Черновые зарисовки

valcha написал:

[q]
А вот что-то пишет Терпиловский
[/q]

Вот самое свежее от Терпиловского.
2007 год, сборник: "Чернігів у середньовічній та ранньомодерній історії Центрально-Східної Європи", статья "Старожитності другої-третьої чверті І тис. н.е. з околиць Чернігова".
Речь как раз о Роище. Ну, там ещё поминают Александровку - это северная околица Чернигова, как раз я здесь живу.
Предлагаю самое окончание материала, по сути - выводы:
Только ж украинский язык. Хотя Вас это, как я понял, не пугает.

(...)
Матеріали Роїща та Олександрівки дають унікальну можливість спів ставити між собою низку археологічних культур, що послідовно існували у Чернігівському Подесенні, з метою встановлення взаємозв'язків між ними. Протягом І тис. н.е. чорноземні ділянки на берегах балок, якими протікали струмки - ліві притоки р. Стрижня, були заселені тричі: наприкінці IV - у першій половині V ст. (пізній етап київської культури), у VI - VII ст. (колочинська культура) і у першій половині VIII ст. (пам'ятка сахнівсько-волинцевського типу). Разом з тим, період з IV по VIII ст., очевидно, не був безперервним, на що вказує відсутність перехідних комплексів. Скоріше за все, протягом І тис. н.е. життя на поселеннях кілька разів переривалося. Перша лакуна припадає на кінець V і VI ст., тому що київська і колочинська культури, хоча й близькі між собою за особливостями житлобудівництва та окремими формами посуду, чітко розрізняються у матеріалах Роїща і Олександрівки. На останньому поселенні немає таких виразних комплексів середини-другої половини V ст., хоча знахідка монети Льва ІІ (474 р.) дозволяє припустити їх існування. На це також, можливо, вказує знайдена Т.П. Вальковою неподалік від Олександрівки залізна фібула типу Прага.

Другий розрив у житті поселень охоплював, можливо, більш короткий проміжок часу, що припадає на другу половину VII або на рубіж VII -VIII ст., тобто період між припиненням існування колочинського поселення та виникненням сахнівсько-волинцевського.

Незважаючи на лакуни між трьома культурно-хронологічними горизонтами, можна відзначити дещо спільне для них. Це топографія поселень, наявність у їх мешканців протягом IV - VIII ст. прямокутних напівземлянкових жител приблизно одинакових за розмірами, поширення ліпного посуду у вигляді ліпних горщиків і корчаг, залізних ножів з прямими спинками, біконічних глиняних пряслиць та ін. Циклічні сит життя на поселеннях Роїще і Олександрівка 1 дозволяє припустити, що культурно- хронологічні горизонти відібражають різні етапи розвитку раньослов'янських племен Подесення, які користувались приблизно однаковими прийомами ведення господарства взагалі й насамперед землеробства і скотарства. Найбільший прогрес у житті місцевого населення помітний протягом другої половини IV - початку V ст. Можна припустити, що поштовхом для певних змін у характері київської культури в цей час стало переселення на Чернігівщину частини мешканців Київського Подніпров'я під тиском черняхівсько-вельбарських племен у першій половині IV ст. Пізніше під впливом черняхівського населення Лівобережжя були запозичені деякі будівельні прийоми, звідти ж надходили туфові жорна, а також гончарний посуд, прикраси і побутові речі та деякі знаряддя. Найбільш яскравим свідченням тісних контактів з черняхівським населенням є майстерня в Олександрівці, де виготовлялись напівфабрикати гребенів з рогу. Оскільки повний цикл виробництва таких гребенів пов'язаний переважно з черняхівськими поселеннями, найвідомішим з яких є Велика Снітинка 2 під Фастовим, можна припустити, що майстерня в Олександрівці працювала на замовлення черняхівських гребінників. Не можна також повністю виключати можливість перебування на селищі окремих представників черняхівської людності.

Взагалі, слід відзначити, що на пам'ятках пізнього етапу київської культури, розташованих у басейні Стрижня, зафіксовано особливо велику кількість речей черняхівського походження. Саме у цьому середовищі були поширені наземні житла з печами та глинобитні господарські споруди, а також більш профільовані біконічні горщики, в яких можна вбачати "протопеньківські" форми. Очевидно, київські племена цього району, що здавна підтримували тісні зв'язки з населенням лісостепу і почали переселятися туди після кризи черняхівської культури на початку V ст., й були разом з частиною мешканців Київського Подніпров'я прямими предками носіїв пеньківської культури.
Про розвиток пізньокиївського населення також свідчить висока концентрація у Чернігівському Подесенні залишених ним пам'яток як з окремими пеньківськими (Роїще, Олександрівка), так і з колочинськими елементами (Улянівка). Пізніше, у період широкого слов'янського розселення, цей район був менше заселений — на тій же території зафіксовано 20 київських і 10 колочинських пам'яток. Практично усі колочинські поселення мають невеликі розміри і складаються лише з кількох будівель. Про це красномовно говорять й матеріали Роїща та Олександрівки, де на велику кількість об’єктів та знахідок київської культури припадає відповідно дві та чотири колочинські напівземлянки з досить невиразним інвентарем. Можна припустити, що надлишок київського населення з території Чернігівщини мігрував як на південь у лісостеп, взявши там участь у формуванні пеньківської культури, так й на північ у верхів'я Дніпра та Дніпро-Двінське межиріччя. Там під впливом прибульців місцеві культури, що належали "народам між слов'янами і балтами", змінюються пам'ятками типу Колочина, Тушемлі, Банцеровщини.

Про повернення на Стрижень якоїсь частини колочинських племен у VI - VII ст. говорять наступні горизонти Роїща і Олександрівки. Ще пізніше, у першій половині VІІІ ст. на цій же території розселяються носії пам'яток типу Сахнівки-Волинцева. Судячи з матеріалів Олександрівки, Роїща, Киселівки 2, Шестовиці, це були мешканці Дніпровського Правобережжя або їхні безпосередні нащадки. Про це свідчать як ліпні горщики "постпразької" традиції, так і напівземлянки з піччю в одному з кутів. Розселившись на просторах Лівобережжя, правобережні племена увійшли в контакт з місцевими слов'янськими групами (нащадками носіїв колочинської та пеньківської культури) та, можливо, алано-болгарським населенням, на що вказують знахідки імпортної гончарної кераміки з Олександрівки і Роїща. Згодом на цій змішаній основі не без впливу Хозарського каганату формується власне волинцевська культура, виникає, місцеве виробництво своєрідного гончарного посуду, центром якого стає городище Битиця на Пслі. Те, що майже половина жител цього періоду з Олександрівки має виразні сліди пожежі, може свідчити про загибель селища у вогні, очевидно, під час одного з хозарських рейдів, спрямованих на північний захід.
Цілком ймовірно, що на території сучасного Чернігова існували й інші поселення сахнівського чи волинцевського типів, хоча виявлення конкретних знахідок – справа майбутнього. Можливо, саме на основі "куща" таких поселень згодом за умов боротьби полян, сіверян та вятичів з Хозарією і виник населений пункт міського типу, з 907 р. відомий як Чернігів.
=======================================================

К чему веду? Поселения нестабильные и их существование не один раз прерывалось.

Перевод

Материалы Роища и Александровки дают уникальную возможность сопоставить между собой ряд археологических культур, последовательно существовали в Черниговском Подесенні, с целью установления взаимосвязей между ними. В течение i тыс. н.э. черноземные участки на берегах балок, по которым протекали ручьи - левые притоки р. Стержня, были заселены трижды: в конце IV - первой половине V вв. (поздний этап киевской культуры), в VI - VII вв. (колочинська культура) и в первой половине VIII в. (памятка сахнівсько-волинцевського типа). Вместе с тем, период с IV по VIII в., очевидно, не был непрерывным, на что указывает отсутствие переходных комплексов. Скорее всего, в течение i тыс. н.э. жизнь на поселениях несколько раз прерывалось. Первая лакуна приходится на конец V и VI вв., потому что киевская и колочинська культуры, хотя и близки между собой по особенностям строительства и отдельными формами посуды, четко различаются в материалах Роища и Александровки. На последнем поселении нет таких выразительных комплексов середины-второй половины V в., хотя находка монеты Льва II (474 г.) позволяет предположить их существование. На это также, возможно, указывает найдена Т.П. Вальковою неподалеку от Александровки железная фибула типа Прага.

Второй разрыв в жизни поселений охватывал, возможно, более короткий промежуток времени, что приходится на вторую половину VII или на рубеж VII-VIII вв., то есть период между прекращением существования колочинського поселения и возникновением сахнівсько-волинцевського.

Несмотря на лакуны между тремя культурно-хронологическими горизонтами, можно отметить нечто общее для них. Это топография поселений, наличие у их жителей в течение IV - VIII вв. прямоугольных напівземлянкових жилищ примерно одинаковых по размерам, распространение лепной посуды в виде лепных горшков и корчаги, железных ножей с прямыми спинками, біконічних глиняных пряслиць и др. Циклические сит жизнь на поселениях Роїще и Александровка 1 позволяет предположить, что культурно - хронологические горизонты отображают разные этапы развития раньослов'янських племен Подесенья, которые пользовались примерно одинаковыми приемами ведения хозяйства вообще и прежде всего земледелия и скотоводства. Наибольший прогресс в жизни местного населения заметен в течение второй половины IV - начала V вв. Можно предположить, что толчком для определенных изменений в характере киевской культуры в настоящее время стало переселение на Черниговщину части жителей Киевского Поднепровья под давлением черняховско-вельбарських племен в первой половине IV в. Позже под влиянием черняховского населения Левобережья были заимствованы некоторые строительные приемы, оттуда же поступали туфовые жернова, а также гончарная посуда, украшения и бытовые предметы и некоторые орудия. Наиболее ярким свидетельством тесных контактов с черняховским населением есть мастерская в Александровке, где изготавливались полуфабрикаты гребней из рога. Поскольку полный цикл производства таких гребней связан преимущественно с черняховскими поселениями, самым известным из которых является Великая Снетинка 2 под Фастовим, можно предположить, что мастерская в Александровке работала на заказ черняховских гребенников. Нельзя также полностью исключать возможность пребывания на поселке отдельных представителей черняховской населения.

Вообще, следует отметить, что на памятниках позднего этапа киевской культуры, расположенных в бассейне Стержня, зафиксировано особенно большое количество вещей черняховского происхождения. Именно в этой среде были распространены наземные жилища с печами и глинобитные хозяйственные постройки, а также более профилированные біконічні горшки, в которых можно усмотреть "протопеньківські" формы. Очевидно, киевские племена этого района, издавна поддерживали тесные связи с населением лесостепи и начали переселяться туда после кризиса черняховской культуры в начале V в., и были вместе с частью жителей Киевского Поднепровья прямыми предками носителей пеньковской культуры.
О развитии пізньокиївського населения также свидетельствует высокая концентрация в Черниговском Подесенні оставленных им памятников как с отдельными пеньківськими (Роїще, Александровка), так и с колочинськими элементами (Ульяновка). Позднее, в период широкого славянского расселения, этот район был менее заселен - на той же территории зафиксировано 20 киевских и 10 колочинських памятников. Практически все колочинські поселения имеют небольшие размеры и состоят лишь из нескольких зданий. Об этом красноречиво говорят и материалы Роища и Александровки, где на большое количество объектов и находок киевской культуры приходится соответственно две и четыре колочинські полуземлянки с довольно невыразительным инвентарем. Можно предположить, что избыток киевского населения с территории Черниговщины мигрировал как на юг, в лесостепь, приняв там участие в формировании пеньковской культуры, так и на север в верховья Днепра и Днепро-Двинске междуречья. Там под влиянием пришельцев местные культуры, которые принадлежали "народам между славянами и балтами", меняются памятниками типа Колочина, Тушемлі, Банцеровщини.

О возвращении на Стержень какой-то части колочинських племен в VI - VII вв. говорят следующие горизонты Роища и Александровки. Еще позже, в первой половине VIII в. на этой же территории расселяются носители памятников типа Сахнивки-Волинцева. Судя по материалам Александровки, Роища, Киселевки 2, Шестовицы, это были жители Днепровского Правобережья или их непосредственные потомки. Об этом свидетельствуют как лепные горшки "постпразької" традиции, так и полуземлянки с печью в одном из углов. Расселившись на просторах Левобережья, правобережные племена вошли в контакт с местными славянскими группами (потомками носителей колочинской и пеньковской культуры) и, возможно, алано-болгарским населением, на что указывают находки импортной гончарной керамики из Александровки и Роища. Впоследствии на этой смешанной основе, не без влияния Хазарского каганата формируется собственно волинцевська культура, возникает, местное производство своеобразного гончарной посуды, центром которого становится городище Битиця на Псле. То, что почти половина жилищ этого периода из Александровки имеет отчетливые следы пожара, может свидетельствовать о гибели поселка в огне, очевидно, во время одного из хозарських рейдов, направленных на северо-запад.
Вполне вероятно, что на территории современного Чернигова существовали и другие поселения сахнивского или волинцевського типов, хотя выявление конкретных находок - дело будущего. Возможно, именно на основе "куста" таких поселений впоследствии в условиях борьбы полян, северян и вятичей с Хозарією и возник населенный пункт городского типа, с 907 г. известен как Чернигов.

Рабочие диалоги по ходу составления родословия.