповіді викладено уривками і розташовано в календарному порядку – так, як
вони читаються на службах протягом року. Це Євангеліє%тетр, переписане в м. Городско
поповичем Михайлом Олександровичем у 1550 році10 та Євангеліє-тетр з села
Корениця, переписане в 1554 році ієреєм Андрієм11.
У 1555 році в селі Риботичі дяк Іоан переписав комплект служебник Міней, що
збереглися неповністю12. Ще одне Євангеліє-тетр було переписане в селі Кузьмина по%
пом Олексієм у 1559 році13. Наступне Євангеліє-тетр було переписане у 1564 році в селі
Побідна поповичем Прокопієм14. У 1565 році в селі Челині знову переписали Євангеліє-тетр
(15). І в тому ж році в селі Дахнів ієрей Іоан також скопіював Євангеліє-тетр(16).
1566 року біля Перемишля (більш точно місце написання локалізувати не вдалося)
переписали Тріодь пісну17. Біля міста Добромиля у 1567 році переписали ще одне Єван%
геліє%тетр, цікаве тим, що, на відміну від традиційного розміру “in folio”, воно скопі%
йоване на папері у чверть аркуша18.
Василь Жугаєвич з Ярославля у 1568 році створив збірник, переписавши староза%
вітні тексти з Біблії Франциска Скорини (Книгу Іова, Притчі Соломона, Еклезіаста,
132
Віра ФРИС
Пісню пісень, Книги Ісуса, сина Страхова, Книгу Премудрості), а також Тлумачення
Іоана Златоуста, “Слово отца Єфрема о книжном чтєнїи” та “Слово нікого Чорноризца
о книгах”19. Писар за роботою так захоплювався, що починав переписувати й титули
Франциска Скорини – “в лікарських науках доктора”, а потім викреслював помилки
червоним атраментом (арк. 45, 45 зв. та ін.).
У селі Вільче Андрій Фуникович у 1571 році переписав Євангеліє%тетр20. Того ж року
Ігнатій Фединка біля Перемишля скопіював таку ж книгу21. Судячи з покрайнього за%
пису, близько 1571 року біля Радимна було переписано комплект служебних Міней,
з них зберігся кодекс зі службами на вересень%листопад22.
І знову Євангеліє%тетр переписав “Маціиско попович”, кравець у 1573 році десь на
Самбірщині23.
До 1574 року біля Старого Самбора було переписано Тріодь пісну, а після 1574 ро%
ку, в селі Боршевичі – Апостол24. Цей Апостол взято з Львівського видання 1574 року,
про що свідчать скопійовані переписувачем розташування окремих елементів оригі%
нального тексту і прикраси в стилі друкованого зразка. Писар намалював заставки та
ініціали, кінцівки, форту – зображення святого Луки і навіть розетки на полях. Подіб%
ність до першодруку була помічена давно, про що зроблено записи латинською та поль%
ською мовами на першій сторінці. Книга була куплена Семионом зі своєю дружиною
Марією за вісім з половиною золотих і покладена ними в Боршівську церкву Пресвя%
тої Богородиці, згодом вона увійшла до складу бібліотеки монастиря оо. Василіан
у Львові25.
Десь між 1591 та 1610 рр. (“при єпискупі прємиском и самборском нашем Михай%
лом Копистенском”) було переписано Євангеліє, котре купив “Богобоязливий муж по
прозвиску Корнякт на имя Федор и женою своєю Темною и чади своїми” і віддав за
своє тілесне здоров’я, а по смерті душевне спасіння його, дружини, дітей та батьків сво%
їх до храму Преображення Господнього на передмістю Вишні у Перемишльській во%
лості при настоятелях церкви єреях “Захватенко на имя отцю Костю и при сину його
Єреимїи”26. Цікавим є вручення книги під опіку: “А тоє Євангеліє поручаю єго Господу
Богу и пречистой єго Божой Матери і всім святим Єго и тим настоятелем місця свя%
того”, а також перелік осіб, котрі не можуть віддалити книгу від церкви: ”аби єи ни поп
ни чителник несміл взяти с того престола от Преображеніа Господа Бога и спаса нашого
Ісуса Христа, нє толко я албо жена моя албо діти алє ни розаи мои...” (очевидно, такі
випадки траплялися раніше, коли з якоїсь причини вкладник чи його родичі забирали
раніше покладену книгу, і тому священик – а тут ініціатива явно йшла від настоятеля –
вводить таке формулювання у вкладний запис). І далі: “... ани жаден поп албо ученик...”
(от ще хто міг книгу “отдалити”!) і далі, повторно – “...и я сам юж несмію взяти”.
У 1593 році біля Перемишля скопіювали ще один Апостол27. Вже у наступному
1594 році, в селі Трушів попович Стефан переписав Євангеліє%тетр28, а наступне пе%
реписав у місті Яворові в 1595 році дяк Григорій29. Ще одне Євангеліє%тетр, згідно
з приміткою, зробленою в кінці книги, переписано у 1598 році30. Книга має вкладний
запис XVII ст.: “Сія книга названая Євангеліє придано єсть на Храм святого архистра%
тига Михайла до вєси Прислопа”. Відомо, що в той час рукописні книги не мандрували
далеко, і тому є всі підстави вважати, що й переписана вона недалеко від “весі Присло%
па”, що в Перемишльській землі. Загадку становить монограма переписувача, поміщена
в рамку, стилізовану під щит: у верхньому рядку – “ТН”, в нижньому – “ФХГ”.
Василій Боднарович зі “Сливинець от Перемишля” переписав комплект служебних
Міней у 1599 році. З них зберігся кодекс зі службами на вересень-грудень (31).

Апостол, що належав церкві Введення пресвятої Богородиці міста Черче, був завер%
шений у 1599 році “місяця листопада 16”, “на святого апостола і євангеліста Матвія”.
Пізніше його дав оправити “Іоан... раб божий манастирский... з жоною Ганною” (32).
У селі Спас у 1601 році Дмитро з Нижанкович, бакалавр школи переписав церковний
Устав (33).
До 1604 року в Нижанковичах було переписано й учительне Євангеліє (34).
Бесіди Іоана Златоуста про Євангеліє: “Списана быст сия Бесіда многогрішним рабом
Божїм Андреєм єреєвичем Старого Сам бора отцу Василию Добрянському священику
Солскому храма святого пророка Ілїи єго працею власною року 16 семого [1607] мі%
сяця марта шостого днє от мене єму от дана”35.
Ще один церковний Устав переписав попович Яків в селі Кленичі 1608 року36. Тоді
ж Григорій Тимкович, дидаскал в місті Яворові переписав Євангеліє37. І в тому ж році
Георгій Грушевський переписав учительне Євангеліє38.
А у 1610 році Василь, пресвітер з Дрогобича, переписав “Сборник цвітоносний”39.
А Євангеліє%тетр було переписане незнаним майстром у Дрогобичі, 4.І.161240. ієрей
Симеон десь біля Перемишля у 1618 році переписав Тріодь пісну41.
У 1621 році в містечку Сколе дяк Іоан Григорович переписав Октоїх – книгу, яка,
загалом, копіювалася в Україні досить рідко42. В тому ж році у селі Ванівці Іоан Ийсич
Меско з друкованого у Львові в 1574 році Апостола Івана Федорова зробив копію43.
Диякон Мартин в селі Риботичі 29 листопада 1625 року переписав Тріодь пісну44.
Біля Самбора, або ж і в самому Самборі, у 1625 році 21 травня ієрей Василь Мо%
розовський переписав Євангеліє45. “За дріжавы его милости старости Самборского
Даниловича и за Епископа нашего нареченого Ісаіа Копинского […] еп. Перемыского
и самборского и за уныята Крупецкого”, а купив її Яків, “Просимчичов син” і “придав її
до храму ієрарха Христова чудотворца Николи до Класторонноі до церкви долішної”.
Ще одне Євангеліє з того ж 1625 року було скопійоване писарем Григорієм,
дяком Раковським, родом з Перемишля, до церкви в селі Викоти46. Прикрашаючи книгу,
він не переобтяжував себе малюванням, а вклеїв заставки зі стародруку, відбиті,
ймовірно, з дощок Івана Федорова. Фундувала на цю книгу пані судна. Гроші були її
ключниці “Татіяни Волосової жони”, котра померла, а її платня залишилася в пані судної.
Вона, не бажаючи привласнювати чуже, дала їх до церкви на Євангеліє та його
оправу в срібло. Збереглися дошки оправи, обтягнуті зеленим дуже потертим оксамитом.
Зверху набиті срібні бляхи: середник – розп’яття з Богородицею та Марією
Магдалиною, наріжники (збереглися два – з гравійованими зображеннями бика та орла),
бордюр.
Ще один рукопис з 1625 року – з села Ступниця, де дяк Васко переписав Казання
на Різдво “в дуже великій скруті”, бо якимось чином не погодився зі священиком і той
хотів його позбавити місця47. У 1629 році в селі Копистенці піп Мартин переписав
комплект Міней служебних48. А у Перемишлі у 1632 році було переписано Пролог, від
якого збереглася лише вереснева половина49. Ще один Пролог переписав Стефан в селі
Риботичі у 1633 році50. У 1637 році в селі Добряни переписано Служебник, а десь у першій
половині XVII ст. Юрій попович в селі Трушів переписав Апостола51.
Євангеліє учительне переписано на папері у чверть долю аркуша, півуставом, на
324 аркушах “в вєси Рудатці при храмі Покрови Пресвятої Богородиці року Божого
1660 в том року яко цисарє ишли до вєнгєрє”52. Книгу знайшов дослідник Яворський
в селі Радимно у 1909 році і вивіз у Санкт-Петербург.
Ми усвідомлюємо, що тут не вдалося охопити всі збережені рукописні книги з цього
регіону і окремі з них ми поминули своєю увагою, однак і згадані джерела дають
яскраву картину не лише книгописання у Перемишльській землі в зазначений час, але
й висвітлюють цілу низку цікавих аспектів стосунків між людьми того часу, їх ставлення
один до одного та до книги. Здебільшого, вони призначені для парафіяльних
церков і використовувалися для літургій та підготовки проповідей (переважно, це
Євангелія).
Попри те, що це книги пограниччя, на якому сходилися східні та західні культури,
польський та український етноси, в них не простежуємо розмивання відмінностей.
Навпаки, книги ці мають чітко виражений, український характер, риси, притаманні
саме українській рукописній книзі, з характерним для Галичини кириличним півуставом
та оформленням.
Цікаво було ствердити, що книги Перемишльської землі переписувалися в
загальноукраїнському річищі і підпорядковувалися тим самим тенденціям, що й книги Галичини
чи Київщини.

ДО ІСТОРІЇ КИРИЛИЧНОЇ РУКОПИСНОЇ КНИГИ ПЕРЕМИШЛЬСЬКОЇ ЗЕМЛІ XVI – XVII ст.

Джерела:
1. Ісаєвич Я. Джерела з історії української культури епохи феодалізму. – К., 1972; Щапов Я.
Восточнославянские и южнославянские рукописные книги в собраниях Польской Народной
Республики. – М., 1976. – Вып. 1 – 2.; Фрис В. Кирилична рукописна книга в Україні XVI –
першої половини XVII ст.: кодикологія та регіональні особливості. Автореф. дис. … канд.. іст.
наук. – Львів, 1994. – 25 с.; Її ж: Історія кириличної рукописної книги в Україні X – XVIII ст. –
Львів, 2003; Чуба Г. Українські учительні Євангелія // Рукописна україніка. – Львів, 1999.
2. Львівський історичний музей (ЛІМ) Рук. 75.
3. ЛІМ Рук. 2.
4. Національна бібліотека у Варшаві (НБВ). – Acc. 2565.
5. Національний музей у Львові (НМЛ). – F 423.
6. НБВ. – Acc. 2528.
7. НМЛ. – F 467.
8. НБВ. – Acc.2582.
9. Сапунов Б.В. Книга и читатель на Руси XVI в. // Книга. Исследования и материалы. –
№46. – М., 1983. – С.71.
10 Російська національна бібліотека (РНБ), зб. СПб.ДА – А. І/177.
11 НБВ. – Acc. 2666.
12 НБВ. – Асс. 2625, 2627, 2804, 2859.
13 Музей Перемишля № 4325.
14 ЛІМ Рук.5.
15 НМЛ Рук. – F 564.
16 Російська державна бібліотека (РДБ). – Ф.299, № 590.
17 НБВ. – Асс.2801.
18 НБВ. – Асс.2927.
19 РНБ, Осн.зб. F.I.4.
20 НБВ. – Асс. 2381.
21 НМЛ. – F200.
22 НБВ. – Асс. 2822.
23 НМЛ. – F324.
24 Львівська наукова бібліотека ім.В. Стефаника НАН України (ЛНБ). – Ф. № 1289.
25 Фрис В. Апостол Івана Федорова і українська рукописна книга // Записки Львівської
наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України. – Вип.1. – К., 1993. – С. 52–56.
26 Р–1536.ІІІ.
27 НБВ. – Асс. 2490.
28 НБВ. – Асс. 2653.
29 Національна бібліотека України ім. Вернадського (НБУВ).
30 ЛІМ Рук. 6.
31 ЛІМ Рук. 53.
32 НМЛ. – F 264.
33 Ісаєвич Я. Вказ. праця. – С.92.
34 РНБ, зб. Яворського №16.
35 ЛНБ. – Ф. 77, № 76.
36 НБВ. – Асс. 2773.
37 Запаско Я. Орнаментальне оформлення української рукописної книги. – С.112; Ісаєвич Я Вказ. праця. – С.92.
38 НМЛ. – F447.
39 НБУВ 216..
40 Хіландарський монастир.
41 Музей Перемишля №7080.
42 Б%ка Ужгородського ун%ту.
43 НМЛ. – F 309.
44 Краків, муз. Чарторийських №2229.IV.15.
45 РНБ, ОЛДП F 116.
46 НБВ. – Acc 2505.
47 ЛНУ. – №2000.ІІІ.17.
48 Сяноцький муз. №5.
49 ЛНБ. – Ф.3, №574.
50 РНБ, зб. Яворського, № 5.
51 ЛНБ. – Ф.2, № 377.
52 РНБ, зб. Яворського, 19.

Віра Фрис.
До історії кириличної рукописної книги Перемишльської землі XVІ – XVІІ ст.
На підставі опрацювання літописних фондів львівських музеїв та бібліотек зібрано
узагальнюючу інформацію про кириличну книгу періоду пізнього середньовіччя, яка
подається у вигляді каталогу пам’яток, зі вказівками типу, датування, авторства, по%
крайних записів тощо.